Постанова

від 04.03.2025 по справі 640/15875/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/15875/22 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентоофіс" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рентоофіс" (далі- позивач) звернулося до суду з позовом до Київської митниці (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 04.07.2022 № UA100380/2022/000054/2; визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 06.07.2022 № UA100380/2022/000056/2.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 12 листопада 2024 року позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі апелянт зазначив, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт зазначив, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів, а надані документи містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що є законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Крім того просив стягнути на користь ТОВ "Рентоофіс" витрати на професійну правничу допомогу - 10 000,00 грн.

У свою чергу апелянт надав додаткові письмові пояснення.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, 01.08.2021 між NANTONG TOP ASIA COMPANY LIMITED (КНР) та ТОВ "Рентоофіс" (Україна) було укладено зовнішньоекономічний контракт № 1-RNTA, за умовами якого продавець продає, а позивач купує спортивне обладнання, фітнес-аксесуари, спортивний одяг, взуття та аксесуари і оплачує за нього на умовах і відповідно до правил Інкотермс 2010.

На виконання вказаного контракту на митну територію України на адресу позивача надійшов вантаж - інвентар та приладдя для занять фізкультурою, гімнастикою або атлетикою: гантелі (далі - товар 1); диски для штанги (далі - товар 2).

Згідно з інвойсом від 01.01.2022 № 21TA1066-2 вартість товару 1 складала 33 038,4 доларів США, товару 2 - 4 472,00 доларів США.

Позивачем до Київської митниці було подано митну декларацію від 04.07.2022 № UA100380/2022/307423 (довідковий номер 1243) та митну декларацію від 06.07.2022 № UA100380/2022/307549 (довідковий номер 1260).

У графі 12 вказаних митних декларацій була заявлена митна вартість товару, а саме, в митній декларації від 04.07.2022 № UA100380/2022/307423 (довідковий номер 1243) - 1 431 320,33 грн., в митній декларації від 06.07.2022 № UA100380/2022/307549 (довідковий номер 1260) - 210 757,53 грн.

На підтвердження заявленої митної вартості товарів декларантом разом із митними деклараціями надано до митного органу, зокрема наступні документи: рахунок-фактуру (iнвойс) (Commercial invoice) від 01.01.2022 № 21TA1066-2; міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) від 27.06.2022 № LGI06240-27, від 27.06.022 № 697223; довідку про транспортні витрати від 17.05.2022 № 01-03/-57;- довідка про транспортні витрати від 27/06/2022 № 01-03/-49; довідку про транспортні витрати від 28.06.2022 № 01-03/-64; рахунок на оплату транспортних послуг від 28.06.2022 № 2380; рахунок на оплату транспортних послуг від 17.05.2022 № 1403; рахунок на оплату транспортних послуг від 20.06.2022 № 407; прайс-листи виробника товару від 01.08.2021 та від 20.12.2021 б/н; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів, що декларуються, № 1-RNTA від 01.08.2021; експортну декларацію країни відправлення від 27.01.2022 № 230220220012504449; видаткову накладну від 30.06.2022 № 00000000093;

До митної декларації від 06.07.2022 № UA100380/2022/307549 (довідковий номер 1260) додатково додані: коносамент (Bill of lоading) від 27.01.2022 № ZSH2101320; банківський платіжний документ від 10.02.2022 № 090220041598274; договір (контракт) про перевезення від 01.07.2021 № 010721-86.

Посилаючись на положення частин третьої та четвертої статті 53 МК України, митний орган витребував від позивача додаткові документи для підтвердження митної вартості імпортованих товарів, які позивачем надані не були.

Розглянувши подані документи відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості від 04.07.2022 № UA100380/2022/000054/2 та від 06.07.2022 № UA100380/2022/000056/2, якими збільшив заявлену декларантом митну вартість товару 1 з 48 925,83 доларів США до 80 029,56 доларів США, товару 2 з 7 204,18 доларів США до 12 064 доларів США.

Не погодившись з рішеннями відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 23, 24 ч. 1 ст. 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Статтями 49, 50 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу. (ч. 1, 2 ст. 51 МК України).

Згідно ч.1 - 3 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 1 - 2 статті 58 МК України визначено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч. 1 ст. 64 "Резервний метод" МК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно ч. 1 - 3 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подаються у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частини 5 - 6 статті 53 МК України).

Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (ч. 1 - 3 ст. 54 МК України).

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

В той же час частиною 6 зазначеної статті передбачено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Частиною 1, 2 ст. 55 МК України передбачено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

У разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі (частина 12 статті 264 МК України).

Отже митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).

