Рішення

від 20.01.2025 по справі 910/11563/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.01.2025Справа № 910/11563/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Дишканта Д.В., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/11563/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІТІКО"

до Акціонерного товариства "СЕНС БАНК"

про визнання недійсним договору та стягнення 11 531 369,40 грн

За участю представників:

від позивача Андрусенко О.В.

від відповідача Самокиша В.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «БРІТІКО» (далі - позивач, Товариство) з позовом до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (далі - відповідач, Банк) про визнання недійсним договору та стягнення 11 230 480,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.03.2024 Товариство зверталось з вимогою до Банку про повернення сплачених коштів у розмірі 7 462 673,63 грн за недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,0820 га, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташованої за адресою м. Київ, пров. Вільшанський, 13, проте грошові кошти за придбану земельну ділянку у розмірі 7 462 673,63 грн, тобто загальна вартість придбаної земельної ділянки, яка після скасування оформлення права власності за відповідачем була вилучена на користь попереднього власника ( ОСОБА_1 ), відповідачем не були повернуті.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 128 450,40 грн втрат від інфляції та 639 356,56 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 21.10.2024, а також встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

10.10.2024 від відповідача надійшов відзив на позов.

15.10.2024 позивачем подано відповідь на відзив.

18.10.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 21.10.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, в підготовчому засіданні оголошено перерву до 31.10.2024.

31.10.2024 від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 31.10.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 14.11.2024.

04.11.2024 від Банку надійшла заява про призначення підготовчого засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 клопотання Банку про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

14.11.2024 позивачем подано додаткові пояснення, а також заяву про збільшення розміру позовних вимог. Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач збільшив вимоги про стягнення 3% річних до 691 962,23 грн та втрат від інфляції до 3 376 733,55 грн.

Крім того, в заяві про збільшення розміру позовних вимог міститься клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Вказане клопотання мотивовано тим, що Товариство не має вільних коштів і фінансової можливості для оплати судового збору.

Ухвалою суду від 14.11.2024 судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору та у прийнятті до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог, а також відкладено підготовче судове засідання на 02.12.2024.

27.11.2024 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній збільшив вимоги про стягнення 3% річних до 691 962,23 грн та втрат від інфляції до 3 376 733,55 грн.

У підготовчому засіданні 02.12.2024 судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.12.2024.

У судовому засіданні 19.12.2024 було оголошено перерву до 13.01.2025.

10.01.2025 від Банку надійшла заява письмова промова (заключне слово) відповідача у судових дебатах.

У судовому засіданні 13.01.2025 було оголошено перерву до 20.01.2025.

17.01.2025 від Товариства надійшла заява письмова промова (заключне слово) позивача.

У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 20.01.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, додаткові пояснення, тощо, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.10.2007 ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого був AT «Альфа-Банк», яке в подальшому змінило назву на AT «Сенс Банк») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 624 000, 00 євро, зі сплатою 11,5% річних і кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 17.10.2022 (включно), на умовах, визначених кредитним договором.

У забезпечення цього зобов`язання ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір від 18.10.2008 № 02-10/3541, відповідно до умов якого в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» передано земельну ділянку, загальною площею 0,0820 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_1 не виконувалися умови договору щодо повернення кредиту і заборгованість складала 1 027 651,78 Євро, ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось з позовом до суду з метою захисту свого права шляхом визнання права власності на вказану вище земельну ділянку.

31.07.2013 рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/14247/13-ц визнано право власності за ПАТ «Укрсоцбанк» на земельну ділянку загальною площею 0,0820 га, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28.02.2017 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2017 залишено без змін рішення суду першої інстанції.

Втім, 13.06.2018 постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 757/14247/13-ц скасовано вказані вище судові рішення та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності відмовлено повністю.

Разом з тим, 10.04.2017 ПАТ «Укрсоцбанк» продало відплатно за 7 462 673,63 грн на користь Товариства земельну ділянку загальною площею 0,0820 га, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладення договору купівлі-продажу, посвідченого Сохнич К.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

12.07.2018 Товариство продало відплатно за 7 462 673,63 грн ОСОБА_2 та компанії «Аджіндо Лімітед» земельну ділянку загальною площею 0,0820 га, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , по частці кожному відповідно до договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сохнич К.М.

19.07.2018 вказану земельну ділянку шляхом поділу майна в натурі було розділено на дві окремі земельні ділянки, а саме: на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:130:0060), площею 0,0410 га, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить компанії «Аджіндо Лімітед» (право власності на дану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.11.2018) та земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:130:0061), площею 0,0410 га, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 (право власності на дану земельну ділянку зареєстровано за в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.11.2018).

11.10.2021 рішенням Київського апеляційного суду у справі № 757/61314/18-ц, ухвалено судове рішення, яким було витребувано у Компанії «Аджіндо Лімітед» та ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:130:0010, яку було розділено на дві окремі земельні ділянки, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:130:0060 та земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:130:0061 за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано недійсним договір поділу майна в натурі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сохнич К.М. 19.07.2018 за реєстровим номером 1367.

Судове рішення Київського апеляційного суду від 11.10.2021 у справі № 757/61314/18-ц залишено без змін постановою від 12.07.2023 Верховного Суду.

29.07.2024 ОСОБА_2 звернувся до Товариства з вимогами про повернення сплачених ним коштів у розмірі 3 731 336,82 грн.

01.08.2024 Компанія «Аджіндо Лімітед» звернулася до Товариства з вимогами про повернення сплачених нею коштів у розмірі 3 731 336,82 грн.

Позивач у період з 05.09.2024 до 12.09.2024 повернув Компанії «Аджіндо Лімітед» та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3 731 336,82 грн кожному, що разом складає 7 462 673,63 грн і підтверджується такими платіжними інструкціями: від 05.09.2024 № 91 на суму 1 100 000,00 грн; від 10.09.2024 № 92 на суму 1 000 000,00 грн; від 12.09.2024 № 93 на суму 3 731 336,82 грн; від 12.09.2024 № 94 на суму 1 631 336,82 грн.

07.03.2024 Товариство звернулося з вимогою до Банку про повернення сплачених ним коштів у розмірі 7 462 673,63 грн за недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,0820 га, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Втім, відповідач залишив вказану вимогу без належного реагування та грошові кошти не повернув.

Позивач звернувся з позовними вимогами про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сохнич К.М. 10.04.2017, зареєстровано у реєстрі за № 674 (далі - Договір);

- стягнення збитків у розмірі 7 462 673,63 грн, 3% річних у розмірі 691 962,23 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 376 733,55 грн.

У свою чергу, відповідач заперечував проти задоволення позову, вказав, зокрема, таке:

- визнання недійсним Договору не є ефективним способом захисту;

- у частині стягнення коштів позов не підлягає задоволенню, у зв`язку з неможливістю застосувати односторонню реституцію;

- відсутні підстави для стягнення 7 462 673,63 грн в силу приписів статті 661 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки позивач не довів існування одночасно таких обставин:

вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи;

покупець не знав і не міг знати про наявність підстав, що виникли до продажу товару;

- Компанія «Аджіндо Лімітед» і ОСОБА_2 до теперішнього часу зареєстровані власниками спірної земельної ділянки, тобто її фактично не вилучено за рішенням суду на користь третьої особи;

- відсутні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Ураховуючи обставини цієї справи та правову природу спірних правовідносин, для вирішення цього господарського спору слід застосувати приписи статті 661 ЦК України.

Так, відповідно до статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справи щодо повернення земельних ділянок, неодноразово та послідовно вказувала, що покупець (добросовісний набувач) не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до особи, в якої придбано земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка, яка була предметом Договору, повернута у судовому порядку ОСОБА_1 , позивач на вимогу Компанії «Аджіндо Лімітед» і ОСОБА_2 повернув грошові кошти, які він отримав за продаж спірної земельної ділянки, а тому є підстави для повернення коштів, які були сплачені Товариством на користь продавця за Договором, правонаступником якого є Банк.

Суд відхиляє доводи Банку стосовно відсутності підстав для застосування односторонньої реституції, оскільки у цьому випадку грошові кошти стягуються в силу статті 661 ЦК України, а не внаслідок визнання правочину недійсним.

Щодо доводів відповідача про те, що спірна земельна ділянка не повернута власнику, то слід зазначити, що судове рішення стосовно повернення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки набрало законної сили та його виконання/невиконання, що полягає у зміні записів у державних реєстрах про власника не впливає на наявність підстав для стягнення збитків на користь Товариства.

Стосовно посилань Банку на те, що відсутні підстави для стягнення 7 462 673,63 грн в силу приписів статті 661 ЦК України, оскільки позивач не довів існування одночасно таких обставин, слід зазначити таке.

Позивач документально підтвердив вилучення за рішенням суду спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_1 , надавши копії відповідних судових рішень, які набрали законної сили та розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Посилання Банку на те, що Товариство, як покупець, знало про те, що право власності на спірну земельну ділянку виникло на підставі судового рішення у справі № 757/145247/13-ц, а тому могло передбачити можливе їх скасування в майбутньому, є безпідставними.

На момент укладення 10.04.2017 Договору судові рішення у справі № 757/145247/13-ц набрали законної сили, а Верховний Суд скасував їх постановою 13.06.2018 за наслідком розгляду заяви, яка була подана 12.12.2017.

Таким чином, на момент укладення Договору позивач мав обґрунтовані очікування про те, що Банк є власником спірної земельної ділянки та має право розпоряджатися нею шляхом продажу.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення збитків у розмірі 7 462 673,63 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання Договору недійсним, то суд погоджується в цій частині з доводами відповідача про те, що такий спосіб захисту є неефективним, що є самодостатньою підставою для відмови у позові в цій частині, виходячи з такого.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 вказав таке: « 43. Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору № 05-05-21-01 як оспорюваного правочину чи для встановлення його вірогідної нікчемності, надання правової оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в частині неможливості застосування односторонньої реституції як такої, що не передбачена нормами законодавства України (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункт 8.18))».

Так, у цьому випадку визнання недійсним Договору не відновить порушеного права Товариства, оскільки ефективним способом у цьому випадку є стягнення збитків в силу приписів статті 661 ЦК України.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, такі вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, приписи статті 625 ЦК України застосовуються у разі невиконання грошового зобов`язання.

Втім, у цій справі грошові кошти у розмірі 7 462 673,63 грн за своєю правовою природою є збитками, які стягуються з відповідача в силу приписів статті 661 ЦК України.

Суд виходить з того, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18 дійшов висновку, що по своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди.

Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 03.04.2019 у справі № 757/3725/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 463/389/14-ц, від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).

Таким чином, враховуючи викладені вище правові позиції, правову природу збитків, означених у статті 661 ЦК України, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем не подано доказів в підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає частковому задоволенню.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача у розмірі 89 552,08 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код 23494714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРІТІКО» (01010 м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, код 35386134) 7 462 673 (сім мільйонів чотириста шістдесят дві тисячі шістсот сімдесят три) грн 63 коп. збитків, 89 552 (вісімдесят дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) грн 08 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.03.2025.

Суддя О.Г. Удалова