Ухвала від 04.03.2025 по справі 308/2672/25

Справа № 308/2672/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2025 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Хамник М.М., розглянувши позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» до ОСОБА_1 , третя особа: Колективне підприємство колективне мале підприємство «Реммеблі» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, припинення права власності та витребування з незаконного володіння нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

Представник Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго», звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до Реммеблі» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, припинення права власності та витребування з незаконного володіння нерухомого майна.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 лютого 2025 року, вказана позовна заява залишена без руху із зазначенням недоліків які слід усунути, зокрема вказано на те, що позивачем визначено ціну позову 64601,25 грн.

При цьому матеріали позовної заяви містять перелік майна, переданого до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Закарпаттяобленерго», в якому зазначено вартість, за якою об`єкт включено до статутного фонду товариства станом на 01.06.1995, саме Будівля ТП-58, розташована в м. Ужгород, вул. Лавріщева 8173 522,00 грн.

Згідно пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв`язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом п. п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір"розмір ставки судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, заявленої юридичною особою, становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір ставки судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру, заявленої юридичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір»за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до абзацу першого частини другоїстатті 6 Закону України «Про судовий збір»у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2025 року встановлено у розмірі 3028 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК Україниу позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.

Так, позивачем заявлено вимоги як майнового так і немайнового характеру, а саме просить:

-Витребувати на користь Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» з незаконного володіння ОСОБА_1 будівлю «Трансформаторна, літ.Л», що перебуває у складі об`єкту нерухомого майна: «нежиле приміщення», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 560421).

-Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію від 16.05.2012 р. в частині державної реєстрації права власності фізичної особи ОСОБА_1 на будівлю «Трансформаторна, літ.Л», що перебуває у складі об`єкту нерухомого майна: «нежиле приміщення», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 560421).

-Припинити право власності фізичної особи ОСОБА_1 на будівлю «Трансформаторна, літ.Л», що перебуває у складі об`єкту нерухомого майна: «нежиле приміщення», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 560421)

В ухвалі вказано, що для визначення вартості об`єкта, тобто ціни позову, необхідно виходити із експертної грошової оцінки спірного майна.

Доказів про вартість спірного майна у розумінні вимог чинного законодавства позивачем не надано, а нормативна грошова оцінка об`єкту не призначена для мети визначення дійсної вартості майна, а тому ціна позову, визначена позивачем у позовній заяві, є такою, що не відповідає дійсній вартості спірного майна. При цьому суд звернув увагу на те, що ціна позову повинна відповідати дійсній вартості майна саме на момент пред`явлення позову.

Враховуючи те, що на момент пред`явлення позову встановити точну вартість спірного нерухомого майна не надається можливим, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Суд з урахуванням ст. 4, ч.2 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір», ч. 2 ст. 176 ЦПК України, вважав за необхідне визначити попередньо суму судового збору за вимогу майнового характеру у розмірі 50розмірів прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб,що становить:151400грн.

Окрім того, зі змісту позовних вимог, вбачається що позивачем заявлено також вимоги немайнового характеру, а саме визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію від 16.05.2012 р. в частині державної реєстрації права власності фізичної особи ОСОБА_1 на будівлю «Трансформаторна, літ.Л», що перебуває у складі об`єкту нерухомого майна: «нежиле приміщення», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 560421) та припинити право власності фізичної особи ОСОБА_1 на будівлю «Трансформаторна, літ.Л», що перебуває у складі об`єкту нерухомого майна: «нежиле приміщення», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 560421)

Абз. 2 ч.3 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір» передбачає, що у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Таким чином позивачу слід сплатити судовий збір за кожну вимогу немайнового характеру. Відповідно до п. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана: юридичною особою або фізичною особою підприємцем, справляється судовий збір у розмірі: 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином сума судового збору яку має сплатити позивач за дві вимоги немайнового характеру становить: 6056 грн. (3028*2).

При цьому, вказано, що відповідно до абз.1 ч.3 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір»: за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У пункті 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», роз`яснено, що якщо в позовній заяві об`єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов`язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою).

Водночас національне законодавство не містить жодних інших випадків, коли б пільги щодо сплати судового збору пов`язувалися з об`єднанням або роз`єднанням позовних вимог. Те саме стосується випадку, коли декілька позивачів пред`являють вимоги до одного відповідача, тоді кожен позивач сплачує судовий збір окремо.

Позивачем заявлено одну майнову вимогу та дві вимоги немайнового характеру. Позивач, звертаючись із позовними вимогами до суду, самостійно обирає спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Таким чином за звернення до суду із вказаним позовом, позивачем має бути сплачено судовий збір у сумі: 157456,00 грн. (6056 грн. + 151400 грн.)

