Ухвала

від 03.03.2025 по справі 2-1380/10

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 березня 2025 року

м. Київ

справа № 2-1380/10

провадження № 61-2201ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 17 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» про витребування автомобіля,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» (далі - ТОВ «Львівські автобусні заводи») про витребування автомобіля марки «УАЗ-452» та наявні окремі вузли.

Сихівський районний суд міста Львова заочним рішенням від 07 жовтня

2010 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Витребував у ТОВ «Львівські автобусні заводи» автомобіль марки «УАЗ-452» та наявні окремі вузли.

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого документа у справі № 2-1380/10 щодо витребування у ТОВ «Львівські автобусні заводи» автомобіля марки «УАЗ-452» та наявних окремих вузлів.

Сихівський районний суд міста Львова ухвалою від 17 червня 2024 року

у задоволенні заяві ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відмовив.

Львівський апеляційний суд постановою від 07 жовтня 2024 року ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 17 червня 2024 року залишив без змін.

19 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова

від 17 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 07 жовтня 2024 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення заяви про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до пункту 24 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно з частиною першою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Оскарження ухвал суду першої інстанції про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання після їх перегляду в апеляційному суді (пункт 24 частини першої статті 353 ЦПК України), у наведеній вище статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.

Як визначено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02)

та від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України»

(заява № 8863/06), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг на рішення.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, згідно зі статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені у статті 389 ЦПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами цивільного судочинства.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження

№ 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя».

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та 29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначення у постанові Львівського апеляційного суду від 07 жовтня

2024 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Суд роз`яснює, що відповідно до статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Також залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, та інше.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 21 жовтня 2010 року

(заява № 19164/04) у справі «Дія 97» проти України» зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд зазначає, що процесуальні правила (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України) не дозволяють відкрити касаційне провадження, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Ураховуючи зазначене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 17 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 07 жовтня 2024 року необхідно відмовити.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 337/5253/13-ц (провадження № 61-10084сво18).

З наведених обставин не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частиною другої статті 394, статтею 389 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» про витребування автомобіля, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 17 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк