Постанова

від 20.02.2025 по справі 904/1271/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2025 м. Дніпро Справа № 904/1271/23 (904/2092/24)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2024 у справі (суддя Камша Н.М.), повний текст рішення складено 27.09.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна», с. Крупець, Славутський район, Хмельницької області

до відповідача-1: Фермерського господарства «Добробут-Агро.», с. Новомилорадівка, Криничанського району, Дніпропетровської області

відповідача-2: ОСОБА_1 , с. Новомилорадівка, Криничанського району, Дніпропетровської області

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

10.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» (кредитор Фермерського господарства «Добробут-Агро.») звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фермерського господарства «Добробут-Агро.» та гр. ОСОБА_1 , в якому просило визнати недійсним Договір доручення № б/н від 03.09.2019, укладеного між ФГ «Добробут-Агро.» та ОСОБА_1 ..

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2024 позов задоволено повністю. Визнано недійсним Договір доручення № б/н від 03.09.2019, укладений між ФГ «Добробут-Агро.» та ОСОБА_1 ..

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «Суффле Агро Україна» (код ЄДРПОУ 34863309) судові витрати по сплаті судового збору на суму 3028,00 грн.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

16.10.2024 на адресу ЦАГС надійшла сформована в системі «Електронний суд» апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2024 у справі № 904/1271/23 (904/2092/24).

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Господарського суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права, не врахував усі обставини справи, не досліджував надані докази, що спростовують фраудаторний характер укладених договорів, а також порушив процесуальні норми, визнання доказів неналежними та необґрунтованими. Внаслідок цього, суд прийняв рішення, що негативно позначається на правах і інтересах відповідача.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково застосував термін «фраудаторні правочини», не врахував специфіку застосування цього терміну, а також не дослідив повною мірою всі обставини справи;

- апелянт вважає, що суд не належним чином дослідив документи, надані відповідачем, не врахував всі обставини укладення договорів доручення та їх виконання, зокрема про передачу сільськогосподарської продукції у власність відповідача-1 (соняшник врожаю 2019 року);

- апелянт зазначає, що суд не взяв до уваги той факт, що, незважаючи на відсутність в договорах купівлі-продажу вказівок на закупівлю продукції для ФГ «Добробут-Агро.», товар було передано саме цьому фермерському господарству на підставі актів приймання-передачі товару. Висновок суду про те, що не було підтверджено укладення договорів купівлі-продажу, є помилковим;

- суд не дослідив всі обставини справи, зокрема не встановив, чи було відчуження майна після подачі позову, та чи були після цього у боржника інші активи;

- суд не обґрунтував і не довів недобросовісність дій сторін правочину. За словами апелянта, предмет і мета правочину відповідали інтересам ФГ «Добробут-Агро.» і не було підтверджено факти недобросовісної поведінки сторін;

- апелянт стверджує, що визнання договорів недійсними призведе до значних фінансових втрат для нього, оскільки грошові кошти були витрачені на закупівлю сільськогосподарської продукції, яка була передана ФГ «Добробут-Агро.», а товар вже був реалізований. В результаті цього рішення ОСОБА_1 понесе значні фінансові витрати для повернення коштів, що вже були витрачені, що порушує його права та інтереси як фізичної особи.

Відповідно до цих доводів, апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення або повернути справу на новий розгляд для всебічного і належного дослідження доказів.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що рішення Господарського суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. На думку позивача, суд правильно оцінив надані докази та підтвердив фраудаторний характер укладеного договору доручення між ФГ «Добробут-Агро.» та ОСОБА_1 . Це підтверджується відсутністю реальних господарських операцій та безпідставними платежами, що не відповідають нормам законодавства. Відповідач не надав достатніх доказів щодо того, що виконання умов договору відбулося відповідно до його положень та вимог законодавства.

Апеляційну скаргу подано виключно з метою затягування судового процесу та ліквідаційної процедури банкрута, і вона не має обґрунтованих підстав для перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недійсність договору доручення, оскільки, згідно з встановленими фактами, цей договір не мав економічної та правової підстави для існування. Спірний договір не містить конкретних характеристик насіння соняшника, що унеможливлює його ідентифікацію згідно з вимогами ДСТУ. Відсутність зазначення якості насіння, вмісту ГМО або інших стандартів є суттєвим недоліком договору, який робить угоду неправомірною для здійснення господарської операції. Крім того, зазначена в договорі ціна та кількість насіння (12 253 кг) на дату поставки є нереалістичними з огляду на динамічність ринку зерна. Неможливо закупити зазначену кількість соняшника за фіксованою ціною через понад рік після укладення договору.

