Рішення

від 12.02.2025 по справі 295/18846/24

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/18846/24

Категорія 75

2/295/320/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2025 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира

в складі головуючого судді Лєдньова Д.М.

при секретарі - Желєвій Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кромберг Енд Шуберт ЖУ», про перерахунок виплат, належних працівникові, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

встановив:

Позивач звернувся в суд із позовом про перерахунок виплат, належних працівникові, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В обгрунтування вимог, уточнення характеру яких обумовлено стороною безпосередньо в судовому засіданні, позивач зазначив, що з листопада 2018 року він працював у ТОВ «Кромберг Енд Шуберт ЖУ». У період з 28.02.2022 року по 19.07.2024 року перебував на військовій службі на підставі призову за мобілізацією, був звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_1 за № 209 19.07.2024 року. В подальшому, 23.07.2024 року позивач став на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно наказу ТОВ «Кромберг Енд Шуберт ЖУ» № 926-к/тр від 24.07.2024 року «Про вихід на роботу ОСОБА_2 у зв`язку зі звільненням у запас з військової служби» з 24.07.2024 року приступив до виконання своїх обов`язків.

Наказом ТОВ «Кромберг Енд Шуберт ЖУ» від 24.09.2024 року № 1481-к/тр позивача звільнено 25.09.2024 року на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Позивач зауважує, що за результатом ознайомлення з даними про нараховані суми при звільненні з`ясовано фактичну відсутність оплати у період з 19.07.2024 року по 23.07.2024 року, тобто з дня звільнення з військової служби і до початку виконання роботи.

За твердженням сторони, вимоги чинного на відповідний період законодавства зводились до покладання саме на роботодавця обов`язку здійснити оплату днів, пов`язаних із переїздом з місця служби до місця роботи, взяттям на облік до територіального ТЦК та СП.

Позивач посилається на положення ст. 26 Закону України «Про військовийобов`язокі військовуслужбу»,згідно зякою особи,звільнені звійськової служби,зобов`язані уп`ятиденний строкприбути довідповідних районних(міських)територіальних центрівкомплектування тасоціальної підтримки(військовозобов`язаніСлужби безпекиУкраїни -до Центральногоуправління аборегіональних органівСлужби безпекиУкраїни,військовозобов`язані розвідувальнихорганів України-до відповідногопідрозділу розвідувальнихорганів України)для взяттяна військовийоблік.Зодночасним зауваженнямна змістч.2ст.119КЗпП Українищодо гарантійдля осіб,залучених довиконання обов`язківвійськової служби, положення листа Мінсоцполітики від 18.05.2016 року № 565/13/84-16 з висновком міністерства про необхідність збереження та виплати заробітної плати працівникам, що прибувають до місця роботи після звільнення з військової служби зі взяттям на облік протягом пов`язаних із такими обставинами періоду, позивач просить здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середньої заробітної плати за періоду з 19.07.2014 року по 23.07..2024 року з дня звільнення з військової служби і до постановлення початку виконання роботи.

Також, позивач вказує на помилковому підході роботодавця при нарахуванні компенсацій за невикористані дні основної щорічно відпустки.

Оскільки у період з лютого 2022 року по липень 2022 року за ОСОБА_1 зберігався середній заробіток на ТОВ «Кромберг Енд Шуберт ЖУ», на думку учасника, при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки до фактичного заробітку слід включити також виплати за час, протягом якого працівнику зберігався середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу), що відповідає змісту п.3 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Вказуючи на положення Законів України «Про відпустки», «Про правовий режим воєнного стану», «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», за змістом яких у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки може бути обмежено тривалістю 24 календарних дні, позивач просить здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 відпускних за період з 24.07.0224 року по 09.08.2024 року, компенсації за 4 календарні дні щорічної основної відпустки при звільненні з урахуванням середнього заробітку під час перебування на військовій службі.

