Постанова

від 27.02.2025 по справі 916/3278/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3278/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГАЛЬЯНС» - адвокат Машкіна В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ»

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024, суддя суду першої інстанції Лічман Л.В., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 27.11.2024

по справі №916/3278/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГАЛЬЯНС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ»

про стягнення 480 313,88 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГАЛЬЯНС» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ», в якій просив:

- стягнути заборгованість у розмірі 480313,88 грн, з яких 461574,82 грн безпідставно набуті кошти, 13934,14 грн інфляційне збільшення, 4804,92 грн 3% річних;

- зазначити в рішенні суду про нарахування 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду. Нарахування 3% річних здійснювати за наступною формулою: сума 3% річних = Сх3хД/365/100, де: С сума основного боргу, Д кількість днів прострочення;

- роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати боржником суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог вказано на те, що відповідач не підписав договір, не поставив товар та не повернув кошти в розмірі 461574,82 грн, які сплачені за платіжною інструкцією від 18.03.2024 р. № 210 та які є безпідставно набутим майном у розумінні ст.1212 ЦК України.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГАЛЬЯНС» 461 574,82 грн, безпідставно набутих коштів, 13 934,14 грн інфляційного збільшення, 4 804,92 грн 3% річних, 5 764,00 - грн судового збору; зобов`язано орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у цій справі, розрахувати остаточну суму трьох відсотків річних, які підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГАЛЬЯНС», за правилами, визначеними у мотивувальній частині рішення суду у цій справі, до моменту його виконання, починаючи з 24 липня 2024 року.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що грошові кошти, перераховані ТОВ «КИЇВТОРГАЛЬЯНС» за платіжною інструкцією від 18.03.2024 р. № 210, набуто ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» на виконання договору або з будь-якої іншої достатньої правової підстави.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що матеріалами справи підтверджено факт прострочення виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна, тому позивач правомірно заявив до стягнення 13 934,14 грн інфляційних втрат та 4 804,92 грн 3% річних.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 по справі №916/3278/24.

Апелянт вказав, що позивач (Покупець) платіжною інструкцією від 18.03.2024 р. № 210 здійснив оплату згідно рахунку № 47 від 14.03.2024 року, що зазначено в платіжної інструкції. Але в судовому засіданні судом не досліджено рахунку № 47 від 14.03.2024 року, який був підставою для оплати, що вказує на нез`ясування обставин, що мають значення для справи.

Відповідач вказує, що в позовній заяві та судових засіданнях Позивач (Покупець) прямо стверджує, що здійснив оплату за Товар. Тобто гроші були перераховані саме за Товар, а не безпідставно, як зазначає суд в рішенні першої інстанції. В рахунку № 47 від 14.03.2024 року зазначається Товар 45R1 футовий рефрежираторний контейнер, б/в, договір купівлі-продажу № КУ143032024 від 14.03.2024, сума 461 574, 82 грн. Таким чином між Позивачем (Покупцем) та відповідачем (Продавцем) укладено саме договір купівлі продажу товару (контейнеру) у спрощенний спосіб.

Апелянт вказує, що законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через: - ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними; - у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання). При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Відповідач доходить до висновку, що судом невірно застосовані норми матеріального права.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 по справі 916/3278/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГАЛЬЯНС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГАЛЬЯНС» надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 по справі №916/3278/24.

Позивач зазначив, що відповідач не надав рахунок на оплату № 47 від 14.03.2024 в суд під час розгляду справи в першій інстанції, хоча мав таку можливість та був повідомлений про розгляд справи, тому суд першої інстанції вірно прийняв рішення на підставі наявних доказів в справі.

Крім того, позивач вказує, що рахунок на оплату, який надається апелянтом разом з апеляційною скаргою, не подавалися апелянтом в першу інстанцію, а тому не може бути врахований судом апеляційної станції під час розгляду справи та не може бути підставою для скасування рішення.

Позивач вказує, що той факт, що відповідач додав рахунок до апеляційної скарги, не свідчить та не доводить факт передачі рахунку на оплату № 47 від 14.03.2024 позивачеві для оплати, зокрема належним доказом передачі рахунку на оплату є опис цінного листа чи накладна (транспортний документ) перевізника чи організації, яка здійснювала передачу даних документів. Отже, апелянт не надав позивачеві ні договір підписаний ним, ні рахунок на оплату, і це свідчить про безпідставність заволодіння апелянтом коштами позивача.

Позивач також зазначає, що апелянтом не спростовано факт наявності заборгованості. Ніяким чином апелянт не довів поставку товару чи факт повернення коштів.

Позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Контейнери України».

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/3278/24 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Філінюк І.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/3278/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 по справі №916/3278/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/3278/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3278/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 по справі №916/3278/24 - залишено без руху; встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у сумі 6 916,52 грн протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; роз`яснено апелянту, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» надійшла заяв про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої були додані докази сплати судового збору у сумі 6 916,52 грн. Таким чином, недоліки апеляційної скарги були усунуті.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 по справі №916/3278/24; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 08.02.2025; призначено справу №916/3278/24 до розгляду на 27.02.2025 о 14:00; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

27.02.2025 у судовому засіданні прийняла участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГАЛЬЯНС» - адвокат Машкіна В.М.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6, 7 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025, якою призначено справу №916/3278/24 до розгляду на 27.02.2025 о 14:00, була отримана в електронному кабінеті Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» - 13.01.2025.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 27.02.2025, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 по справі №916/3278/24, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 по справі №916/3278/24 по суті, не дивлячись на відсутність представника відповідача, повідомленого про судове засідання належним чином. Відсутність зазначеного представника у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

В матеріалах справи міститься платіжна інструкція №210 від 18.03.2024, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГАЛЬЯНС» перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» 461 574,82 грн, призначення платежу «оплата за товар зг. Рах. №47 від 14.03.2024, у т.ч. ПДВ 20% - 76 929,14 грн».