Таким чином, судом визначено суму яка підлягає сплаті позивачем при зверненні із даним позовом до суду у розмірі 150188,00 грн з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи або ж у разі обґрунтованих підстав для визначення ціни позову в іншому розмірі надати суду документ, підтверджуючий ціну позову та вартість спірного нерухомого майна на час звернення до суду.

В ухвалі зазначено реквізити для сплати судового збору, для усунення недоліків позовної заяви надано строк три дні з дня отримання копії ухвали.

03.03.2025 представником позивача подано заяву про усунення недоліків у якій вказано, що як зазначено в Переліку майна, переданого до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Закарпаттяобленерго» (правонаступник ПАТ «Закарпаттяобленерго»), виданим Фондом державного майна України 09.06.2016 р. (далі також «Перелік нерухомого майна») (Копія частини переліку майна, переданого до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Закарпаттяобленерго» (правонаступник ПАТ «Закарпаттяобленерго»), виданого Фондом державного майна України 09.06.2016 р. Додаток №14.5 до позовної заяви), вартість, за якою об`єкт включено до статутного фонду товариства за станом на 01.06.1995 року становить 8 173 522,00 куп.крб. Відтак, період купоно-карбованців в Україні завершився 2 вересня 1996 року, коли офіційно була введена гривня. Купони були обміняні на гривню у співвідношенні 100 000 купонів до 1 гривні. Таким чином, вартість, за якою об`єкт нерухомого майна «Будівля ТП-58» було включено до статутного фонду товариства складає 81,74 гривні

Також, просив врахувати, що позивачем до позовної заяви було додано (Додаток 14.49 до позовної заяви) копію довідки від 07.10.2024 р. №154-25/9695, відповідно до якої залишкова вартість спірного об`єкту складає 64 601,25 грн. і саме з цієї залишкової вартості спірного майна позивач розраховував суму судового збору. Зазначена балансова довідка є належним та допустимим доказом залишкової вартості спірного майна.

Стверджує, що з огляду на викладене, з урахуванням ухвали про усунення недоліків у справі №308/2672/25, якщо брати до уваги вартість, залишкову вартість спірного майна в розмірі 64 601,25 грн. розмір судового збору за майнову вимогу складає: 64 604,25 грн. Х 1,5%=969,02 грн., але оскільки це менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому сума судового збору за цією майновою вимогою складає 3 028,00 грн.

Отже, позивачем не усунуто недоліки на які вказано в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Так, ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 лютого 2025 року вказану позовну заяву залишено без руху із зазначенням недоліків, які слід усунути.

Варто зазначити, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, суд не зобов`язував позивача здійснювали експерту оцінку, а констатував про відсутність доказів про вартість спірного майна у розумінні вимог чинного процесуального законодавства, яку позивачем не надано і на виконання ухвали без руху.

Натомість в ухвалі судді зазначено, що нормативна грошова оцінка нерухомого майна не призначена для мети визначення дійсної вартості майна, а тому ціна позову визначена позивачем у позовній заяві є такою, що не відповідає дійсній вартості спірного майна. Суд звернув увагу на те, що ціна позову повинна відповідати дійсній вартості майна саме на момент пред`явлення позову.

Враховуючи те, що на момент пред`явлення позову встановити точну вартість спірного об`єкту нерухомості не надається можливим, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Суд, з урахуванням ст. 4, ч.2 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір», ч. 2 ст. 176 ЦПК України, вважав за необхідне визначити попередньо суму судового збору за вимоги майнового характеру у розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить: 151400 грн.

Так, судом було визначено суму судового збору, що підлягала сплаті за звернення з майновою та немайновими вимогами із вказаним позовом до суду, та визначено суму яку позивачу слід доплатити (з урахуванням уже сплаченого судового збору згідно наявної в матеріалах справи квитанції) у розмірі 150188,00 грн. з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи або ж у разі обґрунтованих підстав для визначення ціни позову в іншому розмірі надати суду документ, підтверджуючий ціну позову та вартість спірного нерухомого майна на час звернення до суду.

Про необхідність визначення вартості майна саме на час звернення до суду, зазначено і в ухвалах Верховного Суду у справах № 917/1058/22 від 24.05.2023, від 23.02.2023 у справі №914/3002/21.

В ухвалі суду від 26.02.2025 року про залишення без руху позовної заяви суд звертав увагу позивача на те, що ціна позову повинна відповідати дійсній вартості майна саме на момент пред`явлення позову, та оскільки на момент пред`явлення позову встановити точну вартість спірного об`єкту нерухомості не надається можливим, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. В ухвалі суду від 26.02.2025 року про залишення без руху позовної заяви позивача не зобов`язано проводити актуалізацію ринкової вартості майна, що є предметом позову.

