Рішення

від 03.03.2025 по справі 127/42517/24

НЕ ВКАЗАНО

Справа № 127/42517/24

Провадження 2/127/6483/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2025 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вінницької обласної ради та Вінницької обласної військової адміністрації про нарахування та стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи про нарахування та стягнення заробітної плати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 01.01.2022 набрала чинності постанова КМУ від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я», згідно з якою розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров`я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік: на рівні не менше 20 000 гривень лікарям (крім лікарів-інтернів) та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров`я. Позивачка зазначила, що Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи відноситься до державної (комунальної) форми власності, проте вказана постанова не застосована у Вінницькому обласному центрі медико-соціальної експертизи і, як результат, підвищення заробітної плати відповідно до вищезазначеної постанови з 01.01.2022 не відбулось. На думку позивачки, з 01.10.2022 їй протиправно не виплачується заробітна плата у відповідності до постанови КМУ від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я».

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивачки із вимогою про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити їй різницю заробітної плати за період з 01.01.2022 по 19.07.2022 з урахуванням фактично відпрацьованого часу у відповідності до постанови КМУ від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я».

Ухвалою суду від 03.01.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вінницьку обласну раду; запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 03.01.2025 була доставлена 04.01.2025 до електронних кабінетів відповідача та третьої особи, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних документів. (а.с. 24-24зв.) Поштове повідомлення із копією ухвали суду від 03.01.2025 та копією позовної заяви із доданими до неї документами було отримане відповідачем 31.01.2025. (а.с. 96)

Враховуючи положення п. 2 і п. 3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 03.01.2025 вважається врученою відповідачу та третій особі.

Ухвалою суду від 09.01.2025 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено Вінницьку обласну військову адміністрацію і запропоновано їй надати суду письмові пояснення на позов та/або відзив, а також докази, у строк, встановлений судом.

24.01.2025, у строк, визначений судом ухвалою від 09.01.2025, від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вінницької обласної військової адміністрації надійшли письмові пояснення на позов із викладеними у них аргументами і міркуваннями щодо заперечення проти позову.

28.01.2025 від відповідача надійшов відзив із запереченнями щодо задоволення позовних вимог.

У строк, визначений судом ухвалами від 03.01.2025 і від 09.01.2025, від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вінницької обласної ради письмові пояснення на позов та/або відзив, від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вінницької обласної військової адміністрації письмові пояснення на відзив, а також від позивачки відповідь на відзив - не надходили.

Ухвалою суду від 03.02.2025 клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залишено без розгляду.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи до суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно із дипломом серії НОМЕР_1 виданим 25.06.1987, ОСОБА_1 у 1987 році закінчила Вінницький медичний інститут імені М.І.Пирогова і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобула кваліфікацію лікаря. (а.с. 8)

Із довідки Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи № 41 від 19.12.2024 вбачається, що позивачка працює у Вінницькому обласному центрі медико-соціальної експертизи на посаді «Голова комісії лікар-невропатолог» та за період з 01.01.2022 по 14.03.2023 її загальний дохід становив 166332, 72 гривень. (а.с. 6)

31.01.2022 первинна профспілкова організація Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи відповідно до ч. 9, ч. 10 ст. 21 «Про професійні спілкт, їх права та гарантії діяльності»внесла подання керівнику Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи про усунення порушень законодавства про працю та колективного договору у Вінницькому обласному центрі медико-соціальної експертизи, а саме, зокрема: підвищити з 01.01.2022 працівникам заробітну плату відповідно допостанови КМУ від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я». (а.с. 9-11)

На вищевказане подання 23.02.2022 Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи повідомив, що даний центр не є комунальним некомерційним підприємством та не входить до медичних закладів, які працюють згідно з договором з Національною службою здоров`я України за програмою медичних гарантій. Центр в повному обсязі фінансується за рахунок коштів обласного бюджету, субвенції на підтримку з державного бюджету місцевим бюджетам. Станом на 16.02.2022 за січень місяць 2022 року виплачена заробітна плата згідно затвердженої тарифікації та відповідно до фінансування. На виконанняпостанови КМУ від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я» адміністрація звернулася до Вінницької обласної ради та галузевого департаменту щодо необхідності додаткового фінансування з метою виконання даної постанови. (а.с. 12)

Між сторонами по справі виник спір з приводу належності позивачці права на оплату праці з 01.01.2022 не нижче розміру, гарантованого постановою КМУ від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я».

Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другоюцієї статті.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, внесених згідно ізЗаконом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч. 1 і ч. 2 ст. 233 КЗпП Українивикладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП Українине обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 233 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумаченняст. 58 Конституції України у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той законабо інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

УРішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зпівід 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; діязакону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цимзакономабо іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що ч. 1 ст. 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у ч. 3 ст. 22 Конституції Українипринцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП Українив редакціїЗакону України від 01.07.2022 № 2352-IXтільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормоюзаконучинності.

Наведене дає суду підстави для висновку, що по 19 липня 2022 року строк зверненняпозивача до суду із позовом про стягнення заробітної плати за період з 01.01.2022 по 19.07.2022, не був обмежений будь-яким строком, а тому у цій справі підлягають застосування положення ч. 2 ст. 233 КЗпП Україниу редакціїдо змін, внесених згідно ізЗаконом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач, третя особа - разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалах від 03.01.2025 і від 09.01.2025 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи в заявах по суті справи, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачка перебуває у трудових відносинах із відповідачем; займає посаду голови комісії, лікаря-невропатолога.

За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП Українитрудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої Генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Статтею 43 Конституції України передбачено, щокожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 98 КЗпП Українипередбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Також ст. 13 Закону України«Про оплатупраці» передбачено,що оплатапраці працівниківустанов іорганізацій,що фінансуютьсяз бюджету,здійснюється напідставі актівКабінету МіністрівУкраїни вмежах бюджетнихасигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Згідно ізч.1і ч.2ст.8Закону України«Про оплатупраці» вредакції,чинній начас виникненняспірних правовідносин,держава здійснюєрегулювання оплатипраці працівниківпідприємств усіхформ власностішляхом встановленнярозміру мінімальноїзаробітної платита іншихдержавних нормі гарантій,встановлення умові розмірівоплати працікерівників підприємств,заснованих надержавній,комунальній власності,працівників підприємств,установ таорганізацій,що фінансуютьсячи дотуютьсяз бюджету,а такожшляхом оподаткуваннядоходів працівників. Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, тачастиною першоюстатті 10 цього Закону.

Відповідно до п. «ж» ч. 1 ст. 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичні і фармацевтичні працівники мають право на оплату праці у державних та комунальних закладах охорони здоров`я у розмірі, не нижчому, ніж визначено Кабінетом Міністрів України, у тому числі з дотриманням гарантій щодо мінімальної заробітної плати.

Пунктом 1постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Постанова КМУ), встановлено, що розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров`я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік: на рівні не менше 20 000 гривень лікарям (крім лікарів-інтернів) та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров`я; на рівні не менше 13 500 гривень для посад молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівцям з початковим рівнем (короткий цикл) вищої медичної освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства.

Вищевказана Постанова КМУ набрала чинності 13.01.2022 та застосовується з 01.01.2022.

Пунктом 5 вказаної Постанови КМУ передбачено, що у разі встановлення медичному працівнику неповного робочого дня або неповного робочого тижня, а також під час невиконання працівником у повному обсязі встановленої норми тривалості робочого часу вимога щодо розміру оплати праці, передбачена підпунктом 1 пункту 1 цієї постанови, застосовується пропорційно до відпрацьованого часу.

Таким чином,Постанова КМУ, яка є нормативно-правовим актом, встановлює державну гарантію мінімальної оплати праці медичним працівникам закладів охорони здоров`я державної або комунальної форми власності до числа яких відносить лікарів (крім лікарів-інтернів) та професіоналів з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров`я, а також молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівцям з початковим рівнем (короткий цикл) вищої медичної освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства.

Недотримання роботодавцем вищевказаної гарантії є протиправним порушенням прав таких працівників.

У відповідності до ст. 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством, відповідно до ст. 25 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до п. 1.2 Статуту Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, затвердженого рішенням Вінницької обласної ради, Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи Вінницької обласної ради створено 01.01.1993 відповідно до розпорядження представника Президента України у Вінницькій області від 06.11.1992. Центр є закладом охорони здоров`я, який здійснює свою діяльність на території Вінницької області, надає медико-соціальні послуги дорослому населенню Вінницької області, визначає ступінь обмеження життєдіяльності осіб, причину, час настання, групу інвалідності, сприяє проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації осіб з інвалідністю, пристосування їх до суспільного життя. (п. 1.3 Статуту). Пунктом 1.4 Статуту визначено, що центр є об`єктом права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює Вінницька обласна рада. Форми і системи оплати праці, норми праці, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством (п. 8.4 Статуту). (а.с. 14-19, 88-94)

Щодо посилань представників відповідачата третьоїособи у своїх заявах по суті справи на роз`яснення МОЗ, то суд зауважує, що листи Міністерства охорони здоров`я України не є нормативно-правовими актами, вони мають лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не встановлюють нових правових норм.

Посилання представників відповідача та третьої особи на відсутність ліцензії у Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи на здійснення господарської діяльності з медичної практики, як на відсутність підстав для застосування Постанови КМУ, суд вважає безпідставним й необґрунтованим, адже: по-перше, наявність/відсутність відповідної ліцензії не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із обов`язком роботодавця здійснювати гарантовану державою оплату праці; по-друге: видача КМУ вищевказаної Постанови спрямована на дотримання гарантій умов оплати праці медичних працівників і не пов`язується із наявністю/відсутністю ліцензії на здійснення господарської діяльності з медичної практики. Сама ж Постанова КМУ вказує на її поширення на визначених у ній медичних працівників закладів охорони здоров`я державної або комунальної форми власності.

Так, заклад охорони здоров`я, у відповідності до положень ч. 1 ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, - юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Отже, виходячи із положень чинного законодавства України та положень Статуту відповідача, зокрема п. 3.3., наявність/відсутність відповідної ліцензії вказує лише на можливість здійснення певної господарської діяльності медичним закладом.

Як вбачається із Статуту відповідача та відомостей з ЄДРЮОФОПГФ, Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи створений і зареєстрований саме як заклад охорони здоров`я. (а.с. 13-19, 82-88, 92-93)

Крім того, як вбачається із Переліку закладів охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 385 від 28.10.2002 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 за № 892/7180, обласний центр (бюро) медико-соціальної експертизи відноситься до закладів медико-соціального захисту, тим самим входить до переліку закладів охорони здоров`я.

Таким чином, наявність/відсутність ліцензії не може бути наслідком невиплати гарантованої державою заробітної плати працівнику.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 942527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Отже, невиплата позивачці у період з 01.01.2022 по, в даному випадку, 19.07.2022 заробітної плати в розмірі, на який вона мала право відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, є втручанням у її право на мирне володіння майном, що є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпПУ, Законом України «Про оплату праці», а позивачка не отримала належну їй заробітну плату в повному обсязі за вищевказаний період, вимоги спрямовані на одержання цих виплат, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Отже,враховуючи вищевикладене,а такожст.16ЦК України,згідно якоїсуд можезахистити цивільнеправо абоінтерес успосіб,що встановленийдоговором абозаконом,суд приходитьдо висновку,що вданому випадкуіснують підставита необхідністьдля захиступрав позивачкишляхом зобов`язання відповідача нарахувати позивачці заробітну плату за період з 01.01.2022 по 19.07.2022 пропорційно до відпрацьованого часу у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я» і виплатити різницю між виплаченою та нарахованою заробітною платою за період з 01.01.2022 по 19.07.2022 у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я».

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка на момент звернення до суду була звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи положення Закону України «Про судовий збір» та ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в дохід держави в сумі 1211, 20 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).

До ухвалення рішення у справі учасники справи не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведенета керуючисьКонституцією України,Конвенцією прозахист правлюдини таосновоположних свобод,Конвенцією прозахист заробітноїплати,Законом України«Про оплатупраці», Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», Постановою КМУ від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я», ст.ст. 3, 94, 98, 233 КЗпП України, ст.ст. 3, 12, 15, 16 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 279, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Зобов`язати Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01.01.2022 по 19.07.2022 пропорційно до відпрацьованого часу у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я» і виплатити їй різницю між виплаченою та нарахованою заробітною платою за період з 01.01.2022 по 19.07.2022 у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я».

Стягнути з Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи в дохід держави судовий збір в сумі 1211, 20 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

Вінницький обласнийцентр медико-соціальноїекспертизи: ЄДРПОУ 20097160; місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Театральна, буд. 14.

Вінницька обласнарада: ЄДРПОУ 00022438; місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 70.

Вінницька обласнавійськова адміністрація: ЄДРПОУ 20089290; місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 70.

Рішення суду складено 03.03.2025.

Суддя