Ухвала

від 28.02.2025 по справі 915/271/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

про забезпечення позову

28 лютого 2025 року Справа № 915/271/25

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали заяви (вх. № 2793/25 від 25.02.2025) про забезпечення позову по справі

за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, вул. Вадима Благовісного, 73, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 02910048)

в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54001 (код ЄДРПОУ 26565573)

до відповідача Приватного підприємства Алданн, вул. Південна, 47, кв. 62, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54034 (код ЄДРПОУ 36270385)

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, повернення земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

1. Предмет та підстави позову.

До Господарського суду Миколаївської області звернувся Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради з позовною заявою до відповідача Приватного підприємства «Алданн», в якій просить суд:

1. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування вчиненої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності Приватного підприємства «Алданн» на нежитлову будівлю загальною площею 9,7 кв.м. за адресою: місто Миколаїв, площа Привокзальна, 7/7 з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи (запис № 33882194 від 28.10.2019).

2. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання приватного підприємства «Алданн» повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 12 кв.м. за адресою: місто Миколаїв, площа Привокзальна, 7/7 шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди загальною площею 12 кв.м.

Прокуратура просить суд стягнути з відповідача на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позовної заяви.

Підставою позову прокуратурою зазначено обставини порушення ПП «Алданн» інтересів держави у зв`язку з незаконним оформленням права власності на тимчасову споруду в Заводському районі міста Миколаєва та використання земельної ділянки територіальної громади міста без правових підстав.

Так, договором про встановлення особистого строкового сервітуту від 08.09.2016 № 444 ПП «Алданн» встановлено земельний сервітут відносно земельної ділянки площею 12 кв. м на Привокзальній площі у місті Миколаєві для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 2 шт. (кожна площею 6 кв.м) для провадження підприємницької діяльності, зі строком дії з урахуванням продовження до 12.04.2020.

29.10.2019 державним реєстратором прав на нерухоме майно КП «Енерго» Лубінською О.М. зареєстровано за ПП «Алданн» право власності на нежитлову будівлю загальною площею 9,7 кв.м на Привокзальній площі, 7/7 у м. Миколаєві.

За інформацією виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 09.10.2024, рішення щодо надання об`єкту нерухомого майна адреси «площа Привокзальна, 7/7, м. Миколаїв» не приймалось. Крім того, об`єкт нерухомості, право власності на який зареєстровано за підприємством, фактично є тимчасовою спорудою.

Прокуратура зазначає, що навіть, якби існував факт будівництва ПП «Алданн» об`єкта нерухомості нежитлової будівлі, то в такому разі наявне було б порушення передбаченого законодавством порядку забудови. При здійсненні «будівництва об`єкту нерухомості» ПП «Алданн» не отримано визначені законодавством обов`язкові дозвільні документи містобудівні умови та обмеження, повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, а виконання «будівельних робіт» - без розроблення та затвердження проектної документації. Крім того, земельна ділянка комунальної власності, на якій розміщена спірна тимчасова споруда, право власності на яку зареєстровано за ПП «Алданн», не відводилась для цієї мети.

Прокуратура зазначає, що земельна ділянка площею 12 кв.м. на Привокзальній площі у Заводському районі міста Миколаєва ПП «Алданн» після закінчення строку дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту не поверталась. З урахуванням викладеного, ПП «Алданн» фактично використовує земельну ділянку комунальної форми власності площею 12 кв.м. за відсутності відповідного рішення Миколаївської міської ради та укладеного правочину щодо такої земельної ділянки, незаконно оформивши право власності на тимчасову споруду на цій ділянці.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 13, 14, 131-1 Конституції України, ст. 12, 83, 152 ЗК України, ст. 16, 21, 629, 391 ЦК України, ст. 36, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 2, 5, 14, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», п. 2.29, 2.30 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру та судовою практикою.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі на 14.03.2025 о 10:30 год.

2. Заява про забезпечення позову.

25.02.2025 до Господарського суду Миколаївської області через підсистему «Електронний суд» від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла заява (вх. № 2793/25 від 25.02.2025) про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- заборони суб`єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України проводити реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомого майна або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав, вчиняти реєстраційні дії відносно нежитлової будівлі загальною площею 9,7 кв.м. за адресою: місто Миколаїв, площа Привокзальна, 7/7.

Підставою заяви про забезпечення позову прокуратурою зазначено наступні обставини.

Підставою позову є порушення інтересів держави у зв`язку з незаконним оформленням права власності на тимчасову споруду в Заводському районі міста Миколаєва та використання земельної ділянки територіальної громади міста без правових підстав.

Так, об`єкт нерухомості на площі Привокзальній, 7/7 у місті Миколаєві, право власності на який зареєстровано за ПП «Алданн», фактично є тимчасовою спорудою. Разом з цим, чинним законодавством України (ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно») не передбачена можливість реєстрації права власності на тимчасові споруди.

