Рішення

від 03.03.2025 по справі 916/2698/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2698/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2698/24

за позовом: Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської обласної ради (65031, м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, буд. 3, код ЄДРПОУ 01998532)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Даксс» (65005 м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 29, код ЄДРПОУ 37609167)

про стягнення 80 344,39 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Комунальне некомерційне підприємство «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської обласної ради звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Даксс» завищеної вартості робіт за договором № 71-Р від 20.12.2016 в розмірі 80344,39 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідно до умов договору ТОВ «Даксс» зобов`язалось виконати проведення будівельних та сантехнічних робіт, і договір сторонами було виконано, а позивач розрахувався із відповідачем в повному обсязі відповідно до умов договору.

Між тим, за ствердженням позивача, 29.12.2022 за результатами проведення заходів державного фінансового контролю Південним офісом Держаудитслужби було складено акт № 04-11/14, яким було встановлено низку порушень. Зокрема, згідно висновків акту завищення вартості робіт за вказаним договором становить загальну суму в розмірі 80344,39 грн, а перевіряючими був зроблений відповідний розрахунок завищення вартості.

Позивач зауважує, що листом від 13.01.2023 КНП «ООДКЛ» ООР повідомляло ТОВ «Даксс» про встановлення завищення вартості робіт та просило повернути зазначені кошти, проте вказаний лист залишився без відповіді, а спірна сума не компенсована.

Відтак, на переконання позивача, існують підстави для стягнення з відповідача суми в розмірі 80344,39 грн в якості завищення вартості робіт за вказаним вище договором.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2024 позовна заява вх.№2758/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.06.2024 позовну заяву Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської обласної ради (вх. № 2758/24 від 18.06.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.

27.06.2024 року від КНП «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської обласної ради надійшла заява про усунення недоліків позову (вх.№ 25068/24), із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 20.06.2024 та додані відповідні документи.

01.07.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ 2758/24 від 18.06.2024) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/2698/24 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.

Крім того, роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 01.07.2024 була надіслана позивачу до його електронного кабінету та доставлена 02.07.2024 о 15:03 год., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документу.

Відповідачу - ТОВ «Даксс» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.07.2024 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу: 65005 м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 29.

Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17, від 19.12.2024 року у справі № 910/9262/23 тощо.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 року у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 року у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 року у справі № 916/1178/20, тощо).

В пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 року об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв`язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») здійснено офіційне оприлюднення оголошення від 23.07.2024.

Суд вбачає за необхідне також зазначити, що після підписання електронним цифровим підписом судді ухвали суду від 01.07.2024, судом неодноразово направлялось процесуальне рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адресу електронної пошти відповідача dakcc7@gmail.com (вказана електронна пошта зазначена позивачем на титульному аркуші позовної заяви та у відповідному реєстрі).

При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію що відповідачу документ не доставлено з повідомленням про помилку, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Отже, суд констатує небажання відповідача протягом розгляду справи висловити свою правову позицію у даному спорі.

У цьому випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/2698/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

03.03.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

20.12.2016 між Комунальною установою «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Даксс» (далі - підрядник) був укладений договір № 71-Р (далі - договір), в п. 1.1. якого визначено, що підрядник зобов`язується виконати за завданням замовника з використанням своїх матеріалів, механізмів, устаткування і транспорту, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити наступні послуги: проведення будівельних робіт та сантехнічних робіт за адресою: вул. Академіка Воробйова, 3, м. Одеса, 65031 враховуючи пункти 3, 4, 5 договору, у відповідності з ДСТУ Б.Д. 1.1-1:2013, код ДК 016:2010-43.99.9 Роботи будівельні спеціалізовані, н.в.і.у., код ДК 021-2015 (CPV) - 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація. КЕКВ 3132.

Відповідно до п. 1.2. договору види і обсяги робіт, що доручаються підряднику для виконання, визначаються дефектним актом, який додається до договору і є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.1. договору ціна робіт, визначених в п. 1.1. цього договору, розрахована на підставі кошторисної документації (додаток 2) та становить: ціна робіт без ПДВ: 598220,38 грн; ПДВ - 119644,08 грн. Ціна договору становить 717864,46 грн разом з ПДВ. Фінансування договору здійснюється в наступному порядку: попередня оплата 30% ціни договору 215359,34 грн, оплачується бюджетними коштами з рахунку замовника, відкритого у відповідному казначействі; остаточний розрахунок 70% ціни договору 502505,12 грн, оплачується бюджетними коштами з рахунку замовника, відкритого у відповідному казначействі.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що ціна договору включає в себе вартість всіх робіт, визначених цим договором у відповідності з наданою підрядником на підставі дефектного акту кошторисною документацією, узгодженою з замовником і підписаною обома сторонами.

Відповідно до п. 3.1. договору розрахунки за виконані роботи будуть здійснюватися на підставі дефектного акта, кошторису, акту приймання виконаних підрядних робіт за повністю завершені роботи (акти форми № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт (акт форми № КБ-3).

За умовами п. 3.2. договору оплата за виконані роботи здійснюється в наступному порядку: попередня оплата 30% (215359,34) гривень вартості робіт оплачується замовником шляхом перерахування на розрахунковий рахунок підрядника коштів, згідно бюджетного фінансування, після підписання акту виконаних робіт; остаточна оплата 70% (502505,12) гривень вартості робіт оплачується замовником, згідно бюджетного фінансування, на розрахунковий рахунок підрядника коштів протягом десяти банківських днів з дати підписання акту виконаних робіт.

Пунктами 4.1., 4.2. договору визначено початок робіт: з дати підписання цього договору, а також закінчення робіт - 31.12.2016, але можуть бути виконані достроково. Місце виконання робіт: вул. Академіка Воробйова, 3, м. Одеса, 65031.

Умовами п.п. 5.1.-5.4. договору визначено, що здавання-приймання виконаних робіт оформляється актами виконаних робіт за ф. КБ-2в, який підписується підрядником, замовником та технаглядом і довідки за ф. КБ-3. Замовник, протягом 3 днів з дня одержання від підрядника акту виконаних робіт, повертає підряднику підписаний акт виконаних робіт, або мотивовану відмову від приймання робіт.

У випадку мотивованої відмови замовника прийняти виконані роботи, сторони складають двосторонній акт із переліком необхідних доробок та строків їх виконання. У разі виявлення замовником недоліків (дефектів) протягом гарантійного строку він зобов`язаний протягом 10 днів письмово запросити підрядника для складення відповідного акта про порядок і строки усунення виявлених недоліків (дефектів). Якщо підрядник відмовився взяти участь у складанні такого акта, замовник має право скласти такий акт із залученням незалежних експертів в однобічному порядку і надіслати його підряднику.

Датою виконання робіт по договору визначається дата підписання акту приймання виконаних робіт.

Пунктом 6.4. договору визначено право замовника відмовитися від прийняття закінчених робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість їх (його) використання відповідно до мети, зазначеної у проектній документації та договорі, і не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою, а також вимагати безоплатного виправлення недоліків, що виникли внаслідок допущених підрядником порушень.

Гарантійний термін за даним договором становить 2 роки з моменту підписання акта форми № КЬ-2в приймання виконаних робіт. У разі виявлення протягом гарантійного строку в закінчених роботах недоліків (дефектів) замовник протягом 10 днів після їх виявлення повідомляє про це підрядника письмово будь-яким зручним способом, у т.ч. факсом, і запрошує його для складання акта про порядок і строки усунення виявлених недоліків (дефектів) (п.п. 7.1., 7.2. договору).

Пунктом 11.1. договору передбачено, що він набирає чинності з дня підписання та діє до 31.12.2016, а у частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Невід`ємними частинами до цього договору є: дефектний акт, розрахунок договірної ціни, кошторисна документація.

До матеріалів справи позивачем також додано договірну ціну, яка є твердою та складена в поточних цінах станом на 18.11.2016, дефектні акти на будівельні та сантехнічні роботи, на капітальний ремонт водопроводу підвалу 5-ти поверхового корпусу, на заміну вікон переходу та на ремонт покрівлі переходу з 9-ти у 2-х поверховий корпус. Також матеріали справи містять підсумкову відомість ресурсів, згідно якої поточні ціни матеріальних ресурсів прийняті станом на 18.11.2016, а також локальні кошториси на будівельні роботи № 2-1-1, № 2-1-2, № 2-1-3, № 2-1-4, складені в поточних цінах станом на 18.11.2016.

Позивач вказує, що договір сторонами було виконано, а позивач розрахувався із відповідачем в повному обсязі відповідно до умов договору, проте ані доказів виконання сторонами умов договору в частині проведення будівельних та сантехнічних робіт, ані доказів здійснення відповідних розрахунків матеріали справи не містять.

Поряд з цим, Південним офісом Держаудитслужби за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської обласної ради» за період з 01.01.2016 по 01.10.2022 було встановлено низку порушень, про що 29.12.2022 було складено акт №04-11/14.

Як вбачається з витягу з акту №04-11/14 від 29.12.2022, за ревізійний період, на підставі укладеного між КУ «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» (замовник) та ТОВ «Даксс» (підрядник) договору від 20.12.2016 № 71-Р, виконано робіт по об`єкту «Капітальний ремонт об`єктів обласної дитячої лікарні м. Одеса, вул. Воробйова, 3 (капітальний ремонт санвузла у відділенні нейрохірургії в 2-поверховому корпусі, ремонт покрівлі переходу з 9-ти в 2-поверховий корпус, мережі водопроводу холодної та гарячої води, протипожежного водопроводу в підвалі 5-поверхового корпусу)» на загальну суму 717864,46 грн, які оплачено замовником у повному обсязі за КЕКВ 3132 «Капітальний ремонт інших об`єктів».

Окрім того, а вказаному акті зазначено про підписання сторонами довідки про вартість виконаних будівельних робіт і витрати ф. № КБ-3, а також про підписання відповідальним особами та інженером технічного нагляду актів приймання виконаних будівельних робіт ф. № КБ-2в.

Ревізією використання коштів на проведення ТОВ «Даксс» робіт, включених до актів ф. № КБ-2в на загальну суму 717864,46 грн, а саме: перевіркою правильності застосування ресурсних норм та коефіцієнтів, відповідності умовам укладеного договору, правильності визначення показників прибутку, адміністративних витрат по актах ф. № КБ-2в, встановлено завищення вартості виконаних робіт на загальну суму 80344,39 грн (КЕКВ 3132), що призвело до втрат КНП «ООДКЛ`ООР» на тотожну суму та є порушенням вимог ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність». Пунктів 15, 24, 25 Загальних умов укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.5, 3.1 договору від 20.12.2016 № 71-Р, пункту 6.4.3. Правил визначення вартості будівництва (ДСТУ БД.1.1-1:2013), внаслідок врахування в акті ф. № КБ-2в № 2 за серпень 2017 року на суму 635000,03 грн з ПДВ вартості робіт та матеріальних ресурсів, які не передбачені проєктно-кошторисною документацією та договірною ціною (дефектними актами та локальними кошторисами до договірної ціни). До вказаного акту додано детальний розрахунок завищення вартості виконаних ТОВ «Даксс» робіт.

Як зазначає позивач, листом від 13.01.2023 за вих. № 55 він повідомив відповідача про обставини встановлені по факту ревізії та просив останнього повернути відповіді кошти у розмірі 80344,39 грн. Проте зазначений лист був залишений відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини Комунальне некомерційне підприємство «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської обласної ради звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Cтаттею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються вимоги частини другої статті 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК Україна) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.632 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За приписами частини 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом. Якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв`язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов`язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи. Підрядник, який своєчасно не попередив замовника про необхідність перевищення приблизного кошторису, зобов`язаний виконати договір підряду за ціною, встановленою договором. Підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення в разі, якщо на момент укладення договору підряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати. У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору (ч.ч.1, 2, 3, 4, 5 ст.844 ЦК України).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.852 ЦК України, якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Статтею 853 ЦК України визначено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки). Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов`язаний негайно повідомити про це підрядника.

У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причинного зв`язку між діями підрядника та виявленими недоліками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторін, - обидві сторони порівну.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази та наведені позивачем обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Зважаючи на викладене, проаналізувавши правовідносини, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними договору, дослідивши текст зазначеного договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України, сторони досягли всіх суттєвих умов договору, тому зазначений договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України та є обов`язковим для виконання сторонами у відповідності до ст. 629 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2016 між Комунальною установою «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Даксс» було укладено договір підряду № 71-Р, за яким сторонами була досягнута домовленість щодо договірної ціни, яка є невід`ємним додатком до договору, та визначена з урахуванням кошторисів і розрахунків підрядника, погоджених з замовником.

З матеріалів справи слідує і підтверджується позивачем, що роботи, виконані за договором, прийняті замовником без зауважень, а загальна вартість виконаних робіт не перевищує договірну ціну і доказів зворотного під час розгляду справи суду не надано. Відсутні такі висновки і в Акті ревізії.

Таким чином, можна дійти висновку, що платежі замовник відповідно до умов договору, зокрема п. 3.1., здійснив на підставі підписаних сторонами актів приймання виконаних робіт форми КБ-2в і довідок про вартість виконаних робіт і витрат форми КБ-3.

Як наслідок, перевірка фактичного обсягу виконаних робіт, які включені до акту приймання виконаних робіт, покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання акта.

В свою чергу, виконані на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт форми КВ-2в роботи прийняті позивачем в повному обсязі без зауважень, докази звернення позивача до відповідача із вимогами щодо виявлених недоліків у роботі відповідача та їх документального оформлення матеріали справи не містять.

Відтак, беручи до уваги підтвердження позивачем факту виконання сторонами умов договору в повному обсязі, а отже підписання ним без зауважень актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3, суд дійшов висновку про наявність підстав вважати, що зазначені документи є достовірними та відповідають вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, у тому числі, у частині фактично виконаних робіт та їх вартості, а відтак умови договору сторони виконали повністю і зауважень одна до одної з цього приводу не мали.

З огляду на вищенаведене, враховуючи приписи зазначених вище норм права, суд зазначає, що роботи за договором № 71-Р від 20.12.2016 прийняті без зауважень та повністю оплачені позивачем, у зв`язку з чим слід констатувати, що позивач погодився як з якістю таких робіт, так і з їх кількістю, а тому відповідно до ст. 853 ЦК України позивач втратив право у подальшому посилатись на будь-які відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Натомість вимоги про стягнення суми завищення вартості робіт у розмірі 80344,39 грн заявлені позивачем з посиланням на акт ревізії № 04-11/14 від 29.12.2022, складений за результатом проведення Південним офісом Держаудитслужби перевірки фінансово-господарської діяльності КНП «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської обласної ради за період з 01.01.2016 по 01.10.2022.

Водночас, посилання позивача на акт ревізії його фінансово-господарської діяльності, як на підставу для стягнення зазначених коштів, судом відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 10 цього Закону, органу державного фінансового контролю надається право, зокрема: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою КМУ № 43 від 03.02.2016, визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з п. 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006 № 550, акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.

Отже, акт ревізії (перевірки, аудиту) - це документ про результати проведеної ревізії (перевірки, аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

Слід зауважити, що пунктом 50 вказаного Порядку передбачено, що за результатами проведеної ревізії, у межах наданих прав, органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що на підставі здійсненої ревізії вжито будь-які з вищезазначених заходів (в тому числі - звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства).

Крім того, акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки, як вже зазначалося, є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Тобто, укладання сторонами у справі договору підряду, дії сторін по виконанню його умов, у тому числі - проведення відповідних робіт та їх оплата, є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.

Таким чином, обсяг прав, обов`язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних будівельних робіт та договором.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак, акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за договором підряду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17.

Також і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 зауважено, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками аудиторський звіт у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Аудиторська перевірка, результати якої оформлені відповідною довідкою та актом, не можуть змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16 аудиторська довідка не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Аудиторська довідка не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Аудиторська довідка є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який її склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто аудиторська довідка не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Аудиторська довідка не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Аудиторська довідка є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Аналогічні висновки наведені також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/3816/19 від 07.12.2021.

Крім того, акт Держаудитслужби не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу ст. 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Підсумовуючи викладене, суд констатує, що акт ревізії не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти, оскільки за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії складався з приводу наявності відповідних порушень підприємства та містить лише думку органу, який його склав, він не є рішенням суду або іншого повноважного органу, а тому викладені у акті висновки не мають заздалегідь обумовленої сили. Тобто, Акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору.

Встановлені Південним офісом Держаудитслужби факти підлягають доказуванню позивачем та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України.

При цьому, суд наголошує, що позивачем до суду не було надано до суду ані довідок про вартість виконаних будівельних робіт за формою № КБ-3, ані жодних актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в, зокрема і спірного акту № 2 за серпень 2017 року на суму 635000,03 грн.

Отже, сам лише акт ревізії Південного офісу Держаудитслужби не є підставою для стягнення з відповідача у цій справі визначених у вказаному акті сум та не звільняє сторону від процесуального обов`язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами.

При цьому, судом враховано, що з обставин, встановлених судом та матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено договір підряду, за умовами якого визначено, що договірна ціна є твердою і складає 717864,46 грн з ПДВ. Отже саме така сума вартості підрядних робіт за договором була погоджена його сторонами.

Як зазначено самим позивачем та вбачається з акту ревізії відповідачем виконано, а позивачем прийнято роботи за договором № 71-Р від 20.12.2016 на загальну суму 717864,46 грн. Оплату підряднику за виконані роботи замовник здійснив у повному обсязі.

Отже, для повернення зайво сплачених коштів у зв`язку із завищенням вартості виконаних робіт контролюючий орган мав встановити, що загальна сума таких робіт перевищує договірну ціну, зазначену у відповідній кошторисній документації. Саме за фактом встановлення завищеної вартості робіт, яка відмінна від погодженої сторонами договору, можливо стверджувати про порушення зобов`язання у розумінні статті 610 ЦК України та його неналежне виконання всупереч вимогам статті 526 ЦК України.

Як слідує з матеріалів справи, позивач обґрунтованість своїх позовних вимог доводить висновками акту ревізії і не вказує жодного пункту договору, який фактично порушив відповідач, як своє договірне зобов`язання.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що загальна вартість виконаних робіт не перевищує договірну ціну і доказів зворотного під час розгляду справи суду не надано. Відсутні такі висновки і в акті ревізії.

Позивач не надав доказів того, що відповідач порушив прийняті на себе договірні зобов`язання згідно договору, не довів, що відповідач вийшов за межі погодженої сторонами договірної ціни виконання робіт та що виконані роботи не відповідають умовам договору.

Отже, за таких умов, суд не вбачає доведеності та обґрунтованості позовних вимог позивача, внаслідок чого відмовляє позивачу у задоволенні позову про стягнення з відповідача завищеної вартості виконаних робіт у розмірі 80344,39 грн повністю.

Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 «Справа «Трофимчук проти України» (Заява № 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів», п. 31, Series A, N 274).

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулась з позовом до суду, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 80344,39 грн за завищення вартості робіт з капітального ремонту по договору підряду.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської обласної ради в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову - відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі № 916/2698/24 покласти на Комунальне некомерційне підприємство «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської обласної ради.

Рішення суду набирає законної відповідно до ст.241 ГПК України.

Повне рішення складено 03 березня 2025 р.

Суддя О.В. Цісельський