Постанова від 25.02.2025 по справі 903/329/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 року Справа № 903/329/24 (903/856/24)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Юрчук М.І. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Верещук А.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача1: Войціховського А.В. адвоката, ордер серія АС №1129604 від 24.02.2025

відповідача 2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 28.11.24р. суддею Гарбар І. О. у м.Луцьку, повний текст складено 28.11.24р. у справі №903/329/24 (903/856/24)

за позовом Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про визнання недійсним договору позики

в межах справи №903/329/24

заявою ОСОБА_1

про неплатоспроможність

ВСТАНОВИВ:

07.10.2024 представник АТ Перший український міжнародний банк сформувала в системі Електронний суд позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.11.2024 у справі №903/329/24 (903/856/24) в позові Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики в межах справи №903/329/24 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність, відмовлено.

Не погодившись із винесеним рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 28.11.2024 про відмову у задоволенні позову Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики в межах справи №903/329/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 - скасувати. Ухвалити нове рішення. Визнати недійсним договір позики від 15.04.2022 та додаткову угоду №1 від 17.04.2023 до договору позики, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в сумі 12 112,00 грн, з яких: 4 844,80 грн - за подання позовної заяви та 7 267,20 грн - за подання апеляційної скарги, по 6 056,00 грн з кожного.

З посиланням на ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України, вважає, що дії кредитора ОСОБА_2 свідчать про те, що вона заздалегідь не мала наміру отримати свої кошти від боржника, а її метою участі у справі було отримання вирішального голосу для одноособового ухвалення рішень на зборах кредиторів на користь боржника. Кредитори беруть участь у справі про неплатоспроможність боржника з метою отримання своїх коштів. За подання заяви про грошові вимоги до боржника кредитор сплачує судовий збір, маючи правомірні очікування на його відшкодування, як це передбачено частиною 2 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, а також отримати заборгованість боржника за рахунок його поточних доходів, оформлюючи розстрочення заборгованості шляхом складання та погодження плану реструктуризації боргів боржника. Зауважує, що поведінка ОСОБА_2 не є типовою для кредитора. Боржник ОСОБА_1 запропонувала кредиторам план реструктуризації боргів, згідно з яким кредитору ОСОБА_2 протягом 5 років мав бути повністю відшкодований судовий збір у сумі 4 844,80 грн та заборгованість (вимоги ІІ черги) у сумі 171 217,61 грн. Вважає що відмовившись від грошей, заради отримання яких кредитор ОСОБА_2 вступила у справу про неплатоспроможність, вона продемонструвала свій справжній намір визнати боржника банкрутом, що фактично є діями на користь боржника та на шкоду іншим кредиторам.

На думку скаржника, відповідачі свідомо «на папері» уклали договір позики та додаткову угоду до нього, склали розписки про повернення частини суми і таким чином створили видимість його виконання (без підтверджуючих документів щодо платежів). Тобто, уклали договір «для показу» з метою створення формальних умов для визнання боржника банкрутом з подальшим звільненням від заборгованості після завершення процедури погашення боргів. Суд першої інстанції, як підставу відсутності фіктивності правочину, послався на довідку про доходи кредитора ОСОБА_2 від 07.06.2024, згідно з якою її дохід та дохід її чоловіка за 2020 рік становить 129,205 євро, а за 2021 - 183,814 євро. Проте, цей доказ не може бути беззаперечним підтвердженням того, що кредитор надав кошти боржнику.

Крім того, вказує, що договір позики був укладений у 2022 та продовжений у 2023 році. Довідка про доходи кредитора за 2020 та 2021 роки не підтверджує наявності у неї доходу у 2022 та 2023 роках. Також слід зазначити, що декларація про майновий стан боржника ОСОБА_1 за 2022 рік не містить витрат на суму позики - 450 000,00 грн. У пункті 68 Декларації «Витрати на придбання майна, товарів або послуг» вказаний прочерк. Відсутність витрат боржника ОСОБА_1 на суму позики - 450 000,00 грн підтверджує, що вона фактично цих коштів не отримувала. ОСОБА_1 отримала дохід у 2021 році - 194 780 грн, у 2022 році - 227 460,00 грн. Дохід членів сім`ї боржника за 2021 склав 198 169 грн, за 2022 рік - 35 491,44 грн. У 2023 році фінансовий стан ОСОБА_1 та її родини покращився незначно: дохід ОСОБА_1 за 2023 рік склав - 259 169,00 грн, а членів її сім`ї - 69 349,00 грн. Але цей дохід не дозволяв ОСОБА_1 повернути суму 450 000,00 грн за рік, як це було зазначено у договорі позики, ані за півтора року, як це було продовжено в додатковій угоді. Відсутність доходу, що дозволяв би розрахуватися із сумою позики, підтверджує факт відсутності у відповідача (боржника) ОСОБА_1 реальної можливості виконати договір.

АТ «ПУМБ» вважає, що договір позики від 15.04.2022 з урахуванням додаткової угоди №1 від 17.04.2023, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є фіктивним, а саме укладеним спеціально для отримання ОСОБА_2 вирішального голосу на зборах кредиторів, без наміру отримання грошових коштів від боржника, з метою відсторонення інших кредиторів від прийняття рішень.

З посиланням на постанову Верховного Суду від 14.09.2023 (справа №922/2884/21(922/157/22)) зазначив, що Верховний Суд вказав, що у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема, й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, вплине на обсяг задоволених вимог. На момент визнання господарським судом вимог кредитора ОСОБА_2 (ухвала від 12.06.2024) суд не знав та не міг заздалегідь знати істинного наміру кредитора: сприяти боржнику у списанні його боргів перед іншими кредиторами. Суд визнав вимоги кредитора ОСОБА_2 лише на підставі договору позики та довідки, що підтверджує наявність доходу за кордоном у кредитора ОСОБА_2 та її чоловіка - ОСОБА_3 за 2020 та 2021 роки. Отже, на момент визнання грошових вимог кредиторів-фізичних осіб, суд покладається у переважній більшості виключно на добросовісність сторін.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції не врахував наступні обставини: 1) поведінку відповідача ОСОБА_2 як кредитора у справі про банкрутство є нерозумною та невластива кредитору, оскільки спрямована не на отримання від боржника заборгованості, а на списання його боргів; 2) декларацію боржника (відповідача-І) за 2022 рік не містить витрат на суму позики - 450 000,00 грн. Пояснення відповідача-1, що за суму позики він 04.05.2023 (більш ніж через рік після укладення договору позики) придбав автомобіль, суперечить раціональній поведінці (не відповідає здоровому глузду); 3) у боржника взагалі був відсутній дохід для повернення позики; 4) довідку від 07.06.2024 про доходи відповідача-2 за 2020 та 2021 роки не доводить факт фінансової можливості відповідача-2 у 2022 році надати позику у сумі 450 000,00 грн (що дорівнює приблизно 11 500 євро).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 наводить свої міркування спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 наводить свої міркування спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги АТ «ПУМБ» в повному обсязі за необґрунтованістю та безпідставністю.

Скаржник та відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, про дату час та місце розгляду скарги повідомлялися заздалегідь та належним чином, ухвалу від 06.01.2025 про відкриття апеляційного провадження та призначення до розгляду скарги надіслано до електронного кабінету позивача та на поштову адресу відповідача 2.

24.02.2025 від скаржника надійшло клопотання про розгляд скарги без участі їх представника та вказує, що апеляційну скаргу підтримує та просить задоволити.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників позивача та відповідача 2, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів, визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників останніх, за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 заперечив проти апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача 1, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2024 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства. Заява обґрунтована неможливістю здійснити погашення боргу перед дев`ятнадцятьма кредиторами в сумі 62526485 грн.

Ухвалою суду від 05.04.2024 заяву фізичної особи ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність прийнято до розгляду.

Ухвалою суду від 17.04.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів, мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Керуючим реструктуризацією боргів призначено арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича. Заборонено боржнику ОСОБА_1 відчужувати майно. Призначено попереднє судове засідання на 29.05.2024 о 12 год 00 хв.

Оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника оприлюднене на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 18.04.2024.

Після оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 до суду надійшли заяви з грошовими вимогами до боржника:

-29.04.2024 на адресу суду надійшла заява АТ Універсал Банк з грошовими вимогами до боржника в сумі 36 971 грн 02 коп.

-02.05.2024 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника в сумі 339 541 грн 31 коп.

-28.05.2024 на адресу суду надійшла заява АТ "ПУМБ" з грошовими вимогами до боржника в сумі 71 480 грн 47 коп.

Ухвалами суду від 29.05.2024, 12.06.2024 визнано грошові вимоги до боржника:

- Акціонерного товариства Універсал банк в сумі 36971,02 грн з включенням до другої черги задоволення, 6 056 грн - перша черга, як витрати по сплаті судового збору;

- ОСОБА_2 в сумі 270000,00 грн з включенням до другої черги задоволення, 4844,80 грн - перша черга, як витрати по сплаті судового збору;

- Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк в сумі 71480,47 грн з включенням до другої черги задоволення (без вирішального голосу на зборах кредиторів), 6056,00 грн - перша черга, як витрати по сплаті судового збору.

У визнанні грошових вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в сумі 64696,51 грн відмовлено.

Ухвалою суду від 12.06.2024 зобов`язано керуючого реструктуризацією боргів боржника арбітражного керуючого Григор`єва В.В. провести збори кредиторів в порядку ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства. Засідання суду, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі призначено на 10.07.2024 о 10 год 30 хв.

17.06.2024 на адресу суду надійшов лист керуючого реструктуризацією боргів боржника про долучення проекту плану реструктуризації боргів боржника. Повідомляє, що план реструктуризації буде розглянутий на зборах кредиторів боржника 21.06.2024 (т.3, а.с.184-185).

20.06.2024 надійшла заява АТ ПУМБ про перенесення зборів кредиторів, призначених на 21.06.2024 на іншу дату. Зазначає, що звіти керуючого реструктуризацією щодо перевірки декларації боржника, виплату грошової винагороди, проект плану реструктуризації боргів боржника на адресу банку не надходили. У зв`язку з обмеженими витратами на відрядження у період воєнного стану представник банку не зможе прибути на збори кредиторів боржника. Банк хоче скористатись своїм правом на заочне голосування, але без документів, щодо яких має бути голосування, скористатись таким правом є неможливим.

21.06.2024 надійшло клопотання керуючого реструктуризацією боргів боржника про визнання боржника банкрутом, відкриття процедури погашення боргів; затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника в сумі 41724,54 грн за період з 17.04.2024 по 10.07.2024, здійснення її виплати з депозитного рахунку суду.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 10.07.2024 у справі №903/329/24 закрито провадження у справі №903/329/24 за заявою ОСОБА_1 про банкрутство. Здійснено виплату арбітражному керуючому Григор`єву Валерію Васильовичу 41724 грн 54 коп в якості оплати грошової винагороди за здійснення повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника ОСОБА_1 , які були авансовані боржником згідно платіжної інструкції від 04.04.2024 №ПН1660 на суму 45420,00 грн на депозитний рахунок Господарського суду Волинської області (т.3, а.с.218-225).

Не погоджуючись з винесеною ухвалою в частині закриття провадження у справі, ОСОБА_1 звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 ухвалу Господарського суду Волинської області від 10.07.2024 у справі №903/329/24 скасовано в частині закриття провадження у справі. Справу №903/329/24 передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Як слідує з матеріалів справи №903/329/24, 21.06.2024 керуючий реструктуризацією боргів боржника подав до суду наступні документи:

1. Клопотання про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів, в якому просить суд:

- припинити процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 .

- припинити повноваження керуючого реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича.

- визнати банкрутом фізичну особу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

- ввести процедуру погашення боргів ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

- призначити керуючим реалізацією майна боржника ОСОБА_1 арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича.

2. Клопотання про затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника в сумі 41724,54 грн за період з 17.04.2024 по 10.07.2024, здійснення її виплати з депозитного рахунку суду.

Разом з цим, дані клопотання розглянуті не були, однак ухвалою суду від 10.07.2024 здійснено виплату арбітражному керуючому Григор`єву Валерію Васильовичу (рахунок НОМЕР_2 , банк одержувача АТ КБ Приватбанк, код ЄДРПОУ банку 14360570, МФО 305299, ідент. код одержувача НОМЕР_3 ) 41 724 грн 54 коп в якості оплати грошової винагороди за здійснення повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника ОСОБА_1 , які були авансовані боржником згідно платіжної інструкції від 04.04.2024 №ПН1660 на суму 45420,00 грн на депозитний рахунок Господарського суду Волинської області.

Ухвалою суду від 24.09.2024 справу №903/329/24 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність прийнято до провадження (суддя Гарбар І.О.). Клопотання керуючого реструктуризацією боргів боржника про визнання боржника банкрутом та відкриття процедури погашення боргів; затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника в сумі 41724,54 грн за період з 17.04.2024 по 10.07.2024, призначено до розгляду на 01.10.2024 о 10:45 год. Запропоновано боржнику та кредиторам подати до суду в строк до 01.10.2024 письмові пояснення щодо призначених клопотань, в яких викласти свою позицію стосовно них та направити останні на адресу учасників у справі, докази надіслання надати суду.

27.09.2024 представник Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний банк сформував в системі Електронний суд скаргу дії арбітражного керуючого Григор`єва В.В. у справі № 903/329/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , в якій просить:

1. Скаргу АТ ПУМБ на дії керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича задовольнити.

2. Визнати протиправними дії керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича в організації та проведенні зборів кредиторів, призначених на 21.06.2024.

3. Зобов`язати керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича повторно скликати та організувати проведення зборів кредиторів в режимі відеоконференції з обов`язковим наданням кредиторам документів для розгляду питань порядку денного.

Ухвалою суду від 30.09.2024 скаргу АТ ПУМБ на дії керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича, прийнято до розгляду. Розгляд скарги в призначено в судовому засіданні на 08.10.2024 о 10:30. Запропоновано керуючому реструктуризацією Григор`єву В.В. повідомити суд про результати розгляду скарги.

Ухвалою суду від 01.10.2024 розгляд клопотання керуючого реструктуризацією боргів боржника про визнання боржника банкрутом та відкриття процедури погашення боргів; затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника в сумі 41724,54 грн за період з 17.04.2024 по 10.07.2024 відкладено на 08.10.2024 о 10:30 год.

Ухвалою від 08.10.2024 в задоволенні скарги Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний банк на дії арбітражного керуючого Григор`єва В.В. по справі №903/329/24 заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність, - відмовлено.

Постановою від 08.10.2024 припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 та повноваження керуючого реструктуризацією Григор`єва Валерія Васильовича. Визнано фізичну особу ОСОБА_1 банкрутом та введено процедуру погашення боргів. Призначено керуючим реалізацією майна ОСОБА_1 ) арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича та встановлено розмір оплати послуг арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого реалізацією у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб за кожен місяць виконання ним своїх повноважень. Затверджено звіт керуючого реструктуризацією боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_1 - арбітражного керуючого Григор`єва В.В. про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника в сумі 41724,54 грн за період з 17.04.2024 по 10.07.2024.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Акціонерне товариство "Перший Український міжнародний банк" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 апеляційну скаргу АТ "Перший Український міжнародний банк" залишено без задоволення, а Постанову Господарського суду Волинської області від 08.10.2024 - без змін.

Крім того, 07.10.2024 представник АТ Перший український міжнародний банк сформувала в системі Електронний суд позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики в межах провадження у справі про банкрутство.

В обґрунтування позову позивач вказує, що кредитор ОСОБА_2 згідно з протоколом №1 від 21.06.2024 проголосувала за визнання боржника банкрутом та введення процедури погашення боргів. Своїм рішенням кредитор ОСОБА_2 , яка має переважну кількість вирішальних голосів, негативно вплинула на права інших кредиторів, зокрема, АТ ПУМБ, які полягають в отриманні від боржника частини своїх грошових вимог, заради чого кредитор вступив у справу про неплатоспроможність.

АТ ПУМБ вважає, що фізична особа ОСОБА_2 , яка має 270 вирішальних голосів (із 306,971 загальної кількості голосів) проти 36,971 голосів, які належить АТ Універсал Банк, та дорадчого голосу АТ ПУМБ, діяла в інтересах боржника, на шкоду кредиторам.

АТ ПУМБ вважає, що ОСОБА_2 є фіктивним кредитором боржника ОСОБА_1 , її грошові вимоги не є дійсними з огляду на фіктивність правочину - договору позики від 15.04.2022.

Ухвалою господарського суду задоволено грошові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 в сумі 270 000,0 грн (сума позики), в задоволені решти вимог - відмовлено.

Таким чином, позивач доводить, що ОСОБА_2 отримала 270 вирішальних голосів, які дозволяють вирішувати хід процедури у справі про неплатоспроможність, не зважаючи на думку та права інших кредиторів.

На зборах кредиторів, які проводилися 21.06.2024, ОСОБА_2 відмовилася від запропонованого плану реструктуризації боргів боржника, який передбачав відшкодування кредиторам судових витрат та часткове погашення заборгованості у сумі 240000,00 грн за п`ять років, та запропонувала одразу визнати боржника ОСОБА_1 банкрутом і перейти в процедуру погашення боргів.

Зазначає, що ОСОБА_2 своїм вирішальним голосом визначила подальшу стадію процедури неплатоспроможності щодо визнання боржника ОСОБА_1 банкрутом, введення процедури погашення боргів, в якій буде зафіксовано відсутність майна, яке складає ліквідаційну масу, що у подальшому призведе до закриття провадження у справі, звільнення боржника від боргів та погашення вимог усіх кредиторів.

Вважає, що дії кредитора ОСОБА_2 свідчать, що вона заздалегідь не мала наміру отримати свої кошти від боржника, а її метою участі у справі було отримання вирішального голосу для одноособового ухвалення рішень на зборах кредиторів на користь боржника.

За таких умов АТ ПУМБ вважає, що договір позики від 15.04.2022 з урахуванням додаткової угоди №1 від 17.04.2023, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є фіктивним, а саме укладеним спеціально для отримання ОСОБА_2 вирішального голосу на зборах кредиторів, без мети отримання грошових коштів від боржника, з ціллю відсторонення інших кредиторів від прийняття рішень, у зв`язку із чим звернувся із даним позовом до суду.

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Волинської області від 28.11.2024 у справі №903/329/24 (903/856/24) в позові Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики в межах справи №903/329/24 заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність відмовлено.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник: спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Ухвалою суду від 17.04.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів, мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Керуючим реструктуризацією боргів призначено арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича. Заборонено боржнику ОСОБА_1 відчужувати майно. Призначено попереднє судове засідання на 29.05.2024 о 12 год 00 хв.

Постановою від 08.10.2024 припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 та повноваження керуючого реструктуризацією Григор`єва Валерія Васильовича. Визнано фізичну особу ОСОБА_1 банкрутом та введено процедуру погашення боргів. Призначено керуючим реалізацією майна ОСОБА_1 ) арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича та встановлено розмір оплати послуг арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого реалізацією у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб за кожен місяць виконання ним своїх повноважень. Затверджено звіт керуючого реструктуризацією боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_1 - арбітражного керуючого Григор`єва В.В. про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржника в сумі 41724,54 грн за період з 17.04.2024 по 10.07.2024.

Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

Стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписи ст. 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Таким чином, суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Як неодноразового зазначалося позивач вважає фіктивним укладений 15.04.2022 між ОСОБА_1 (позичальник) та ОСОБА_2 (позикодавець) договір позики.

Згідно з положеннями ст. 173 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

За змістом ст. 181 ГК України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно за ст.ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статей 525, 526, 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з наведених вище норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення. При цьому відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 28.11.2019 у справі №918/150/19, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Верховного Суду №917/782/20 від 14.04.2021).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц зроблено висновок, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Згідно висновків, викладених в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 про те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Як вже неодноразово зазначалося, скаржник як на підставу фіктивності правочину договору позики від 15.04.2022 вказує наступне:

-станом на 03.04.2024 заборгованість становила 270000 грн. 02.05.2024 ОСОБА_2 подала заяву про грошові вимоги на суму 339541,31 грн, з яких 270000 грн - заборгованість, 55490,23 грн - 30% річних за прострочення, та 9206,28 грн - інфляційні втрати. Суд задовольнив вимоги ОСОБА_2 на 270000 грн, відмовивши в решті. На зборах кредиторів 21.06.2024 ОСОБА_2 відмовилася від плану реструктуризації боргів, запропонувавши визнати боржника банкрутом. Вона усвідомлювала, що боржник не має майна для погашення боргів. Таким чином, ОСОБА_2 подала заяву про грошові вимоги, сплатила судовий збір, уклала договір з адвокатом, щоб відмовитися від запропонованих коштів. Вважає, що її дії свідчать про намір отримати вирішальний голос на зборах кредиторів на користь боржника. ОСОБА_1 запропонувала план реструктуризації, але ОСОБА_2 відмовилася від нього, що вказує на її намір визнати боржника банкрутом;

- декларація про майновий стан боржника не містить витрат на позику, що підтверджує, що кошти не були отримані. ОСОБА_1 не мала доходу, щоб повернути позику, що свідчить про відсутність наміру виконати договір. АТ "ПУМБ" вважає договір позики фіктивним, укладеним для отримання вирішального голосу на зборах кредиторів;

-суд не знав справжнього наміру кредитора, який міг сприяти списанню боргів. Докази доходу кредитора не підтверджують реальність укладення договору.

Враховуючи наведе вище, колегія суддів зауважує, що як слідує з матеріалів справи №903/329/24, 15.04.2022 між ОСОБА_1 (позичальник) та ОСОБА_2 (позикодавець) укладено договір позики, згідно умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 450 000 грн, які позичальник зобов`язується повернути (п. 1.1). Кошти отримуються позичальником в момент підписання даного договору. Фактом підписання договору сторонами підтверджується факт отримання позики в розмірі, вказаному п. 1.1 договору. За домовленістю сторін даний пункт договору слід сприймати в якості розписки про отримання коштів (п. 2.1). Позичальник зобов`язаний повернути кошти до 17.04.2023 (п. 2.2). У випадку несвоєчасного або не у повному обсязі повернення суми позики, позичальник сплачує позикодавцю суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п. 3.1) (а.с.116-117).

Додатковою угодою №1 від 17.04.2023 сторони підтвердили факт часткової оплати позичальником грошових коштів в сумі 40 000 грн, у зв`язку з чим сума боргу становить 410000 грн. Строк повернення кредиту продовжено до 17.10.2023. Визначено розмір процентів річних -30% від простроченої суми (а.с. 117 на звороті).

Кошти в сумі 450 000,00 грн були передані ОСОБА_2 ОСОБА_1 безпосередньо при підписанні цього договору 15 квітня 2022 року, що закріплено підписами сторін, внаслідок чого ОСОБА_4 і набула права вимоги до ОСОБА_1 на повернення цієї позики.

Разом з тим, згідно заяви ОСОБА_2 боржницею здійснено 03.04.2024 часткове погашення боргу в сумі 110 000 грн 00 коп. Крім того, в сумі 30 000 грн 00 коп, проте дата такої сплати не вказана.

ОСОБА_2 на підтвердження джерел походження коштів подала довідку про доходи податкового радника від 07.06.2024, згідно якої її дохід та її чоловіка за 2020 рік становить 129,205 євро, за 2021 -183,814 євро, яка була принята судом.

Ухвалою суду від 12.06.2024 визнано грошові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в сумі 270 000 грн з включенням до другої черги задоволення, 4 844 грн 80 коп -перша черга, як витрати по сплаті судового збору. У визнані грошових вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в сумі 64 696 грн 51 коп відмовлено.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Як визначено ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. На цьому наголосила Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/12787/17.

У даній справі, установивши, що оспорювані положення спірних кредитних договорів не порушують прав позивача, на переконання суду апеляційної інстанції місцевий господарський суд правомірно перевірив правочин на його відповідність вимогам закону внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Щодо фіктивності договору слід вказати наступне.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Згідно ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У фіктивному правочині воля його учасників по суті присутня, але вона спрямована не на те, щоб створити між її учасниками будь-який юридичний зв`язок, а на те, щоб створити лише видимість цього зв`язку.

Відповідно до висновку, який міститься у постанові Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №588/1311/17, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Отже, судом у справі №903/329/24 встановлено обставини справи та законність вимог заявлених грошових вимог, у зв`язку з чим, було прийнято ухвалу про визнання грошових вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в сумі 270 000 грн 00 коп за договором позики від 15.04.2022. Дана ухвала набрала законної сили.

Як вбачається з судової практики, щодо фіктивності правочину, суд виходить з того, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним (постанова ВС від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16.

У постанові КЦС ВС від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19 вказав, що Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили жодних дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З врахуванням вище викладеного, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що матеріалами справи №93/329/24 підтверджено факт отримання, так і факт часткового повернення позики, що підтверджується ухвалою суду від 12.06.2024, яка набрала законної сили.

З основної справи №903/329/24 судом першої інстанції було вірно встановлено, що повернуті суми цілком відповідають можливостям боржника та джерела походження коштів на повернення позики в розрізі дат та сум її повернення, повністю відповідають матеріалам справи та були проаналізовані та встановлені ухвалою суду першої інстанції від 12.06.2024 та постановою суду апеляційної інстанції від 09.09.2024 в даній справі, які набрали законної сили у встановленому порядку та не можуть бути поставлені під сумнів.

Як зазначив Верховний Суд, в тій же постанові на яку посилається позивач, як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції (справа №922/2884/21 (922/157/22), для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання договору недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (такі правові висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц).

В даному випадку, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відсутня жодна з ознак фіктивності правочину, на які звертає увагу Верховний Суд в наведених вище висновках.

Враховуючи позовні вимоги позивача та надані докази, які на його думку підтверджують позовні вимоги, колегія суддів вважає, що позов безпідставний та такий, що не підлягає задоволенню. А тому погоджується із судом першої інстанції, що у задоволенні позову слід відмовити.

За наведеного, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 28.11.2024 у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк на рішення господарського суду Волинської області від 28.11.24 у справі №903/329/24 (903/856/24) залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 28.11.24 у справі №903/329/24 (903/856/24) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, встановленому ст. 286-291 ГПК України.

4. Справу № 903/329/24 (903/856/24) повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "04" березня 2025 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Тимошенко О.М.