Не підтримуючі інші наведені у позові вимоги в частині компенсації 10 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 28.02.2022 року по 31.07.2024 року позивач вказує на відсутність належного розрахунку при звільненні та просить стягнути з ТОВ «Кромберг Енд Шуберт ЖУ» середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою суду від 20.12.2024 року по справі відкрите спрощене позовне провадження.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому відповідний учасник визнає обставини перебування позивача на військовій службі в період з 28.02.2022 року по 19.07.2024 року та вказує на відсутність правових підстав для здійснення оплати праці з 19.07.2024 року по 24.07.2024 року коли працівник приступив до роботи на підставі наказу № 926-к/тр.

Учасник додає, що у цьому ж наказі визнано поважними причини відсутності на роботі ОСОБА_1 . Відповідний наказ надано працівнику для ознайомлення в той же день, при цьому, дій, скерованих на оскарження наказу позивач не вчиняв.

В заперечення відносно вимог про оплату період з дня звільнення з військової служби по день фактичного початку роботи відповідач звертає увагу на висновках, наведених у листі Мінсоцполітики від 30.09.2024 року № 4701-05/71315-09, згідно з якими збереження середньої зарплати не передбачено за період після звільнення з військової служби і постановки на військовий облік.

Відповідач надає роз`яснення щодо порядку обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації не невикористаної відпустки, що виконано роботодавцем на підставі п.2 розділу 2 Постанови КМУ № 100, виходячи з відомостей про виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки.

Сторона вказує на період відпустки, що був наданий працівнику, проведену компенсацію за 4 календарних дні, та, з огляду на уточнений позивачем зміст позовних вимог, просить відмовити у вищенаведених частинах, а також в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку як пов`язаною із попередніми вимогами.

Подані сторонами відповідь на відзив, заперечення зводяться до підтримки наведених позицій.

В судовому засіданні учасники підтримали вимоги, наведені судом в описовій частині.

Судом встановлено наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 з листопада 2018 року працював у ТОВ «Кромберг Енд Шуберт ЖУ». У період з 28.02.2022 року по 19.07.2024 року перебував на військовій службі на підставі призову за мобілізацією.

За змістом наказу командира військової частини НОМЕР_1 за № 209 19.07.2024 року солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.07.2024 року № 68-РС у запас за підпунктом «л» (у зв`язку зі звільненням з полону) пункту два частини четвертої статі 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 19.07.2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

В подальшому, 23.07.2024 року позивач став на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до наказу ТОВ «Кромберг Енд Шуберт ЖУ» від 24.07.20924 року про вихід на роботу ОСОБА_2 відповідному працівнику слід приступити до виконання своїх обов`язків з 24.07.2024 року, визнано поважними причини відсутності на роботі ОСОБА_1 , які не підлягають оплаті, з 19.07.2024 року по 23.07.2024 руку.

Згідно наказу товариства від 24.07.2024 року №№ 456-в/тм ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку терміном 17 днів з 24.07.2024 року по 09.08.2024 року.

Наказом ТОВ «Кромберг Енд Шуберт ЖУ» від 24.09.2024 року № 1481-к/тр позивача звільнено 25.09.2024 року на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Вирішуючи питання грунтовності заявлених позивачем вимог суд виходить з таких міркувань.

За змістом ст. 1 КЗпП України законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно дост.2КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на гідне ставлення з боку роботодавця, інших працівників, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

У відповідності до ст. 119 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби, на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбаченихКодексом цивільного захисту України, законами України"Про військовий обов`язок і військову службу"і"Про альтернативну (невійськову) службу","Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідних підрозділах розвідувальних органів України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Згідно з п.11 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) для взяття на військовий облік.

За змістом п.3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З аналізу наведених нормативних положень слід дійти висновку, що правом на збереження посади за місцем роботи користуються працівники, призвані до військової служби, з тим спеціальним уточненням, що за особами, які потрапили у полон, зберігаються наведені гарантії протягом періоду до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.

Як зазначалось вище, такими гарантіями є збереження місця роботи і посади.

