Рішення

від 26.02.2025 по справі 910/14195/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.02.2025Справа № 910/14195/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Постачальник"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Спірит"

про стягнення 8 008 779,47 грн.,

Представники сторін:

від позивача: Бистров М.І. за ордером від 16.12.2024 року серії АН № 1579674;

відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК Постачальник" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Спірит" (далі - відповідач, Компанія) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 8 008 779,47 грн., з яких: 6 449 200,00 грн. - авансовий платіж за договором поставки від 15.03.2024 року № ТК-2024/03/15-45 (далі - Договір), 1 490 858,49 грн. - пеня, нарахована за прострочення поставки товару згідно з пунктом 6.3 Договору, 68 720,98 грн. - пеня, нарахована за прострочення повернення грошових коштів у якості внесеної передплати згідно з пунктом 6.4 Договору.

Ухвалою від 21.11.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/14195/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 18.12.2024 року.

18.12.2024 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання Компанії від 17.12.2024 року про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.

У підготовчому засіданні 18.12.2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/14195/24 на 30 днів та відклав підготовче засідання на 15.01.2025 року.

До початку призначеного підготовчого засідання 15.01.2025 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача від 15.01.2025 року, в якому останній просив суд, зокрема, відкласти розгляд справи у підготовчому засіданні на іншу дату, посилаючись на погане самопочуття представника Компанії адвоката Кіцелюка Ярослава Миколайовича.

У підготовчому засіданні 15.01.2025 року суд постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання відповідача від 15.01.2025 року про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою від 15.01.2025 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/14195/24 та призначив її до судового розгляду по суті на 12.02.2025 року.

11.02.2025 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання Компанії від 11.02.2025 року про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Зважаючи на вказане клопотання відповідача, у судовому засіданні 12.02.2025 року оголошувалася перерва до 26.02.2025 року.

У судовому засіданні 26.02.2025 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач про дату час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у призначені судові засідання 12.02.2025 року та 26.02.2025 року не забезпечив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Усі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 26.02.2025 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.03.2024 року між Компанією (постачальник) та Товариством (покупець) було укладено Договір, за умовами якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти покупцю (передавати у власність/повне господарське відання) товар, а покупець зобов`язався приймати та оплачувати товар.

Вказаний правочин, а також Специфікація до нього, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток зазначених суб`єктів господарювання.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, кількість товару, ціна за одиницю товару, що підлягає постачанню, вказується у Специфікаціях до даного Договору із зазначенням терміну, умов поставки та оплати товару, які є невід`ємною частиною даного Договору після належного їх оформлення. Загальна сума даного Договору визначається протягом строку його дії, виходячи з вартості усього поставленого товару та підтверджена видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін, який постачається відповідно до умов даного Договору.

Згідно з пунктом 2.1 цієї угоди поставка товару може здійснюватися або всією партією, або окремими партіями відповідно до замовлень (потреб) покупця на підставі підписаної уповноваженими представниками сторін Специфікації, в яких обов`язково повинна бути вказана інформація, яка передбачена пунктом 1.2 даного Договору.

За умовами пункту 3.1 Договору покупець зобов`язується сплатити постачальнику вартість товару на умовах, передбачених у підписаній сторонами Специфікації до даного Договору.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що оплата за товар здійснюється в українських гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, який визначений в даному Договорі та остаточно вказаний у рахунку-фактурі на відповідну партію товару, з урахуванням положень пункту 3.1 Договору та/або відповідної Специфікації.

У Специфікації від 19.03.2024 року до Договору сторони погодили поставку 1700 комплектів малопомітної перешкоди типу МПП 10*10*1,4 загальною вартістю 15 640 000,00 грн. (з ПДВ).

Відповідно до пунктів 2.2.1 та 2.2.2 цієї Специфікації оплата за товар здійснюється покупцем постачальнику на наступних умовах: покупець здійснює передплату (авансовий платіж) постачальнику у розмірі 50 % від загальної вартості товару, визначеного в даній Специфікації, після підписання сторонами Договору та цієї Специфікації. Остаточні 50 % від загальної вартості товару, визначеного в даній Специфікації, покупець оплачує постачальнику після отримання письмового повідомлення від постачальника про готовність поставки (відвантаження) загальної кількості товару покупцю.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору та положень Специфікації до нього Товариство згідно з платіжним інструкціями від 20.03.2024 року № 827 на суму 1 000 000,00 грн., від 22.03.2024 року № 835 на суму 3 400 000,00 грн. та від 26.03.2024 року № 851 на суму 3 420 000,00 грн. сплатило на користь відповідача суму попередньої оплати за товар у загальному розмірі 7 820 000,00 грн., що становить 50 % вартості означеного товару, погодженого у Специфікації від 19.03.2024 року.

Вищенаведені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями відповідних платіжних документів.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань зі здійснення авансового платежу в загальному розмірі 7 820 000,00 грн. свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Товариством умов Договору.

Пунктами 4.1, 4.2 Договору встановлено, що передача-приймання товару проходить в місці здійснення поставки кожної окремої партії товару з обов`язковим оформленням всіх необхідних документів, передбачених чинним законодавством, в залежності від виду та умов поставки товару. Датою поставки товару вважається дата, яка вказана у видатковій накладній або товарно-транспортній накладній постачальника, яка підписана уповноваженим представником покупця, в залежності від умов поставки.

Право власності на товар або його частину, а також ризики випадкового знищення або пошкодження товару або його частини переходять до покупця з моменту отримання товару або його частини від постачальника та підписання сторонами Договору документів, передбачених пунктом 4.3.1 цього Договору. Постачальник вважається таким, що виконав зобов`язання з поставки товару покупцю з моменту його отримання останнім, що підтверджується видатковою та/або товарно-транспортною накладною відповідно до умов поставки товару (пункт 4.5 Договору).

За умовами пункту 4 Специфікації від 19.03.2024 року постачальник здійснює поставку (відвантаження) товару покупцю протягом 50 календарних днів з моменту внесення передплати покупцем відповідно до пункту 2.2.1 даної Специфікації.

Враховуючи наведені умови Договору та положення Специфікації, а також зважаючи на момент оплати покупцем авансового платежу в розмірі 50 % від загальної вартості товару (26.03.2024 року), суд дійшов висновку про те, що постачальник був зобов`язаний здійснити поставку (відвантаження) всього обсягу погодженого сторонами товару Товариству протягом 50 календарних днів з моменту внесення передплати, тобто у термін до 15.05.2024 року включно.

Проте з матеріалів справи вбачається, що передбачений Договором обов`язок з поставки позивачу товару за Специфікацією у строк до 15.05.2024 року включно відповідач виконав неналежним чином, поставивши покупцю товар за видатковою накладною від 04.04.2024 року № 16 на суму 910 800,00 грн. (99 комплектів товару) та від 07.06.2024 року № 43 на суму 460 000,00 грн. (50 комплектів товару), недопоставивши таким чином Товариству товар на загальну суму 14 269 200,00 грн. (15 640 000,00 грн. - (910 800,00 грн. + 460 000,00 грн.)).

Листом від 09.10.2024 року № 09/10/2021/-1 позивач звернувся до Компанії з вимогою про повернення сплачених позивачем грошових коштів попередньої оплати за непоставлений відповідачем за Специфікацією товар у сумі 6 449 200,00 грн. (7 820 000,00 грн. - (910 800,00 грн. + 460 000,00 грн.)) протягом 2 календарних днів з моменту надіслання цієї вимоги на адресу постачальника, а також сплату нарахованої внаслідок прострочення поставки товару суми пені в розмірі 1 490 858,49 грн.

Крім того, листом від 30.10.2024 року № 30/10/2024/-1 Товариство повторно звернулося до відповідача з вимогою про повернення сплачених позивачем грошових коштів за непоставлений Компанією за Специфікацією товар у сумі 6 449 200,00 грн., сплату нарахованої внаслідок прострочення поставки товару суми пені в розмірі 1 490 858,49 грн., а також сплату пені в розмірі 68 720,98 грн., нарахованої внаслідок прострочення повернення суми передоплати.

Зважаючи на те, що означені вимоги були залишені відповідачем без задоволення, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

З огляду на фактичні обставини справи та правову кваліфікацію правовідносин сторін, судом визначено правову природу сплаченої позивачем суми коштів у загальному розмірі, зокрема, 6 449 200,00 грн. саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх договірних зобов`язань.

Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови (прострочення продавцем передачі товару) покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Як було зазначено вище, відповідно до платіжних інструкцій від 20.03.2024 року № 827 на суму 1 000 000,00 грн., від 22.03.2024 року № 835 на суму 3 400 000,00 грн. та від 26.03.2024 року № 851 на суму 3 420 000,00 грн. Товариство сплатило на користь відповідача суму попередньої оплати за товар у загальному розмірі 7 820 000,00 грн., що становить 50 % вартості означеного товару, погодженого у Специфікації від 19.03.2024 року.

Проте відповідач передбачений Договором обов`язок з поставки позивачу товару загальною вартістю 15 640 000,00 грн. у погоджений сторонами у цьому правочині строк (з урахуванням положень Специфікації) виконав лише частково, поставивши покупцю товар за видатковою накладною від 04.04.2024 року № 16 на суму 910 800,00 грн. (99 комплектів товару) та від 07.06.2024 року № 43 на суму 460 000,00 грн. (50 комплектів товару, з простроченням поставки), та недопоставивши таким чином Товариству товар на загальну суму 14 269 200,00 грн.