При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Водночас приписи вказаних статей зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Судом встановлено, що позивачем до митного оформлення, було подано пакет документів, передбачених частиною другою статті 53 МК України, а саме: рахунок-фактуру (iнвойс) (Commercial invoice) від 01.01.2022 № 21TA1066-2; міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) від 27.06.2022 № LGI06240-27, від 27.06.022 № 697223; довідку про транспортні витрати від 17.05.2022 № 01-03/-57;- довідка про транспортні витрати від 27/06/2022 № 01-03/-49; довідку про транспортні витрати від 28.06.2022 № 01-03/-64; рахунок на оплату транспортних послуг від 28.06.2022 № 2380; рахунок на оплату транспортних послуг від 17.05.2022 № 1403; рахунок на оплату транспортних послуг від 20.06.2022 № 407; прайс-листи виробника товару від 01.08.2021 та від 20.12.2021 б/н; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів, що декларуються, № 1-RNTA від 01.08.2021; експортну декларацію країни відправлення від 27.01.2022 № 230220220012504449; видаткову накладну від 30.06.2022 № 00000000093; коносамент (Bill of lоading) від 27.01.2022 № ZSH2101320; банківський платіжний документ від 10.02.2022 № 090220041598274; договір (контракт) про перевезення від 01.07.2021 № 010721-86.

Вказані документи не містять у собі будь-яких розбіжностей чи недостовірних відомостей.

З матеріалів справи вбачається, що в електронному повідомленні відповідач, не визнаючи надані декларантом документи достатніми для підтвердження митної вартості товару, просив позивача надати додаткові документи.

Колегія суддів зазначає, що у запиті про надання додаткових документів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи є необхідними для підтвердження того чи іншого показника.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що приписи чинного законодавства зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності

Витребовуючи у позивача додаткові документи, відповідач не пояснив, які складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та як додаткові документи мають підтвердити той чи інший показник.

На переконання колегії суддів відсутність в електронному повідомленні про надання додаткових документів належного обґрунтування відповідачем причин та суті запиту додаткових документів свідчить про порушення митним органом наведених приписів МК України, що регламентують процедуру контролю правильності визначення митної вартості.

Щодо доводів відповідача про те, що декларантом не надано проформу-інвойс та пакувальний лист до митного оформлення, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові від 08.08.2023 у справі № 810/692/17 Верховний Суд зазначив: «відповідно до пункту 3 частини другої статті 53 МК України документом, який підтверджує митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу). Оскільки задекларований позивачем товар є об`єктом купівлі-продажу (про що безпосередньо свідчать надані до митного оформлення банківські платіжні документи), і позивач надав до митного оформлення комерційний рахунок фактуру, то у відповідача не було підстав для витребування та оцінки проформи інвойса».

Інвойс (рахунок-фактура) - документ, що надається продавцем покупцеві та містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага ті інші), умови поставки і відомості про відправника та одержувача. Виписка інвойсу свідчить про те, що (крім випадків, коли постачання здійснюється по передоплаті) у покупця з`являється обов`язок оплати товару відповідно до зазначених умовами, а також про те, що товар відвантажено відповідно до умов поставки.

Фактично інвойс є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за товари, що поставляються (або вже фактично поставлені) чи послуги, що надаються (або фактично надані).

В даному випадку позивачем було надано відповідачу рахунок-фактуру (iнвойс) (Commercial invoice) від 01.01.2022 № 21TA1066-2, коносамент (Bill of lоading) від 27.01.2022 № ZSH2101320, міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) від 27.06.2022 № LGI06240-27, від 27.06.022 № 697223.

Враховуючи те, що задекларований позивачем товар є об`єктом купівлі-продажу, то у відповідача не було підстав для витребування та оцінки проформи-інвойса.

Щодо пакувального листа, колегія суддів зазначає наступне.

Пакувальний лист (англ. PackingList) - супровідний документ до вантажу, де дається перелік усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці.

Затвердженої форми пакувального листа та вимог щодо його заповнення законодавством України та міжнародним законодавством не передбачено, з огляду на що жодна інформація, викладена в пакувальному листі не суперечить його суті та не може слугувати підставами для сумніву.

До того ж згідно вимог ч.2 статті 53 МК України пакувальний лист не є первинним документом, що підтверджує митну вартість товарів та може бути прийнятий до уваги виключно як додаткова інформація.

Оскільки пакувальний лист - це супровідний документ до вантажу, що дається перелік усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці, то сама по собі відсутність пакувального листа, який не містить вартості товару, як обов`язкового реквізиту, не може слугувати обставиною для сумніву вартості товару. Стосовно доводів відповідача про відсутність в пакетах наданих документів банківського платіжного документу, що свідчив би про оплату товару зі 100% передплатою, слід зазначити наступне.

