Рішення

від 03.03.2025 по справі 450/3861/24

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/3861/24 Провадження № 2/450/525/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2025 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Мусієвського В.Є.

при секретарі Расяк С.М.

з участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Виконавчого комітету Підберізцівської сільської ради Львівського району Львівської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з позовом, у якому просив позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мотивував позовні вимоги тим, що 09 червня 2020 року між сторонами зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 лютого 2022 року. В період перебування позивача та відповідача у шлюбних стосунках, у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з ним і перебуває на його утриманні. Відповідач в грудні 2020 року покинула дитину, переїхавши проживати до іншого чоловіка по сусідству. В подальшому ОСОБА_4 переїхала у м. Львів до чергового співмешканця. В серпні 2021 року відповідач звернулась до Служби у справах дітей Пустомитівської міської ради із заявою про її участь у вихованні малолітнього сина, якій рішенням Виконавчого комітету Підберізцівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 403 від 07 жовтня 2021 року визначено порядок участі матері у вихованні дитини, однак за вказаний період часу остання навідувалась до сина приблизно двічі чи тричі. Окрім цього, ОСОБА_4 отримувала соціальні виплати по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак грошові кошти надсилала на утримання сина після довготривалих нагадувань, частину з яких ним не було отримано. Таким чином, відповідач не виконує покладених на неї законом батьківських обов`язків та повністю ухилилась від виконання таких, не піклується про фізичний та духовний розвиток сина, стан його здоров`я, не забезпечує щоденних потреб дитини та не надає належної матеріальної допомоги. Крім цього, просив стягувати з відповідача на його користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_4 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття. З огляду на вказане, просив позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 16 серпня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

17 грудня 2024 року представником позивача ОСОБА_3 ОСОБА_1 подано заяву про виклик та допит в якості свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Протокольною ухвалою суду від 17 грудня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_1 про виклик та допит свідків задоволено. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 03 березня 2025 року представник ОСОБА_1 , з думкою якої погодився позивач ОСОБА_3 , позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили такі задовольнити, не заперечили щодо ухвалення заочного рішення. Крім цього, відмовились від виклику та допиту в якості свідка ОСОБА_9 .

Відповідач ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не подала.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Виконавчого комітету Підберізцівської сільської ради Львівського району Львівської області, як органу опіки та піклування, ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з мотивів викладених у висновку органу опіки та піклування Підберізцівської сільської ради Львівського району Львівської області про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_4 відносно малолітнього сина ОСОБА_5 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що є хрещеною матір`ю дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та рідною сестрою позивача. До моменту народження сина у сторін були хороші стосунки та вони проживали в одному будинку. Погіршення відносин між позивачем та відповідачем розпочалось після народження дитини, оскільки ОСОБА_4 часто приходила пізно додому, а деколи встановити її місцеперебування не вдавалось за можливе. Вказала, що догляд за дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснювали позивач, вона та їх батьки. Зауважила, що на її думку відповідачу слід надавати психологічну допомогу, оскільки остання покинула сім`ю та проживала по сусідству із хорошим колегою її брата. Коли дитині виповнилось рік, відповідач повернулась до дитини та чоловіка, однак через деякий час покинула їх назавжди. Вказала, що ОСОБА_4 з неблагополучної сім`ї, оскільки її матір нею не цікавиться, а батько перебуває на військовій службі та з ним відсутній зв`язок.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що є матір`ю позивача. Після завершення служби у армії, її син приїхав додому з дівчиною та через деякий час вони одружились, а згодом у них народився син. Після народження дитини відповідач покинула сім`ю та проживала з другом сина по сусідству, вказуючи на те, що їй дитина не потрібна. Протягом трьох років ОСОБА_4 отримувала соціальні виплати по догляду за сином, які остання використовувала у власних потребах, лише час від часу здійснювала переказ таких на банківську картку батька дитини. Вказала, що відповідач близько двох-трьох років тому придбала на день народження сина велику м`яку іграшку, однак з вказаного моменту малолітній ОСОБА_5 більше не отримував жодних подарунків від матері. Пояснила, що з дня народження дитини, в тому числі під час перебування матері у післяпологовому стані в лікарні, остання відмовилась від грудного годування сина. Зазначила, що батько відповідача перебуває на військовій службі та з ним відсутній будь-який зв`язок, а її матір є багатодітною, яка одну зі своїх дітей залишила у пологовому будинку.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що є хрещеним батьком дитини та двоюрідним братом позивача. Відповідача ОСОБА_4 він протягом тривалого часу не бачив, а дитина їй не потрібна.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що є сусідом позивача. Вказав, що час від часу сторони припиняли спільно проживати, а згодом знову продовжували. Відповідач проживає у селі Чижиків Львівського району Львівської області разом із іншим чоловіком. Зазначив, що малолітньою дитиною опікуються позивач та його батьки.

Зі згоди сторони позивача, суд постановляє ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 280, 281 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача, його представника та представника третьої особи, допитавши свідків, розглянувши матеріали справи і докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу вимог ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Частиною 2 ст. 15 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 09 червня 2020 року, який розірвано рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 листопада 2022 року.

Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 01 жовтня 2020 року Чижиківським старостинським округом Підберізцівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої старостою Чижиківського старостинського округу Підберізцівської сільської ради Львівського району Львівської області Пухальським М.П., вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 , проживають і зареєстровані позивач ОСОБА_3 , його син ОСОБА_5 та інші члени сім`ї.

Долученими до матеріалів позовної заяви характеристиками вбачається, що позивач ОСОБА_3 характеризується з позитивної сторони.

У характеристиці на вихованця закладу дошкільної освіти с. Чижиків «Дивосвіт» за підписом вихователя ОСОБА_11 та в.о. директора ОСОБА_15, зазначено, що ОСОБА_5 з 28 березня 2024 року відвідує молодшу групу «Бджілки» у ЗДО «Дивосвіт». Дитину приводить і забирає із закладу батько.

Рішенням виконавчого комітету Підберізцівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 403 від 07 жовтня 2021 року визначено побачення матері ОСОБА_4 з малолітнім сином ОСОБА_5 , як спосіб її участі у вихованні дитини, та встановлено порядок побачень, а саме 2 дні на тиждень (визначаються за спільною згодою батьків) по 3 години у присутності батька, за місцем його проживання АДРЕСА_1 . Контроль за виконанням даного рішення покладено на начальника служби у справах дітей Підберізцівської сільської ради Балу О.Є.

З висновку органу опіки та піклування Підберізцівської сільської ради Львівського району Львівської області, затвердженого рішенням № 13-3-2024 виконавчого комітету Підберізцівської сільської ради Львівського району Львівської області від 20 червня 2024 року, встановлено, що заслухавши пояснення батька ОСОБА_3 та матері ОСОБА_4 , остання з яких у телефонному режимі повідомила, що не зможе бути присутньою на засіданні комісії через її зайнятість, комісія вважає за доцільне позбавити ОСОБА_4 батьківських прав по відношенню до її сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказаний висновок мотивований тим, що зі слів батька ОСОБА_3 мати ОСОБА_4 в грудні 2020 року покинула шестимісячну дитину, переїхавши проживати до іншого чоловіка по сусідству. Через рік ОСОБА_4 переїхала у м. Львів до чергового співмешканця, після чого не навідувалась до дитини два роки. Рішенням Виконавчого комітету Підберізцівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 403 від 07 жовтня 2021 року ОСОБА_4 визначено порядок її участ у вихованні дитини, однак за вказаний період часу остання навідувалась до сина приблизно двічі чи тричі. На даний час мати дитини не бачить сина, не цікавиться його життям та не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не відвідує сина та не спілкується з дитиною. Таким чином, ОСОБА_4 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, стан здоров`я, не забезпечує його щоденних потреб, третій рік проживає окремо від дитини та протягом двох років не бере участі у вихованні сина.

В силу вимог ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У відповідності до ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховною Радою України вказаний вище указ затверджено.

Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» оголошена загальна мобілізація, яка неодноразово продовжувалась.

З мотивів позову вбачається, що ухилення відповідача ОСОБА_4 від виконання покладених на неї батьківських обов`язків розпочалось після досягнення дитиною шести місяців, приблизно у березні 2021 року, однак зацікавленість позивача у позбавленні відповідача батьківських прав проявилась після введення воєнного стану в Україні та оголошення загальної мобілізації.

Слід вказати, що висновок органу опіки та піклування Підберізцівської сільської ради Львівського району Львівської області сформовано лише на підставі усних пояснень позивача та наданих ним письмових документів, без з`ясування фактичних обставин виховання неповнолітнього ОСОБА_5 його матір`ю відповідачем ОСОБА_4 . При цьому, покликання у висновку на те, що матір ОСОБА_4 у телефонному режимі повідомила про відсутність змоги бути присутньою на засіданні комісії через її зайнятість, не позбавляло можливості комісію заслухати пояснення матері дистанційно у телефонному режимі для забезпечення дотримання найважливіших інтересів дитини.

Крім цього, мотивувальна частина вказаного висновку, зокрема, що матір дитини свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, стан здоров`я, не забезпечує його щоденних потреб, третій рік проживає окремо від дитини та протягом двох років не бере участі у вихованні сина, сформована загальними фразами, які є аналогічними мотивам позовної заяви, без підтвердження вказаних фактів, а тому такі мотиви висновку не можуть братися судом та покладатися в основу рішення про позбавлення батьківських прав.

Окрему увагу слід звернути на мотиви висновку, згідно яких рішенням Виконавчого комітету Підберізцівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 403 від 07 жовтня 2021 року визначено порядок участі матері у вихованні дитини, однак за вказаний період часу остання навідувалась до сина приблизно двічі чи тричі.

З цього приводу суд зазначає, що вказаним рішенням покладено контроль за його виконанням на начальника служби у справах дітей Підберізцівської сільської ради Балу О.Є.

Жодних належних і допустимих доказів на підтвердження здійснення контролю за виконанням/невиконанням вказаного рішення, зокрема те, що мати ОСОБА_4 навідувалась до сина ОСОБА_5 приблизно двічі чи тричі, суду не надано.

Таким чином, звернення відповідача ОСОБА_4 до Підберізцівської сільської ради Пустомитівського (Львівського) району Львівської області із заявою про визначення порядку участі матері у вихованні дитини, свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі в житті сина та без підтверджуючих доказів зворотного не може стверджувати про її ухилення від виконання батьківських обов`язків.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

З огляду на вказане, позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_12 не зумовить дотримання найважливіших інтересів дитини, а негативно вплине на його розвиток.

В силу вимог ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21 (провадження № 61-5203св23), від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18 (провадження № 61-13690св20).

За ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Верховний Суд у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22 (провадження № 61-951св24) виснував, що висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22 (провадження № 61-951св24), 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23), 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин, про що зазначено у постановах від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22 (провадження № 61-16164св23), від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 (провадження № 61-14340св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21).

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Європейський суд з прав людини також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21 (провадження № 61-13425св23), від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23 (провадження № 61-15840св23), від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18 (провадження № 61-1682св22).

У постановах Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22 (провадження № 61-18610св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18 (провадження № 61-1682св22), від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 (провадження № 61-7357св21) наголошено, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Слід також вказати, що допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , перебувають у родинних стосунках із позивачем, а тому пояснення таких можуть бути явно не об`єктивними, що не відповідатиме дійсним обставинам.

Окрему увагу суд звертає на частину долучених до матеріалів позовної заяви документів, зокрема характеристики, сформованої лікарем-педіатром ОСОБА_13 , характеристики та довідки про склад сім`ї, сформованих старостою Чижиківського старистинського округу Підберізцівської сільської ради Львівського району Львівської області ОСОБА_14 , характеристики, сформованої вихователем ОСОБА_11 , які дають підстави припускати про наявність родинних стосунків із позивачем та окремою зацікавленістю вказаних осіб у розгляді даної справи.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач не виконує батьківські права та обов`язки відносно дитини ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суду не надано.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дітей, інтереси яких превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене вище, суд не може ґрунтувати своє рішення на основі припущень та неперевірених належним чином тверджень щодо невиконання відповідачем батьківських обов`язків, оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки поведінки як для батька (матері), так і для дітей.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено необхідність позбавлення батьківських прав відповідача, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Частиною 3 ст. 166 СК України передбачено, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

З врахуванням викладеного, у задоволенні позовної вимоги про стягнення аліментів слід відмовити, оскільки така є похідною від вимоги про позбавлення батьківських прав, яка не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 279-284, 289 ЦПК України, ст. ст. 7, 150, 155, 164-166, 180-182 СК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених цим кодексом не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст заочного рішення виготовлено 04 березня 2025 року.

Суддя Мусієвський В.Є.