Рішення

від 27.01.2025 по справі 910/12852/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2025Справа № 910/12852/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Дишканта Д.В., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/12852/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА ГРУПА "ЮНІВЕРС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ІРКОМ-ЕКТ"

про стягнення 50 313,57 грн

та за зустрічним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ІРКОМ-ЕКТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА ГРУПА "ЮНІВЕРС"

про стягнення 50 210,40 грн,

За участю представників:

від позивача за первісним позовом Ромасько Є.В.

від відповідача за первісним позовом Зінов`єв Д.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВА ГРУПА "ЮНІВЕРС" (далі - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, Товариство) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ІРКОМ-ЕКТ" (далів - відповідач за первісним позовом, позивач за первісним позовом, Фірма) про стягнення 50 313,57 грн, з яких: 50 210,40 грн заборгованості та 103,17 грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом посилається на неналежне виконання відповідачем за первісним позовом зобов`язань за договором, укладеним у спрощений спосіб, в частині оплати отриманого товару у встановлений строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 23.10.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

31.10.2024 від Фірми надійшли відзив на позов та зустрічна позовна заява до Товариства про стягнення 50 210,40 грн.

Зустрічний позов обґрунтований наявністю підстав для повернення суми попередньої оплати в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою суду від 11.11.2024 вирішено:

- здійснювати розгляд справи за первісним та зустрічним позовами в порядку загального позовного провадження;

- вимоги у справі № 910/12852/24 за зустрічним позовом об`єднати в одне провадження з первісним позовом;

- призначити проведення підготовчого засідання на 02.12.2024;

- встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

26.11.2024 від Товариства надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, а також клопотання про участь його представника при розгляді даної справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 27.11.2024 задоволено клопотання Товариства про участь його представника при розгляді даної справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

02.12.2024 від Товариства надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Крім того, 02.12.2024 від Фірми надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов.

Ухвалою суду від 02.12.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 12.02.2024.

06.12.2024 від Фірми надійшло клопотання про участь представника при розгляді даної справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 09.12.2024 задоволено клопотання Фірми про участь представника при розгляді даної справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду

12.02.2024 від Товариства надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.01.2025.

19.12.2024 та 13.01.2025 від Фірми надійшли заяви про участь представника при розгляді даної справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судовому засіданні 13.01.2025 було оголошено перерву до 27.01.2025.

23.01.2025 від Фірми надійшло клопотання про долучення доказів.

27.01.2025 від Товариства надійшло клопотання про долучення доказів і клопотання про відмову/зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 27.01.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується первісний та зустрічний позови, відзиви на них, тощо, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Товариство вказує, що Фірма звернулася з проханням поставити маслостанції у кількості 2 штуки з комплектуючими до них.

14.06.2024 Товариство виставило Фірмі рахунок на оплату від 14.06.2024 № 366 з пропозицією щодо продажу таких товарів:

1. Маслостанція GPU 40x2,2/1,5-6/3 у кількості 2 шт.;

2. Розподільник електромагнітний GDVE-06-3C6-24 у кількості 2 шт.;

3. Зворотній клапан трубний GTOK-G3/8 у кількості 2 шт.;

4. Манометр радіальний 0-250 Bar 1/4" YN-63-I-(0-250Bar)-l/4 у кількості 2 шт.;

5. Заливна горловина з фільтром сапуном D=50x73 (40 мкм, 0,63м3/хв) QUQ2- 40x0,63 у кількості 2 шт.;

6. Вказник рівня та температури L=127 mm, М12 (металевий) YWZ-127-T у кількості 2 шт.;

7. Дроссель трубний із зворотним клапаном GTD-OK-G 1/4 у кількості 2 шт.

Відповідно до вказаного рахунку на оплату загальна вартість товару складає 100 420,80 грн.

Товариство вказує, що на підставі усної домовленості сторонами було погоджено такий порядок оплати: 50% передплати; 50% по факту отримання товару.

Отримавши вказаний вище рахунок, Фірма здійснила передплату в розмірі 50 210,40 грн (50% від 100 420,80 грн), що підтверджується платіжною інструкцією від 19.06.2024 № 2142, в призначенні платежу якої зазначено таке: «Рах.№366 від 14.06.24р.-попередня оплата (50%) за маслостанції та комплектуючі. ПДВ 20% - 8368,40грн».

Товариство перевізником ТОВ «Нова пошта» відправило замовлений товар у відділення № 384 за адресою: вул. Віскозна, буд. 17, м. Київ, що підтверджується експрес-накладною від 08.08.2024 № 59001199474233.

Означене вище відправлення було отримано 09.08.2024 представником відповідача за первісним позовом Савченком Володимиром Миколайовичем, на підтвердження повноважень якого надана довіреність від 06.08.2024 № 0000000950.

Позивач вказує, що відповідачем за первісним позовом не здійснено оплату залишку вартості товару в розмірі 50 210,40 грн.

Водночас, Фірма надіслала Товариству листа від 27.08.2024 № 218 без підпису уповноваженої особи, в якому вказано, що поставлений товар маслостанції GPU 40x2,2/1,5-6/3 у кількості 2 шт. та комплектуючі до них не відповідають асортименту, який був повідомлений позивачем за первісним позовом, та якості, що зазвичай ставиться до товарів даного виду.

Також у вказаному листі Товариство зазначило, що «дане Обладнання не замовляло та не приймало, в зв`язку з чим просить його забрати або повідомити відділення Нової пошти для повернення цього Обладнання».

Позивач за первісним позовом направив відповідь відповідачу за первісним позовом, а саме лист від 10.09.2024 № 10, в якому вказав на отримання Фірмою замовленого товару відповідно до рахунку від 14.06.2024 № 366 та заявив вимогу про необхідність оплатити отриманий товар у повному обсязі. Вказаний лист направлений відповідно до накладної від 10.09.2024 № 4900900002101 та отриманий Фірмою 16.09.2024.

Відповідач за первісним позовом направив лист б/н від 19.09.2024, в якому вказав, що «передплату в розмірі 50 210,40 грн було здійснено з метою підписання між Сторонами договору поставки та специфікацій/додатків до нього, а також подальшої співпраці з поставок маслостанцій відповідно до повідомлених Позивачу параметрів по асортименту та якості. Повторно просив забрати товар (2 (дві) штуки маслостанції GPU 40x2,2/1,5- 6/3 та комплектуючі до них) або повідомити відділення Нової пошти для повернення цього Товару».

Слід зазначити, що відповідач за первісним позовом у жодному листі не конкретизував, у чому саме полягала невідповідність отриманого товару асортименту та/або якості.

Товариство звернулося до суду з первісною позовною заявою, в якій просило стягнути з Фірми 50 210,40 грн заборгованості.

Також позивач за первісним позовом нарахував і просив стягнути з відповідача за первісним позовом 103,17 грн 3% річних (період нарахування з 24.09.2024 до 18.10.2024).

У свою чергу, Фірма звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила стягнути з Товариства 50 210,40 грн посилаючись на відсутність договору та наявність підстав для застосування статті 1212 ЦК України.

На переконання Фірми, вона мала б акцептувати оферту у визначений відповідачем за зустрічним позовом строк - протягом 14.06.2024, оскільки у рахунку на оплату було вказано Товариством строк оплати протягом одного банківського дня.

Саме таке акцептування, за твердженням позивача за зустрічним позовом, свідчило б про укладення між сторонами договору купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що Товариство дійсно звернулося до Фірми з офертою укласти договір поставки (купівлі-продажу), виставивши рахунок-фактуру від 14.06.2024 № 366, втім оплату рахунку не 14.06.2024, а 19.06.2024 Фірма розцінює як не укладення договору у спрощений спосіб.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі, виходячи з такого.

У першу чергу, слід з`ясувати, які саме правовідносини за своєю правовою природою виникли між Товариством і Фірмою.

Відповідно до частини другої статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У силу приписів частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Згідно зі статтею 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Слід зазначити, що істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет договору та ціна.

Враховуючи зміст рахунку на оплату від 14.06.2024 № 366, перерахування Фірмою 50 210,40 грн відповідно до платіжної інструкції від 19.06.2024 № 2142, надсилання товару, визначеного у рахунку, через ТОВ «Нова пошта» та отримання його повноважним представником Фірми без зауважень, суд дійшов висновку, що сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, оскільки було узгоджено як предмет договору, так і його ціну.

Крім того, слід зазначити, що відповідач за первісним позовом, маючи в силу приписів статті 642 ЦК України право відмовитися від прийняття пропозиції Товариства, не скористався таким правом і не лише здійснив передоплату товару, але й отримав його без зауважень.

Щодо посилань Фірми на невідповідність отриманого товару якості та/або асортименту, слід зазначити таке.

Відповідно до статті 671 ЦК України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов`язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов`язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Згідно зі статтею 672 ЦК України якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір:

1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару;

2) відмовитися від усього товару;

3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором;

4) прийняти весь товар.

У разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, або пред`явлення вимоги про заміну цього товару покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього.

Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов`язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем.

Якщо продавець не вжив необхідних заходів щодо погодження ціни в розумний строк, покупець оплачує товар за ціною, яка на момент укладення договору купівлі-продажу застосовувалася щодо аналогічного товару.

Відповідно до статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Згідно зі статтею 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред`явлені до продавця або виготовлювача товару.

Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

Таким чином, ЦК України чітко визначено як правові наслідки порушення умов договору щодо асортименту товару, так і щодо його якості.

Зі змісту статей 672 та 678 ЦК України вбачається, що покупець, виявивши порушення продавцем умов договору стосовно якості та/або асортименту товару, повідомляє про це продавця та наділений низкою прав.