У позовній заяві позивач вказував, що інвойс від 01.12.2022 № 21TA1063 до митного оформлення не подавався оскільки він не стосується поставки оцінюваного товару, а банківський платіжний документ свідчить про перерахування коштів за двома інвойсами, один з яких не стосується поставки оцінюваних товарів, тому вказана в ньому сума перерахованих коштів, не може співпадати з задекларованою ціною товару,

Крім того, форма банківського платіжного документу та обсяг наявних у ньому даних визначається банківською установою, а не позивачем.

Згідно частин 4 та 5 ст. 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Суд першої інстанції правильно врахував правовий висновок Верховного Суду в постанові від 10 листопада 2020 року у справі №280/1746/19, згідно з яким у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються. У зв`язку з цим розбіжності щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів в достовірності задекларованої митної вартості.

Колегія суддів критично ставиться до твердження відповідача про ненадання позивачем митному органу коносамента від 27.01.2022 № ZSH2101320, з огляду на те, що у електронному повідомленні декларанту Київська митниця не зазначала про необхідність надання вказаного документу.

Щодо доводів відповідача про те, що митна декларація країни відправлення від 27.01.2021 № 230220220012504449 містить суттєві розбіжності в характеристиках товару, а саме: кількість та вартість товару не співпадає із заявленими відомостями в МД № UA100380/2022/30742, колегія суддів зазначає наступе.

Зі змісту офіційного перекладу митної декларації КНР від 27.01.2022 № 230220220022504449 вбачається, що вона містить посилання на iнвойс від 01.01.2022 № 21TA1066-2.

Вказана декларація країни відправлення містить інформацію про загальну вагу товарів нетто - 24 428 кг, брутто 25 365 кг, а також загальну вартість товару - 37 510,40 доларів США, що співпадає з інформацією про товари, вказану в інвойсі, а також у поданих з метою їх декларування митних деклараціях.

Таким чином митна декларація країни відправлення не містить інформації, що поставила б під сумнів правильність визначеної декларантом митної вартості товару.

Крім того подання декларації країни відправлення для позивача відповідно до вимог ст.53 МК України не є обов`язковою вимогою. Така декларація була подана позивачем додатково разом основними документами за власним бажанням.

Щодо висновку відповідача про ненадання декларантом документів, відповідно до яких погоджено питання, пов`язані з транспортуванням вантажу, слід зазначити наступне.

У позовній заяві позивач зазначив, що з огляду на маршрут переміщення товару, обумовлений війною в Україні, для забезпечення транспортування товару різними видами транспорту з КНР до Європейського Союзу, а потім в Україну позивач користується послугами декількох перевізників.

На підтвердження зазначеного відповідачу надано рахунки-фактури щодо транспортно-експедиційних послуг та довідки про транспортні витрати, видані ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» та ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч.Ді».

Стосовно відсутності в пакеті документів договору про надання транспортно-експедиційних послуг, укладеного позивачем з ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч.Ді», суд зазначає, що у разі необхідності отримати копії вказаних у митних деклараціях договорів відповідач мав повідомити про це декларанта, витребуваючи додаткові документи, обґрунтувавши при цьому, як, за наявності відповідних рахунків-фактур та довідок про транспортні витрати, договори про надання транспортно-експедиційних послуг можуть вплинути на результат визначення митної вартості товарів та контролю його правильності.

Щодо наявності в міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) від 27.06.2022 № 697223 інформації про перевезення товарів PE SHAKHNO HENNADII, як встановлено судом позивач не має договірних стосунків з цим підприємством, а отже, за встановлених обставин суд зазначає наступне.

Згідно з пунктами 2.1.1 та 2.1.2 наявних в матеріалах справи договорів про транспортно-експедиційні послуги від 01.03.2022 № 010322-05 між позивачем та ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч.Ді», а також від 01.07.2021 № 010721-86 між позивачем та ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» виконавець (перевізник) організовує перевезення вантажів замовника (позивача) морським, залізничним, автомобільним авіаційним транспортом, укладає від свого імені договори з портами, перевізниками, складами, судноплавними компаніями, їх агентами, експедиторськими та іншими організаціями на перевезення, перевалку, зберігання вантажів та необхідні додаткові роботи та послуги.

Колегія суддів критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами, та не викликають у суду сумнівів у достовірності визначеної позивачем митної вартості товару.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що контролюючий орган не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Зі змісту спірного рішення слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.

Водночас, колегія суддів вважає, що позивач надав митному органу для митного оформлення імпортованого товару документи, згідно з переліком, визначеним ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, які ідентифікують оцінюваний товар, містять об`єктивні та достовірні дані, які підтверджують заявлену митну вартість товару.

При цьому надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

В той же час відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанцій не надано жодних доказів недостовірності заявленої позивачем вартості товару, а саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено наявності передбачених частиною третьою чи четвертою ст. 53 Митного кодексу України підстав для витребування від позивача (декларанта) додаткових документів, а саме відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Отже, відповідачем не наведено переконливих аргументів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів того, що подані позивачем документи не дозволяли митному органу у належний спосіб перевірити числове значення складових митної вартості товарів та відомості щодо їх ціни.

Щодо посилання Київської митниці на те, що у відповідача наявна інформація щодо вищої митної вартості подібного товару, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, оскільки у митниці є підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, враховуючи положення статті VII ГАТТ, колегія суддів зазначає наступне.

Колегії суддів зазначає, що вказані посилання не свідчать про наявність у митного органу підстав, передбачених частиною третьою статті 53 МК України для витребування документів. Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованою особою та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що заявлялись до митного оформлення цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Наявність в інформаційних базах даних митниці інформації про те, що у попередні періоди аналогічні чи подібні товари були оформлені у митному відношенні із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення декларантом, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена, зокрема, в постанові від 31 березня 2020 року у справі №826/12344/15

Колегія суддів звертає увагу, що митна вартість оцінюваних товарів визначена відповідачем в оскаржуваному рішенні з використанням другорядного методу визначення митної вартості товарів - резервного.

Згідно з частиною першою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

За змістом примітки до статті 7 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року (далі - Угода) під час застосування резервного метода визначення митної вартості товарів мають застосовуватись попередні йому методи оцінювання, але із обґрунтованою гнучкістю. Приклади такої гнучкості наведено у зазначеній примітці. В оскаржуваних рішеннях відповідач не навів інформації з митної декларації, яку зазначено ним як підставу для коригування митної вартості, в обсязі, що дозволила б встановити, яким чином митна вартість належного позивачу товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості, що є порушенням частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятих рішень.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена, зокрема, в постанові від 31 березня 2020 року у справі №826/12344/15.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем надані відповідачу для митного оформлення імпортованого товару всі документи, що передбачені ч. 2 статті 53 МК України, які повною мірою ідентифікують оцінюваний товар та містять об`єктивні і достовірні дані, які підтверджують ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджують митну вартість товарів за ціною договору згідно вимог ч.ч. 4, 5 статті 58 МК України.

З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Щодо доводів апелянта про недоведення позивачем обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно ч.3 ст.252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

В даному випадку на підтвердження розміру витрат на правову допомогу позивач надав до суду першої інстанції: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 07/22/33540678 від 12.07.2022 укладений з Адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери»; платіжну інструкцію № 121 від 15.09.23 на суму 19 000 грн.; рахунок № 13-09 від 13.09.2023 на суму 19 000 грн.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

З огляду не викладене є безпідставними доводи апелянта про ненадання позивачем акту виконаних робіт щодо отримання правничої допомоги.

Суд першої інстанції, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, дійшов обґрунтованого висновку, що справедливою та реальною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу є 10000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути з відповідача на свою користь судові витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

На підтвердження розміру вказаних судових витрат позивач надав до суду, рахунок від 08.01.2025 №08-01 на оплату правничої допомоги на суму 10000,00 грн.

Копію вказаних документів надіслано відповідачу засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 08.01.2025, що підтверджується квитанцією № 2415031.

Згідно умов договору про надання правничої професійної (правової) допомоги № 07/22/33540678 від 12.07.2022, який укладений з адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», адвокатське бюро «Олег Зудінов та партнери» взяло на себе зобов`язання надавати позивачу професійну правничу (правову) допомогу, що полягає у складанні процесуальних документів та представництві з питань, що пов`язані з оскарженням в судовому порядку рішень митних органів про коригування митної вартості товарів. У відповідності із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», сторони погодили, що за надання правової допомоги, клієнт сплачує бюро гонорар у фіксованих розмірах: зокрема, у суді апеляційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 10000,00 грн. Розмір гонорару є незмінним.

Отже, заявлені позивачем у цій справі витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються наданими ним доказами.

При цьому, колегія суддів також враховує, що відповідачем не подано клопотання про відмову (зменшення) щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, хоча позивач належним чином надіслав відповідачу копію відзиву на апеляційну скаргу, в якому просив стягнути судові витрати.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що складність даної справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт є співмірними із заявленою сумою на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а тому зазначені витрати підлягають стягненню у сумі 10 000 грн.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київської митниці залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці (код ЄДРПОУ 43997555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (код з ЄДРПОУ: 33540678) витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч гривень).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Є.О.Сорочко

А.Ю.Коротких