Постанова

від 04.03.2025 по справі 910/10465/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2025 р. Справа№ 910/10465/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Баса Шейха Миколайовича

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024

у справі №910/10465/24 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Азгард-Агро"

до Фізичної особи-підприємця Баса Шейха Миколайовича

про стягнення 128957,67 грн,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Азгард-Агро" звернулось до місцевого господарського суду із позовом до Фізичної особи-підприємця Баса Шейха Миколайовича про стягнення 128957,67 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 04/05/23 від 04.05.2023.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10465/24 задоволено повністю позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Азгард-Агро", стягнуто з Фізичної особи-підприємця Баса Шейха Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азгард-Агро" суму основного боргу у розмірі 99313,26 грн, пеню у розмірі 20553,76 грн, 3% річних у розмірі 3529,27 грн., втрати від інфляції у розмірі 5561,38 грн. та судовий збір в розмірі 3028,00грн.

Не погодившись з винесеним рішенням, Фізична особа-підприємець Бас Шейх Миколайович подав апеляційну скаргу, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 по справі №910/10465/24 в частині стягнення з Відповідача штрафних санкцій.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним. На думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. Зокрема відповідач стверджує, що введення воєнного стану унеможливило сплатити суму заборгованості в передбачені договором строки. Скаржник стверджує, що позивач був належним чином обізнаний про настання форс-мажорних обставин в Україні, починаючи з 24.02.2022. При цьому відповідач посилається на лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Баса Шейха Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10465/24 за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 04.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Азгард-Агро" (постачальник) та ФОП Басом Валентином Миколайовичем (змінено найменування на ФОП Бас Шейх Миколайович) (покупець) укладено договір поставки № 04/05/23.

Відповідно до п. 1.1., 1.2 договору постачальник зобов`язується протягом дії даного договору поставляти покупцю запасні частини для сільськогосподарської техніки та обладнання, комерційних автомобілів, причепів, авто хімію, мастила (оливи) покришки, супутні товари для вищезазначеної техніки за його замовленнями окремими партіями, за цінами, в асортименті та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в накладних або в додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною даного договору, а покупець зобов`язується приймати товар та оплачувати його на встановлених договором умовах. Загальний обсяг та асортимент товару, що поставляється за цим договором, визначається кількістю та асортиментом товару, поставленого окремими партіями за всіма видатковими накладними відповідно до умов договору протягом його дії.

Згідно п. 2.1, 2.2 договору він вступає в силу з моменту його підписання повноважними особами обох сторін та діє до 31 грудня поточного року включно. Якщо за 10 днів до закінчення строку дії даного договору жодна зі сторін не повідомить іншу сторону рекомендованим листом про розірвання договору, строк дії даного договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного календарного року включно.

Ціни товару вважаються остаточно погодженими сторонами у видатковій накладній на момент поставки товару. Покупець зобов`язаний здійснити оплату товару на умовах 100% передплати за замовлену партію товару згідно рахунка постачальника. Якщо товар поставлено без попередньої оплати, а додаток про відстрочення оплати укладено не було, покупець зобов`язаний оплатити вартість такого товару протягом 3 банківських днів з дати поставки товару, вказаної у видатковій накладній ( п. 4.1, 5.1, 5.3 договору).

Згідно п. 6.6 договору факт поставки товару засвідчується видатковою накладною.

04.05.2023 позивач виставив відповідачу рахунок № 994 на оплату замовленого товару на суму 379313,26 грн.

04.05.2023 відповідач здійснив часткову попередню оплату замовленого товару на суму 200 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1579.

Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 379313,26 грн, що підтверджується видатковими накладними:

- № 622 від 15.05.2023 на суму 206158,78 грн,

- № 758 від 09.06.2023 на суму 173154,48 грн.

Відповідачем було здійснено часткову оплату отриманого товару, що підтверджується платіжними інструкціями:

- № 1865 від 17.07.2023 на суму 30000,00 грн,

- № 1988 від 29.08.2023 на суму 30000,00 грн,

- № 2058 від 10.10.2023 на суму 20000,00 грн.

Всього, за товар вартістю 379313,26 грн відповідачем було сплачено грошові кошти у сумі 280000,00 грн. Тобто вартість поставленого та не оплаченого відповідачем товару становить 99313,26 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки, відповідачем в порядку п. 5.1 договору не було внесено 100% суми попередньої оплати, на підставі п. 5.3 договору уже поставлений товар, мав бути оплачений протягом 3 банківських днів з дати поставки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за отриманий товар у сумі 99313,26 грн.

Оскільки вся партія товару була поставлена 09.06.2023, відповідач зобов`язаний був оплатити весь отриманий товар у строк до 14.06.2023. А отже з 15.06.2023 відповідач є таким, що прострочив своє грошове зобов`язання за договором № 04/05/23 від 04.05.2023.

Позивач просив суд стягнути з відповідача також 5561,38 грн інфляційних втрат, 3529,27 грн 3% відсотків річних за період з 15.06.2023 по 20.08.2024; 20553,76 грн пені за період з 15.06.2023 по 14.12.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 10.3 договору при простроченні оплати товару, який поставлено без попередньої оплати, чи наданих послуг, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від вартості неоплаченого товару за відповідною накладною за кожен день прострочення, якщо інша відповідальність не передбачена в додатку до цього договору.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 20553,76 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 3529,27 грн та втрат від інфляції у розмірі 5561,38 грн.

Щодо тверджень апелянта про настання форс-мажоних обставин в Україні, починаючи з 24.02.2022 та підтвердження їх листом ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, колегія суддів відзначає наступне.

Торгово-промислова палата України, листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 зазначено, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 зазначено, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 зазначено, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

У постанові від 28.08.2023 у справі № 910/6234/22 Верховний Суд визнав помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що факт настання форс-мажору підтверджений листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає безпідставним твердження апелянта щодо підтвердження листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 факту настання форс-мажорних обставин для відповідача за договором поставки № 04/05/23 від 04.05.2023. Такий висновок апелянта зроблений без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 28.08.2023 у справі № 910/6234/22.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10465/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Баса Шейха Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10465/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/10465/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Фізичну особу-підприємця Баса Шейха Миколайовича.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов