Постанова

від 04.03.2025 по справі 420/13617/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13617/24Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2024 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просила визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 21 травня 2022 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 01 січня 2023 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення з 21 травня 2022 року по 30 серпня 2023 року з урахуванням розрахункової величин - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням розрахункової величини - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2022 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням розрахункової величин - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.05.2022 по 30.08.2023 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексаціїгрошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 21.05.2022 по 30.08.2023 включно відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення»,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум;

- стягнути з відповідача, військової частини НОМЕР_1 судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка проходила військову службу у Військової частини НОМЕР_1 у період з 21.05.2022 року по 30.08.2023 року. Відповідач протиправно виплачував грошове забезпечення з 21 травня 2022 року по 30 серпня 2023 року, без урахування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно. Зазначає, що починаючи з 21 травня 2022 року відповідач неправомірно застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а не станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно. Таким чином, невірне нарахування відповідачем розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням протягом з травня 2022 по серпень 2023 привело до того, що позивач у вказаний період одержувала грошове забезпечення та супутні виплати у занижених розмірах. Крім того позивач покликається на невірне нарахування індексації у спірний період.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 21 травня 2022 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 01 січня 2023 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення з 21 травня 2022 року по 30 серпня 2023 року з урахуванням розрахункової величин - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням розрахункової величин - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2022 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням розрахункової величин - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2023 року. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.05.2022 по 30.08.2023 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 21.05.2022 по 30.08.2023 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що на заявлені позивачем вимоги поширюється дія ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ. З 30.08.2023 р. військова служба заявника була припинена у спосіб виключення із списків особового складу військової частини. Проте, до суду з даним позовом позивач звернулась 01.05.2024 року, тобто, пропустивши строк, установлений ст.233 КЗпП України.

23 вересня 2024 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, який зареєстровано судом 24.09.2024 року, в якому представник просить апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року було надано ОСОБА_1 десять днів з дня вручення цієї ухвали для надання до суду обґрунтованих пояснень з наданням відповідних доказів щодо пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом в період з 30.08.2023 року по 01.05.2024 року. Зобов`язано ОСОБА_1 направити копію зазначених пояснень до Військової частини НОМЕР_1 .

23 січня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивачки надійшли додаткові пояснення у справі, які зареєстровані судом 24.01.2025 року, в яких представник просить визнати причини пропуску позивачем, ОСОБА_1 , строку на звернення до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії поважними; поновити позивачу, ОСОБА_1 , строк на звернення до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; у разі відмови в задоволення клопотання поновлення процесуального строку - зупинити провадження у справі до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.

23 січня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивачки надійшло клопотання про зупинення провадження, яке зареєстровано судом 24.01.2025 року, в якому представник керуючись п.3 ч.1 ст. 236 КАС України, просить зупинити провадження у справі №420/13617/24 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду конституційного подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року було запропоновано Військовій частині НОМЕР_1 , у строк до 21 лютого 2025 року подати до П`ятого апеляційного адміністративного суду відзив на письмові пояснення ОСОБА_1 , копію відзиву направити сторонам у справі, надати суду докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів учасникам справи.

13 лютого 2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника апелянта надійшли додаткові пояснення у справі, в яких представник зазначає, що з 30.08.2023р. військова служба заявника була припинена у спосіб виключення із списків особового складу військової частини. Утім, позов був поданий до суду лише 01.05.2024 р. Несвоєчасне отримання довідки позивачкою пов`язане як з виконанням із особливим статусом позивача та характером її служби, так і з несвоєчасним направленням відповідачем вказаного документа. Щодо вказаних обставин представник апелянта зазначає, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Виплата грошового забезпечення та його індексація має щомісячний характер, а відтак позивач мав можливість дізнатись про порушення своїх прав значно раніше, і не з моменту отримання ним довідки про сплачені суми грошового забезпечення, крім того, ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду із заявленими вимогами. Враховуючи викладене, представник апелянта вказує, що з 30.06.2023 р. для заявника розпочався перебіг строк на звернення до суду із вимогами про неналежну оплату, який пропущено позивачем і позивачем не надано доказів поважності його пропуску, у зв`язку із чим, підстави для його поновлення, на думку військової частини НОМЕР_1 , відсутні.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Розглянувши клопотання представника позивачки Єфремова В.О. про зупинення провадження, колегія суддів виходить з наступного.

Обґрунтовуючи зазначене клопотання, представник позивачки зазначає, що спірним в даній справі є питання застосування строків , передбачених ст. 233 КЗпП України. Враховуючи, що доводи апеляційної скарги обґрунтовані ч.1 ст. 233 КЗпП України та той факт, що виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 відбулося не у зв`язку зі звільненням позивача із військової служби, а у зв`язку з переведенням до іншої військової частини - військового навчального закладу, тобто відбулася зміна місця служби та обов`язків за військовим контрактом, наголошують на необхідності застосування положень ч.1 ст. 233 КЗпП України в даній справі. Постановою Пленуму Верховного Суду від 06 вересня 2024 року № 13 "Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України"

Пленум Верховного Суду постановив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України. Представник позивача зазначає, що враховуючи, що в даній справі, на переконання заявника, суд має застосувати положення ч.1 ст. 233 КЗпП України, вирішуючи питання щодо строку, в який позивач мав звернутися з позовом, наявні підстави зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду конституційного подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.

Колегія суддів звертає увагу, що норми статті 236 КАС України, яка врегульовує питання зупинення провадження у справі, розмежовують підстави, за яких суд має право зупинити провадження у справі, а також, із настанням яких суд зобов`язаний вчинити таку процесуальну дію.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.

Колегія суддів зазначає, що заявником не надано доказів, що дана справа не може бути вирішена до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду конституційного подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.

Також необхідно зазначити, що метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Колегія суддів зазначає, що зупинення провадження у справі - це врегульована законом і оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд.

Залежно від характеру підстав розрізняють два види зупинення провадження в справі: обов`язкове і факультативне. Обов`язкове зупинення провадження в справі передбачене тоді, коли в силу прямої вказівки закону суд зобов`язаний зупинити провадження незалежно від свого розсуду і від розсуду осіб, які беруть участь у справі. Обов`язковими є підстави, передбачені нормами частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України.

З аналізу наведених вище норм права вбачається, що за наявності іншої пов`язаної справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, суд за відсутності об`єктивної неможливості розгляду судової справи зобов`язаний зупинити провадження у своїй справі до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Викладене узгоджується з висновками щодо застосовування норм права, викладеними у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 460/3316/20.

Невиправдане зупинення судом провадження у справі є неприпустимим, не відповідає завданню адміністративного судочинства і тягне за собою порушення установлених строків розгляду справи.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року у справі №809/452/18.

Перевіривши повідомлені апелянтом обставини, колегія суддів враховує, що звернення з клопотанням не обумовлено підставами, за якими провадження у справі підлягає зупиненню.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі №420/13617/24 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду конституційного подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 21.05.2022 року по 30.08.2023 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.05.2021року №130 капітана ОСОБА_1 , призначену наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) № 380 від 21.05.2022 року на посаду старшого офіцера відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , з 21.05.2022 року зарахована до списків особового складу та поставлена на всі види забезпечення з 21.05.2022 року (а.с. 25).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.05.2021року № 135 капітана ОСОБА_1 , призначену наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) № 380 від 21.05.2022року на посаду старшого офіцера відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , наказано вважати такою, що з 22.05.2022 року справи та посаду прийняла і приступила до виконання обов`язків за посадою. Встановлено оклад за посадою 4650,00 грн. на місяць, шпк «майор» (а.с. 24).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.08.2023 року № 250 майора ОСОБА_1 старшого офіцера відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу Міністра Оборони України від 18.08.2023 року №1072 зараховано на навчання для здобуття оперативного рівня військової освіти, наказано вважати такою, що справи та посаду здала і вибула до Національного університету оборони України, місто Київ. З 30 серпня 2023 року виключена із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с. 26).

Позивач зазначає, що під час проходження позивачем військової служби, всупереч вимогам законодавства, з травня 2022 року по грудень 2022 року індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась не в повному у обсязі. Грошове забезпечення за період з травня 2022 року по серпень 2023 року нараховувалось та виплачувалось з порушеннями законодавства, що зумовлює необхідність звернення до суду із позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції на підставі висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення з 21 травня 2022 року по 30 серпня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного (2022, 2023) року.

Враховуючи наведене вище, суд вважав, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 21 травня 2022 року по 30 серпня 2023 року такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.

Також, суд першої інстанції зазначив, що індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не виплативши позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 21.05.2022 по 30.08.2023 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 діяв не на підставі Конституції та законів України.

Щодо строків звернення до суду, суд першої інстанції зазначив, що позивачем заявлено вимоги за період перебування на службі з 21.05.2022 по 30.08.2023. При цьому, до 19.07.2022 р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022 р.), а тому право позивача на звернення до суду із цим позовом, не обмежене будь-яким строком.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З апеляційної скарги вбачається, що доводи апеляційної скарги стосуються лише пропуску строку звернення до суду і в апеляційній скарзі апелянт наполягає, що на заявлені позивачем вимоги поширюється дія ст. 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 р. № 2352-ІХ, а тому з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги та в цій частині не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом 30.04.2024 року.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.