Також зазначене в договорі визначення кількості насіння з точністю до 3 кг є неприйнятним для такого товару, як насіння, оскільки зазвичай існують втрати при транспортуванні та зберіганні. У звичайній практиці обсяг товару визначається з відхиленням до 5%.

Відповідачі допустили плутанину у вимогах щодо винагороди, що є характерним для змішування зобов`язань за договором доручення та купівлі-продажу. Вказана винагорода не була сплачена, що ставить під сумнів виконання зобов`язань за договором. Відповідач-1 не здійснив жодних платежів у межах спірного договору, про що свідчить відсутність відповідних платежів у банківських призначеннях.

Крім того, документи, надані Відповідачем-2, викликають сумніви через наявність порушень, зокрема відсутність ПДВ та неправильно оформлені квитанції, що ставить під сумнів їх правомірність.

Апеляційна скарга не містить нових обґрунтованих доказів, що могли б змінити висновки суду першої інстанції, і тому підлягає відхиленню.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Фермерського господарства «Добробут-Агро.» (далі - відповідач-1).

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2023 ФГ «Добробут-Агро.» боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Микитюка А.І.

Кредитором банкрута є ТОВ «Суфле Агро Україна» (далі кредитор, позивач).

10.05.2024 до Господарського суду Дніпропетровської області, в межах справи про банкрутство, надійшла позовна заява ТОВ «Суфле Агро Україна» про визнання недійсним договору доручення б/н від 03.09.2019, укладеного між ФГ «Добробут-Агро.» та ОСОБА_1 (далі - відповідач -2).

Позивач вважає спірний договір фраудаторним, таким, що укладений на шкоду кредиторам з огляду на те, що відповідач-2 - ОСОБА_1 є заінтересованою особою щодо боржника, укладаючи даний договір сторони не мали реальної ділової мети, Крім того, за твердженням позивача, відсутні докази в підтвердження факту виконання договору. Позивач вважає, що укладення спірного договору призвело до вибуття із ліквідаційної маси грошових коштів у сумі 135 679,15 грн, що завдає шкоди кредиторам банкрута, зокрема, і позивачу.

Відповідач-1 - в ФГ «Добробут-Агро.» в особі ліквідатора банкрута Микитюка А.І. позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач - 2 проти задоволення позову заперечує, посилається на те, що між ОСОБА_1 та ФГ «Добробут-Агро.» укладався договір доручення від 03.09.2019 за умовами якого (з урахуванням додаткової угоди від 31.01.2020 ОСОБА_1 зобов`язався до 31.01.2021 від імені та за рахунок довірителя відповідача-1 по даній справі закупити сільгосппродукцію, а саме соняшник врожаю 2019 року вітчизняного виробництва за ціною 11 100,00 грн за тону об`ємом 12 253 кг та на інших умовах, які їй відомі. Відповідач-2 зазначає, що у відповідності до п. 2.2. Договору для забезпечення виконання доручення довіритель здійснив переказ коштів у сумі 135 679,15 грн на придбання с/г продукції.

Також, відповідач-2 наголошує, що чинне законодавство України містить вичерпний перелік щодо підстав для визнання правочинів недійсними, які для даного спору - відсутні.

Крім того, відповідач-2 зазначає, що спірні договори укладено поза межами трирічного строку, так званого «підозрілого періоду», встановленого ст. 42 КУзПБ, тому просив закрити провадження у справі або відмовити у задоволенні позовних вимог.

5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

При вирішенні даного спору місцевий господарський суд виходив із того, що визнання правочинів недійсними є універсальним механізмом захисту в процедурах банкрутства, спрямованим на досягнення максимально справедливого задоволення вимог кредиторів. Оскільки спір відбувався в межах справи про банкрутство, суд вважає, що цей інститут є важливим для попередження шкоди боржникові та його кредиторам, визначивши, що правочини, укладені між учасниками господарських відносин на шкоду кредиторам (фраудаторні угоди), можуть бути визнані недійсними.

У цій справі суд визнав, що укладений договір був спрямований на виведення активів боржника, що порушувало принципи добросовісності та справедливості. При цьому, суд підкреслив, що правочин є недійсним, якщо його умови не відповідають вимогам законодавства, зокрема, порушують принципи добросовісності та розумності.

Враховуючи, що договір був укладений в умовах неплатоспроможності боржника, місцевий господарський суд обґрунтовано вважав їх недійсними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Учасники цивільних правовідносин, якими є сторони спірних договорів, повинні керуватись загальними засадами цивільного законодавства, визначеними ст. 3 ЦК України, серед яких - добросовісність та розумність.

Правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань, якщо його укладено боржником за недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів та перебування в стані надкритичної неплатоспроможності.

Добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (ст. 3 ЦК України) мають бути в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. При цьому, діяльність у підприємницькій сфері повинна за загальним правилом спрямовуватись на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин зобов`язані ухилятись від вчинення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту.

Цивільно-правовий договір не може використовуватись учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргів перед кредиторами. Свідченням наявності простроченої кредиторської заборгованості боржника є документи його фінансової звітності, наявні у даній справі. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними у процедурах банкрутства передбачені ст. 42 КУзПБ. Зокрема, відповідно до частини другої вищеозначеної статті правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора якщо боржник уклав договір із заінтересованою особою. Статтею 1 КУзПБ передбачено, що заінтересованими особами стосовно боржника юридичної особи є, зокрема, учасник боржника.

Як зазначалося вище та встановлено місцевим господарським судом, 03.09.2019 між ФГ «Добробут-Агро.» ( в якості довірителя) та гр. ОСОБА_1 (у якості повіреного) укладено договір доручення б/н, відповідно до п. 1.1. якого повірений зобов`язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії:

- закупівля сільгосппродукції, а саме соняшнику врожаю 2019 року вітчизняного виробництва за ціною 11 100 грн за тону об`ємом 12 253 кг та на інших відомих умовах.

31.01.2020 між сторонами укладено додаткову угоду до договору доручення від 03.09.2019 згідно з якою повірений зобов`язаний виконати доручення до 31.01.2021.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що після придбання повіреним сільгосппродукції на ім`я довірителя, вона повинна бути розміщена на елеваторі за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 3.1. Договору повірений зобов`язаний виконати доручення до 01.02.2021.

В підтвердження виконання договору доручення відповідач-2 надав суду Акт приймання-передачі товару від 31.01.2021, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ФГ «Добробут-Агро.» отримало наступну с/г продукцію: соняшник врожаю 2019 року в кількості 12 253 кг за ціною 11 100 грн за тону на загальну суму 136 008,30 грн.

За період з 16.10.2019 по 18.09.2020 ФГ «Добробут-Агро.» перерахував на користь відповідача - 2 грошові кошти на загальну суму 135 679,15 грн з призначенням платежу «видача коштів під звіт на закупівлю с/г продукції, без ПДВ».

За доводами позивача, що є конкурсним кредитором у справі про банкрутство відповідача-1, спірний договір направлений виключно на спотворення юридичних фактів та заперечення наявності у банкрута такого активу як дебіторська заборгованість перед ним відповідача-2, тому ці обставини впливають на права та інтереси позивача, який є заінтересованою особою.

Виходячи зі змісту спірного договору, повірений (відповідач-2) мав укладати договори на закупівлю сільгосппродукції від імені боржника ФГ «Добробут-Агро.» і за його рахунок.

Між тим, відповідачем-2 не подано до суду доказів, які підтверджують укладення договорів купівлі-продажу сільгосппродукції на виконання договору доручення саме від імені ФГ «Добробут-Агро.», як то передбачено договором від 03.09.2019.

Так, на підтвердження виконання Договору доручення на закупівлю соняшнику врожаю 2019 року відповідачем-2 подано копію договору купівлі-продажу від 25.01.2021 № 25-1, укладеного між Селянським (фермерським) господарством «Пліт» та фізичною особою ОСОБА_1 на придбання у власність покупця 12 253 кг соняшнику врожаю 2019 року, у якому зовсім не згадується ФГ «Добробут-Агро.» що від його імені мав діяти ОСОБА_1 та посилання на те, що розраховуватиметься за придбаний товар ФГ «Добробут-Агро.».

Доказів, які б підтверджували перехід права власності на соняшник, який мав закупити відповідач-2, від нього до відповідача-1 до суду не надано. Отже, неможливо стверджувати, що повірений виконав свої зобов`язання по договору доручення від 03.09.2019 - від імені та за рахунок довірителя закупив товар. Між тим, відповідач-1 перерахував відповідачу-2 у якості коштів під звіт на закупівлю сільгосппродукції 135 679,15 грн.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

При цьому, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (ч. 3 ст. 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину. Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною.

Отже, правочин не може використовуватись учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло».

За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Вказана правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Згідно з ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора у випадках, якщо боржник безоплатно здійснив відчуження майна без відповідних майнових дій іншої сторони або уклав договір із заінтересованою особою.

По даній справі дії відповідачів (як по перерахуванню коштів, так і по їх отриманню без достатніх правових підстав) місцевий господарський суд правильно кваліфікував, як фраудаторні правочини, оскільки грошові кошти перераховані ФГ «Добробут-Агро.» на рахунок ОСОБА_1 до закупівлі останнім сільськогосподарської продукції на користь відповідача-1. Більше того, правочинів на виконання оспорюваного у даній справі договору доручення по придбанню сільськогосподарської продукції від імені ФГ «Добробут-Агро.» укладено не було. Отже відповідачем-1 фактично не отримано товару за перераховані відповідачу-2 кошти, а боржником у справі про банкрутство здійснені відповідні оплати без майнових дій іншої сторони, що і є підставою для визнання спірного правочину недійсним.

Із документів, які витребувані господарським судом від відповідача-2 та з ТОВ «Привільнянське ХЗП», неможливо достовірно встановити факт транспортування та розміщення на даному хлібозаготівельному підприємстві закупленої на виконання спірного договору доручення сільськогосподарської продукції ОСОБА_1 , власником якої було б зазначено ФГ «Добробут-Агро.».

Доводи апелянта щодо помилкового застосування судом першої інстанції терміну «фраудаторні правочини» апеляційний суд відхиляє, адже суд дійшов висновку, що спірний договір має ознаки правочину, укладеного з метою приховування юридичних фактів, що негативно вплинуло на майнові інтереси боржника. Суд правильно застосував цей термін у відповідності до обставин справи, які свідчать про спробу уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані документи і обставини укладення Договору доручення. У свою чергу апелянт не надав переконливих доказів, що підтверджують фактичне виконання договору та правомірність укладених угод. Більше того, відсутність документів, що підтверджують закупівлю продукції від імені ФГ «Добробут-Агро.», вказує на недобросовісність виконання умов договору. Сама лише наявність Акту приймання-передачі товару не є доказом виконання Договору доручення від імені та за рахунок ФГ «Добробут-Агро.», оскільки в акті не зазначено, що продукція була закуплена саме для ФГ «Добробут-Агро.». Метою правочину було спотворення юридичних фактів та відвернення активів боржника, що є ознакою недобросовісності.

Твердження апелянта про відсутність доказів недобросовісної поведінки не має підстав, оскільки суд дослідив всі обставини, що підтверджують таку поведінку.

Таким чином, суд правильно кваліфікував спірний договір як фраудаторний, оскільки при їх укладенні мали місце ознаки, що свідчать про намір ухилитися від виконання зобов`язань перед кредиторами, що порушує принципи добросовісності та розумності в цивільному праві. Суд провів належний аналіз усіх обставин, що стосуються укладення договорів, врахував мету їх укладення та правову природу цих правочинів, правильно застосував відповідні норми права відхилив документи, на які посилається апелянт, як не достатні для підтвердження виконання договорів доручення.

Крім того, суд правильно визнав пояснення позивача як достатні підстави для прийняття рішення, оскільки ці пояснення підтверджені наявними в матеріалах справи доказами. Враховуючи це, суд першої інстанції обґрунтовано визнав правочин недійсним, оскільки він не має належних правових підстав і суперечить нормам законодавства, що регулює банкрутство.

Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження та не змінюють правової оцінки справи, тому скаргу слід залишити без задоволення.

6. Висновки за результатами апеляційного перегляду справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних вище обставин, з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

7. Здійснення апеляційним судом розподілу судових витрат.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2024 у справі № 904/1271/23 (904/2092/24) залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04.03.2025.

Головуючий суддяЮ.Б. Парусніков

Судді:Т.А. Верхогляд

О.Г. Іванов