Постанова

від 27.02.2025 по справі 910/680/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2025 р. Справа№ 910/680/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Жегулін Ю.М.;

від відповідача 1: не прибув;

від відповідача 2: Кобець Р.Ю.;

від відповідача 3: не прибув;

від відповідача 4: не прибув;

від відповідача 5: не прибув;

від третьої особи: не прибув,

розглянувши матеріали апеляційних скарг Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 року (повний текст рішення складено і підписано 13.05.2024 року)

у справі №910/680/20 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до 1) ОСОБА_3 ,

2) ОСОБА_2 ,

3) ОСОБА_1 ,

4) ОСОБА_4 ,

5) ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Євробанк"

про стягнення шкоди в сумі 25 113 069, 66 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_3 (далі - відповідач 1), ОСОБА_2 (далі - відповідач 2), ОСОБА_1 (далі - відповідач 3), ОСОБА_4 (далі - відповідач 4), ОСОБА_5 (далі - відповідач 5), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Євробанк" (далі - третя особа) про солідарне стягнення з відповідачів 25 113 069, 66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані заподіянням відповідачами Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Євробанк" та його кредиторам шкоди в сумі 25 113 069,66 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заподіяну ПAT КБ "ЄВРОБАНК" шкоду в розмірі 14 883 361,58 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрати по сплаті судового збору в розмірі 44 650,08 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрати по сплаті судового збору в розмірі 44 650,08 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрати по сплаті судового збору в розмірі 44 650,08 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрати по сплаті судового збору в розмірі 44 650,08 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрати по сплаті судового збору в розмірі 44 650,08 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просив рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 року у справі №910/680/20 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник зазначив, що судом першої інстанції було помилково застосовано норми законодавства щодо нарахування процентів за користування чужими грошима до деліктних правовідносин.

Сума збитків Банку від операції з кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» в розмірі 8861209,55 грн була визначена відповідно до фактичної суми, яку було списано у збиток за даними бухгалтерського обліку Банку, що підтверджується відповідною банківською випискою. Вказана сума була розрахована наступним чином: сума неповерненого кредиту та несплачених відсотків 25267040,99 грн - 153971,33 грн надходжень від продажу прав вимоги за кредитом = 25113069,66 грн.

Натомість суд першої інстанції посилаючись на ст.ст. 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України та висновки Верховного Суду зазначив, що «право кредитодавця нарахувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України (постанови від 28.03.2018 року в справі №444/9519/12 (п.53, 54), від 04.02.2020 року в справі №912/1120/16 (п. 6.19), від 05.04.2023 року в справі №910/4518/16 (п. 91)).

Тобто, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість нарахування процентів у сумі 10229708,08 грн на підставі ст. 1048 Цивільного кодексу України після закінчення строку кредитування (15.08.2016 року).

Порядок визначення розміру шкоди не регулюється 1048, 1050, 1054, 625 Цивільного кодексу України, оскільки ці норми регулюють правовідносини виключно між Банком, як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП», як позичальником. Тому наведені судом першої інстанції висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4518/16 є абсолютно не релевантними до обставин цієї справи.

Спірні правовідносини, що склались між Банком та його посадовими особами, що порушили свої фідуціарні обов`язки, регулюються ст.ст. 22, ч. 4 ст. 92 та 1166 Цивільного кодексу України.

При цьому, скаржник наголосив, що нараховані та несплачені проценти до моменту уступки Банком права вимоги за неповерненим кредитом є упущеною вигодою Банку і становить 12267041,32 грн. Розмір упущеної вигоди був визначений позивачем виходячи з того, який дохід від неповерненої суми міг бути отриманий Банком, якби розпоряджався цією сумою впродовж всього часу існування боргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» . Здійснюючі звичайну банківську діяльність і розміщуючи вказані кошти за іншими кредитами, Банк мав би можливість отримувати прибуток, проте неповернення цих коштів визначило дійсні негативні наслідки порушення прав Банку у вигляді відсутності такого прибутку.

Крім того, представник скаржника вказав, що суд першої інстанції, визначаючи розмір заподіяних Банку збитків, повинен був врахувати інфляційні витрати та три відсотки річних за весь час прострочки до моменту продажу прав вимоги за кредитом.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 року у справі №910/680/20.

Крім того, не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просив рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 року у справі №910/680/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник зазначив, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є неналежним позивачем у даній справі, оскільки після внесення відповідних змін у Господарський процесуальний кодекс України та Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», фонд не привів свою позовну заяву у відповідність до приписів чинного процесуального законодавства.

Крім того, за твердженням скаржника, позивачем у своєму позові не доведено наявність складу цивільного правопорушення цивільно-правової відповідальності, а саме не доведено розмір шкоди, збитки банку від конкретного правочину та факти протиправної поведінки відповідачів, факти вчинення органом управління банку та виконання банком сумнівного правочину, причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною позивачем сумою збитків.

Також, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до відповідачів застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, та відсутні вироки, які набрали законної сили, якими встановлено протиправність будь-яких дій як посадових осіб ПАТ КБ «ЄВРОБАНК», так і Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП».

Тобто, за твердженням представника Нішти Олексія Олександровича, вина відповідачів у настанні неплатоспроможності Банку не встановлена і не доведена. Дії позивача містять корисливі мотиви та свідчать про бажання перекласти його вину за власні помилки, зокрема, але не виключно, за бездіяльність щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» на інших осіб - відповідачів.

При цьому, скаржник наголосив, що станом на день запровадження тимчасової адміністрації 17.06.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» не мало простроченої заборгованості ні по відсотках, ні по тілу кредиту.

Крім того, представник скаржника вказав, що саме бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призвела до того, що боржник не повернув кошти ні в добровільному порядку, ні в примусовому. Фактично саме бездіяльність позивача завдала збитків банку та призвела до того, що право вимоги за кредитним договором було продане за заниженою вартістю.

Разом з цим, за твердженням скаржника , сторони в даній справі не можуть бути притягнуті до солідарної відповідальності.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 03.06.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2023 року у справі №910/21907/21. Апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_1 об`єднано в одне апеляційне провадження.

Крім того, не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_2 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просив рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 року у справі №910/680/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, за твердженням скаржника в момент ухвалення рішення від 09.04.2015 року про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» відновлювальної кредитної лінії у відповідачів не було жодного сумніву щодо неповернення коштів позичальником.

Суд першої інстанції обходить увагою положення ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно якою банк має право видавати кредити без заставні (бланкові) за умов додержання економічних нормативів.

Матеріали справи за твердженням скаржника не містять жодних доказів, які свідчать про порушення відповідачами економічних нормативів при прийнятті рішення про надання без заставного кредиту Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП». За таких обставин відповідачі в момент прийняття рішення від 09.04.2015 року про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» відновлювальної кредитної лінії з лімітом діяли у відповідності до вимог закону.

Обставини на які посилається позивач та суд першої інстанції, як аргумент сумнівності правочину мали місце після введення тимчасової адміністрації та свідчать лише про те, що позивач не вчиняв жодних дій щодо стягнення заборгованості, чим сам завдав збитки банку.

При цьому, скаржник зауважив, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є неналежним позивачем у даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 року у справі №910/680/20 залишено без руху та надано заявникові строк на усунення недоліків десять днів з дня отримання копії ухвали.

13.06.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , відповідно до якого представник позивача просив суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду залишити без змін.

При цьому, представник позивача, зокрема зазначив, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та надано правильну оцінку рішенню відповідачів про видачу кредиту, як такому, що було ризиковим, суперечило основним принципам кредитування, явно відрізнялось від рекомендованої практики та було прийнято відповідачами із порушенням своїх фідуціарних обов`язків перед банком. Зважаючи на те, що таке рішення мало своїм наслідком заподіяння Банку шкоди (збитків), на відповідачів було покладено обов`язок з її відшкодування.

Проте, на переконання позивача, судом першої інстанції було невірно визначено розмір заподіяної кредитуванням Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» шкоди, щодо чого позивачем було подано власну апеляційну скаргу.

Крім того, представник позивача зауважив, що до відповідачів не могли бути застосовані заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, оскільки вказані особи не є суб`єктами такої відповідальності.

Безпідставним є заяви скаржника щодо того, що передумовою для стягнення шкоди є притягнення заподіювача до шкоди до кримінальної відповідальності. Суди, розглядаючи справи про відшкодування шкоди, не позбавлені можливості дослідити всі обставини справи та встановити наявність в діях особи, що завдала шкоди, всіх елементів складу цивільного правопорушення або їх відсутність.

В позовній заяві мова йде про ігнорування відповідачами ризику неповернення кредиту, а не про перевищення розміру виданого кредиту економічним нормам, встановленим НБУ. Доводи апелянта щодо економічних нормативів НБУ не стосуються суті справи.

За твердженням представника позивача, відповідач так і не зміг пояснити мотиви прийнятого ним спільного з іншими відповідачами рішення про видачу кредиту Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП». Апеляційна скарга ОСОБА_1 в цій частині зводиться до того, що апелянту не подобаються встановлені судом першої інстанції обставини справи та надана їм правова оцінка, проте, не маючи обґрунтованих заперечень, апелянт намагається змінити увагу суду від суті прийнятого ним рішення на питання дотримання економічних нормативів , що не відносяться до предмету спору та не досліджувались судом.

Очевидною причиною неповернення кредиту є неналежний фінансовий стан позичальника (його фіктивність) та відсутність будь-якого забезпечення, яке можна було б використати в якості вторинного джерела погашення кредитної заборгованості.

Та, за твердженням представника позивача, саме відповідачами, а не будь-ким іншим, було прийнято рішення про кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» без будь-якого забезпечення та за наявності інформації про неналежний фінансовий стан вказаного позичальника та фізичну неможливість повернення кредиту (або за відсутності будь-якої перевірки його фінансового стану). Станом на сьогодні не існує жодних пояснень такому рішенню, що вчергове підтверджує недобросовісність, нерозумність та невідповідність інтересам Бунку відповідного рішення.

При цьому, представник позивача зауважив, що кредитний комітет є одним з комітетів правління Банку, починаючи з 15.02.2011 року його члени вважались пов`язаними з банком особами, в свою чергу відповідальність пов`язаних осіб за заподіяну шкоду була прямо передбачена ч. 6 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Підставою для притягнення відповідачів до солідарної відповідальності в цій справі є порушення відповідачами своїх фідуціарних обов`язків перед ПАТ КБ «Євробанк», внаслідок чого Банком було отримано збитки, що є визначеною законом підставою для солідарної відповідальності. Вказаний збиток є результатом сукупних протиправних дій відповідачів та є неподільним.

Щодо позовної давності, представник позивача зазначив, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який діяв на той час, визначив наявність недостатності майна неплатоспроможного банку як обов`язкову умову для подачі позову Фондом, тобто, в розумінні ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, момент встановлення недостатності майна неплатоспроможного банку є моментом коли Фонд зміг довідатися про можливість реалізації положень ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і, як мінімум, від цієї дати має обраховуватися строк позовної давності.

14.06.2024 року на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду, від ОСОБА_2 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги в якій міститься клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 року у справі №910/680/20 повторно залишено без руху.

26.06.2024 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

Апелянтом ( ОСОБА_2 ) протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2023 року у справі №910/21907/21. Апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єднано в одне апеляційне провадження.

06.08.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача 2 до суду надійшли додаткові пояснення по справі №910/680/20, відповідно до яких, зокрема представник відповідача 2 зазначив, що Фонд звертаючись до відповідача з даним позовом від свого імені та про стягнення шкоди на свою користь, порушив приписи ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», при цьому, Банк у даній справі залучено у якості третьої особи.

Розгляд справи неодноразово відкладався на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, 07.10.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача 2 до суду надійшло клопотання про оголошення перерви, яке було задоволено судом.

09.10.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача 3 до суду надійшла заява про зупинення провадження у справі № 90/680/20 до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у касаційному порядку в іншій справі №910/18526/21 (АТ «Банк «Таврика»), яка була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка, зокрема була мотивована тим, що за результатами розгляду справи №910/18523/21 може бути вирішено питання позовної давності.

13.11.2024 року у місті Києві неодноразово була оголошена повітряна тривога, у зв`язку з чим судове засідання, призначене на 13.11.2024 року. не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 року призначено розгляд апеляційних скарг Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №910/680/20 на 11.12.2024 року.

Крім того, Ухвалою Північного апеляційного господарського суду продовжено строк розгляду справи №910/680/20 та оголошено перерву у розгляді апеляційних скарг Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №910/680/20 до 22.01.2025 року.

21.01.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача 3 до суду надійшло клопотання про відкладання розгляду справи, вмотивоване зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Крім того, 21.01.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача 2 до суду надійшла заява про оголошення перерви в судовому засіданні.

22.01.2025 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

11.02.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача 2 до суду надійшла заява про зупинення провадження у справі № 90/680/20 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду справи №910/18526/21.

Розглянувши 12.02.2025 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду клопотання відповідачів 2, 3 про зупинення провадження у справі №910/680/20, колегія суддів дійшла до висновку про відмову в їх задоволенні, з огляду на наступне.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями ст.ст. 227, 228 Господарського процесуального кодексу України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.

Так, підставою для передачі справи №910/18526/21 на розгляд Корпоративної палати стала необхідність відступлення від правових висновків, які викладені в постанові Корпоративної палати від 04.06.2024 року у справі №916/3724/21, зокрема, в частині початку відліку та обчислення позовної давності у спорах за позовами Фонду гарантування, які ініційовані в порядку ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» про відшкодування шкоди (збитків), заподіяних неплатоспроможним банкам, в тому числі, які припинені, та/або його кредиторам (колишнім кредиторам).

Як вбачається з обставин справи №910/18526/21, даний позов до пов`язаних з банком осіб Фонд ініціював після того, як в ЄДР було внесено запис про припинення АТ «БАНК ТАВРИКА» як юридичну особу.

Як вбачається з постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 року у справі №910/18526/21, суд дійшов такого висновку: "Враховуючи, що строк позовної давності сплинув 23.09.2016 року, з даним позовом Фонд звернувся лише у листопаді 2021, тобто після сплину строку позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск строку позовної давності, у зв`язку із чим мотивувальна частина рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 року у справі №910/18526/21 підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції даної постанови".

Отже, у касаційному порядку постало питання скасування постанови апеляційного суду з огляду на невірне, на думку скаржника, обчислення судом початку відліку позовної давності.

Разом з цим, у справі №910/680/20 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не пропустив строку позовної давності для звернення до суду з наведеним позовом.

12.02.2025 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

26.02.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача 2 до суду надійшла заява про зупинення провадження у справі № 90/680/20 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду справи №910/18526/21, яка, зокрема була мотивована тим, що питання правомірності висновків суду першої інстанції щодо застосування строків позовної давності у контексті позиції, викладеної у справі №910/18526/21, залишається відкритим. А тому, провадження у справі №910/680/20 доцільно зупинити до закінчення перегляду справи №18526/21.

Розглянувши 27.02.2025 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду клопотання відповідача 2 про зупинення провадження у справі №910/680/20, колегія суддів дійшла до висновку про відмову в її задоволенні, оскільки, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не пропустив строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, відповідно відсутні підстави для зупинення розгляду справи на підставі ст.ст. 227, 229 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідачі 1, 4, 5 та третя особа своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу позивача та відповідачів 2, 3 не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник позивача в судовому засіданні 27.02.2025 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задоволенні, апеляційні скарги відповідачів 2, 3 залишити без задоволення.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 27.02.2025 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача та просив відмовити в її задоволенні, апеляційні скарги відповідачів 2, 3 задовольнити, рішення Господарського суду першої інстанції скасувати.

Представники відповідачів 1, 3, 4, 5 та третьої особи в судове засідання 27.02.2025 року Північного апеляційного господарського суду не прибули. Про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується відміткою на зворотному боці ухвали.

При цьому, колегія суддів відзначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст.ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у низці постанов, а саме від 17.11.2021 року у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 року у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 року у справі №910/22873/17, від 07.09.2022 року у справі №910/10569/21, від 01.03.2023 року у справі №910/18543/21 тощо.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №913/879/17, від 21.05.2020 року у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 року у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 року у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 року у справі №916/1178/20 тощо).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" - Nunes Dias - Portugal, від 10.04.2003 року, заяви №69829/01, №2672/03).

Окрім того, інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою:://od.arbitr.gov.ua.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2 перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.04.2015 року Кредитним комітетом ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", до складу якого входили відповідачі у справі - ОСОБА_3 (Голова комітету), ОСОБА_2 (Заступник Голови комітету), ОСОБА_1 (Член комітету), ОСОБА_4 (Член комітету), ОСОБА_5 (Член комітету), одноголосно прийнято рішення, оформлене протоколом Кредитного комітету ПАТ "Комерційний банк "Євробанк" № 447, про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39366876) відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 40 000 000,00 грн. строком на 12 місяців.

Враховуючи вищевказане рішення Кредитного комітету, 10.04.2015 року між ПАТ "Комерційний банк "Євробанк" (кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» (позичальник) був укладений договір кредитної лінії № ЮЛ-58/2015-КЛ (далі - договір), за умовами якого кредитодавець відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у національній валюті (далі - кредитна лінія) та після виконання умов пункту 4.4 цього договору та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредит у порядку і на умовах, визначених цим договором. Позичальник, у свою чергу, зобов`язується використати кредит з метою, зазначеною у пункті 1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути кредитодавцю кредит у терміни, встановлені цим договором.

У цьому договорі терміном "відновлювальна кредитна лінія" позначається кредитна лінія, протягом строку дії якої після повернення наданого позичальнику кредиту або його частини кредитодавець здійснює подальше кредитування позичальника у межах її ліміту. Терміном "кредит" позначається загальна сума усіх траншів, що фактично надані позичальнику згідно з цим Договором і не повернені кредитодавцю.

Відповідно до п.п. 1.2-1.5 договору ліміт кредитної лінії (граничний розмір кредиту) складає: 40 000 000,00 грн (сорок мільйонів гривень 00 копійок). Процентна ставка за цим договором є фіксованою. Розмір процентів за користування кредитом складає 30,0 % річних. Строк дії кредитної лінії закінчується 08.04.2016 року. Кредит надається для поповнення оборотних коштів позичальника і може бути використаний ним на будь-які цілі, що не суперечать законодавству України.

Належне виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором забезпечується: а) неустойкою (пенею, штрафом), що передбачені цим договором. Засоби забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань, передбачені пунктом 2.1 цього договору, крім зазначеного у підпункті а) пункту 2.1 цього договору, оформлюються окремими документами, що укладаються (складаються) одночасно з цим договором або після його укладення та іменуються "Документи забезпечення" (п.п. 2.1, 2.2 договору).

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору у день укладення цього договору кредитодавець відкриває позичальнику кредитну лінію та позичковий рахунок для обліку кредиту.

Кредитодавець надає позичальнику кредит лише у межах строку дії кредитної лінії окремими частинами (траншами) шляхом надання одного траншу, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або декількох траншів, але так, щоб у будь-який момент розмір кредиту не перевищував ліміт кредитної лінії. Кожний транш надається на підставі окремої додаткової угоди до цього договору, укладеної між позичальником і кредитодавцем, у строк не пізніше 3 (трьох) календарних днів з дня її укладення. Додаткові угоди про надання окремих траншів можуть бути укладені лише за взаємною згодою сторін і є невід`ємною частиною цього Договору. У кожній такій додатковій угоді сторони повинні визначити, зокрема, розмір траншу, строк/термін його повернення та реквізити для його повернення.

Видача траншів кредиту проводиться шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" позичальника з позичкового рахунку в межах ліміту кредитування, що діє на дату надання траншу, для подальшого використання за цільовим призначенням.

Відповідно до пункту 4.3 цієї угоди протягом строку дії кредитної лінії та у межах вільного залишку її ліміту за умови укладення додаткових угод згідно з пунктом 4.2 цього договору позичальник має право необмежену кількість разів отримувати кредит у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 9.1 договору позичальник повинен повернути кредитодавцю кредит шляхом повернення кожного траншу не пізніше останнього дня строку дії кредитної лінії, зазначеного у пункті 4.1 цього договору. Повернення кредиту або його частини до настання зазначеного терміну вважається достроковим.

Згідно п.п. 11.1, 11.2 договору за прострочення повернення кредиту чи його частини та/або сплати процентів та/або комісій позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожний день прострочення. Для розрахунку пені застосовується облікова ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня.

У випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю такі штрафи:

- за кожний випадок невиконання або неналежного виконання позичальником будь-якої з умов цього договору - у розмірі 5 відсотків від ліміту кредитної лінії, зазначеного у пункті 1.2 цього договору;

- за кожний випадок нецільового використання позичальником кредиту або будь-якої його частини - у розмірі 25 % від суми коштів, використаних не за цільовим призначенням.

Відповідно до п. 12.3 договору останній вважається укладеним з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання зобов`язань позичальника за цим Договором.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, до означеного договору, враховуючи, зокрема, відповідні рішення Кредитного комітету ПАТ "Комерційний банк "Євробанк", оформлені протоколами № 485, № 495, № 654, № 784, № 843, № 1046, № 1213, № 1251, № 1369, № 1377/1, № 1380, № 1388/1, № 1391, № 1421, № 1422, № 1460, № 1486, № 1488, № 1538, № 1574, № 1575, № 1581, № 1589, № 1602, № 1622, № 1645, № 1666, № 1667, № 1668, № 1669, № 1681, № 1724, № 1748, № 1780, № 1807 (у 2015 році), № 03, № 16, № 17, № 56, № 95, № 96, № 97, № 98, № 107, № 131, № 160, № 180, № 209, № 225, № 230, № 239, № 257, № 265, № 291, № 395, № 396, № 397, № 398, № 399, № 400, № 402, № 404, № 414, № 467, № 477, № 525, № 621, № 681, № 704 (у 2016 році), його сторонами неодноразово вносилися зміни.

Так, зокрема, у договорі від 08.04.2016 року про внесення змін № 5 до договору кредитодавець та позичальник погодили внесення змін до пункту 1.4 договору та домовилися, що строк дії кредитної лінії закінчується 05.04.2017 року.

У додатковій угоді від 04.09.2015 року № 7 до договору (з урахуванням договорів про внесення змін до цієї додаткової угоди № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 7, № 8, № 9) його сторони погодили, що на виконання умов договору кредитодавець надає позичальнику транш в сумі 2 000 000,00 грн зі строком повернення до 05.04.2017 року включно, зі сплатою процентів у розмірі 30,0 % річних. Після надання траншу загальний розмір заборгованості за основним договором станом на 04.09.2015 року складає 2 000 000,00 грн.

У додатковій угоді від 11.09.2015 року № 8 до договору (з урахуванням договорів про внесення змін до цієї додаткової угоди № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 7, № 8, № 9) його сторони погодили, що на виконання умов договору кредитодавець надає позичальнику транш в сумі 1 000 000,00 грн зі строком повернення до 05.04. 2017 року включно, зі сплатою процентів у розмірі 30,0 % річних. Після надання траншу загальний розмір заборгованості за Основним договором станом на 11.09.2015 року складає 3 000 000,00 грн.

У додатковій угоді від 12.10.2015 року № 10 до договору (з урахуванням договорів про внесення змін до цієї додаткової угоди № 1, № 2, № 3, № 4, № 6, № 7) його сторони погодили, що на виконання умов договору кредитодавець надає позичальнику транш в сумі 1 000 000,00 грн зі строком повернення до 05.04.2017 року включно, зі сплатою процентів у розмірі 30,0 % річних. Після надання траншу загальний розмір заборгованості за Основним договором станом на 12.10.2015 року складає 5 920 000,00 грн.

У додатковій угоді від 13.11.2015 року № 14 до договору (з урахуванням договорів про внесення змін до цієї додаткової угоди № 1, № 2, № 3, № 5, № 6) його сторони погодили, що на виконання умов договору кредитодавець надає позичальнику транш в сумі 1 000 000,00 грн зі строком повернення до 05.04.2017 року включно, зі сплатою процентів у розмірі 30,0 % річних. Після надання траншу загальний розмір заборгованості за основним договором станом на 13.11.2015 року складає 5 000 000,00 грн.

У додатковій угоді від 09.03.2016 року № 32 до Ддоговору (з урахуванням договору про внесення змін до цієї додаткової угоди від 08.04.2016 року № 1) його сторони погодили, що на виконання умов договору кредитодавець надає позичальнику транш в сумі 1 000 000,00 грн зі строком повернення до 05.04.2017 року включно, зі сплатою процентів у розмірі 30,0 % річних. Після надання траншу загальний розмір заборгованості за основним договором станом на 09.03.2016 року складає 19 000 000,00 грн.

У додатковій угоді від 11.03.2016 року № 33 до договору (з урахуванням договору про внесення змін до цієї додаткової угоди від 08.04.2016 року № 1) його сторони погодили, що на виконання умов договору кредитодавець надає позичальнику транш в сумі 500 000,00 грн зі строком повернення до 05.04. 2017 року включно, зі сплатою процентів у розмірі30,0 % річних. Після надання траншу загальний розмір заборгованості за основним договором станом на 11.03.2016 року складає 19 500 000,00 грн.

У додатковій угоді від 25.05.2016 року № 38 до договору його сторони погодили, що на виконання умов договору кредитодавець надає позичальнику транш в сумі 1 000 000,00 грн зі строком повернення до 24.08. 2016 року включно, зі сплатою процентів у розмірі 27,0 % річних. Після надання траншу загальний розмір заборгованості за основним договором станом на 25.05.2016 року складає 7 500 000,00 грн.

У додатковій угоді від 07.06.2016 року № 39 до договору його сторони погодили, що на виконання умов договору кредитодавець надає позичальнику транш в сумі 2 500 000,00 грн зі строком повернення до 05.09. 2016 року включно, зі сплатою процентів у розмірі 27,0 % річних. Після надання траншу загальний розмір заборгованості за основним договором станом на 06.06.2016 року складає 10 000 000,00 грн.

У додатковій угоді від 10.06.2016 року № 40 до договору його сторони погодили, що на виконання умов договору кредитодавець надає позичальнику транш в сумі 3 000 000,00 грн. зі строком повернення до 10.08.2016 року включно, зі сплатою процентів у розмірі 27,0 % річних. Після надання траншу загальний розмір заборгованості за основним договором станом на 10.06.2016 року складає 13 000 000,00 грн.

Факт видачі ПАТ КБ "ЄВРОБАНК"Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» кредитних коштів за договором (окремих траншів за вищенаведеними додатковими угодами) підтверджується виписками по особовому рахунку позичальника за період з 01.01.2015 року по 22.07.2019 року(наявні в матеріалах спарви).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, Правління Національного банку України прийняло постанову від 23.04.2015 року № 267/БТ "Про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ЄВРОБАНК" та призначення куратора" (зі змінами), якою запроваджено особливий режим контролю за діяльністю ПАТ "КБ" ЄВРОБАНК" до 16.10.2016 року.

У зв`язку зі здійсненням ПАТ "КБ" ЄВРОБАНК" ризикової діяльності в частині використання фінансових інструментів, що призвело до викривлення його звітності в червні 2016 року, ПАТ "КБ" ЄВРОБАНК" віднесено до категорії проблемних згідно з рішенням Правління Національного банку України від 15.06.2016 року № 70-рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ЄВРОБАНК" до категорії проблемних".

17.06.2016 року Правління Національного банку України прийняло рішення № 73-рш "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ЄВРОБАНК" до категорії неплатоспроможних".

Водночас, 17.06.2016 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 1041 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", яким розпочала процедуру виведення ПАТ "КБ "ЄВРОБАНК" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації, та призначила уповноважену особу Фонду.

Рішенням від 16.08.2016 року № 215-рш Правління Національного банку України відкликало банківську ліцензію та вирішило ліквідувати ПАТ КБ "ЄВРОБАНК".

16.08.2016 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 1523 "Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку" та запровадила процедуру ліквідації ПАТ "КБ "ЄВРОБАНК" строком на два роки з 17.08.2016 року по 16.08.2018 року включно.

При цьому, колегія суддів відзначає, що строк ліквідаційної процедури та повноважень уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" продовжувався, зокрема, до 16.08.2020 року включно, відповідно до рішень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.07.2018 року № 2054 та від 16.08.2019 року № 1185.

Рішенням від 24.11.2016 року № 2546 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затвердила перелік (реєстр) вимог кредиторів ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", за яким загальна сума реєстру акцептованих вимог кредиторів (з урахуванням змін, внесених рішенням від 07.11.2019 року № 2863) склала 598 199 806,08 грн.

Рішенням від 19.01.2017 року № 163 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затвердила акт формування ліквідаційної маси ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", згідно з яким станом на 01.11.2016 року (з урахуванням змін, внесених рішенням від 11.07.2019 року № 1740) балансова вартість ліквідаційної маси ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" становить 999 783 047,96 грн та ринкова вартість - 260 407 411,01 грн. Оціночна вартість майна банку, що є предметом застави, становить 1 194 020,96 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" всупереч умовам відповідного договору належним чином не виконало взяті на себе обов`язки з повернення на користь ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" кредиту та нарахованих процентів, що не заперечується відповідачами.

22.07.2019 року під час ліквідаційної процедури ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" проведено відкриті торги (аукціон) з продажу активів ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" за лотом № EPCU072019, до складу якого увійшли права вимоги за Договором (номер і дата рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження умов продажу активів - № 1467 від 07.06.2019 року). За результатами проведення електронних торгів за лотом № EPCU072019 переможцем цих торгів оголошено Товариство з обмеженою відповідальністю "КРЕДІТ ІНВЕСТМЕНТ ГРУП".

09.09.2019 року між ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРЕДІТ ІНВЕСТМЕНТ ГРУП" було укладено договір про відступлення права вимоги № 010/ЮЛ-2019, за умовами якого Банк відступає новому кредитору належні Банку, а новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників, заставодавців, поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них згідно з реєстром у додатку № 1 до цього договору.

Так, згідно з пунктом 15 додатку № 1 до договору № 010/ЮЛ-2019 до реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, включено укладений між первісним кредитором (ПАТ КБ "ЄВРОБАНК") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" договір із зазначенням розміру прав вимоги - 25 267 040,99 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ціна за відступлення прав вимоги за договором склала 153 971,33 грн, а списана у збиток сума за результатами продажу прав вимоги за договором становила 25 113 069,66 грн (25 267 040,99 грн. - 153 971,33 грн), що підтверджується довідкою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" від 23.12.2019 року № 06/1095 (наявна в матеріалах справи).

Враховуючи наведені обставини, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до відповідачів (членів Кредитного комітету ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", які приймали рішення про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 40 000 000,00 грн строком на 12 місяців, оформлене протоколом Кредитного комітету ПАТ "КБ "Євробанк" № 447) з вимогою від 10.01.2020 року № 46-345/20 про солідарне відшкодування шкоди у розмірі 25 113 069,66 грн на підставі ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Оскільки означена вимога була залишена відповідачами без задоволення, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є деліктними, оскільки виникли з приводу відшкодування шкоди відповідачами, які не перебувають з позивачем у договірних відносинах, а заявлена до стягнення завдана відповідачами шкода не пов`язана з порушенням договірних зобов`язань.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас зі змісту ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 753/7281/15-ц та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі № 910/12930/18.

Отже, спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.

Предметом позову у цій справі є відшкодування (солідарне стягнення) шкоди, заподіяної ПАТ КБ «Євробанк» протиправними діями, бездіяльністю пов`язаних з банком осіб, зокрема, внаслідок прийняття останніми (як членами Кредитного комітету означеного банку) невиправдано ризикового рішення щодо кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" без будь-якого забезпечення та неповернення позичальником кредиту.

Враховуючи зазначені вище правила доказування у господарському процесі у правовідносинах з відшкодування шкоди позивач має довести неправомірність рішень, дій/бездіяльності відповідачів, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.

Одночасно, відповідачі в межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків повинні спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема глави 7 цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку Національного банку України про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи із заявлених позивачем предмету та підстав позову предметом доказування у даній справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є:

- персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов`язаної з Банком особи;

- факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

- факт вчинення Банком сумнівного правочину (укладення договору);

- факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав);

- факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики Банку, відсутність в Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам Банку тощо);

- збитки Банку від конкретного правочину та їх причини;

- наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою;

- розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків Банку та шкоди, завданої кредиторам Банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації Банку).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі № 910/12930/18, від 20.10.2022 року у справі № 910/3782/21.

За змістом правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 910/12930/18, від 28.10.2021 року в справі № 910/9851/20, ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" за своєю правовою природою містять як норми матеріального, так й норми процесуального права.

До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави такої відповідальності та її розмір. Тоді як до процесуальних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.

Порядок дій позивача (як ліквідатора ПАТ КБ "ЄВРОБАНК"), у тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання - до суду, є процесуальною, процедурною нормою.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції до правовідносин, в яких бере участь Фонд гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатор неплатоспроможного банку (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватись редакції ст. 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 58 Закону "Про банки і банківську діяльність", що були чинними на момент вчинення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідних дій (станом на час подання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб позову - січень 2020 року).

Разом із тим, норми ст. 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі.

Приписами ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття цими законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзаци 2, 4 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп/1997).

Відтак, при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, слід керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.

У даній справі спірні правовідносини (рішення Кредитного комітету щодо кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП") виникли у квітні 2015 року, а отже ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у частинах, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності, повинні застосовуватися у редакціях, що були чинними станом на 2015 рік.

Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час прийняття Кредитним комітетом ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" рішення, оформленого протоколом від 09.04.2015 року № 447) Фонд або уповноважена особа Фонду у разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду.

Частиною 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час подання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб позову в даній справі у січні 2020 року) встановлено, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів.

Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку.

У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову.

Порядок дій позивача як ліквідатора Банку, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду є процесуальною, процедурною нормою.

При цьому, колегія суддів відзначає, що відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі, саме Фонд мав право звертатися із позовом до пов`язаних з банком осіб про стягнення шкоди, а кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, включаються до ліквідаційної маси банку.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2024 року у справі № 9901/468/21).

Зокрема, у ст. 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Особливістю дії у часі норм процесуального права є те, що така дія має негайний характер, і це означає обов`язок застосування норми, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії (більш пізня норма процесуального права скасовує дію попередньої норми, яка регулює ті самі відносини). При цьому, суд повинен враховувати загальні вимоги процесуального закону, згідно з якими при зміні правил процесу забороняється встановлювати нові обов`язки, скасовувати чи звужувати процесуальні права, належні учасникам судового провадження, чи обмежувати їх використання (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 року у справі № 924/1277/20).

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржників (Нішти Олексія Олександровича та Кобзева Олега Миколайовича), що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, після внесення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" від 30.06.2021 року змін у Господарський процесуальний кодекс України та Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", привести свою позовну заяву у відповідність до вказаних приписів чинного процесуального законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2025 року №910/11028/20.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає те, що Фонд, звертаючись до суду з позовом у цій справі, реалізував своє процесуальне право на пред`явлення до суду вимоги про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, передбачене ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі, та, вчиняючи такі дії, правильно керувався редакцією цієї норми, чинною станом на дату подання ним позову, яка вже містила такі терміни як "недостатність майна" та "пов`язані з банком особи". Суди попередніх інстанцій помилково не застосували зазначену норму у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі до спірних правовідносин, не врахували, що станом на дату подання Фондом позову наявність такого показника як "недостатність майна банку" була умовою для пред`явлення такого позову.

Такі ж висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.10.2021 року у справі №910/9851/20, від 08.02.2022 року у справі № 910/15260/18 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

Як було зазначено вище, рішенням від 24.11.2016 року № 2546 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затвердила перелік (реєстр) вимог кредиторів ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", за яким загальна сума реєстру акцептованих вимог кредиторів (з урахуванням змін, внесених рішенням від 07.11.2019 року № 2863) склала 598 199 806,08 грн.

Відповідно до п. 62 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, що діяла у січні 2020 року) недостатність майна банку - перевищення розміру зобов`язань банку відповідно до реєстру акцептованих вимог кредиторів над оціночною вартістю ліквідаційної маси банку, за винятком майна банку, що є предметом застави та використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя.

Рішенням від 19.01.2017 року № 163 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затвердила акт формування ліквідаційної маси ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", згідно з яким станом на 01.11.2016 року (з урахуванням змін, внесених рішенням від 11.07.2019 року № 1740) балансова вартість ліквідаційної маси ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" становила 999 783 047,96 грн. та ринкова вартість - 260 407 411,01 грн. Оціночна вартість майна банку, що є предметом застави, становила 1 194 020,96 грн.

Тобто, недостатність майна ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" для покриття вимог кредиторів цього банку склала 338 986 416,03 грн (598 199 806,08 грн - (260 407 411,01 грн - 1 194 020,96 грн)).

Питання відповідальності банку за своїми зобов`язаннями урегульовані також ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до частин 4-6 статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на час прийняття Кредитним комітетом ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" рішення, оформленого протоколом від 09.04.2015 року № 447) власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Разом із тим, за змістом п. 3 ч. 1 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (як у редакції, чинній на час прийняття Кредитним комітетом ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" рішення, оформленого протоколом від 09.04.2015 року № 447, так і в редакції, чинній на момент звернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до суду з наведеним позовом) пов`язаними з банком особами є, зокрема, керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на час прийняття Кредитним комітетом ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" рішення, оформленого протоколом від 09.04.2015 року № 447) банк зобов`язаний з метою управління ризиками утворити постійно діючі комітети, зокрема кредитний комітет.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на час ухвалення рішення від 09.04.2015 року про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 40 000 000,00 грн строком на 12 місяців, оформленого протоколом Кредитного комітету ПАТ "КБ "Євробанк" № 447, до складу цього Кредитного комітету ПАТ "Комерційний банк "Євробанк" входили відповідачі у справі, а саме: ОСОБА_3 (Голова комітету), ОСОБА_2 (Заступник Голови комітету), ОСОБА_1 (Член комітету), ОСОБА_4 (Член комітету), ОСОБА_5 (Член комітету), що не заперечується відповідачами.

Тобто, на момент прийняття у квітні 2015 року рішення Кредитного комітету ПАТ "КБ "Євробанк", відповідачі діяли як пов`язані з банком особи (керівники - відповідач-1 (Голова), відповідач-2 (Заступник Голови); та члени - відповідач-3, відповідач-4, відповідач-5 Кредитного комітету).

При прийнятті наведеного рішення про кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" всі члени Кредитного комітету (відповідачі у справі) одноголосно голосували "за".

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакції, що діяла у 2015 році) посадовими особами органів акціонерного товариства є фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства. Такі посадові особи можуть притягатися до відповідальності перед товариством на підставі статті 63 Закону України "Про акціонерні товариства".

Так, враховуючи норми Закону України "Про акціонерні товариства" члени кредитного комітету, які не входили до складу зазначених вище органів, є посадовими особами акціонерного товариства, якщо утворення кредитного комітету передбачено статутом банку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 910/12930/18.

Відповідно до Положення про Кредитний комітет ПАТ "КБ "Євробанк" (у редакції, затвердженій рішенням Правління від 29.07.2013 року) (далі - положення) Кредитний комітет Банку - колегіальний орган, створений для управління кредитною та інвестиційною діяльністю Банку, що має право прийняття самостійних рішень у межах своїх повноважень та компетенції.

Згідно п. 2.2 положення персональний склад Кредитного комітету повинен бути не меншим ніж п`ять осіб - членів Кредитного комітету - з правом одного голосу у кожного, серед яких Голова Кредитного комітету, Заступник Голови Кредитного комітету, представник структурного підрозділу, що відповідає за кредитні та інвестиційні ризики, представник структурного підрозділу, що відповідає за питання безпеки та представник структурного підрозділу, що відповідає за юридичні питання.

Відповідно до п. 2.7 положення передбачено, що Член Кредитного комітету - представник структурного підрозділу, що відповідає за кредиті інвестиційні ризики має право "вето" - право в односторонньому порядку відхилити питання, що було винесене на розгляд Кредитного комітету, та може голосувати лише "за" або накладати "вето".

За умовами пунктів 4.1, 4.2 положення рішення Кредитного комітету, прийняте із додержанням вимог пунктів 2.7 та 2.8 даного Положення, вступає в силу з моменту його прийняття та підписання членами Кредитного комітету протоколу. Для структурних підрозділів Банку рішення Кредитного комітету є рішенням прямої дії, тобто воно є обов`язковим для виконання та підставою для здійснення необхідних для його реалізації дій.

Пунктами 5.1-5.14 Положення до функцій Кредитного комітету віднесено:

- розгляд та подання на затвердження Спостережній Раді пропозицій щодо кредитної політики Банку;

- затвердження процедур, що регламентують кредитну діяльність Банку;

- затвердження нових кредитних продуктів (у вигляді паспорту продукту або аналогічного внутрішнього документу з описом банківського продукту);

- затвердження кредитних заявок на здійснення операцій, що містять кредитний ризик, з позичальниками - юридичними та фізичними особами (у тому числі схвалення розбіжностей умов кредитних заявок та вимог внутрішніх документів Банку щодо кредитування);

- прийняття рішень по операціях з цінними паперами таких, як придбання цінних паперів до одного з портфелів Банку, їх реалізація або переведення з одного портфеля до іншого, авалювання векселів та проведення операцій репо;

- затвердження змін до прийнятих раніше рішень щодо умов здійснення операцій, що містять кредитний ризик;

- прийняття рішень про встановлення лімітів на банки-контрагенти за міжбанківськими операціями;

- прийняття рішень щодо співпраці Банку із страховими компаніями (у тому числі встановлення лімітів страхової відповідальності, за необхідності);

- затвердження категорій ризику активних операцій та розрахунку резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями Банку;

- розгляд та подання на затвердження Правлінню Банку пропозицій щодо визнання заборгованості за активними операціями безнадійною та списання безнадійних активів за рахунок резервів;

- розробка та затвердження заходів по роботі з проблемними активами;

- встановлення (за необхідності) загальних лімітів щодо окремих кредитних продуктів, загальних обсягів окремих видів забезпечення, інших обмежень кредитного портфелю Банку;

- затвердження внутрішніх лімітів, нормативів і обмежень, пов`язаних із здійсненням кредитно-інвестиційної діяльності Банку;

- розгляд будь-яких інших питань, що стосуються кредитування, та які буде включено в порядок денний за згодою членів Кредитного комітету.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 положення відповідальність за прийняття рішень несуть члени Кредитного комітету у відповідності до чинного законодавства України. Відповідальність за підготовку, повноту та якість матеріалів по питаннях, що розглядалися на Кредитному комітеті, несуть ініціатори таких питань.

Крім того, згідно з пунктом 1.3 Глави І Розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 року № 368 (у редакції, чинній станом на квітень 2015 року) до управлінського персоналу банку належать, зокрема, керівники та члени комітетів правління банку (які створені з метою управління ризиками, зокрема кредитний комітет).

При цьому, колегія суддів відзначає, що навіть відсутність у відповідача статусу керівника банку чи посадової особи акціонерного товариства не виключає застосування ст.ст. 92, 1166 Цивільного кодексу України як правової підстави для відшкодування шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від від 21.07.2021 року в справі № 910/12930/18 від 09.01.2024 року в справі № 910/7305/21.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що кредитний комітет ПАТ "КБ "Євробанк" на час прийняття рішення, оформленого протоколом Кредитного комітету ПАТ "КБ "Євробанк" від 09.04.2015 року № 447, був колегіальним органом, створеним для управління кредитною та інвестиційною діяльністю Банку та мав право приймати самостійні рішення у межах своїх повноважень та компетенції, а члени Кредитного комітету, зокрема, відповідно до п. 1.3 Глави І Розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні належали до управлінського персоналу банку.

Тобто, відповідачі у даній справі на момент голосування та одноголосного прийняття рішення, оформленого протоколом Кредитного комітету ПАТ "КБ "Євробанк" від 09.04.2015 року № 447, входили до переліку осіб, на яких може бути покладена заявлена у позові відповідальність у вигляді відшкодування шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки останні здійснювали діяльність з управління та мали статус пов`язаних з банком осіб (відповідачі у справі входили до персонального складу Кредитного комітету ПАТ "КБ "Євробанк"). Доказів на спростування означених обставин відповідачами надано суду не було ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Посилання ОСОБА_5 у відзиві на позовну заяву на те, що його було призначено членом Кредитного комітету банку Спостережною Радою Євробанку без його згоди, суд першої інстанції правомірно визнав безпідставними, оскільки, останнє жодним чином не спростовують факту перебування означеного відповідача у складі Кредитного комітету банку при прийнятті рішення від 09.04.2015 року № 447 та не свідчать про наявність підстав для звільнення його від спірної у даній справі відповідальності, у тому числі з огляду на результатами одноголосного прийняття такого рішення та не накладення останнім на таке рішення "вето".

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Згідно ч. 2 ст. 89 Господарського кодексу України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;

- іншими винними діями посадової особи.

Стаття 63 Закону України "Про акціонерні товариства" визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.

У постанові від 04.12.2018 року в справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що згідно з вимогами ст. 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 року в справі № 911/2129/17, від 26.11.2019 року в справі № 910/20261/16, від 25.05.2021 року в справі № 910/11027/18, а також у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 910/12930/18, від 08.02.2022 року в справі № 910/15260/18.

Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).

Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до завдання збитків підприємству і зобов`язання їх відшкодувати.

Таким чином, при застосуванні ст. 92 Цивільного кодексу України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.

Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.

Так, наведені вище положення законодавства, зокрема ст. 92, 1166 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 89 Господарського кодексу України, ст. 63 Закону України "Про акціонерні товариства", ст. 37, 39, 40, 42, 43, 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у відповідних редакціях цих законів, чинних протягом спірного періоду), презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за шкоду, заподіяну юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.

Означені обставини спростовують посилання відповідачі на відсутність правових підстав для притягнення їх до солідарної відповідальності.

При дослідженні питання та встановленні фактів ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, інших фактичних обставин ухвалення такого рішення, документів, на підставі яких (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, дотримання внутрішньої процедури банку щодо погодження таких рішень, суд звертає увагу на таке.

Правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні та створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків врегульовано Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент віднесення ПАТ КБ "Євробанк" до категорії неплатоспроможних) банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Згідно ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) банк зобов`язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Вимоги до діяльності банків встановлює Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 року № 368 (далі - Інструкція № 368, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За змістом Інструкції № 368 метою регулювання діяльності банків є забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасне виконання ними зобов`язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Інструкція № 368 встановлює нормативи ліквідності, кредитного ризику та інвестування, яких мають дотримуватися банки протягом всього періоду своєї діяльності.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Глави 1 Розділу V Інструкції № 368 ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов`язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов`язаннями у зв`язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв`язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Розділом VI Інструкції № 368 встановлено нормативи кредитного ризику.

До активних операцій, що пов`язані з кредитним ризиком, належать операції банку, що пов`язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов`язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Так, кредитна діяльність банків пов`язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов`язання згідно з угодою, тому банки зобов`язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

За змістом положень Інструкції № 368 банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

Відповідно до приписів пункту 1.7 Глави 1 Розділу 1 Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25.01.2012 року № 23 (далі - Постанова № 23, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), банк розробляє та затверджує рішенням уповноваженого органу внутрішньобанківські положення щодо оцінки ризиків, формування та використання резервів за кожним видом фінансових активів, групою фінансових активів, дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю банку та наданими фінансовими зобов`язаннями. Внутрішньобанківські положення розробляються банком з урахуванням законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, повинні містити методики та процедури, визначені в додатку 1 до цього Положення, які є обов`язковими і мінімально необхідними для оцінки ризиків.

За умовами пункту 1.8 Глави 1 Розділу 1 Постанови № 23 банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях. Узагальнена інформація про кредитну операцію формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що зазнала змін, протягом п`яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є підставою для внесення таких змін (зміни умов проведення/здійснення кредитної операції, установчих та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо).

Відсутність чи неподання внутрішньобанківських положень або кредитної документації (справи) для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку України є підставою для негативних висновків щодо ефективності та/або адекватності системи управління ризиками в банку, а також застосування до банку заходів впливу в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку України (пункт 1.9 Глави 1 Розділу 1 Постанови № 23).

Відповідно до пункту 1.10 Глави 1 Розділу 1 Постанови № 23 кредитна історія - сукупність інформації про виконання юридичною або фізичною особою боргових зобов`язань, що включає наявну в банку інформацію щодо дисципліни виконання боржником своїх зобов`язань у минулому за раніше наданими та діючими кредитами, а також отриману банком інформацію з бюро кредитних історій;

- кредитна операція - вид активних банківських операцій, пов`язаних із розміщенням залучених банком коштів шляхом їх надання в тимчасове користування або прийняттям зобов`язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, акредитивів, акцептів, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання щодо сплати процентів та інших зборів із такої суми (відстрочення платежу);

- кредитоспроможність - наявність у боржника (контрагента банку) передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки;

- платоспроможність - здатність боржника (контрагента) банку своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов`язань;

- показник ризику активу - кількісний показник ризику невиконання боржником (контрагентом) своїх зобов`язань перед банком.

Пунктами 2.1, 2.2 Глави 2 Розділу 2 Постанови № 23 передбачено, що банк здійснює оцінку фінансового стану боржника - юридичної особи не рідше ніж один раз на три місяці. Банк здійснює оцінку фінансового стану юридичної особи (крім банку), якій надано кредит, шляхом розрахунку інтегрального показника фінансового стану боржника - юридичної особи.

Пунктом 2.4 Методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України (схвалених постановою Правління НБУ від 28.03.2007 року № 98, чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що обов`язок сумлінності вимагає від керівників банку діяти спокійно, з усвідомленням й почуттям моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством і приймати рішення на підставі всієї необхідної інформації. Обов`язок сумлінності також покладає на членів спостережних рад постійну відповідальність за моніторинг дотримання банком законодавства України, а також за діяльністю банку як такою. Під час прийняття рішень керівники можуть покладатися на інформацію, що надається працівниками банку, а також найманими консультантами. Однак, ця можливість не звільняє керівників від їх відповідальності за прийняття незалежних рішень.

Враховуючі вищевикладене, колегія суддів відзначає, що акти рекомендаційного характеру можуть бути застосовані при оцінці дій/бездіяльності відповідачів. Щодо регулювання діяльності банків, такими документами є не тільки зазначені Методичні рекомендації, але й Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку (далі ОЕСР), ухвалені на засіданні Ради ОЕСР у 1999 році (застосовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 року в справі № 910/11027/18, пункт 7.15).

Принципи корпоративного управління ОЕСР закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).

Такі акти діють за принципом "виконуй або поясни". Тобто коли поведінка особи (органу) відрізняється від рекомендованої практики, особа має пояснити суду причини такого відхилення. За відсутності таких причин дії/бездіяльність особи, які відхиляються від рекомендованого стандарту, можуть бути визнані судом як порушення нею своїх фідуціарних обов`язків.

Відтак, для визначення того, чи діяли керівники в найкращих інтересах банку, суд має використовувати не лише норми законів та підзаконних нормативних актів, але й джерела "м`якого права" - рекомендації, існуючі узагальнення найкращих практик, ділові звичаї тощо.

Методичні рекомендації щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалені постановою Правління НБУ від 28.03.2007 року № 98, передбачають рекомендації щодо лояльності та сумлінності керівників банків, щодо спрямованості їх дій з урахуванням інтересів банку.

Вказаний акт закріплює певний стандарт належної поведінки керівників банку, який характеризується підвищеними вимогами до добросовісності та розумності, виваженості дій та прийняття рішень при веденні господарської діяльності, з урахуванням інтересів юридичної особи, яку він представляє.

Аналогічна правова позиція щодо наявності правових підстав для врахування при вирішенні відповідної категорії спорів Методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалених постановою Правління НБУ від 28.03.2007 року № 98, викладена у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 910/12930/18.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, до обов`язків органів банку віднесено додержання основних принципів кредитування, оцінки ризиків, формування резервів та оптимальної структури активів. Основні (мінімальні) критерії щодо визначення вимог до кредитних операцій закріплюються у внутрішніх нормативних документах банку, а контроль за їх дотриманням покладається на Кредитний комітет, Правління банку та Спостережну раду.

Відповідно до п. 3.2.2.1 Положення про кредитну політику ПАТ КБ "Євробанк" (далі - Положення про кредитну політику в редакції, затвердженій рішенням Спостережної Ради від 02.01.2013 року № 1) перш за все, збирається інформація про клієнта, щодо якого Бізнес-підрозділ має намір прийняти кредитний ризик. Окрім того, може збиратися інформація про інші сторони, що є об`єктами кредитних рішень (це, зокрема, може бути третя сторона, що несе юридичну відповідальність).

До сторін, щодо яких необхідно отримувати та аналізувати інформацію, належать:

- позичальник;

- власники позичальника (при умові, що позичальник - юридична особа), акціонери/учасники, що фактично керують діяльністю позичальника, або якщо основна діяльність проводиться позичальником через своїх власників, або за їх допомогою, або якщо такі власники мають суттєвий вплив на діяльність позичальника;

- гаранти/поручителі.

Фінансові звіти є основними документами, що мають бути отримані від клієнта. Фінансові звіти включають: квартальну звітність - баланс, звіт про фінансові результати, річну звітність - баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про зміни у власному капіталі та всі додатки та примітки.

Відповідно до п. 3.2.2.2 Положення про кредитну політику кожне рішення про надання кредиту має ґрунтуватися на аналізі мети отримання кредиту та здатності клієнта обслуговувати борг із майбутніх грошових потоків. Основною умовою надання кредиту є економічна обґрунтованість заходів, що фінансуються. Бізнес-підрозділ має перевірити, чи є потенційний кредит таким, що відповідає поточним та прогнозованим обсягам комерційних операцій клієнта. Окрім того, у залежності від специфіки потенційно кредитної операції має проводитися додатковий аналіз. У складних випадках Бізнес-підрозділ може залучати до структурування операції Ризик-менеджмент або зовнішніх спеціалістів у певній сфері.

Згідно п. 3.2.2.2.3 Положення про кредитну політику передбачено, що оцінка кредитоспроможності позичальника проводиться на систематичній основі. Для кожного позичальника за допомогою внутрішньої системи проводиться оцінка фінансового стану. Оцінка фінансового стану клієнта визначає стандартну вартість ризиків та є значним параметром для управління кредитним портфелем. Перед прийняттям остаточного рішення про кредитування Бізнес-підрозділ Банку проводить подальший детальніший аналіз, повнота якого, зокрема, залежить від оцінки фінансового стану клієнта.

Оцінка фінансового стану проводиться (переглядається) у випадках та із періодичністю, визначеними відповідними внутрішньобанківськими нормативними документами.

Оцінка фінансового стану позичальника ґрунтується на двох головних модулях:

- кількісний аналіз: відображає кредитоспроможність клієнта згідно з фінансовою інформацією за попередні періоди;

- якісний аналіз: включає нефінансову інформацію щодо поточного та майбутнього розвитку клієнта.

Комбінація цих двох модулів визначає оцінку фінансового стану клієнта.

Крім оцінки кредитоспроможності за фінансовим станом позичальника, кожне рішення про кредитування вимагає також аналізу здатності клієнта обслуговувати кредит без порушень.

Умовами пункту 3.2.2.3.1 Положення про кредитну політику встановлено, що кредитна заявка документує всю інформацію, що є суттєвою для рішення про надання кредиту.

Кредитна заявка має складатися Бізнес-підрозділами відповідно до стандартної форми, що розробляється Ризик-менеджментом та затверджується відповідним нормативним документом Банку.

Згідно п. 3.2.3.2 Положення про кредитну політику рішення Банку щодо надання кредиту базується на припущенні, що клієнт має виконувати свої зобов`язання своєчасно, в повному обсязі та за рахунок своїх грошових потоків. Тому Банк відхиляє кредитні заявки, які містять можливість погашення кредиту шляхом реалізації забезпечення; наявність забезпечення не знімає з Бізнес-підрозділу відповідальності за розуміння клієнта та операцій, що фінансуються (спеціальні продукти, такі як операції із грошовим покриттям є винятком).

Головною метою забезпечення є зменшення потенційних збитків, пов`язаних з кредитами у випадку невиконання клієнтом своїх зобов`язань. Тому забезпечення є суттєвим елементом угод про надання кредиту, особливо для довгострокових кредитних угод.

Забезпечення може також бути призначене не тільки з огляду на його безпосередню матеріальну цінність. Воно може стимулювати клієнта до чіткого виконання його договірних зобов`язань, слугувати для укріплення позицій Банку відносно інших кредиторів та осіб, що реалізують активи банкрута, або для запобігання передачі забезпечення іншим кредиторам. Переважно при кредитуванні юридичних осіб мають бути отримані гарантії від власника основної частки у статутному фонді. Такі випадки визначаються в залежності від того, наскільки бізнес позичальника залежить від діяльності/поведінки засновника.

Внутрішнім нормативним документом ПАТ КБ "Євробанк", який на час виникнення спірних правовідносин регламентував загальні принципи кредитування, механізм видачі банком кредитів фізичним особам та суб`єктам господарювання, обслуговування таких кредитів та процес їх погашення, а також відповідальність підрозділів банку в межах кредитного процесу, було Положення про кредитування фізичних осіб та суб`єктів господарювання в ПАТ КБ "Євробанк" (у редакції, затвердженій рішенням Правління від 15.01.2014 року № 1; далі - Положення про кредитування).

Відповідно до п. 3.1 Положення про кредитування Банк надає кредити на умовах, передбачених кредитними договорами за умови обов`язкового виконання наступних основних принципів кредитування:

терміновість - надання кредиту на визначений строк;

- зворотність - передбачає, що кредит підлягає обов`язковому поверненню;

- платність - передбачає, що кредит надається за відповідну плату (у вигляді процентів і комісій);

- забезпеченість - передбачає, що кредит надається під забезпечення (у вигляді застави, неустойки, поруки);

- цільове використання - передбачає, що кредит надається та використовується на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Банк видає кредити і надає гарантії (поручительства, інші боргові інструменти) позичальникам за умов: платоспроможності позичальника; дотримання нормативів НБУ та внутрішніх лімітів банку; надання відповідних документів і наявності інформації, необхідної для оцінки кредитоспроможності позичальника.

Банк проводить політику пріоритетності якості суб`єкта кредитування над забезпеченням кредиту.

Прийняття рішень щодо прийнятності кредитного ризику банком відноситься до компетенції Кредитного комітету.

Як було зазначено вище, 09.04.2015 року Кредитним комітетом ПАТ КБ "Євробанк", до складу якого входили відповідачі у справі - ОСОБА_3 (Голова комітету), ОСОБА_2 (Заступник Голови комітету), ОСОБА_1 (Член комітету), ОСОБА_4 (Член комітету), ОСОБА_5 (Член комітету), одноголосно прийнято рішення, оформлене протоколом Кредитного комітету ПАТ "КБ "Євробанк" № 447, про надання ТОВ "Юніон Трейдінг Груп" (код ЄДРПОУ 39366876) відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 40 000 000,00 грн строком на 12 місяців.

Означеним рішенням Кредитного комітету ПАТ "Комерційний банк "Євробанк" (у складі відповідачів) також були передбачені наступні умови кредитування:

- графік погашення: тіло кредиту - в кінці терміну кредитування; проценти - щомісячно;

- процентна ставка по кредиту (фіксована), %: 30,0 %;

- комісія, од. вал. %: комісія за видачу кредиту не стягується;

- забезпечення: без забезпечення;

- додаткові умови: відсутні;

- відкладальні умови: відсутні;

- клас позичальника: 7;

- стан обслуговування боргу: "високий";

- категорія якості: ІІ;

- признак реструктуризації: ні.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що 19.09.2023 року через систему "Електронний суд" до суду першої інстанції надійшли додаткові письмові пояснення позивача від 19.09.2023 року, в яких останній вказав, що копія протоколу Кредитного комітету банку від 09.04.2015 року щодо кредитування ТОВ "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП", яка зберігалась в матеріалах кредитної справи, відрізняється від оригіналу протоколу Кредитного комітету банку від 09.04.2015 року щодо кредитування ТОВ "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП", який зберігається в архіві Національного банку України. Зокрема, в оригіналі вказаного протоколу зазначено про відсутність будь-яких додаткових умов видачі кредиту ТОВ "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП", натомість в копії протоколу, який був у розпорядженні позивача (доданий до позовної заяви), була передбачена додаткова умова: "Надання кожного траншу відбувається згідно рішення кредитного комітету та додаткових угод".

20.09.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 20.09.2023 року про долучення до матеріалів справи копій посвідчених Національним банком України 70 протоколів засідання Кредитного комітету ПАТ "КБ "Євробанк" щодо кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП".

Зважаючи на викладене, ухвалами від 20.09.2023 року та від 18.10.2023 року господарський суд міста Києва витребував у Національного банку України оригінал (для огляду в судовому засіданні) та належним чином засвідчену копію (для долучення до матеріалів справи) протоколу Кредитного комітету Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Євробанк" від 09.04.2015 року щодо надання Товариству з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" кредитної лінії.

30.10.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Національного банку України від 26.10.2023 року № 18-0006/79386/БТ про долучення до матеріалів справи витребуваних у нього судом документів, у тому числі оригіналу протоколу Кредитного комітету банку від 09.04.2015 року № 447 щодо видачі кредиту Товариству з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" без будь-яких додаткових умов кредитування.

Відтак, наявний у матеріалах справи оригінал протоколу кредитного комітету Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Євробанк" від 09.04.2015 року № 447 щодо надання ТОВ "Юніон Трейдінг Груп" кредитної лінії (без будь-яких додаткових умов кредитування), а також його належним чином засвідчена копія, виключають будь-які сумніви в автентичності означених документів, і при розгляді справи та винесенні рішення судом першої інстанції правомірно враховано саме означені документи (незважаючи на наявність у матеріалах справи й численних копій додаткових угод та протоколів засідання Кредитного комітету ПАТ "КБ "Євробанк" щодо кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП"), якими передбачене надання Товариству з обмеженою відповідністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 40 000 000,00 грн строком на 12 місяців без фактичного забезпечення.

Щодо твердження скаржників ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 )

що під час прийняття Кредитним комітетом ПАТ КБ "Євробанк" рішення, оформленого протоколом Кредитного комітету ПАТ "КБ "Євробанк" від 09.04.2015 року № 447, було проаналізовано інформацію про ТОВ "Юніон Трейдінг Груп" і визначено категорію якості, клас позичальника відповідно до внутрішніх положень банку та відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, позивачем у своєму позові не доведено наявність складу цивільного правопорушення цивільно-правової відповідальності, саме не доведено розмір шкоди, збитки банку від конкретного правочину та факти протиправної поведінки відповідачів, факти вчинення органом управління банку та виконання банком сумнівного правочину, причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною позивачем сумою збитків, а в момент ухвалення рішення від 09.04.2015 року про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» відновлювальної кредитної лінії у відповідачів не було жодного сумніву щодо неповернення коштів позичальником, матеріали справи за твердженням скаржника не містять жодних доказів, які свідчать про порушення відповідачами економічних нормативів при прийнятті рішення про надання без заставного кредиту Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП». За таких обставин відповідачі в момент прийняття рішення від 09.04.2015 року про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» відновлювальної кредитної лінії з лімітом діяли у відповідності до вимог закону, колегія суддів відзначає наступне.

Так, під час прийняття рішень керівники можуть покладатися на інформацію, що надається працівниками банку, а також найманими консультантами. Однак, ця можливість не звільняє керівників від їх відповідальності за прийняття незалежних рішень.

Відповідно до п. 4 Положення про кредитування кредити, що надаються банком фізичним особам та суб`єктам господарювання, класифікуються, зокрема, за способом забезпечення:

- забезпечені:

1) забезпечені заставою - в забезпечення виконання зобов`язань позичальник або третя особа згідно з договором застави встановленої форми надає в заставу банку майно, майнові права, цінні папери, інше майно, що може бути предметом застави відповідно до законодавства України;

2) гарантовані (забезпечені порукою) - виражаються в юридичному оформленні зобов`язання з боку гаранта (поручителя) відшкодувати фактично нанесені збитки банку при порушенні безпосереднім позичальником умов кредитного договору;

3) забезпечені іншими видами забезпечення, передбаченими діючим законодавством.

- незабезпечені (бланкові). У цьому випадку єдиною формою забезпечення повернення кредиту є неустойка (штрафи, пені), обумовлена кредитним договором.

Так, матеріали справи не містять, а скаржниками не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів прийняття Кредитним комітетом баку рішення від 09.04.2015 року № 447 про кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" на підставі належним чином підготовлених матеріалів, з урахуванням аналізу кредитоспроможності позичальника, що повинні були бути підготовлені відповідною кредитною адміністрацією (структурними підрозділами) банку.

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи також не містять і відповідних кредитних заявок та належних доказів періодичного проведення банком оцінки фінансового стану боржника. У той же час, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у позовній заяві не стверджував про те, що дії відповідачів призвели до неплатоспроможності ПАТ КБ "Євробанк", а посилався саме на завдання діями відповідачів шкоди ПАТ КБ "Євробанк" ризикованою кредитною діяльністю.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника ( ОСОБА_2 ), що суд першої інстанції обходить увагою положення ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно якою банк має право видавати кредити без заставні (бланкові) за умов додержання економічних нормативів, колегія суддів відзначає наступне, оскільки судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішенні були враховані положення ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за змістом яких банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Водночас, колегія суддів визнає необґрунтованими твердження скаржників щодо відсутності порушення з їх боку законодавства у сфері банківської діяльності з посиланням на означену норму, оскільки відповідно до змісту приписів розділу VI Інструкції № 368 та ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів, зокрема, за відсутності ризикової діяльності, яка загрожує інтересам банку та його кредиторам. Однак, з встановлених вище обставин вбачається недотримання відповідачами основних принципів кредитування, тоді як позовна заява Фонду гарантування вкладів фізичних осіб взагалі не містить посилань на порушення відповідачами саме економічних нормативів.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що у позовній заяві Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не посилався на те, що дії відповідачів призвели до неплатоспроможності ПАТ КБ "Євробанк", а стверджував лише про завдання діями відповідачів шкоди цьому банку ризикованою кредитною діяльністю. Відтак, вищевказаний витяг з Аудиторського висновку не підтверджує та не спростовує жодних доводів сторін, оскільки не може у встановленому законом порядку підтвердити факти, що входять до безпосереднього предмета доказування у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, за встановлених обставин справи рішення Кредитного комітету ПАТ КБ "Євробанк" від 09.04.2015 року було невиправдано ризиковим та нерозумним (очевидно необачним), враховуючи, зокрема, незабезпеченість кредиту на значну суму, непідтверджену платоспроможність позичальника та ряд інших суттєвих обставин.

Так, згідно з документами фінансової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" за 2015 рік та інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на початок періоду (2015 року) основні засоби підприємства позичальника були відсутні, інші необоротні активи - 0 гривень. Усі активи підприємства складалися з іншої поточної дебіторської заборгованості у розмірі 424 112,70 тис. грн, тоді як витрати на виплату заробітної плати становили 0 гривень; доходи від реалізації товарів, робіт, послуг за основним видом діяльності - відсутні, грошові кошти на банківських рахунках - 0 гривень тощо.

При цьому, колегія суддів зауважує, що статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" встановлений у розмірі 100 гривень (дата закінчення формування статутного капіталу - 26.08.2015 року), проте на час прийняття Кредитним комітетом ПАТ КБ "Євробанк" рішення від 09.04.2015 року та на час укладення .оговору статутний капітал позичальника не був фактично сформований (не сплачені частки учасниками юридичної особи).

Крім того, на час укладення договору Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" було зареєстроване у квартирі багатоквартирного житлового будинку за адресою: місто Київ, проспект Відрадний, будинок 69/1, квартира 104.

Крім того, що відповідно до укладеного 16.02.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Планета Комфорт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" договору купівлі-продажу нежитлових приміщень (посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. та зареєстрованого у реєстрі за № 200) позичальник (Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП") набув у власність нежитлові приміщення 2-го поверху №№ 53-55, 57, 58, 61, 62а, 68-70, 85-87, 89-92, 94-96, 96а, 96б, 97, 97а, 98, 98а загальною площею 475,2 м2 в літері "А-10", розташовані за адресою: місто Харків, вулиця Полтавський шлях, будинок 123.

'Відповідно до пункту 2.1 означеного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень продаж нерухомого майна вчиняється за 2 460 000,00 грн без ПДВ.

Разом із тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" за договором не були забезпечені заставою вказаного майна, тоді як належні позичальнику нежитлові приміщення 29.03.2016 року були передані в іпотеку ПАТ КБ "Євробанк" за договором іпотеки від 29.03.2016 року № 590 в забезпечення виконання зобов`язань перед цим банком іншої особи за іншим договором, а саме: Товариства з обмеженою відповідльнстю "Аскан Трейд" за договором купівлі-продажу цінних паперів від 29.03.2016 року № ДД-10/2016, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (т. 3, а.с. 5-9).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ПАТ КБ "Євробанк" був позбавлений можливості задовольнити свої грошові вимоги до позичальника за рахунок вищенаведеної нерухомості, яка, до того ж, у подальшому на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 08.09.2016 року була відчужена Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Релайт Нерухомість" за ціною 295 000,00 грн, що у 8 разів нижчою від вартості придбання позичальником цього нерухомого майна.

Поряд із цим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що під час прийняття рішення про кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" на значну суму коштів було проведено належний фінансовий моніторинг вказаного позичальника (зважаючи, зокрема, на вищенаведені встановлені судом обставини).

Твердження скаржника ( ОСОБА_1 ), що до відповідачів не застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, та відсутні вироки, які набрали законної сили, якими встановлено протиправність будь-яких дій як посадових осіб ПАТ КБ «ЄВРОБАНК», так і Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП», вина відповідачів у настанні неплатоспроможності Банку не встановлена і не доведена, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскілки, останнє не спростовує вищевиклані висновки суду.

Щодо твердження скаржників ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), що дії позивача містять корисливі мотиви та свідчать про бажання перекласти його вину за власні помилки, зокрема, але не виключно, за бездіяльність щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» на інших осіб - відповідачів, а позивач не вчиняв жодних дій щодо стягнення заборгованості, чим сам завдав збитки банку, колегія суддів відзначає наступне.

Так, поведінка Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП», щодо неналежного виконання своїх зобов`язань з повернення кредиту, не знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку із діями позивача. Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» не контролюється позивачем, тому останній не мав можливості будь-яким чином визначити поведінку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» чи впливати на неї.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що причиною неповернення кредиту є неналежний фінансовий стан Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» та відсутність будь якого забезпечення в якості вторинного джерела погашення кредитної заборгованості.

Оцінка та встановлення можливих неправомірних дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при виведенні банку з ринку не є предметом доказування у даній справі, з огляду на те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб скористався своїм правом та подав позов в інтересах неплатоспроможного банку до пов`язаних з банком осіб за шкоду, завдану Банку в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час звернення з позовом). Цими обставинами також спростовуються посилання відповідачів на те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є належним позивачем у даній справі (що підлягає встановленню саме на час звернення Фонду з відповідним позовом).

Більше того, матеріалами справи підтверджується, що в межах процедури виведення неплатоспроможного ПАТ КБ "Євробанк" з ринку, означений банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відступив новому кредитору - Товариству з обмеженою відповідальністю "КРЕДІТ ІНВЕСТМЕНТ ГРУП" право вимоги за Договором, про що було укладено Договір про відступлення права вимоги від 09.09.2019 року № 010/ЮЛ-2019, а отже право вимоги про стягнення саме кредиторської заборгованості (а не збитків, як у даному спорі) станом на січень 2020 року вже перейшло до іншої особи.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що права вимоги за договором до моменту їх продажу 10 разів були виставлені на продаж, про що зазначено в паспорті активу (мінімальна цін на останніх торгах становила 769 856,65 грн.), проте торги не відбулися через відсутність зацікавленості з боку потенційних покупців.

Так, виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності якщо контрагенти за договорами мають ознаки фіктивності, а звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, призвело б лише до додаткових витрат Банку. Невчинення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 910/12930/18.

Відтак, застосування до Товариству з обмеженою відповідальністю "КРЕДІТ ІНВЕСТМЕНТ ГРУП" заходів примусового стягнення заборгованості за відсутності у боржника будь-якого майна чи коштів призвело б лише до додаткових витрат позивача та було б неефективним.

Твердження скаржника ( ОСОБА_1 ), як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що станом на день запровадження тимчасової адміністрації 17.06.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» не мало простроченої заборгованості ні по відсотках, ні по тілу кредиту, не спростовує висновків суду, зокрема, щодо порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» умов договору кредитування.

Щодо доводів позивача про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" ознак фіктивності, колегія суддів відзначає наступне.

Так, у даній категорії спорів позивач не зобов`язаний доводити фіктивність контрагента банку. Водночас позивачу достатньо лише довести, що за наявності подібних/схожих ознак, які мали бути виявлені відповідачами (як членами Кредитного комітету банку) при належній перевірці та ухваленні ними рішень на підставі достатньої інформації (що є виконанням вимог закону та фідуціарних обов`язків відповідачів перед банком), рішення відповідачів про кредитування зазначеного позичальника (Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП") було невиправдано ризикованим, абсурдним, таким, що вочевидь вчинялося всупереч інтересам Банку, його вкладників та кредиторів.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 910/12930/18.

Суд також звертає увагу на те, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та заподіювача шкоди, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року в справі № 920/715/17).

Деліктна відповідальність застосовується самостійно, за наявності в особи, яка її заподіяла, складу цивільного правопорушення і стягнення шкоди з особи, яка її завдала, можливе без притягнення цієї особи до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Згідно з положеннями Закону "Про банки і банківську діяльність" банк є суб`єктом первинного фінансового моніторингу і зобов`язаний проводити ідентифікацію своїх клієнтів, відстежувати і блокувати сумнівні фінансові операції, інформувати про них Держфінмоніторинг відповідно до Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (який діяв у 2015 році).

Водночас скаржники, зважаючи на необхідність детального аналізу позичальника з урахуванням оцінки його фінансового стану, жодним чином не мотивували своєї поведінки щодо прийняття рішення про незабезпечене кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" на суму 40 000 000,00 грн, яка явно відрізняється від рекомендованої практики та свідчить про порушення відповідачами своїх фідуціарних обов`язків.

При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо вчинення відповідачами дій, які свідчили б про відсутність вини за невиконання передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" обов`язків щодо добросовісного, розумного, відповідального керівництва діяльністю банку, запобігання можливим ризикам.

Наведені вище судом норми Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого Постановою № 23, Інструкції 368, Положення про кредитну політику, Положення про кредитування презюмують те, що керівники, посадові особи банку є особами, які володіють спеціальними знаннями та досвідом, мають розуміти значення своїх дій, вчинених при виконанні своїх повноважень на посадах, та/або своєї допущеної бездіяльності, а також наслідки таких дій/бездіяльності.

Однак, при прийнятті спірного рішення відповідачі не врахували приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність щодо оцінки кредитних ризиків, а також інтересів Банку з дотриманням принципів кредитування.

Разом із тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачі, які володіли спеціальними знаннями та досвідом як посадові особи банку, не могли не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню значної суми грошових коштів з банку шляхом надання кредиту без відповідного забезпечення та без належної перевірки фінансового стану позичальника, що відповідно впливало на ліквідність банку та призвело до знецінення його активів.

Щодо твердження скаржників, що кредитний комітет лише підтверджує підготовлені заявки та є проміжною ланкою в ухваленні рішень про надання кредитів, ат також виклацував формальну роль, колегія суддів відзначає наступне.

Так, відповідно п. 3.3.2 Положення про кредитну політику ПАТ КБ «ЄВРОБАНК», зокрема, рішення про кредитування може бути віднесено до компетенції Кредитного комітету, та/або правління та/або спостережної ради.

Проте, процес ухвалення такого рішення в будь-якому випадку передбачає затвердження такого рішення кредитним комітетом. Тобто, рішення кредитного комітету було обов`язком і видача кредиту без такого рішення була неможлива.

Разом з цим, колегія суддів відзначає. що матеріали справи не містять належні та допустимі докази участі в кредитуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» Правління чи Спостережної ради Банку.

Більше того, як було зазначено вище, за умовами Положення про кредитування ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" прийняття рішень щодо прийнятності кредитного ризику Банком відносить виключно до компетенції Кредитного комітету, до складу якого входили відповідачі, тоді як згідно із Положенням про Кредитний комітет члени Кредитного комітету несуть відповідальність за прийняття ними відповідних рішень.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника ( ОСОБА_1 ), що члени Кредитного комітету, як звичайні працівники Банку, не можуть бути притягнуті до солідарної відповідальності, оскільки підставою для притягнення відповідачів до солідарної відповідальності в цій справі є порушення відповідачами своїх фідуціарних обов`язків перед ПАТ КБ «ЄВРОБАНК», внаслідок чого Банком було отримано збитки, що є висначеною законом підставою для солідарної відповідальності (ст.ст. 92, 543, 1190 Цивільного кодексу). Вказаний збиток є результатом сукупних протиправних дій відповідачів та є неподільним.

Наведені обставини спростовують посилання відповідача 3 на те, що робота Банку має організаційну структуру, вибудовану по вертикалі з чітким розподілом функцій, повноважень, засобів стримувань і противаг та відповідальності.

При цьому, колегія суддів відзначає, що часткове погашення позичальником заборгованості не спростовує факту прийняття відповідачами ризикового рішення всупереч принципам кредитування, а зі свого боку обставини неспроможності позичальника повернути кредитні кошти навпаки підтверджують ризиковість кредитної операції та завдання за її наслідками збитків банку.

Враховуючи встановлені вище обставини одноголосного прийняття відповідачами рішення про видачу позичальнику незабезпеченого (бланкового) кредиту на значну суму без належної перевірки фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП", оцінки його кредитоспроможності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що прийняття рішення відповідачами про видачу кредиту такому позичальнику, у тому числі без реального забезпечення, прямо суперечило Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положенню про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого Постановою № 23, Інструкції 368, Положенню про кредитну політику, Положенню про кредитування, та свідчить про підвищення ризику по договору, оскільки в разі неповернення боржником коштів Банк не зможе задовольнити свої вимоги шляхом примусового стягнення заборгованості або за рахунок переважного права на майно.

Такі дії відповідачів вчинено всупереч обов`язку адекватного управління ризиками без дотримання норм ст. 92 Цивільного кодексу України, ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положення № 23, Інструкції № 368 та внутрішніх положень банку, що призвело до недотримання посадовими особами їх фідуціарних обов`язків і свідчить про їх протиправну поведінку та суперечить інтересам Банку і його кредиторів.

За таких обставин, достатньо обґрунтованим є висновок про те, що прийняте відповідачами рішення, оформлене протоколом від 09.04.2015 року № 447 щодо кредитування ТОВ "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП", мало вплив на змогу банку розрахуватися зі всіма кредиторськими вимогами. При цьому, неможливість Банку розрахуватися із всіма кредиторськими вимогами фактично стала підставою для прийняття Національним банком України рішення про віднесення ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" до категорії неплатоспроможних.

Фактичними обставинами справи підтверджується прямий причинно-наслідковий зв`язок між рішенням відповідачів та збитками, нанесеними як самому банку, так і його кредиторам.

Як вже зазначалося судом вище, виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди, а відтак саме відповідачі мають доводити суду відсутність вини, тобто вжиття ними всіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання завданню шкоди Банку, свою добросовісну і розумну поведінку, як керівників Банку.

Однак, відповідачами під час розгляду справи не доведено відсутності своєї вини та не підтверджено жодними належними доказами обґрунтованої необхідності та доцільності прийняття ними рішення щодо кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП" на значну суму без відповідного забезпечення.

Щодо доводів про наявність зв`язку між діями Національного банку України як регулятора і завданою шкодою, колегія суддів відзначає наступне.

Так, відповідач 3 вказував на те, що правомірність дій відповідачів як членів Кредитного комітету підтверджується тим, що в банку з 2015 року і до дня оголошення його неплатоспроможним працював куратор НБУ, який погодив вчинення відповідного правочину, що свідчить про його правомірність та відсутність ризиків.

Відповідно до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 року № 346, НБУ може запровадити особливий режим контролю, що передбачає проведення всіх платежів підконтрольного банку винятково через відповідальних виконавців підрозділів банківського нагляду НБУ і (або) обмеження діяльності банку шляхом призначення спеціального куратора від НБУ.

До повноважень куратора належать: визначення рівня ризику, на який може йти банк при здійсненні операцій, обов`язкова присутність на зборах керівних органів, на засіданнях комітетів (кредитного, тарифного і з управління активами і пасивами), будь-яких нарадах керівництва банку, на переговорах з інвесторами з продажу банку; продаж активів і повернення пасивів банку для підвищення його платоспроможності або захисту вкладників та кредиторів банку; контроль виконання програми фінансового оздоровлення, а також виконання письмових зобов`язань банку перед НБУ; звільнення або переведення на іншу посаду службовців банку, у тому числі керівників, зміна розміру їхньої зарплати; контроль використання рефінансування, отриманого від НБУ; за погодженням з НБУ організація продажу або реорганізації банку; узгодження рішення керівництва банку та документів, пов`язаних з рухом грошових коштів.

Так, будь-які порушення з боку регулятора (призначеного ним куратора як представника НБУ), неналежне виконання куратором банку своїх посадових обов`язків не можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності посадових осіб банку. Адже саме вони, а не регулятор, ухвалювали відповідні рішення і несли відповідальність за роботу банку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року в справі № 910/11027/18.

Щодо здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми збитків у розмірі 25 113 069, 66 грн, колегія суддів відзначає наступне.

У визначені розміру збитків суд виходить з того, що за загальним правилом розмір шкоди, який підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо.

Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку. У такому разі відповідно до частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або його уповноважена особа звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку; у разі невиконання зазначених вимог Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звертається з такими вимогами до суду.

Аналогічні висновки викладені, зокрема, у пунктах 7.59-7.61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року в справі № 910/11027/18 та у пункті 203 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 910/12930/18.

У даній справі заявлена до стягнення сума збитків визначена позивачем шляхом розрахунку втрат майна банку та його кредиторів, завданих конкретною господарською операцією, тобто внаслідок кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП".

Так, зі змісту наявних у матеріалах справи документів, вбачається, що ціна за відступлення прав вимоги за договором склала 153 971,33 грн, а списана у збиток сума за результатами продажу прав вимоги за договором становить 25 113 069,66 грн.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість позичальника за кредитом становить 12 999 999,67 грн, а заборгованість за процентами за користування кредитом - 12 267 041,32 грн.

Разом із тим, згідно з положеннями ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання передбачені в ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно з частиною 2 якої боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року в справі № 910/4518/16 (пункти 80-87), "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Так, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палата Верховного Суду від 28.03.2018 року в справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54), від 04.02.2020 року в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), від 05.04.2023 року в справі №910/4518/16 (пункт 91)).

З огляду на викладене колегія суддів критично оцінює твердження скаржника (позивача), що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість нарахування процентів у сумі 10229708,08 грн на підставі ст. 1048 Цивільного кодексу України після закінчення строку кредитування (15.08.2016 року).

При цьому, твердження скаржника (позивача), що порядок визначення розміру шкоди не регулюється ст.ст. 1048, 1050, 1054, 625 Цивільного кодексу України, оскільки ці норми регулюють правовідносини виключно між Банком, як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП», як позичальником. Тому наведені судом першої інстанції висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4518/16 є абсолютно не релевантними до обставин цієї справи, а спірні правовідносини, що склались між Банком та його посадовими особами, що порушили свої фідуціарні обов`язки, регулюються ст.ст. 22, ч. 4 ст. 92 та 1166 Цивільного кодексу України, не спростовує вищевикладених висновків суду щодо нарахування процентів, оскільки останні розраховані саме з зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОН ТРЕЙДІНГ ГРУП» по кредитному договору, а не відповідачів.

Крім того, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника (позивача) що суд першої інстанції, визначаючи розмір заподіяних Банку збитків, повинен був врахувати інфляційні витрати та три відсотки річних за весь час прострочки до моменту продажу прав вимоги за кредитом, з огляду на наступне.

Так, у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (ст. 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором (п. 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року в справі № 910/4518/16).

Проте, як вбачається з матеріалів справи грошові вимоги, які б були обґрунтовані ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) позивачем не заявлялися.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що необґрунтованим є нарахування процентів у сумі 10 229 708,08 грн на підставі ст. 1048 Цивільного кодексу України після закінчення строку кредитування.

З огляду на викладене та враховуючи, що у діях відповідачів наявний повний склад цивільного правопорушення, встановлено факт протиправної поведінки відповідачів та завдання такими діями збитків банку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо часткового задоволення позовних вимог в сумі 15 037 332,91 грн (у тому числі 12 999 999,67 грн - заборгованість за кредитом; 2 037 333,24 грн - заборгованість за процентами).

Щодо заяви відповідача 5 про застосування позовної давності до пред`явлених у даній справі вимог, колегія суддів відзначає наступне.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 року в справі № 922/1425/17.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст. 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень ст. 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача за приписом ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року в справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 року в справі № 911/3681/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року в справі № 910/11027/18 викладена правова позиція, згідно з якою перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб останнього з двох зазначених документів: (а) затвердженого Фондом реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, (б) затвердженої Фондом оціночної (ринкової) вартості ліквідаційної маси банку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 04.06.2024 року №916/3724/21.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням від 24.11.2016 року № 2546 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затвердила перелік (реєстр) вимог кредиторів ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", за яким загальна сума реєстру акцептованих вимог кредиторів (з урахуванням змін, внесених рішенням від 07.11.2019 року № 2863) склала 598 199 806,08 грн.

Ліквідаційну масу ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.01.2017 року № 163 (з урахуванням змін, внесених на підставі рішення від 11.07.2019 року № 1740).

Отже, можливість виявлення недостатності майна третьої особи виникла у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.01.2017 року.

Відтак, перебіг трирічного строку позовної давності розпочався 20.01.2017 року та закінчився 20.01.2020 року.

У той же час, до господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з відповідачів шкоди Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся 17.01.2020 року (що підтверджується датою штампу вхідної кореспонденції суду на першій сторінці позовної заяви), а відтак не пропустив строку позовної давності для звернення до суду з наведеним позовом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо залишення без задоволення заяви ОСОБА_5 про застосування наслідків спливу позовної давності.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у даній справі підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржників, викладені ними в апеляційних скаргах такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційних скарг Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично зводяться до мотивів викладених позовній заяві та відзивах на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Саме лише прагнення скаржників ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 року у справі №910/680/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 року у справі №910/680/20 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянтів.

4. Матеріали справи №910/680/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядки та строки, передбачені ст. ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун

Дата підписання повного тексту 05.03.2025 року.