Крім того, приватним підприємством в порушення порядку та підстав розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, вказану тимчасову споруду розміщено незаконно - за відсутності паспорту прив`язки.

Також наявне порушення передбаченого законодавством порядку забудови, а саме: ПП «Алданн» не отримано визначені законодавством обов`язкові дозвільні документи містобудівні умови та обмеження, повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, а виконання «будівельних робіт» здійснено без розроблення та затвердження проектної документації.

До того ж, земельна ділянка комунальної власності, на якій розміщена спірна тимчасова споруда, право власності на яку зареєстровано за ПП «Алданн», не відводилась для цієї мети та мала бути повернута у комунальну власність у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому вона була до розміщення споруд. Тобто приватне підприємство зобов`язане демонтувати (знести) тимчасову споруду на земельній ділянці комунальної власності на площі Привокзальній, 7/7 у місті Миколаєві.

Крім того, оформлення права власності на тимчасову споруду відбулось внаслідок очевидного зловживання ПП «Алданн» своїми цивільними правами.

Прокуратура зазначає, що ПП «Алданн» стало носієм правомочностей володіння, користування і розпорядження спірним майном, що може мати свій вираз у вільній реалізації права відчуження останнім іншим особам, що повністю узгоджується з нормативними визначеннями, викладеними у ст. 178, 316, 317, 319 ЦК України, оскільки складовими права власності є право розпорядження, володіння та користування.

З положень ст. 182 ЦК України, ч. 4 ст. 3, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» вбачається, що у разі реєстрації речового права на майно, з ним можуть вчинятись будь-які дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення. При вчиненні нотаріально засвідчених правочинів, до яких віднесено договори купівлі-продажу, реєстрація переходу права власності відбувається невідкладно після завершення нотаріальної дії (ст. 209, 367, 577, 657, 719, 732, 1031 ЦК України). Отже, сам факт реєстрації права власності на нерухоме майно вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись нерухомим майном на земельній ділянці комунальної власності.

Наявність у ПП «Алданн» правомочностей власника майна вказує на його можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним нерухомим майном на користь третіх осіб, у тому числі, з метою ухилення від виконання рішення суду.

Викладені обставини свідчать про існування очевидної небезпеки подальшого відчуження майна, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів територіальної громади міста Миколаєва та повернення земельної ділянки належному власнику територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради шляхом демонтажу тимчасової споруди, тобто унеможливить або ускладнить виконання рішення суду.

Прокуратура зазначає, що з метою запобігання відчуженню спірного нерухомого майна на земельній ділянці комунальної власності, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, відповідно до статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України вбачаються підстави для вжиття наступних заходів до забезпечення позову:

- заборонити суб`єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України, проводити реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомого майна або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав, вчиняти реєстраційні дії відносно нежитлової будівлі загальною площею 9,7 кв.м. на площі Привокзальній, 7/7 у місті Миколаєві (обґрунтування: якщо під час розгляду справи або набрання законної сили рішенням суду, відповідач відчужить будь-яким способом спірну нежитлову будівлю на користь інших осіб, це зумовить необхідність звернення до суду з іншим позовом до іншого відповідача, що призведе до тривалого непоновлення інтересів держави. Крім того, такий вид забезпечення позову унеможливить вжиття будь-яких дій з боку ПП «Алданн» та інших осіб щодо вказаного майна, що розміщене на земельній ділянці комунальної власності. Так, за ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачені випадки, коли наявність судового арешту не є підставою для відмови у державній реєстрації прав, наприклад, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно або витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Разом з тим, наявність зареєстрованої заборони вчинення реєстраційних дій є безумовною підставою для зупинення державної реєстрації прав і законодавством не встановлено жодних винятків. Тому з метою забезпечення позову доцільно забороняти органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього).

Вказаний спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, оскільки спір щодо земельної ділянки, на якій розміщено нежитлову будівлю, є реальним, носить матеріальний характер, власником майна є відповідач ПП «Алданн», а відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на майно, що може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

Необхідність збереження правового статусу та стану спірного майна відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Метою вжиття забезпечувальних заходів у цьому спорі є забезпечення знаходження майна у відповідача в незмінному вигляді.

Невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.

Відповідно до інформації від 24.02.2025 Миколаївська міська рада не заперечує проти подання прокурором заяви про забезпечення позову.

Пропозиції щодо зустрічного позову відсутні.

Заява обґрунтована приписами ст. ст. 178, 182, 209, 316, 317, 319, 367, 577, 657, 719, 732, 1031 ЦК України, ст. 19, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», ст. 136, 137 ГПК України, судовою практикою.

До заяви про вжиття заходів забезпечення позову прокуратурою надано докази сплати судового збору у сумі 1 211, 20 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 224 від 13.02.2025 на суму 1 211, 20 грн.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.02.2025 заяву про забезпечення позову передано головуючому судді Олейняш Е.М.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 25.02.2025 № 17 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 915/271/25 в частині розгляду заяви, поданої у порядку ст. 136-140 ГПК України, у зв`язку з відсутністю (відпустка головуючої судді) в автоматизованому розподілі головуючої судді Олейняш Е.М.

На підставі вищевказаного розпорядження 25.02.2025 здійснено повторний автоматизований розподіл клопотання про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025 заява у справі № 915/271/25 призначена головуючому судді Смородіновій О.Г.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2025 № 18 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 915/271/25 в частині розгляду заяви, поданої у порядку ст. 136-140 ГПК України. Підставою є виконання абзацу 5 підпункту 3.2.4. пункту 3.2. Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Миколаївської області щодо здійснення повторного автоматизованого розподілу заяв (якщо такі заяви не було розглянуто) шляхом передавання судової справи в частині розгляду відповідної заяви раніше визначеному автоматизованою системою головуючому судді після того, як минули обставини, які унеможливлювали виконання обов`язків судді головуючим суддею.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2025 № 18 судову справу № 915/271/25 передано головуючому судді Олейняш Е.М.

3. Розгляд заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Системний аналіз положень ст. 140 ГПК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Виклик особи, що подала заяву про забезпечення позову, за нормами ч. 3 ст. 140 ГПК України здійснюється судом у разі необхідності вчинення додаткових дій: отримання пояснень, доказів. В свою чергу у випадку недостатності наданих заявником пояснень та доказів - призначається судове засідання (ч. 4 ст. 140 ГПК України).

Враховуючи викладені в позовній заяві та заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини справи, проаналізувавши подані заявником докази, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

4. Правове регулювання питання вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2009 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.03 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішеннях Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 р. у справі Шмалько проти України (п.43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).

ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) та є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи не тільки під час виконання рішення суду, а й для можливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Суть забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 17.11.2020 № 922/2419/20).

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).

Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19, постанова КЦС ВС від 25.11.2020 у справі № 757/61850/18-ц).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

В постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення (постанови КГС ВС від 17.09.2021 у справі 910/3547/21, від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 06.12.2023 № 917/805/23, постанова ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Об`єднаної палати КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанови КГС ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23, від 06.12.2023 № 917/805/23).

Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір (постанова ВП ВС від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

Відповідно до ч. 2, абз. 1 ч. 3 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" судове рішення або заява власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав.

Державний реєстратор приймає рішення про відновлення реєстраційних дій на підставі судового рішення про скасування судового рішення, що було підставою для прийняття рішення про зупинення проведення реєстраційних дій та/або судового рішення про скасування заборони вчинення реєстраційних дій, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних дій, зареєстрованих у Державному реєстрі прав.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

5. Висновки суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Предметом спору у даній справі є вимога про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом:

- скасування вчиненої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності Приватного підприємства Алданн на нежитлову будівлю загальною площею 9,7 кв.м. за адресою: місто Миколаїв, площа Привокзальна, 7/7 з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи (запис № 33882194 від 28.10.2019);

- зобов`язання приватного підприємства Алданн повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 12 кв.м. за адресою: місто Миколаїв, площа Привокзальна, 7/7 шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди загальною площею 12 кв.м.

Отже, прокуратурою пред`явлено до господарського суду позов, в якому об`єднано вимоги немайнового характеру.

Звертаючись до суду із позовною заявою, прокуратурою зазначено, що підставою для пред`явлення позову стали обставини порушення ПП Алданн інтересів держави, у зв`язку з незаконним оформленням права власності на тимчасову споруду в Заводському районі міста Миколаєва та використання земельної ділянки територіальної громади міста без правових підстав.

Прокуратура, звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, просить суд заборонити суб`єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України проводити реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомого майна або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав, вчиняти реєстраційні дії відносно нежитлової будівлі загальною площею 9,7 кв.м. на площі Привокзальній, 7/7 у місті Миколаєві.

Проаналізувавши предмет та підстави позову у даній справі, а також наведені прокуратурою підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову з огляду на наступне.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав № 413610317 від 17.02.2025 в реєстрі зареєстровано право приватної власності ПП «АЛДАНН» на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 9,7 кв.м, що розташована за адресою Миколаївська обл., м. Миколаїв, площа Привокзальна, будинок 7/7. Дата державної реєстрації права власності 28.10.2019. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947505148101.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (п. 6.13 постанови ВП ВС від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).

Системний аналіз положень ст. 182, 317 ЦК України, ст. 1, 5, 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дозволяють дійти висновку, що наявність у ПП «АЛДАНН» правомочностей власника нежитлової будівлі загальною площею 9,7 кв.м., що розташована за адресою Привокзальна площа, 7/7, м. Миколаїв вказує на його можливість у будь - який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб шляхом укладення договорів, вчинення інших правочинів тощо. Отже, прокуратура має обґрунтоване припущення про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, що, в свою чергу, призведе до неможливості реального поновлення інтересів власника відповідної земельної ділянки (держави в особі відповідного органу) в межах даної справи, без нових звернень до суду. Відтак, вказане фактично знівелює мету судового захисту та матиме наслідком не поновлення прав та інтересів держави.

Таким чином, припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також виконання майбутнього судового рішення щодо демонтажу споруди та повернення земельної ділянки у комунальну власність у випадку встановлення під час розгляду справи відповідних обставин та задоволення позовних вимог є обґрунтованим.

З огляду на викладені в позовній заяві та заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини, з метою запобігання ймовірного розпорядження нерухомим майном, врахувавши збалансованість інтересів учасників процесу, суд дійшов висновку про обґрунтованість, адекватність, співмірність до позовних вимог вжиття заходу забезпечення позову шляхом заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірного об`єкта нерухомого майна, яка (судова заборона) в силу п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для зупинення державної реєстрації прав.

Суд враховує, що вказаний захід забезпечення позову є тимчасовим на період вирішення спору по суті та застосовуються з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які можуть мати відповідні негативні наслідки та можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача, що може бути встановлено лише за результатами розгляду спору по суті, а також виконання майбутнього судового рішення у випадку задоволення позовних вимог.

Як вбачається з заяви та доданих до неї документів заявлений прокурором захід забезпечення позову спрямований на унеможливлення розпорядження спірним об`єктом (нежитловою будівлею), тобто обраний захід забезпечення позову спрямований на збереження майна, щодо якого існує спір на час розгляду справи.

Суд зазначає, що сам факт наявності зареєстрованого права власності на об`єкт нерухомого майна вже свідчить про реальну можливість власника (відповідача) вільно розпоряджатися цим майном.

Відтак існують підстави вважати, що без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник об`єкта нерухомого майна може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд у будь-який час, що зумовить необхідність звернення до суду з іншим позовом до іншого відповідача, ускладнить ефективний захист або призведе до тривалого непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави в особі органу в інтересах якого прокуратурою пред`явлено позов.

При цьому, суд зазначає, що обраний захід забезпечення позову на період розгляду судом спору не буде перешкоджати діяльності відповідача, оскільки не позбавляє останнього його прав на володіння та користування вказаним майном, а лише тимчасово обмежує право відповідача розпоряджатись вказаним об`єктом нерухомого майна та проводити державну реєстрацію прав в Реєстрі речових прав. Отже, вказаний захід має наслідком лише збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, а невжиття вказаного заходу забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.

Заявлений прокуратурою захід забезпечення позову відповідає приписам п. 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України (заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору).

Суд також вважає за необхідне зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 22.07.2019 у справі № 914/120/19).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність заяви прокуратури про забезпечення позову, оскільки забезпечення позову в спірному випадку відповідає принципам розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову у вигляді заборони іншим особам (особам, які наділені повноваженнями на вчинення реєстраційних дій) вчиняти дії щодо нерухомого майна (нежитлової будівлі загальною площею 9,7 кв.м. на площі Привокзальній, 7/7 у місті Миколаєві; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947505148101), яке є предметом спору. При цьому, вжиття вказаного заходу забезпечення позову не матиме наслідком порушення прав та охоронюваних законом інтересів як учасників спору, так і осіб, що не є учасниками даного судового провадження. Натомість, невжиття заявлених заходів забезпечення позову може мати наслідком порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, утруднення чи неможливість виконання майбутнього судового рішення, що в свою чергу матиме наслідком необхідність звернення прокуратурі/позивачу до суду з новими позовними вимогами, зокрема, щодо недійсності договорів, правочинів, щодо скасування державної реєстрації прав тощо.

Заява про забезпечення позову судом задоволена.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. 137, 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити заяву Окружної прокуратури міста Миколаєва про вжиття заходів забезпечення позову (вх. № 2793/25 від 25.02.2025).

2. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 915/271/25, а саме:

Заборонити суб`єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України проводити реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомого майна або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав, вчиняти реєстраційні дії відносно нежитлової будівлі загальною площею 9,7 кв.м. за адресою: місто Миколаїв, площа Привокзальна, 7/7 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1947505148101).

Стягувач: Окружна прокуратура міста Миколаєва, вул. Вадима Благовісного, б. 73, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 0291004822)

Боржник: Приватне підприємство «Алданн», вул. Південна, 47, кв. 62, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54034 (код ЄДРПОУ 36270385)

Ухвала є виконавчим документом відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Строк пред`явлення ухвали до виконання відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 144 ГПК України).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256, 257, 258 ГПК України.

Ухвалу підписано 28.02.2025

СуддяЕ.М. Олейняш