Постанова

від 04.03.2025 по справі 580/4684/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/4684/23 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту від 30.05.2023 ОСОБА_1 , стрільця - помічника гранатометника військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами; зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт від 31.05.2023 ОСОБА_1 , стрільця - помічника гранатометника військової частини НОМЕР_1 та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами.

Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 03 грудня 2024 року відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що 01.06.2023 року, супровідним листом № 10-Л від 30.05.2023 року на адресу командування військової частини НОМЕР_1 був направлений рапорт від 30.05.2023 року з належним чином завіреними копіями документів про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Такий же рапорт було направлено 09.06.2023 супровідним листом № 10-Л від 08.06.2023 на адресу Міністерства оборони України, для сприяння доведення до відома командування військової частини НОМЕР_1 про рапорт ОСОБА_1 від 30.05.2023. Проте військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду по суті рапорту позивача про звільнення з військової служби та не прийняття відповідного рішення. Позивач вважає, що суд першої інстанції не вірно встановив обставини справи, не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, крім того останній не надав до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які зазначені в позові про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії. Відповідач зазначив, що всупереч порядку визначеного чиним законодавством ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 із рапортом з належно завіреними документами для звільнення не звертався. Звернення позивача з проектом рапорту для надання консультації, щодо належності його оформлення, без його фізичного підписання та подання з погодженнями встановленими законом командирами - не є зверненням з рапортом про звільнення.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією.

01.06.2023 супровідним листом № 10-Л від 30.05.2023 адвокат позивача направив на адресу військової частини НОМЕР_1 рапорт від 30.05.2023 ОСОБА_1 з копіями документів про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Докази вручення вказаного поштового відправлення відповідачу у матеріалах справи відсутні.

09.06.2023 супровідним листом № 10-Л від 08.06.2023 адвокат позивача направив на адресу Міністерства оборони України рапорт від 30.05.2023 ОСОБА_1 , для сприяння доведення до відома командування військової частини НОМЕР_1 про рапорт ОСОБА_1 від 30.05.2023.

Не отримавши відповіді, вважаючи свої права порушеними, позивач у червні 2023 року звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що підстав/доказів звернення з рапортом позивача до безпосереднього командира і неприйняття його останнім надано не було, а пояснення адвоката викладені у адміністративному позові без надання доказів є безпідставні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи із меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини 7 статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.

Згідно до абзацу 2 п.12 Положення №1153/2008 передбачено, що право видавати накази по особовому складу надається, зокрема, командирам військових частин.

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, - звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Рапорт має бути зареєстрований в службі діловодства військової частини.

Згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Відтак, командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов`язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань.

Колегія суддів встановила, що позивачем надана суду фотокопія його рапорту від 30.05.2023, складеного на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення позивача з військової служби під час воєнного стану згідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232.

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що вищевказаний рапорт позивача від 30.05.2023 доведено до командування військової частини НОМЕР_1 безпосередньо або засобами поштового зв`язку.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач підтвердив те, що всупереч порядку визначеного чиним законодавством ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 із рапортом з належно завіреними документами для звільнення не звертався.

Наявний у матеріалах справи супровідний лист № 10-Л від 08.06.2023 адвоката про направлення на адресу Міністерства оборони України рапорта від 30.05.2023 ОСОБА_1 , не може бути визнаний судом як належний доказ вручення рапорта відповідачу, оскільки доказів того, що Міністерством оборони України такий рапорт було скеровано до військової частини НОМЕР_2 та рапорт отримано військовою частиною НОМЕР_2 матеріали справи не містять, а позивачем не оскаржуються дії або бездіяльність Міністерства оборони України щодо не направлення його рапорту до його військової частини.

Листування з командуванням ДШВ ЗСУ також не приймається до уваги судом, оскільки не було підставами для позову та не існувало на час подання позову до суду.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно вказав про відсутність допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами від 30.05.2023 через те, що такий рапорт від 30.05.2023 позивачем до відповідача не подавався у спосіб та у порядку, визначеному чинним законодавством.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю. Коротких