Таким чином, зважаючи на виконання позивачем своїх зобов`язань з перерахування відповідачу попередньої оплати за Договором у розмірі 50 % від загальної вартості товару, визначеного в Специфікації, а також беручи до уваги порушення Компанією обов`язків щодо поставки погодженого сторонами товару в установленому Договором обсязі та строки, суд дійшов висновку про те, що у позивача відповідно до частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати недопоставленого товару на суму 6 449 200,00 грн., яким він скористався, направивши відповідачу вимогу від 09.10.2024 року № 09/10/2021/-1.

Однак, на час розгляду спору відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження поставки ним товару позивачу на суму, зокрема, 6 449 200,00 грн. (що становить вартість фактично оплаченого та не отриманого покупцем товару), як і доказів, які свідчать про повернення ним Товариству означеної суми грошових коштів. Такі докази відсутні й у матеріалах справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що заявлена Товариством позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 6 449 200,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені в сумі 1 490 858,49 грн., нарахованої у період з 17.05.2024 року по 09.10.2024 року на суму непоставленого за Специфікацією товару вартістю 14 269 200,00 грн., суд зазначає таке.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Суд звертає увагу на те, що спеціальні норми Господарського кодексу України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами Цивільного кодексу України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 Цивільного кодексу України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми Господарського кодексу України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами Цивільного кодексу України, слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб`єктів господарювання за порушення господарських зобов`язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов`язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання, а не лише грошового.

При цьому, аналізуючи частину 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов`язання.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що у випадку прострочення строків поставки товару, постачальник на вимогу покупця сплачує останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення постачання товару від загальної вартості недопоставленого товару до моменту його поставки.

Оскільки нарахована позивачем із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ сума пені у розмірі 1 490 858,49 грн., нарахована у період з 17.05.2024 року по 09.10.2024 року на суму непоставленого за Специфікацією товару вартістю 14 269 200,00 грн., є арифметично правильною та відповідає приписам чинного законодавства та умовам Угоди, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства про стягнення з відповідача цієї штрафної санкції у вищенаведеному розмірі.

Розглянувши заявлену позивачем вимогу про стягнення з відповідача 68 720,98 грн. пені, нарахованої у період з 16.10.2024 року по 30.10.2024 року за прострочення повернення грошових коштів у якості внесеної передплати у розмірі 6 449 200,00 грн. згідно з пунктом 6.4 Договору, суд зазначає таке.

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням.

В силу положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було зазначено вище, листом від 09.10.2024 року № 09/10/2021/-1 позивач звернувся до Компанії з вимогою про повернення сплачених позивачем грошових коштів попередньої оплати за непоставлений відповідачем за Специфікацією товар у сумі 6 449 200,00 грн. (7 820 000,00 грн. - (910 800,00 грн. + 460 000,00 грн.)) протягом 2 календарних днів з моменту надіслання цієї вимоги на адресу постачальника.

Означена вимога була направлена на адресу Компанії 09.10.2024 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією опису вкладення у відповідний цінний лист № 0200200050850, та вручена представнику відповідача 15.10.2024 року.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 6.4 Договору сторони погодились, що якщо строк затримки поставки (відвантаження) товару перевищить 5 робочих днів від граничного строку постави (відвантаження) товару, покупець має право відмовитись від Договору та прийняття товару від постачальника в повному обсязі або його частині. Також постачальник повинен протягом 2 календарних днів з моменту надіслання йому вимоги на його адресу, вказану в Договорі, повернути покупцю грошові кошти в повному обсязі, сплачені останнім у якості передплати за товар. У випадку невиконання (прострочення) постачальником строків повернення грошових коштів у якості внесеної передплати за товар, покупець має право вимагати від постачальника сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості.

Оскільки розмір нарахованої позивачем за прострочення повернення грошових коштів у якості внесеної передплати пені в сумі 68 720,98 грн. відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства про стягнення з Компанії означеної суми цієї неустойки.

Відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення сум штрафних санкцій надано суду не було, як і не наведено обґрунтованих доводів щодо арифметичних дефектів наданого позивачем розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження сплати спірної суми заборгованості (попередньої оплати) або поставки погодженого сторонами товару в повному обсязі чи відсутності прострочення ним виконання своїх обов`язків зі своєчасної поставки товару та повернення попередньої оплати.

Оскільки відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог Товариства.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Спірит" (02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 7; код ЄДРПОУ 40725510) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Постачальник" (08129, Київська область, Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка(з), вулиця Черкаська, будинок 26; код ЄДРПОУ 44243487) 6 449 200 (шість мільйонів чотириста сорок дев`ять тисяч двісті) грн. 00 коп. попередньої оплати, 1 490 858 (один мільйон чотириста дев`яносто тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 49 коп. пені за прострочення поставки товару, 68 720 (шістдесят вісім тисяч сімсот двадцять) грн. 98 коп. пені за прострочення повернення грошових коштів у якості внесеної передплати, а також 120 131 (сто двадцять тисяч сто тридцять одну) грн. 69 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 04.03.2025 року.

Суддя В.С. Ломака