Так, у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Так, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

На момент виключення із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення ОСОБА_1 (30.08.2023 року) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні становить тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

З огляду на зазначене, помилковим є висновок суду першої інстанції, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022 р.), а тому право позивача на звернення до суду із цим позовом, не обмежене будь-яким строком.

Оскільки ОСОБА_1 була виключена із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 30.08.2023 року, з позовом звернулась до суду через систему «Електронний суд» 01.05.2024 року, колегія суддів приходить до висновку, що позивачкою пропущено тримісячний строк звернення до суду з позовною заявою.

При цьому, відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Як було зазначено вище, 23 січня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивачки надійшли додаткові пояснення у справі, в яких представник просить визнати причини пропуску позивачем, ОСОБА_1 , строку на звернення до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії поважними; поновити позивачу, ОСОБА_1 , строк на звернення до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

На обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду представник позивачки зазначає, що ОСОБА_1 є діючою військовослужбовицею Збройних сил України, проходить службу за контрактом з 2016 року. Станом на момент пред`явлення позову перебувала на військовій службі, що підтверджується довідкою №182/4/88/2/207 від 30.05.2024. Вказує, що проходження особою військової служби може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби: обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду; повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку; обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

Довідку про нараховане грошове забезпечення від 13.10.2023 №976 позивач отримала несвоєчасно, в березні 2024 року. Несвоєчасне отримання довідки пов`язане як з виконанням із особливим статусом позивача та характером її служби, так і з несвоєчасним направленням відповідачем вказаного документа. Зазначити(встановити) точну дату отримання довідки неможливо у зв`язку з втратою конверту та в силу положень п. 106, 107 Правил надання послуг поштового зв`язку, інформація в автоматизованій системі Укрпошти зберігається протягом шести місяців та протягом шести місяців Укрпошта здійснює перевірку та надає інформацію щодо пересилання та вручення поштових відправлень за наявності ШКІ поштового відправлення. Будь-яких доказів одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні не надано.

Вказує, що саме після ознайомлення із довідкою в березні 2024 року позивачу стало відомо про порушення її прав та виплату грошового забезпечення не в повному обсязі.

Через особливий статус позивача та характер її служби, зокрема перебування у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, перебування у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори, участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду, позивач отримала доступ до правової допомоги та уклала договори з адвокатом Єфремовим В.О. 26.03.2024 року. Після узгодження правової позиції, збору необхідних доказів (витягів з наказів, довідок, тощо) представником позивача в межах тримісячного строку була підготована та подана позовна заява.

Просить суд звернути увагу на той факт, що доводи апеляційної скарги обґрунтовані ч.1 ст 233 КЗпП України. Враховуючи той факт, що виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 відбулося не в зв`язку зі звільненням позивача із військової служби, а в зв`язку з переведенням до іншої військової частини - військового навчального закладу, тобто відбулася зміна місця служби та обов`язків за військовим контрактом, наголошує на необхідності застосування положень ч.1 ст 233 КЗпП України в даній справі.

Як вбачається з довідки Т.в.о. начальника управління персоналу заступника начальника штабу Віктора Огнівенка Національного університету оборони України № 182/4/88/2/207 від 30.05.2024 р. майор ОСОБА_1 дійсно є слухачем денної форми навчання Національного університету оборони України з 01.09.2023 року по теперішній час. Військовослужбовець Збройних Сил України з 02.08.2014 року по теперішній час (а.с. 128).

Надаючи оцінку вищезазначеним доводом представника позивачки стосовно поважності причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Надалі, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, а Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року №259, затвердженого Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, тобто до 25 травня 2022 року.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено представником позивачки, позивач є діючою військовослужбовицею Збройних сил України та учасником бойових дій, дізналась про порушення своїх прав лише в березні 2024 року, отримала доступ до правової допомоги та уклала договір з адвокатом лише 26.03.2024 року.

Відтак, вказані обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом її прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною 2 ст. 233 КЗпП.

Також колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду та необхідність його поновлення.

Таким чином, враховуючи, що деякі доводи апелянта знайшли часткове підтвердження під час апеляційного розгляду справи, на підставі ст. 317 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні у мотивувальній частині.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі - відмовити.

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року змінити у мотивувальній частині з підстав, викладених у цій постанові.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик