Рішення

від 11.02.2025 по справі 910/11743/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Київ

11.02.2025Справа № 910/11743/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Бевзи А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №910/11743/22 за позовом ОСОБА_1 до Федерації велосипедного спорту України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 - Перший віце-президент Федерації про визнання недійсним рішення, за участю представників позивача Короля Д.В., відповідача Раєцького А.О., третьої особи Дацько Ю.В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

1. СУТЬ СПОРУ.

1.1. Позивач не погоджується з рішенням президії Федерації велосипедного спорту України від 14.10.2022 «Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої конференції президії Федерації велосипедного спорту України» та вказує на порушення вказаним рішенням його права на участь в управлінні відповідача, як члена федерації.

1.2. Відповідач заперечив проти позову.

2. ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

2.1. 13.05.1998 було створено та зареєстровано Громадську організацію «Федерація велосипедного спорту України».

2.2. 02.11.2016 черговим засіданням конференції Громадської організації «Федерації велосипедного спорту України» затверджено нову редакцію статуту організації.

2.3. Відповідно до п. 1.1. статуту відповідача, Громадська організація «Федерація велосипедного спорту України» є всеукраїнською громадською організацією спортивної спрямованості, яка об`єднує спортсменів, тренерів, суддів, інших фахівців досягненні мети і завдань, передбачених статутом.

2.4. Федерація діє на засадах добровільності, спільності інтересів, рівноправності її членів (учасників), самоврядування, законності та гласності, обов`язковості виконання рішень, прийнятих згідно зі статутом (п. 1.2. статуту).

2.5. Відповідно до п. 1.3. статуту відповідача, федерація є всеукраїнською громадською організацією зі статутом юридичної особи, діяльність якої поширюється на територію всієї України. Федерація створена та здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України «Про громадські об`єднання» та «Про фізичну культуру і спорт», інших законів та нормативно-правових актів України, а також цього статуту.

2.6. Рішення керівних органів федерації, видані в межах її компетенції, обов`язкові для виконання всіма її членами (п. 1.6. статуту).

2.7. Відповідно до п. 3.1. статуту федерації основною метою діяльності федерації є сприяння розвитку видів велосипедного спорту в Україні, підвищенню ролі фізичної культури та спорту у всебічному і гармонійному розвитку особистості, зміцненню здоров`я громадян, формуванню та пропагуванню здорового способу життя, фізичного та духовного розвитку як своїх членів, так і всього населення України; сприяння розвитку велосипедного спорту в Україні в цілому і захист законних прав та інтересів кожного окремого члена федерації, а також сприяння утвердженню міжнародного авторитету України, як велосипедної держави у світовому співтоваристві.

2.8. Відповідно до п. п. 4.1., 4.2. статуту федерації, членство у федерації є добровільним і не накладає на її членів ніяких обмежень щодо підприємницької, громадської та будь-якої іншої діяльності, що не заборонена законодавством. Кількість членів федерації необмежена.

2.9. Пунктом 5.1. статуту федерації визначено, що органами управління федерації є: конференція, президія, президент, перший віцепрезидент, дирекція, ревізійна комісія.

2.10. Відповідно до п. 5.2. статуту федерації, вищим керівним статутним органом федерації є конференція федерації, яка скликається не рідше, ніж один раз на рік.

2.11. Президент федерації очолює федерацію в період між конференціями і здійснює поточне керівництво всіма напрямками її діяльності протягом строку, встановленого цим статутом, та відповідно до своїх повноважень. Президентом федерації може бути обрана будь-яка дієздатна особа, яка є громадянином України і членом федерації. Президент обирається конференцією строком на чотири роки та є вищою посадовою особою, яка очолює федерацію (п. п. 5.4.1.-5.4.3 статуту).

2.12. Відповідно до п. 5.5.1. статуту федерації перший віцепрезидент федерації обирається конференцією за подання президента федерації.

2.13. 20.07.2018 на засіданні позачергової конференції Федерації велосипедного спорту України було прийняте рішення про обрання на посаду президента федерації Башенка О.Б. терміном на 4 роки. Вказане рішення було оформлено протоколом № 7.

2.14. У подальшому 10.07.2019 першим віцепрезидентом федерації було скликано засідання президії федерації на 12.07.2019, у зв`язку з отриманою скаргою від члена федерації, Ярослава Поповича, з приводу дій президента федерації Башенка О.Б. стосовно спортсменки ОСОБА_3 .

2.15. 12.07.2019 на засіданні президії федерації було прийнято рішення про визнання дій ОСОБА_1 такими, що порушують статут, несумісними з членством у федерації і посадою президента федерації, а також було вирішено скликати позачергову конференцію членів федерації, яку призначити на 20.08.2019.

2.16. 20.08.2019 на засіданні позачергової конференції Громадської організації «Федерації велосипедного спорту України» було прийнято рішення про визнання роботи ОСОБА_1 , як президента федерації, незадовільною та про припинення повноважень президента ОСОБА_1 з 20.08.2019 відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України. Вказане рішення оформлено протоколом № 3.

2.17. 14.10.2022 рішенням президії Громадської організації «Федерація велосипедного спорту України» затверджено Положення про порядок обрання делегатів для участі у конференції Громадської організації «Федерація велосипедного спорту України» 15.11.2022.

2.18. 15.10.2022 в мережі «Інтернет», на сайті громадської організації «Федерація велосипедного спорту України» за посиланням https://velosport.org.ua/novyny/informacziya-shhodo-konferencziyi-2022-roku.html, було розміщено оголошення від 15.10.2022 про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої конференції Федерації велосипедного спорту України, яке підписано, як «в.о. президента перший віцепрезидент Федерації велосипедного спорту України ОСОБА_2 ».

2.19. З посиланням на лист Федерації велосипедного спорту України від 31.10.2022, позивач стверджує, що президією федерації велосипедного спорту України рішення від 14.10.2022 «Про затвердженням Положення про порядок обрання делегатів для участі у Конференції громадської організації Федерація велосипедного спорту України 15 листопада 2022 року» та рішення від 14.10.2022 «Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої конференції Федерації велосипедного спорту України» - не приймались.

2.20. Також, з посиланням на наведений вище лист, позивач зазначає, що ОСОБА_2 жодних повноважень на вчинення таких дій, написання листів, вирішення питань, президент Федерації велосипедного спорту України не надавав, а відомостями ЄДРПОУ підтверджується, що ОСОБА_2 не є представником Федерації велосипедного спорту України та не може представляти федерацію без довіреності. За твердженнями позивача, ОСОБА_2 починаючи з 21.11.2019 не був першим віцепрезидентом Федерації велосипедного спорту України та й не міг виконувати обов`язки президента в т.ч. скликати конференцію та проводити засідання президії.

2.21. Як вбачається зі змісту рішення від 14.10.2022 «Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої конференції Федерації велосипедного спорту України», яке оформлено протоколом №15 від 14.10.2022, на підставі якого й була скликана конференція та затверджений проект порядку денного, засідання проводилось за опитуванням та він підписаний першим віцепрезидентом Федерації велосипедного спорту України Грівко А.А. Позивач зазначає, що у протоколі №15 не зазначений персональний перелік осіб, які брали участь у засіданні президії, а проведення засідання за опитуванням не передбачено статутом Федерації велосипедного спорту України.

2.22. За наведених обставин, позивач не погоджується з таким рішенням президії Федерації велосипедного спорту України від 14.10.2022 «Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої Конференції Президії Федерації велосипедного спорту України» та вважає, що воно має бути визнане недійсним.

2.23. Станом на момент звернення з позовом до суду були чинні та не скасовані рішення Печерського районного суду міста Києва від 22.09.2020 та Київського апеляційного суду від 02.11.2021 у справі №757/230/20-ц, якими визнано неправомірним та скасовано рішення позачергової конференції Федерації велосипедного спорту України від 20 серпня 2019 року, оформлене протоколом № 3 (про припинення повноважень президента ОСОБА_1 з 20.08.2019).

2.24. З огляду на наявність рішень судів ухвалених в порядку цивільного судочинства позивач станом на момент звернення з позовом суду (листопад 2022 року) зазначає про порушення його права на управління відповідачем, як члена федерації.

2.25. Проте, в подальшому, ухвалою КЦС ВС від 25.01.2023 у справі №757/230/20-ц скасовані рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, а провадження у справі закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

2.26. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №757/230/20-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

2.27. Таким чином, рішення, позачергової конференції Федерації велосипедного спорту України від 20 серпня 2019 року, оформлене протоколом № 3 (про припинення повноважень президента ОСОБА_1 з 20.08.2019) було та є чинним з часу його прийняття.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ПОЗИВАЧА.

3.1. Предметом даного позову є визнання недійсними рішення президії Федерації велосипедного спорту України від 14.10.2022 «Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої Конференції Федерації велосипедного спорту України».

3.2. Юридичними підставами позову є статті 15, 16 ЦК України, стаття 20 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», статті 1, 3 Закону України «Про громадські об`єднання».

3.3 Фактичними підставами позову є невідповідність оскаржуваного рішення статуту федерації та вимогам законодавства.

