Постанова

від 04.03.2025 по справі 197/395/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2897/25 Справа № 197/395/22 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 року м.Кривий Ріг

Справа № 197/395/22

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач Виконавчий комітет Генічеської міської ради,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в порядкуспрощеного позовногопровадження,апеляційну скаргувідповідача Виконавчого комітету Генічеської міської ради на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2024 року, яке ухвалене суддею Нестеренком О.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 16 грудня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Генічеської міської ради, третя особа Ізюмський відділ Державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок смерті ОСОБА_2 , відкрилась спадщина, яка складається з будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на який помилково накладено арешт від 16.05.2007 (номер запису про обтяження: 552241).

Наявність арешту на спадковому майні перешкоджає позивачці в отриманні Свідоцтва про право на спадщину.

Щодо належності відповідача позивачка зазначає, що оскільки нерухоме майно щодо якого вчинено оскаржуваний реєстраційний запис про обтяження, розташоване на території Генічеської територіальної громади, тому належним відповідачем є Виконавчий комітет Генічеської міської ради Херсонської області, як суб`єкт державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та обтяжень.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд: у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зняти обтяження №552241 від 16.05.2007, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 1387997 від 04.04.2013 13:45:57, Ладика Олена Михайлівна, Генічеське районне управління юстиції, Херсонська обл.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припиненно обтяження №552241 від 16.05.2007, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 1387997 від 04.04.2013 13:45:57, Ладика Олена Михайлівна, Генічеське районне управління юстиції, Херсонська обл.

В апеляційній скарзі відповідач Виконавчий комітет Генічеської міської ради просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з?ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що встановвиши, що при перенесенні державним реєстратором Генічеського районного управління юстиції Ладикою О.М. даних з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (що діяв до 01.01.2013 р.) до відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором, який здійснював цю дію, була допущена помилка, суд першої інстанції не залучив у справу Генічеське районне управління юстиції, державний реєстратор якого, допустив помилку, що стала підставою позову, не з`ясував підстав вчинення реєстраційних дій 04.04.2013 ( чи були здійснені реєстраційні дії за заявою власника нерухомого майна померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 чи з інших підстав), а також відповідність їх проведення вимогам чинного на той час Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (постанова КМУ від 22 червня 2011 року № 703).

Зазначає, що позовні вимоги, які стосуються виключно оцінки правомірності дій (рішення) реєстратора, вчинених (прийнятого) ним під час (за результатами) розгляду заяви особи про державну реєстрацію за нею права власності, свідчать про публічно-правовий характер такого спору, який відповідно підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 820/3936/16. До того ж, державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Матеріалами справи було однозначно визначено, що державна реєстрація обтяжень на будинок померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (індексний номер: 1387997 від 04.04.2013 13:45:57), була зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Генічеського районного управління юстиції Ладики Олени Михайлівни, а тому у задоволенні позову слід відмовити з підстав його заявлення до неналежного відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Виконавчого комітетуГенічеської міськоїради Станчука А.Ю.,який підтримавдоводи апеляційноїскарги тапросив їїзадовольнити,представника позивачки ОСОБА_1 адвокатаВасильєва П.С.,який заперечувавпроти доводівапеляційної скаргита просивзалишити їїбез задоволення,перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, речові права на об`єкт нерухомості (будинок) за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані на ім`я ОСОБА_2 .

За вказаним об`єктом зареєстроване обтяження № 552241 від 16.05.2007, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 1387997 від 04.04.2013 13:45:57, Ладика Олена Михайлівна, Генічеське районне управління юстиції, Херсонська обл.

Підставою для державної реєстрації обтяження є постанова, серія та номер АА №965360, виданий 15.05.2007, видавник: Ізюмський міськрай ВДВС.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з чим відкрилась спадщина.

Єдиною спадкоємцею є його донька позивачка ОСОБА_1 .

Наявність арешту на спадковому майні затримує видачу Свідоцтва про право на спадщину до зняття арешту, про що повідомлено позивачку листом від 26.03.2021 вих.№ 13/02-14 приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Рябовою І.Г.