На підставі викладеного, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 26.02.2025, було вказано на те, що позивач повинен визначити ціну позову, яка повинна відповідати дійсній вартості спірного майна та сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру відповідно до ст.4 ЗУ «Про судовий збір». Зазначено реквізити для сплати судового збору.

Суд констатує, що до заяви про усунення недоліків позивачем документу, підтверджуючого ціну позову та вартість спірного нерухомого майна на час звернення до суду для обґрунтованих підстав для визначення ціни позову в іншому розмірі не надав.

Довідка ПрАТ «ЗАКАРПАТТЯОБЛЕНЕРГО» від 07.10.2024р. №154-25/9695, згідно якої залишкова вартість спірного об`єкту нерухомості складає 64601,25, не є оцінкою вартості майна на день звернення до суду. Позивачем у позові не вказано дійсну вартість спірного нерухомого майна, як і в заяві про усунення недоліків.

Відповідно до вимог п.9 ч.1ст.176 ЦПК Українита роз`яснень, що містяться в постанові Пленуму ВСУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014, розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно визначається з урахуванням дійсної вартості спірного майна.

Отже, станом на 04.03.2025, позивачем не усунуто недоліки позовної заяви на які вказано в ухвалі від 26.02.2025 року. Заяв про продовження процесуальних строків від позивача до суду не надходило. Клопотань про звільнення від сплати судового збору, а також відстрочення або розстрочення його сплати позивач не подавав.

При цьому у заяві про усунення недоліків позивач надає письмові заперечення на ухвалу суду, незгода із висновками судді щодо наявності недоліків позовної заяви в частині розміру сплати та порядку сплати судового збору, жодних дій по виправленню зазначених в ухвалі недоліків в цій частині не вчинялось, квитанцій про сплату судового збору не долучалась.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Зі змістуст.6 Закону України «Про судовий збір»слідує, що судовий збір сплачується за кожну позовну вимогу майнового та немайнового характеру, тобто за правилами даної статті судовий збір сплачується за кожну вимогу. У разі пред`явлення кількох вимог, сума судового збору може сплачуватися однією сумою, але із урахуванням сумарного складання всіх вимог.

Заява, яка складається з декількох самостійних позовних вимог, у разі недотримання форми і змісту позову в певній частині самостійних вимог тягне за собою не відповідність формі і змісту позовної заяви в цілому.

Таким чином, до цього часу недоліки, на які вказано в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, позивачем не усунуто.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. UnitedKingdom)).

Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права доступу в законі не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками: існуванням процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду (PerezdeRadaCavanilles проти Іспанії", № 2809095, рішення від 28 жовтня 1998 року).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Право особи на доступ до правосуддя гарантовано статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод.

Реалізацію права на доступ до правосуддя повинні забезпечувати, зокрема і судові органи.

Разом із тим, слід зазначити, що стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

Аналіз судової практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (справа «Мушта проти України», заява №8863/06, рішення від 18.11.2010, пункти 37-38; Справа "Golder v. The United Kingdom", заява №4451/70, рішення від 21.02.1975, пункт 38).

В даному випадку, зазначена в ухвалі про залишення позовної заяви без руху вимога сплати судового збору, щодо усунення недоліків, не є надмірним формалізмом.

Таким чином з наведеного вбачається, що недоліки на які вказано в ухвалі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.02.2025 про залишення позовної заяви без руху не усунуто. Отримана заява на виконання ухвали без руху по формі та змісту не усуває недоліки, що викладені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

При цьому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів слід розуміти у праві такої особи на подання відповідних документів та доказів, певне обґрунтування позовних вимог у тій мірі, в якій вона вважає за необхідне, оскільки одним із визначальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Надання переваги будь-кому з учасників у справі у вирішенні процесуальних питань (у даному випадку щодо відкриття провадження без доданих до позовної заяви копій всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб) не відповідає таким засадам (принципам) судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Вважає за необхідне вказати на те, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожнасторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (Справа «Надточій проти України», заява № 7460/03, рішення від 15.05.2008, пункт 26; див. серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], no.39594/98, п.72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy), рішення від 28.08.1991, Серія A no. 208-B, п.33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy), рішення від 12.10.1992, Серія A no.245-C, п.26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), no.54698/00, п.28, від 08.06.2006).

Таким чином, з огляду на вказане, відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Окрім того, право позивача на судовий захист не порушено, оскільки повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до суду в загальному порядку після усунення недоліків, про що вказав місцевий суд в ухвалі у даній справі, відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 185, 258-260 ЦПК України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» до ОСОБА_1 , третя особа: Колективне підприємство колективне мале підприємство «Реммеблі» про визнанняпротиправним таскасування рішенняпро державнуреєстрацію прававласності,припинення прававласності тавитребування знезаконного володіннянерухомого майна,- вважати неподаною і повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області М.М. Хамник