3.4. Під час розгляду справи позивач заявив клопотання про витребування від ОСОБА_2 копії рішення президії від 14.10.2022 «Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої конференції Федерації велосипедного спорту України»; клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - Міжнародний союз велосипедного спорту; клопотання про долучення доказу до матеріалів справи; заяву (вх. №01-20/7077/22 від 23.12.2022) про зміну підстав позову; клопотання про зупинення провадження у справі до моменту набрання законної судовим рішенням №910/14452/22; клопотання про долучення оригіналу документу; клопотання про зупинення провадження у справі до моменту набрання законної судовим рішенням №757/230/20; заяву про сумніви у достовірності документів; заяву (вх. №0710/10757/24 від 06.11.2024) про зміну підстав позову; клопотання (вх. №07-11/98435/24 від 06.11.2024) про долучення письмових доказів; заяву про залишення без розгляду заяви про сумніви у достовірності доказів;

4. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧА.

4.1. Відповідач заперечив проти задоволення позову вказавши що позивач не довів наявності у нього статусу члена Федерації велосипедного спорту України чи її виконавчих органів управління станом на 14.10.2022 та відповідно наявності у нього права на управління Федерації велосипедного спорту України; на правомірність оскаржуваного рішення.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ.

5.1. Третя особа заперечила проти задоволення позовних вимог вказавши, що ОСОБА_1 не має права виконувати повноваження президента Федерації велосипедного спорту України згідно з вимогами статуту; ОСОБА_2 є єдиним законно обраним першим віцепрезидентом Федерації велосипедного спорту України; підписання ОСОБА_1 будь-яких документів, у тому числі наказів, не має законної сили, а підписання ОСОБА_2 рішень та наказів Федерації велосипедного спорту України у його ролі як першого віцепрезидента Федерації велосипедного спорту України, є законним.

5.2. Письмові пояснення містять клопотання про відмову у прийняття заяви відповідача про визнання позову.

6. ІНШІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

6.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання, залучено до участі у справі третю особу - ОСОБА_2 .

6.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 зобов`язано ОСОБА_2 надати сторонам у строк до 09.12.2022 примірник оскаржуваного рішення президії та відкладено підготовче засідання.

6.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2023 зобов`язано ОСОБА_2 надати документи згідно з ухвалою, продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання.

6.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2023 призначено підготовче засідання на 09.03.2023.

6.5. У підготовчому засіданні 09.03.2023 оголошено перерву.

6.6. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судового рішення у справі №757/230/20.

6.7. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання.

6.8. Ухвалою господарського суду, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 14.11.2024 залишено без розгляду заяву позивача про зміну підстав позову у відповідності до ст. 46 ГПК України, залишено без задоволення клопотання позивача про долучення нових доказів, залишено без задоволення заяву відповідача про визнання позову. У підготовчому засіданні оголошено перерву.

6.9. Ухвалою господарського суду, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 20.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

6.10. У судових засіданнях 05.12.2024, 13.12.2024, 16.01.2025 та 21.01.2025 оголошено перерву.

6.11. У зв`язку з непрацездатністю судді, засідання 28.01.2024 не відбулось. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 визначено нову дату засідання на 11.02.2025.

6.12. У судовому засіданні 11.02.2025 відповідно до положень ст. 233, 240 ГПК України, було оголошено скорочене рішення, повідомлено присутніх представників учасників справи, коли буде складено повне судове рішення.

6.13. Повне судове рішення складено 04.03.2025 у зв`язку з перебуванням судді у відрядженні.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

7. ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

7.1. З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- чи наявне у позивача право, яке підлягає судовому захисту?

7.2. У відповідності до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно позивач має довести наявність обставин, що дають ствердну відповідь на ключові питання, а відповідач - негативну.

8. ВИСНОВОК СУДУ ПРО ВІДСУТНІСТЬ У ПОЗИВАЧА ПРАВА, ЯКЕ ПІДЛЯГАЄ СУДОВОМУ ЗАХИСТУ.

8.1. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

8.2. Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

8.3. Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

8.4. Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

8.5. Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

8.6. Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

8.7. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

8.8. У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

8.9. Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

8.10. Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

8.11. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

8.12. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

8.13. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

8.14. Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

8.15. Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

8.16. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

8.17. Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

8.18. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

8.19. Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

8.20. У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

8.21. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

8.22. Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

8.23. Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

8.24. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

8.25. Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

8.26. Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

8.27. Отже, ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом про визнання недійсним рішення президії повинно бути доведено суду обставини порушення його прав та законних інтересів унаслідок прийняття вказаного рішення, невідповідність прийнятого рішення вимогам чинного законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси позивача буде відновлено.

8.28. Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

8.29. Проте, за висновками суду, позивачем всіх обов`язкових складових предмету доказування у розглядуваному спорі належними та допустимими у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено.

8.30. Наразі, суд зазначає, що предметом спору у справі є визнання недійсними рішення президії Федерації велосипедного спорту України від 14.10.2022 «Про проведення 15.11.2022 звітно-виборчої Конференції Федерації велосипедного спорту України».

8.31. Проте, суд акцентує увагу позивача, що застосуванню певного способу захисту передує встановлення порушення матеріального права позивача, а саме порушення його прав та законних інтересів унаслідок прийняття оскаржуваного рішення.

8.32. Отже, у даному випадку право та його порушення повинні перебувати у логічній та часовій послідовності, а саме первинним є виникнення у позивача відповідного матеріального права, законного інтересу та наступне його порушення, невизнання, оспорення.

8.33. З матеріалів справи вбачається, що 20.08.2019 на засіданні позачергової конференції громадської організації «Федерації велосипедного спорту України» прийнято рішення, оформлене протоколом №3, про визнання роботи ОСОБА_1 , як президента федерації, незадовільною та про припинення повноважень президента ОСОБА_1 з 20.08.2019 відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України.

8.34. За результатами розгляду справи про оскарження вказаного рішення, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №757/230/20-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

8.35. Отже, як на момент звернення до суду з розглядуваним позовом так і під час розгляду справи та ухвалення рішення судом, ОСОБА_1 не був президентом федерації, а отже, у нього відсутнє матеріальне право, яке підлягає захисту. Суд зазначає, що захисту підлягає лише наявне право, проте за обставин даної справи та враховуючи наявність чинного рішення про припинення повноважень президента, судом не встановлено взагалі наявність у позивача права на управління юридичною особою-відповідача, та як наслідок - можливість порушення такого права будь-яким чином.

8.36. Також, під час розгляду справи судом не встановлено, що ОСОБА_1 є індивідуальним членом Федерації велосипедного спорту України (не в складі виконавчого органу).

8.37. Зокрема, статутом відповідача передбачено, що індивідуальним членом може бути громадянин України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, особа віком від 14 років, яка заявила про своє бажання приймати участь в діяльності федерації та взяла на себе обов`язок виконувати передбачені статутом федерації обов`язки, визнає принципи, мету, завдання та статут федерації, сплачує відповідні вступні та членські внески (п. 4.4. статуту відповідача).

8.38. Відповідно до п. 4.6. статуту федерації прийом індивідуальних членів до федерації та вихід з неї здійснюється на підставі поданої письмової або електронної заяви, яка має містити інформацію про прізвище, ім`я, по-батькові, дату народження, адресу проживання та реєстрації, контактний телефон, електронну адресу. До заяви додається фотокартка розміром 3 см х 4 см.

8.39. Рішення про прийом до складу членів федерації та/або вихід з неї (припинення членства, виключення, позбавлення) приймається відповідним рішенням дирекції (п. 4.10 статуту).

8.40. Всупереч вимог статті 13 та статті 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) позивач доказів наявності у нього членства у федерації - не надав; матеріали справи не містять визначені пунктами 4.6. та 4.10. статуту відповідача документи, які б надати можливість суду встановити що позивач є індивідуальним членом відповідача і як наслідок - встановити порушення прав позивача, зокрема, як індивідуального члена.

8.41. Також суд зазначає про послідовне відкладення засідань у даній справі з метою надання можливості учасникам справи надати докази наявності у позивача членства федерації. Проте, такі докази представлені не були. В контексті викладеного суд відхиляє твердження позивача про сплату ним членських внесків до відповідача, оскільки сплата внесків не підтверджує статус члена федерації.

8.42. Лист ФВСУ від 31.10.2022 на який посилається позивач у позовній заяві в якості підтвердження членства федерації суд також не приймає до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, визначені пунктами 4.6. та 4.10. статуту які б підтверджували набуття позивачем статусу індивідуального члена федерації.

8.43. З урахуванням наведеного вище суд зазначає, що відсутність права, на захист якого подано позов, є беззаперечною та виключною підставою для відмови судом в задоволенні позовних вимог.

8.44. Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постановах від 13.05.2021 по справі №910/6393/20, від 08.06.2021 по справі №910/11203/20, від 08.09.2021 по справі №913/690/20, від 21.12.2021 по справі №917/713/19, від 23.12.2021 по справі № 924/1351/20 (924/620/20) вказано, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

8.45. Також, суд зважає на те, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що встановивши те, що відсутність порушених прав і законних інтересів позивача, суди попередніх судових інстанцій за відсутності необхідності вдалися також й до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, не врахували того, що встановлена ними відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові. Подібні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20.

8.46. Суд зауважує контраверсійність позиції викладеної предстаником відповідача щодо членства позивача, яке з огляду на внески могло, на його думку, мати місце у певні періоди часу.

8.47. Беручи до уваги наведене, з огляду на відсутність порушеного права позивача, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

9. СУДОВІ ВИТРАТИ.

9.1. Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю. Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено 04.03.2025.

Суддя Ігор Курдельчук