Крім того, стосовно асортименту товару законодавець чітко визначив, що:

- товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього (частина четверта статті 672 ЦК України);

- якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов`язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем (частина п`ята статті 672 ЦК України).

Отже, оскільки Фірма прийняла товар і у розумний строк не повідомила Товариство про свою відмову від товару, то відповідач за первісним позовом зобов`язаний оплатити його вартість у повному обсязі.

Слід зазначити, що жодними належними, достовірними, допустимими та вірогідними доказами Фірма не підтвердила, що отриманий нею від Товариства товар є неякісним чи не відповідає погодженому сторонами асортименту.

Таким чином, первісні позовні вимоги в частині стягнення 50 210,40 грн з Фірми на користь Товариства є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У свою чергу, зустрічний позов є необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню, оскільки відсутні підстави для повернення 50 210,40 грн Товариством Фірмі у силу приписів статті 1212 ЦК України.

Що ж до вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 103,17 грн, слід зазначити таке.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що він неправильний.

За розрахунком суду розмір 3% річних складає 102,89 грн.

Отже, первісні позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 102,89 грн.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) не подано доказів в підтвердження заперечень проти задоволення первісних позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, первісний позов підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову суд відмовляє повністю.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача за первісним позовом у розмірі 2 422,39 грн.

Щодо заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то слід зазначити таке.

Судом встановлено, що позивачем вказано попередній (орієнтовний) розрахунок, з якого вбачається, що Товариство очікує понести витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 244 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в тому числі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Частиною першою статті 123 ГПК України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя статті 123 ГПК України).

Судом встановлено, що представництво відповідача у цій справі здійснював адвокат Ромасько Євген Валерійович.

Товариством (клієнт/замовник) і адвокат Ромасько Євген Валерійович (виконавець) 16.10.2024 укладено договір про надання правових (юридичних) послуг № ПД-16, відповідно до умов якого виконавець приймає зобов`язання надати правові (юридичні) послуги замовнику, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані правові (юридичні) послуги виконавцем на умовах та в строки, що передбачено умовами Договору.

У підтвердження понесених витрат Товариством подано суду копії таких документів:

- договору від 16.10.2024 про надання правових (юридичних) послуг № ПД-16 та додатку до нього, а саме завдання № 1 на надання правових (юридичних) послуг;

- акту від 18.10.2024 № 1/ПД-16 здачі-прийняття робіт (наданих послуг) на суму 10000,00 грн;

- опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським об`єднанням від 06.11.2024;

- ордеру від 18.10.2024 № 1161097 серія АР.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом з тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Натомість положеннями пункту 2 частини другої статті 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Також частини четверта - шоста, сьома, дев`ята статті 129 ГПК України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи».

Таким чином, вирішуючи заяву/клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Суд зазначає, що надані позивачем за первісним позовом докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75-79 ГПК України, є належними і допустимими.

Суд, у контексті оцінки доказів, поданих Товариством на обґрунтування заяви, звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, зокрема, такого змісту:

« 127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19)»;

« 133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку»;

« 135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18»;

« 145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права»;

« 147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

Слід зазначити, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Зі змісту завдання № 1, що є додатком до договору від 16.10.2024 № ПД-16, вбачається, що загальна вартість послуг є фіксованою - 10 000,00 грн та складає:

- правовий аналіз документів;

- підготовку позовної заяви, інших необхідних документів та подання їх до суду;

- супроводження розгляду позовної заяв у суді першої інстанції за складанням будь-яких необхідних процесуальних документів, передбачених нормами ГПК України, без обмежень у їх кількості;

- отримання будь-яких процесуальних документів у суді першої інстанції.

З огляду на викладене, на переконання суду, враховуючи складність цієї справи, часткове задоволення первісного позову та перелік наданих послуг, розмір гонорару є неспівмірним, не пропорційним, не є необхідними витратами та не у повній мірі відповідає принципам справедливості, розумності та реальності.

Таким чином, керуючись критеріями, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши заяву позивача за первісним позовом та документи щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про покладення на відповідача за первісним позовом витрат у розмірі 5 000,00 грн.

Отже, заява Товариства про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Що ж до заяви Фірми про покладення на Товариство витрат на професійну правничу допомогу, то, оскільки, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю, в силу приписів статті 129 ГПК України такі витрати покладаються на позивача за зустрічним позовом, тобто на Фірму.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ІРКОМ-ЕКТ» (02105, місто Київ, вулиця Павла Усенка, будинок 8, код 21583365) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА ГРУПА «ЮНІВЕРС» (49035, місто Дніпро, вулиця Роде Карла, будинок 169, код 44824748) суму основної заборгованості у розмірі 50 210 (п`ятдесят тисяч двісті десять) грн 40 коп. та 3% річних в сумі 102 (сто дві) грн 89 коп., 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 39 коп. судового збору та 5 000 (п`ять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині первісного позову відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.03.2025.

Суддя О.Г. Удалова