Обставини перерахування грошових коштів сторонами спору не оспорюються.

Відповідач разом з апеляційною скаргою надав рахунок на оплату №47 від 14.03.2024. В даному рахунку вказано: постачальник - Товариство з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ», покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГАЛЬЯНС», договір договір купівлі-продажу №КУ143032024 від 14.03.2024, товар 45R1-футовий рефрижераторний контейнер, б/в, ціна з ПДВ 461 574,82 грн.

Інші докази в матеріалах справи відсутні.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Як вбачається спірні правовідносини у цій справі стосуються стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, що міститься у главі 83 Цивільного кодексу України та в якій закріплені загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов`язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України

Такі висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 911/1101/21, від 06 червня 2022 року у справі № 903/142/21 та в інших.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «КИЇВТОРГАЛЬЯНС» перерахувало на користь ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» грошові кошти в розмірі 461 574,82 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 18.03.2024 № 210 з відміткою банку про проведення платежу. Призначення платежу «оплата за товар зг. Рах. №47 від 14.03.2024, у т.ч. ПДВ 20% - 76 929,14 грн.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що дані грошові кошти перераховувалися на виконання договору між сторонами спору.

Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для прийняття наданого апелянтом рахунку на оплату №47 від 14.03.2024, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апелянт був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, відповідно до якої ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» отримало 30.07.2024 ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.07.2024, якою відкрито провадження у справі №916/3278/24.

В той же час, відповідач не надав рахунок на оплату №47 від 14.03.2024 під час розгляду справи судом першої інстанції. Крім того, додаючи даний рахунок до апеляційної скарги, відповідач жодним чином не обґрунтував неможливість надання доказу до суду першої інстанції.

Дані обставини у сукупності свідчать про відсутність підстав для прийняття судом апеляційної інстанції рахунку на оплату №47 від 14.03.2024 в якості доказу у даній справі.

Крім того, наданий апелянтом рахунок на оплату №47 від 14.03.2024, в якому підставою для виставлення такого рахунку вказано договір купівлі-продажу №КУ143032024 від 14.03.2024 та зазначено товар 45R1-футовий рефрижераторний контейнер, б/в, ціна з ПДВ 461 574,82 грн, не може свідчити про наявність договірних відносин між сторонами спору.

Адже саме лише посилання в рахунку на договір №КУ143032024 від 14.03.2024 не свідчить про укладення між сторонами спору такого договору, оскільки в матеріалах справи не міститься копія (оригінал) такого договору.

Крім того, апелянт сам зазначив, що договір купівлі-продажу між сторонами спору в письмовій формі, як єдиний документ не укладався. Матеріали справи навіть не містять доказів того, що відповідач виставляв позивачу відповідний рахунок №47 від 14.03.2024.

Колегія суддів також не приймає до уваги посилання відповідача про укладення договору купівлі-продажу у спрощеній формі.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1 та 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 у справі №912/1883/17 вказав, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.

У даному випадку, в матеріалах справи відсутні докази того, що сторони спору уклали договір купівлі-продажу у спрощеній формі, узгодивши всі істотні умови такого договору. В матеріалах справи відсутні докази направлення оферти з умовами договору та акцепту такої оферти з боку позивача.

Таким чином, правова підстава для набуття ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» грошових коштів у сумі 461 574,82 грн відсутня, зокрема тому, що договір у будь-якій формі не укладено, а між сторонами існувала лише попередня домовленість щодо укладення договору поставки товару, на виконання якої і було перераховано гроші.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач мав повернути ТОВ «КИЇВТОРГАЛЬЯНС» безпідставно набуті грошові кошти у сумі 461 574,82 грн, адже апелянт жодним чином не спростував обставини набуття даних грошових коштів без достатньої правової підстави.

Враховуючи викладене та відсутність в матеріалах справи доказів того, що грошові кошти, перераховані ТОВ «КИЇВТОРГАЛЬЯНС» за платіжною інструкцією від 18.03.2024 № 210, набуто ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» на виконання договору або з будь-якої іншої достатньої правової підстави, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення 461574,82 грн за правилами ст.1212 ЦК України.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, колегія суддів зазначає наступне.

Крім того, відповідно до частини першої статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку, наведеного у п.84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 по справі № 910/3831/22, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Згідно із ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Беручи до уваги те, що матеріалами справи підтверджено факт прострочення виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна, яке (виконання зобов`язання) мало відбутись відразу після отримання 461 574,82 грн, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ТОВ «КИЇВТОРГАЛЬЯНС» правомірно заявило до стягнення з ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ»:

- 13 934,14 грн інфляційних втрат, нарахованих за квітень 2024 року червень 2024 року;

- 4 804,92 грн 3% річних, нарахованих з 19.03.2024 по 23.07.2024.

В ч.10 ст.238 ГПК України закріплено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Приймаючи до уваги положення ч.10 ст.238 ГПК України та відповідне застереження в прохальній частині позову, господарський суд вірно зазначив про про необхідність органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у цій справі, розрахувати остаточну суму трьох відсотків річних, які підлягають стягненню з ТОВ «КИЇВТОРГАЛЬЯНС» на користь ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» за наступною формулою: сума 3% річних = Сх3хД/365/100, де: С сума основного боргу, Д кількість днів прострочення, до моменту його виконання, починаючи з 24 липня 2024 р.

Доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 по справі №916/3278/24 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 по справі №916/3278/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 по справі №916/3278/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 по справі №916/3278/24 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.03.2025.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

І.Г. Філінюк