Задовольняючи позовнівимоги,суд першоїінстанції виходивз того,що помилкав накладенніарешту буладопущена наетапі рішенняпро реєстраціюобтяження,а нена етапівинесення постановипро накладенняарешту,так якдержавний виконавецьна моментвиникнення спірнихправовідносин бувпозбавлений повноваженьщодо веденняреєстру заборонна відчуженнямайна.Відновлення порушеного права позивачки не можливе без виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна і саме на державного реєстратора покладено обов`язок вносити відомості щодо обтяжень до зазначеного реєстру. Суд зазначив що, з огляду на те, що нерухоме майно розташоване на території Генічеської територіальної громади, виконавчий комітет Генічеської міської ради Херсонської області є належним відповідачем, адже є суб`єктом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При вирішені цього спору, суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв протии України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Позивачка ОСОБА_1 звернулася досуду зазахистом своїхпорушених спадковихправ,зокрема,на прийняття спадщини,яка відкриласяпісля смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , який підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, згідно статті 19 ЦПК України.

Посилання ж в апеляційній скарзі на те, що позовні вимоги, які стосуються виключно оцінки правомірності дій (рішення) реєстратора, вчинених (прийнятого) ним під час (за результатами) розгляду заяви особи про державну реєстрацію за нею права власності, свідчать про публічноправовий характер такого спору, який відповідно підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства, є помилковим.

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідно до ч. 2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

Відповідно до п.п.5 п.4 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ведення державного реєстру передбачає внесення змін до записів Державного реєстру прав, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, скасування записів Державного реєстру прав.

Пунктом.1.3 вищевказаного Порядку визначено, що рішення про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав використовує державний реєстратор прав на нерухоме майно, яке оформляється за допомогою Державного реєстру прав у двох примірниках.

Згідно з абзацом 2 пункту 7 Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.12.2012 року № 1844/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18.12.2012 року за №2102/22414, у разі коли при розгляді заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якої державній реєстрації підлягає припинення обтяження речового права на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в Державному реєстрі прав, встановлено наявність запису про таке обтяження в Реєстрах, державний реєстратор переносить відомості запису про таке обтяження до спеціального розділу Державного реєстру прав, після чого на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію припинення обтяження речового права на нерухоме майно вносить запис про припинення такого обтяження до Державного реєстру прав.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зміст позовних вимог має полягати саме у припиненні обтяження, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а не у знятті арешту з майна.

Встановивши, що помилка в накладенні арешту була допущена на етапі рішення про реєстрацію обтяження, а не на етапі винесення постанови про накладення арешту, суд першої інстанції дійшов вірного виснвоку про те, що належним та ефективним способом захисту порущеного права позивачки ОСОБА_1 буде саме припинення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження №552241 від 16.05.2007, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 1387997 від 04.04.2013 13:45:57, ОСОБА_3 , Генічеське районне управління юстиції, Херсонська область, що фактично в апеляційному порядку не оспорено.

Доводи апеляційноїскарги проте,щоматеріалами справи було однозначно визначено, що державна реєстрація обтяжень на будинок померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (індексний номер: 1387997 від 04.04.2013 13:45:57), була зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Генічеського районного управління юстиції Ладики Олени Михайлівни, а тому у задоволенні позову слід відмовити з підстав його заявлення до неналежного відповідача, колегією суддів до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

Так, Велика ПалатаВерховного Судуу постанові від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 відзначила, що державний реєстратор у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій не є належним відповідачем, вчинених щодо третьої особи. Лише у випадку звернення особи з позовом до державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов`язків з внесення записів до ЄДРПОУ, що не пов`язана з діями інших суб`єктів цивільних правовідносин, така особа може бути відповідачем в суді.

Оскільки, позивачкою ОСОБА_1 не заявлено жодних позовних вимог притягнення державного реєстратора до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов`язків з внесення записів до ЄДРПОУ, правові підстави для залучення державного реєстратора Генічеського районного управління юстиції Ладики Олени Михайлівни до участі у справі у якості відповідача відсутні.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 5 частини третьої ст. 10 Закону України № 1952 визначено, що відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі прав, внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження здійснюється державним реєстратором.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 10 Закону №1952 державним реєстратором є громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав.

Пунктом 2 ч.1 ст.6 Закону №1952 передбачено, що суб`єктом державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації.

Таким чином, оскільки нерухоме майно, щодо якого вчинено оскаржуваний реєстраційний запис про обтяження, розташоване на території Генічеської територіальної громади, тому належним відповідачем у даній справі є Виконавчий комітет Генічеської міської ради Херсонської області, як суб`єкт державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Колегія суддів зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Виконавчого комітетуГенічеської міськоїради - залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2024 року, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 березня 2025 року.

Головуючий:

Судді: