Постанова

від 24.02.2025 по справі 914/2235/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2025 р. Справа №914/2235/18

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Галушко Н.А.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

явка учасників справи:

від позивача: Білик П.Б. ордер серії ВС №1329852;

від відповідача-1: Кулик А.Я.;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився,

розглянув апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н від 16.09.2024,

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 суддя Горецька З.В., м. Львів,

про зміну способу та порядку виконання рішення суду

за позовом Громадської організації Здорова Галичина, м. Львів,

до відповідача-1 Виконавчого комітету Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача-2 Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю Гал-Світ, м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Львівської міської ради, м. Львів,

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява ГО Здорова Галичина про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/2235/18 від 13.06.2019.

Вказаними рішеннями було задоволено позов ГО Здорова Галичина до виконавчого комітету Львівської міської ради та Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської радипро визнання незаконним обмеження строку дії ухвали шостої сесії сьомого скликання сесії Львівської міської ради №1727 від 23.03.2017 Про приватизацію способом викупу нежитлових приміщень на вул. Болгарській,4 та зобов`язано:

1) виконавчий комітет Львівської міської ради затвердити Звіт про оцінку орендованих громадською організацією Здорова Галичина нежитлових приміщень загальною площею1861,9 кв. м.

2) Управління комунальної власності ЛМР (замінено на Департамент економічного розвитку ЛМР) укласти з Громадською організацією Здорова Галичина договір купівлі - продажу об`єкта малої приватизації способом викупу на умовах, зазначених в рішенні.

27.02.2020 та 02.02.2021 Господарський суд Львівської області видав накази на примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 13.06.2019, постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020.

09.05.2022 видано постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України Про виконавче провадження.

Дана заява мотивована тим, що відповідачами не виконується рішення.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 у справі №914/2235/18 заяву про встановлення (зміну) порядку та способу виконання рішення задоволено.

Визнано затвердженим Звіт про оцінку орендованих громадською організацією Здорова Галичина нежитлових приміщень загальною площею 1861,9 кв.м.

Визнано укладеним договір купівлі продажу об`єкта малої приватизації способом викупу.

Ухвала суду мотивована обов`язковістю виконання рішення суду, як складової права на судовий захист. Як зазначив суд першої інстанції,у разі задоволення вказаної заяви не порушуються жодні права відповідачів та відсутнє втручання у їх повноваження, однак досягається закономірний результат виконання рішення суду, що в будь якому випадку зводиться до підписання договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

17.09.2024 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н від 16.09.2024 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 про зміну способу та порядку виконання рішення суду у справі №914/2235/18.

Апелянт зазначає, що не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, при цьому зазначає наступне:

-відбулася не зміна способу виконання рішення, а зміна обраного способу захисту;

-висновок про вартість майна є недійсним;

-суд перебрав на себе компетенцію виконавчого комітету ЛМР;

-заявником не доведено неможливість виконання рішення суду у справі 914/2235/18.

На підставі наведеного, апелянт просить ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 у справі №914/2235/18 скасувати, у задоволенні заяви відмовити.

Представник відповідача-1, в судовому засіданні, підтримав доводи апеляційної скарги Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, просив її задоволити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Представник інших сторін в судове засідання не з`явилися, клопотання про відкладення не заявляли, хоча належним чином повідомлені про час та дату слухання справи, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції та довідками Західного апеляційного господарського суду про доставку ухвали суду до електронного кабінету.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, беручи до уваги позицію представників про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін які не прибули, а також зважаючи на те, що їх явка в судове засідання обов`язковою не визнавалась та з врахуванням положення п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу.

Обставини справи.

Постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 914/2235/18 рішення Господарського суду Львівської області від 13.06.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 залишено без змін.

Вказаними рішеннями було задоволено позов ГО Здорова Галичина до виконавчого комітету Львівської міської ради та Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської радипро визнання незаконним обмеження строку дії ухвали шостої сесії сьомого скликання сесії Львівської міської ради №1727 від 23.03.2017 Про приватизацію способом викупу нежитлових приміщень на вул. Болгарській,4 та зобов`язано:

1) виконавчий комітет Львівської міської ради затвердити Звіт про оцінку орендованих громадською організацією Здорова Галичина нежитлових приміщень загальною площею1861,9 кв. м.

2) Управління комунальної власності ЛМР (замінено на Департамент економічного розвитку ЛМР) укласти з Громадською організацією Здорова Галичина договір купівлі - продажу об`єкта малої приватизації способом викупу на умовах, зазначених в рішенні.

27.02.2020 та 02.02.2021 Господарський суд Львівської області видав накази на примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 13.06.2019, постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2020.

02.06.2021 суд ухвалив замінити сторону (боржника) виконавчого провадження ВП № 64807655 Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів, пл. Галицька, 15 (ідентифікаційний код 25558625) його правонаступником Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів, пл. Ринок, 1 (ідентифікаційний код 34814859).

27.07.2021 державним виконавцем на адресу Головного управління Національної поліції у Львівській області скеровано подання про внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно боржника за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України.

Щодо вказаної події здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12021141360000102 від 04.08.2021 за фактом вчинення посадовими особами виконавчого комітету Львівської міської ради та посадовими особами Департаменту економічної політики Львівської міської ради кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України.

10.08.2021 суд ухвалив повернути Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів скаргу на постанову державного виконавця про накладення штрафу від 23.07.2021 №2302-вих-64544 (вх. № 3061/21 від 26.07.2021) без розгляду.

13.10.2021 суд ухвалив закрити провадження за скаргами Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) про накладення штрафувід 09.07.2021 і від 27.07.2021 та дії, вчинені при їх винесенні, при виконанні наказу у справі № 914/2235/18.

09.05.2022 видано постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України Про виконавче провадження.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 39 вказаного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Абзац третій ч. 3 ст. 63 Закону вказує, що у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

За змістом частини 5 статті 12 Закону України Про виконавче провадження повернення виконавчого документа у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

На момент подання вказаної заяви рішення суду не виконано.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v Ukraine no 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v Ukraine 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі Христов проти України одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу Брумареску проти Румунії, п. 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу геs judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення.

За ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Подібні положення викладені в статті 13 Закону України Просудоустрій і статус суддів та статтях 2, 18 ГПК України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v . Georgia" від 28 листопада 2006року, заява№ 30779/04).

В рішенні у справах Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 "Шмалько проти України (заява № 60750/00), від 27.07.2004 по справі "Ромашов проти України" (заява № 67534/01), від 19.03.1997 "Горнсбі проти Греції", від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина "судового розгляду" та про те, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів вжити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії статті 6 Конвенції.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справах: "Кайсин проти України", "Бурдов проти Росії" зазначено, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї з сторін та про те, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя.

З наведено вбачається, що рішення суду повинно бути виконаним. Водночас, беручи до уваги додаткові пояснення Управління комунальної власті Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, бюрократичні процедури не можуть бути перепоною для виконання вказаного рішення. Рішення у справі №914/2235/18 набрало законної сили 27.01.2021, отже таке не виконується більше трьох років. Крім того позивачем вживались заходи з метою виконання рішення, однак достатність таких заходів є оціночним поняттям на противагу тому, що виконання вказано рішення лежить в площині повноважень відповідачів у даній справі. Отже, позиція відповідачів не спростовує факту бездіяльності у виконанні рішення в справі №914/2235/18.

Щодо твердження апелянта, що задоволення зазначеної заяви буде вказувати на перебирання судом на себе компетенції (дискреційних повноважень) виконавчого комітету Львівської міської ради, суд зазначає таке.

В пунктах 28, 29 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 викладено висновки про те, що визначення позивачем предмета спору "про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції" є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України.

Звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним у наданій позивачем редакції перебуває в межах способу захисту "про встановлення господарських правовідносин" відповідно до абзацу 11 частини 2 статті 20 та статті 187 ГК України та не вимагає застосування інших способів захисту судом, зокрема, й за ініціативою суду в порядку, визначеному частиною 2 статті 5 ГПК України.

За наслідками розгляду такої вимоги в резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною 9 статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною.

Таку ж позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 16.04.2024 у справі № 916/3669/23.

Отже вимогу Позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не є зміною способу захисту, як стверджує апелянт та відповідає способам захисту визначеним пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України, статтею 20 ГК України.

Тобто, станом на даний час є невиконане рішення Господарського суду Львівської у справі №914/2235/18. Резолютивна частина вказаного рішень передбачає виконання шляхом зобов`язання сторін підписати договір, але сама суть рішення зводиться до того, що договір має бути укладеним. Тобто у разі задоволення вказаної заяви не порушуються жодні права відповідачів та відсутнє втручання у їх повноваження, однак досягається закономірний результат виконання рішення суду, що в будь якому випадку зводиться до підписання договору.

Встановлення(зміна) способу та порядку виконання рішення з зобов`язання укласти договір на визнання такого договору укладеним в жодному разі не змінює наслідків виконання такого рішення для сторін.

Натомість, договір буде визнано укладеним з моменту набрання законної сили ухвалою суду, рішення буде вважатись виконаним, а в сторін договору виникнуть взаємні права й обов`язки (зокрема з передачі майна та його оплати).

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 11-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 зазначив, що зі змісту та призначення інституту зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом, який спрямований на гарантування виконання судового рішення.

19 грудня 2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» № 4094-IX від 21.11.2024.

Зазначеним законом було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства, які спрямовані на удосконалення судового контролю за виконанням судових рішень та рішень інших органів.

Зокрема, змін та доповнень зазнали також і підстави для зміни порядку та способу виконання судового рішення.

У відповідності до вимог ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання боржником судового рішення про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися.

Крім того з аналогічних підстав, слід визнати затвердженим Звіт про оцінку орендованих громадською організацією Здорова Галичина нежитлових приміщень загальною площею 1 861,9 кв.м, що був предметом спору.

Основним завданням виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, має бути відновлення прав та інтересів стягувача. Якщо ж відновити право стягувача неможливо, суд ухвалює рішення про заміну способу і заходів виконання без необхідності для позивача повторно звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що ухвалою суду першої інстанції правильно застосовано як норми матеріального так і процесуального права про задоволення заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення.

За наведених обставин, суд першої інстанції правомірно задоволив заяву Громадської організації Здорова Галичина.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Ухвалу господарського суду Львівської області прийнята з дотриманням вимог норм процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін. Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 у справі №914/2235/18 залишити без змін

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддяБойко С. М.

СуддіГалушко Н.А.

Якімець Г.Г.