Відповідне правове врегулювання, скероване з принципами гуманітарного характеру на додатковий захист військовослужбовців, що опинились в обставинах крайньої небезпеки та невизначеності, що, зокрема, може потребувати спеціальних заходів, фактично зобов`язує роботодавця, без оцінки поважності причин відсутності працівника на роботі протягом періоду з дати виключення з особового складу частини до взяття на облік, але не більше 5 днів після звільнення з військової служби, вирішити питання про вихід працівника на роботу.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем у наказі про вихід на роботу ОСОБА_3 визначено поважним причини відсутності особи, що не суперечить за правовим наслідком з наведеними вимогами законодавства, виявляє встановлені гарантії відносно працівника.

При цьому, слід звернути увагу на неможливості одночасного існування взаємовиключних правових умов збереження посади у зв`язку з призовом на військову службу, коли особа не виконує посадові обв`язики зі збереженням місця роботи та посади, та, як іншої, за відсутності визначених ст. 119 КЗпП України гарантій та фактичного поновлення трудових відносин між роботодавцем та працівником.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За загальним підходом накази з кадрових питань регулюють питанняприйняття нароботу,переміщення наінші посади,звільнення зроботи,надання відпусток,відрядження,преміювання,заохочення,стягнення,зміну біографічнихданих.

За обставинами виниклого спору не може вбачатись можливим видача наказу про вихід на роботу працівника на наступний день після звільнення з військової служби, оскільки відповідний акт фактично підтверджує початок виконання покладених на особу посадових обов`язків, запроваджує механізми обліку робочого часу в порядку ведення табеля обліку робочого часу, нарахування оплати парці.

З огляду на викладене, є помилковим твердження позивача щодо покладення обов`язку на роботодавця з оплати часу у період з дня звільнення з військової служби працівника до дня фактичного виходу на роботу, але не більше 5 днів, визначених для взяття на облік. Як зазначалось вище, у відповідний період працівнику, щодо якого існують дані про перебування у полоні, гарантується збереження місця роботи і посади.

З приводу інших заявлених позивачем вимог суд зазначає.

Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

У відповідностідо ч.1ст.12Закону України«Про відпустки»у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.

З матеріалів справи слідує, що позивачем використано основну щорічну відпустку тривалістю 17 календарних днів у період з 24.07.2024 року по 09.08.2024 року.

Між сторонам виник спір, пов`язаний із обчисленням для оплати часу відпустки, виплати компенсації за невикористані дні відпустки.

В даному випадку суд зауважує, що обчислення середньої заробітної плати, зокрема, для надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки визначається Порядком обчислення середньоїзаробітної плати,затвердженим постановоюКабінету МіністрівУкраїни від 8 лютого 1995 р. № 100.

Згідно з п.2 розділу 2 даного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п.7 розділу ІV порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 12 місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Під час обчислення середньої заробітної плати за 12 місяців виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно доабзацу двадцять третьогопункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації.

У відповідності до п. 4 Порядку якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Судом встановлено, що у позивача ОСОБА_1 дохід за період протягом 12 місяців відсутній, розрахунок середньої заробітної плати для оплати часу відпустки, компенсації за невикористані відпустки здійснено з погодинної тарифної ставки працівника, яка станом на 24.07.2024 року становить 79,50 грн.

При цьому, відпускні позивачу сплачено 31.07.2024 року в сумі 5992,67 грн., компенсації відпустки при звільненні за 4 дні склала 1615,60 грн.

Отже, суд приходить до висновку про коректність виконаних відповідачем нарахувань, відповідність їх зазначеним приписам законодавства, що свідчить про відсутність порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зібрані докази по справі, оцінку яким надано судом за внутрішнім переконанням з підходом окремого, а також сукупного взаємного охоплення, не підтверджують обставини порушення трудових прав позивача, пов`язаних з невиплатою належних працівникові сум, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 258-279 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кромберг Енд Шуберт ЖУ», про перерахунок виплат, належних працівникові, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Рішення можебути оскарженедо Житомирськогоапеляційного судушляхом поданняапеляційної скаргипротягом тридцятиднів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручену у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Д.М.Лєдньов