Рішення

від 27.02.2025 по справі 282/1739/24

ЛЮБАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 282/1739/24

Провадження № 2/282/100/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року селище Любар

Любарський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Вальчука В. В.

при секретарі судового засідання Демчук В. І.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника третьої особи Васільєвої Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Любар, за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Любарської селищної ради про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просить ухвалити рішення про позбавлення її батьківських прав відносно їхнього малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з 11 листопада 2014 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою, який було розірвано за рішенням Любарського районного суду від 14 червня 2019 року. В період шлюбу у них народилося двоє дітей: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу, ними було прийнято рішення щодо проживання дітей, а саме: дочка - ОСОБА_5 залишиться проживати з матір`ю, а син - ОСОБА_4 , буде проживати разом ним.

Протягом усього часу після розірвання шлюбу та проживання сина разом із ним, відповідачка перестала піклуватися про сина, не надає будь-якої матеріальної допомоги, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не дбає про його нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизначених норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей. Тобто, відповідачка ОСОБА_3 самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, а тому він вважає, що наявні підстави для позбавлення її батьківських прав відносно сина.

Позивач та його представник - ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному об`ємі та просили суд їх задовольнити.

Представник служби у справах дітей Любарської селищної ради у судовому засіданні вказав, що проти задоволення заявлених позовних вимог не заперечує.

Відповідачка в судове засідання призначене на 27.02.2025 року не з`явилася по невідомим суду причинам про день та час розгляду була повідомлена належним чином. Заяв та клопотань про розгляд справи у її відсутності чи про відкладення розгляду справи від неї не надходило, а тому суд у відповідності до ст.223 ЦПК України приходить до висновку, що справу слід розглядати за відсутності відповідачки.

Частиною 1 ст.223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею..

Вислухавши пояснення позивача, його представника, представника служби у справах дітей Любарської селищної ради, розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Встановлено, що згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14.02.2013, батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.7).

З 11 листопада 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Любарського районного суду від 14.06.2019 року (а.с.9).

З характеристики, наданої за місцем навчання неповнолітнього ОСОБА_4 слідує, що його вихованням займається батько та бабуся, які регулярно відвідують батьківські збори (а.с.10).

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Зі змісту ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з ч.1 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України, зокрема, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1)не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

З роз`яснень, які містяться в пунктах 15-18 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Тлумачення пункту 2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що висновок органу опіки та піклування не містить ознак рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії - він не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 500/6325/17, постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі №523/11247/19.

Згідно затвердженого рішенням виконавчого комітету Любарської селищної ради Житомирської області від 05 листопада 2024 року №293 висновку, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 (а.с.11).

Поданий до суду висновок ґрунтується лише на згоді відповідачки на позбавлення її батьківських прав та повідомлених позивачем обставинах, що матір не займається вихованням та утриманням сина, не спілкується з ним, не проживає з сім`єю протягом тривалого часу, без надання оцінки можливим причинам ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків.

Указаний висновок органу опіки та піклування не містить даних, які б підтверджували пояснення позивача та об`єктивно характеризують ОСОБА_3 як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не містить відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батька та матері, які після розлучення проживають окремо та не надано оцінку тому, що позивач та відповідачка самостійно вирішили визначити місце проживання їх спільних дітей, чи інших документів, які стосуються справи, зокрема, про матеріальний та сімейний стан відповідачки тощо, на підставі яких орган опіки та піклування дійшов саме такого висновку, тому є недостатньо обґрунтованим і не може бути прийнятий судом.

Неявка ОСОБА_3 у вересні та жовтні 2024 року на комісію органу опіки та піклування Любарської селищної ради, повідомивши про перебування за кордоном, а також в судові засідання, унеможливила з`ясування судом дійсних причин її згоди на позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього сина та наявність наведених позивачем обставини ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Будь-яких доказів відмови відповідачки в наданні матеріальної допомоги для неповнолітнього ОСОБА_1 чи наявності заборгованості зі сплати аліментів позивач в суд не надав, небажання матері спілкуватися з ним також не підтвердив.

Суд також не приймає до уваги копію нотаріально посвідченої заяви відповідачки ОСОБА_3 від 14.10.2024 року про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав (а.с.14), оскільки згідно з положеннями частин другої, третьої статті 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Вказана позиція підтверджується правовою позицією висловленою у постанові у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ВС від 25.02.2025 року у справі № 562/635/24.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не доведені, а тому в задоволені позову слід відмовити.

Оскільки в задоволені позову відмовлено то у відповідності до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України понесені судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.51 Конституції України, ст.9 Конвенції ООН про права дитини, ст.ст.12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.19, 155, 164 СК України, ст.ст.4, 13, 76, 78, 80-81, 89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Любарської селищної ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських прав та обов`язків.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05 березня 2025 року.

Суддя В. В. Вальчук