Постанова

від 04.03.2025 по справі 400/3901/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/3901/24Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмаг" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі за позовною заявою Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмаг" про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмаг" на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році у розмірі 70007,23 грн., з яких: адміністративно-господарські санкції складають 69763,07 грн., пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій складає 244,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем всупереч ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (далі - Закон № 875) не виконано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідно до ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні на відповідача покладається відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмаг" на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів загальну суму заборгованості 70007,23 грн., з яких: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 69763,07 грн. та пеню за пропущення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 244,16 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не дослідження обставин, що мали вирішальне значення для прийняття рішення, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що згідно змісту оскаржуваного рішення, відповідачем не подавались відповідні звіти, які б містили дані про середньооблікову чисельність штатних працівників, єдиним можливим правомірним способом визначення фактичної середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу відповідача за рік являлась визначення такої чисельності за результатами перевірки. Жодним з чинних законів не передбачені повноваження Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю здійснювати такі перевірки щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому визначення позивачем середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу відповідача за 2023 рік, здійснено з перевищенням повноважень, а тому є протиправними. Апелянт зазначає, що уповноваженим законом органом відповідні перевірки відповідача не проводились. Вказує, що приймаючи до уваги, що фактична господарська діяльність відповідача полягає у наданні всіх найнятих ним працівників для подальшого виконання ними роботи в іншого роботодавця (аутстафінг), самим відповідачем не створюються робочі місця, а виключно здійснюється підбір та найм працівників згідно замовлень по укладеним договорам аутстафінгу. Апелянт зазначає, що визначена позивачем середньооблікова кількість штатних працівників відповідача за 2023 рік містить не достовірні дані, а тому не містить достатніх доказів порушення відповідачем вимог щодо нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, та, як наслідок, не може являтись підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. Безпідставно застосовані адміністративно-господарські санкції не підлягають стягненню. Вказує, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2024 р. по справі № 400/3901/24 не містить даних про те, що позивачем було надано суду докази достовірності даних визначеної ним середньооблікової кількості штатних працівників відповідача за 2023 рік, а суд безпідставно визнав у якості таких доказів факт відсутності звітів відповідача за формою № 3-ПН, не перевіривши наявність зобов`язання у відповідача подавати такі звіти. При цьому, визнаний судом факт відсутності звітів за формою № 3-ПН у якості доказу порушення нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, жодним чином не підтверджує дані позивача щодо середньооблікової кількості штатних працівників відповідача за 2023 рік.

28 листопада 2024 року до суду через систему Електронний суд від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Юмаг" зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 41769763.

Позивач зазначає, що відповідачем не подано звітність за формою №3-ПН. Проте у позовній заяві позивач зазначає, що середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за 2023 рік склала 23 особи, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу встановленого ч.1 ст.19 Закону №875 повинна складати 1 особу. Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є меншою ніж встановлено нормативом. Кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у відповідача становить 1 місце.

Таким чином, вбачається, що відповідач не забезпечив працевлаштування 1 особи з інвалідністю.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв`язку із відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 69763,07 грн. та пеню в розмірі 244,16 грн.

14.03.2024 р. позивач направив відповідачу листа № 06-2-10/02/342, в якому повідомив про наявність адміністративно-господарських санкцій у розмірі 69763,07 грн. у зв`язку із невиконанням відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю в 2023 році та необхідність самостійного погашення останніх до 15 квітня поточного року.

Згідно відповіді Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості від 25.03.2024 р. № 423/2-24м, за даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи Державної служби зайнятості ТОВ «Юмаг» у 2023 році вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю за формою 3-НП "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" не подавало, особи не направлялись.

Вважаючи, що відповідачем всупереч вимог ст.19 Закону України " Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України" не працевлаштовано одну особу з інвалідністю, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріали справи свідчать про те, що відповідач не здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, та самостійно не сплатив адміністративно-господарських санкцій за невиконану нормативу робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, вимоги позивача про примусове стягнення суми санкцій є правомірними.

Крім того, обґрунтованими є також вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості у цьому розмірі, внаслідок чого суд вважав, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 172 Кодексу законів про працю передбачено, що у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов`язок організувати працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про охорону праці» у випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов`язаний організувати працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є однією з категорій осіб, які мають додаткові гарантії на допомогу в працевлаштуванні.

Закон № 875-ХІІ визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Колегія суддів звертає увагу, що практика Верховного Суду щодо застосування положень цього Закону сформована, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № П/811/696/17, від 13 березня 2018 року у справі № 809/1377/17, від 10 липня 2018 року у справі №П/811/722/17, від 27 листопада 2018 року у справі № П/811/698/17 та від 21 листопада 2022 року у справі №400/3957/21.

Так, статтею 17 Закону № 875-ХІІ встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Статтею 20 Закону № 875-XII передбачено, що Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення, передбаченого статтею 20 Закону № 875-XII.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у аналогічних правовідносинах у постанові від 16 червня 2020 року у справі №813/3047/18.

Згідно із частиною першою статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (частина друга статті 218 ГК України).

Зі змісту частини другої статті 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі Порядок № 827-22).

Відповідно до п. 1.4. Порядку №827-22 форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Згідно з п. 1.5. Порядку №827-22 форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).

Судами встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за звітний 2023 рік ТОВ «Юмаг» становила 23 осіб, у зв`язку з чим, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає 1 особа.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Разом з тим, матеріли справи не містять доказів подання відповідачем інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, шляхом подання звітності за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Отже, у межах спірного періоду відповідачем не виконано вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Щодо доводів апелянта стосовно необхідності проведення відповідної перевірки уповноваженим законом органом, колегія суддів зазначає, що непроведення перевірки органами Держпраці не впливає на можливість самостійного визначення та нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Окрім цього, відповідно до приписів Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в період дії воєнного стану не передбачено здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю за заявами Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Такі ж положення викладено у Постанові КМУ «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» №303 від 13.03.2022, за якими припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні».

Таким чином, за встановлених судом обставини, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, що вірно зазначено судом першої інстанції.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмаг" залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик