Рішення

від 25.02.2025 по справі 910/10205/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.02.2025Справа № 910/10205/24

За позовом Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів";

до Державного агентства резерву України;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Голованівське хлібоприймальне підприємство";

про стягнення 1 816 274,88 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: не з`явилися;

Від відповідача: Михайлець О.В., в порядку самопредставництва;

Від третьої особи: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Охтирський комбінат хлібопродуктів" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить стягнути з Державного агентства резерву України 1 816 274,88 грн відшкодування витрат на зберігання згідно умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/10205/24, розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 08.10.2024.

08.10.2024 від Державного агентства резерву України до господарського суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Голованівське хлібоприймальне підприємство" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

07.01.2025 до господарського суду від Товариство з обмеженою відповідальністю "Голованівське хлібоприймальне підприємство" надійшли пояснення щодо позовних вимог.

У судовому засіданні 14.01.2025 судом розглядалося клопотання Державного агентства резерву України про закриття провадження у справі.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що постановою Кабінету Міністрів України прийнято постанову № 1117 від 26.09.2024 "Про ліквідацію Державного агентства резерву України", якою встановлено особливий порядок заявлення вимог кредиторами до юридичної особи, яка ліквідована.

Як вбачається з вказаної постанови, Державне агентство резерву України перебуває в стані припинення з 26 вересня 2024 року.

Вказане також вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, запис про ліквідацію юридичної особи - відсутній.

За змістом ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо: 1) спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; 2) відсутній предмет спору; 3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу; 4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 5) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.

З наведеного вбачається, що перебування юридичної особи в стані припинення не є підставою для закриття провадження у справі.

Більше того, суд вказує, що Державне підприємство "Охтирський комбінат хлібопродуктів" звернулося до суду до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 1117 від 26.09.2024.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі відмовити.

21.01.2025 Державне агентство резерву України подало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/10205/24 до судового розгляду по суті.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 25.02.2025 представник Державного агентства резерву України проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.

У судове засідання 25.02.2025 представники позивача та третьої особи не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином.

Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

25.02.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Основні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву визначає Закон України "Про державний матеріальний резерв" із змінами та доповненнями, який регулював відносини в цій сфері в період виникнення спірних правовідносин.

За визначенням статті 1 вказаного Закону, державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

За приписами статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Як визначено статтею 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв", фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов`язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, держаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Формування і розміщення замовлень на поставку матеріальних цінностей до державного резерву регулюється статтею 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв", згідно з якою поставка матеріальних цінностей і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів.

Згідно з пунктом 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, суд зазначає, що 16.12.2023 набув чинності Закон України "Про державні резерви", відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 якого, відповідальне зберігання державного матеріального резерву - послуга із зберігання з дотриманням необхідних умов для забезпечення належної якості відповідної кількості закладених до державних резервів матеріальних цінностей у суб`єктів господарювання незалежно від форми власності (резидентів та нерезидентів), у тому числі поза межами території України, відповідно до порядку та умов, визначених цим Законом та договором.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 вказаного Закону, запаси матеріальних цінностей державного матеріального резерву розміщуються на підприємствах, в установах та організаціях, які можуть забезпечити відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву. Запаси матеріальних цінностей державного матеріального резерву, розміщені на відповідальне зберігання та резервування, підлягають обов`язковому страхуванню на випадок втрати, псування, пошкодження, знищення, у тому числі внаслідок стихійних лих, техногенних катастроф, нещасних випадків, протиправних дій третіх осіб. Номенклатура матеріальних цінностей державного матеріального резерву, що підлягають страхуванню, визначається Кабінетом Міністрів України. Договір страхування матеріальних цінностей державного матеріального резерву укладається на користь держави відповідальним зберігачем, резервантом із страховиком, якому присвоєно найвищий рейтинг фінансової стійкості (надійності) за Національною рейтинговою шкалою уповноваженим Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку рейтинговим агентством. Для державних підприємств, установ та організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, а також для суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, визнаних відповідно до законодавства України суб`єктами господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву є обов`язковим. Запаси державного матеріального резерву можуть розміщуватися:

1) на відповідальне зберігання у відповідальних зберігачів на підставі укладених договорів відповідального зберігання. Типова форма договору про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву встановлюється Кабінетом Міністрів України;

2) у резервантів (резидентів) на підставі договорів резервування. Типова форма договору резервування з резервантом (резидентом) встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, з метою удосконалення механізму відшкодування витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 затверджено "Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" (далі - Порядок № 532).

Відповідно пункту 7 Порядку № 532, відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 14 січня 2009 року між Державним комітетом з державного матеріального резерву України, правонаступником якого є Державне агентство резерву України (далі також - комітет, відповідач) та Державним підприємством "Охтирський комбінат хлібопродуктів" (далі також - зберігач, позивач) укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/360-2009 (надалі - договір), предметом якого згідно п. 1.1 є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) без користування ними зберігачем, що здійснюється у зерносховищах зберігача.

Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом (п. 1.2. договору).

Розділами 2 - 8 договору сторони погодили права та обов`язки зберігача, обов`язки комітету, порядок проведення розрахунків, відповідальність сторін та інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України, час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно пункту 7.3. договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом всього строку зберігання цінностей.

Окрім цього сторонами вносились зміни до умов договору, зокрема, в частині розміру та порядку відшкодування витрат зберігача, шляхом укладення додаткових угод № 26 від 27.04.2021 та № 27 від 27.04.2021.

Вказаний договір та додаткові угоди підписано уповноваженими представниками держрезерву та зберігача і скріплено печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання норм глави 66 Цивільного кодексу України.

У відповідності до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Такий договір згідно з частиною першою статті 937 Цивільного кодексу України укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтею 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до статті 942 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129, зокрема, пункт 4 містить аналогічні положення щодо розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву Держрезервом на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

На підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі - відповідальні зберігачі), розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо. Договори з відповідальними зберігачами укладаються Держрезервом на період, не менший за встановлений термін зберігання продукції до її освіження або заміни (п. 5 вказаного порядку).

Згідно з пунктів 2.1., 2.6. договору, зберігач зобов`язаний вживати заходи для належного зберігання цінностей відповідного виду, проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів з поданням комітетові акта форми Р-17 протягом 3 днів здійснення операції.

Відповідно до п. 2.2. договору, цінності, що закладаються на відповідальне зберігання, повинні відповідати державним стандартам та вимогам, які затверджуються комітетом.

В свою чергу, можливість зберігання зернових культур підприємством позивача та наявність у нього відповідних нежитлових будівель та споруд підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САВ № 948702, від 28.08.2008.

Згідно Інструкції про оформлення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву, затвердженої Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24.09.2012 № 1042, оформлення операцій закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється на підставі, зокрема, приймального акта за формою № Р-16 - у разі закладення матеріальних цінностей підприємствами - відповідальними зберігачами або підприємствами, що належать до сфери управління Держрезерву (готується підприємством - відповідальним зберігачем або підприємством, що належить до сфери управління Держрезерву, самостійно).

Як встановлено судом за матеріалами справи та сторонами не заперечувалось, у період вересень 2008 року - грудень 2010 року позивачем згідно приймальних актів (зберігальних зобов`язань) (Форми Р-16) № 14 від 17.09.2008, № 15 від 26.09.2008, № 13 від 18.10.2010, № 14 від 18.10.2010, № 15 від 22.10.2010, № 17 від 29.10.2010, № 20 від 01.11.2010, № 21 від 03.11.2010, № 25 від 08.11.2010, № 26 від 08.11.2010, № 27 від 15.11.2010, № 28 від 15.11.2010, № 29 від 22.11.2010, № 32 від 09.12.2010, № 33 від 13.12.2010, копії яких наявні в матеріалах справи, було прийнято на зберігання від відповідача зерно пшениці врожаю 2006, 2010, 2018 років.

Доказів наявності заперечень щодо обсягу та факту передачі відповідачем матеріальних цінностей (зерна), а також повного та належного виконання позивачем умов договору в частині прийняття на відповідальне зберігання цінностей державного резерву суду не надано.

Наразі, факт прийняття зерна на зберігання, його обсяг та характеристики, зазначені в приймальних актах, сторонами не заперечувався та згідно ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України доказуванню не підлягає.

Крім того, вказане також неодноразово встановлювалося в рішенням Господарського суду міста Києва, зокрема від 28.07.2020 у справі № 910/4203/20, від 02.11.2020 у справі № 910/6216/22, від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23, що в свою чергу, на підставі ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України доказуванню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як визначено частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відшкодування витрат на зберігання регулюється статтею 947 Цивільного кодексу України, згідно приписів якої витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Якщо виникають витрати (надзвичайні витрати), які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання, вони відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.

Відповідно до пункту 3 договору, комітет зобов`язаний: відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах асигнувань, передбачених на ці цілі. Контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.

Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодження між комітетом та зберігачем. У разі коли комітет вважає за можливе, відрахування суми втрат проводиться частинами протягом року (п. 4.2 договору).

В свою чергу, пунктом 2 Порядку № 532 визначені обов`язки зберігача, серед яких, зокрема: обов`язок вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду; надсилати Держрезерву акти форми Р-16 (форми № 1); проводити відпуск цінностей тільки за нарядами Держрезерву; подавати Держрезерву разом з річним звітом (форма № 12) подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей на наступний рік згідно з додатком 2 тощо.

За умовами пункту 2.7 договору, зберігач зобов`язаний, зокрема, щороку подавати комітетові до 15 січня року, наступного за звітним, звіт по формі № 1 станом на 1 січня, до 15 липня року, наступного за звітним - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою комітетом, станом на 01 липня.

Відповідно пункту 4.1 договору, вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Додатковою угодою від 27.04.2021 № 26 сторони договору внесли зміни до пункту 4.1 правочину, виклавши його у новій редакції, за якою Держрезерв відшкодовує витрати зберігача, пов`язані з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, а саме зерна, виходячи з розрахунку - 30,00 грн. (у т.ч. ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача.

У пункті 2 цієї додаткової угоди № 26 від 27.04.2021 до договору сторони погодили, що її умови застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання, і діють з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року.

Крім того, у додатковій угоді № 27 від 27.04.2021 до договору сторони погодили розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей державного резерву на 2021 рік в сумі 2 421 699,84 грн (з ПДВ) та передбачили, що оплата здійснюється на підставі актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву.

Також за змістом пункту 3 додаткової угоди № 27 від 27.04.2021 до договору її умови застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання, і діють з 01.01.2021 до 31.12.2021.

Наказом Державного агентства резерву України від 29.01.2016 № 14 "Про встановлення розміру відшкодування витрат на зберігання 1 тони зерна державного резерву підприємствам системи державного резерву" з 01.02.2016 встановлено розмір витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, що належать до сфери управління Держрезерву, у розмірі 30,00 грн. (з урахуванням ПДВ) за зберігання однієї тони в місяць. Означеним наказом керівників державних підприємств, що належать до сфери управління Держрезерву, зобов`язано забезпечити щомісячне надання до Держрезерву, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, належним чином оформлених документів щодо відшкодування витрат за зберігання зерна згідно з його фактичною наявністю, а саме: акт на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву; рахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву; звіт про наявність зерна державного резерву.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 532, сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. Сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням: умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; середнього розміру суми витрат; розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тони зернових культур в зерносховищі.

На виконання умов договору за наслідками прийняття на зберігання від відповідача зерна пшениці позивачем надано Державному агентству резерву України в період квітень- грудень 2023 року послуги відповідального зберігання зерна, про що позивачем складені та підписані з боку зберігача акти на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву: акт № 4 на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву за період зберігання зерна 01.04.2023 - 30.04.2023 в 2 екз. та розрахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву за квітень 2023 року; акт № 5 на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву за період зберігання зерна 01.05.2023 - 31.05.2023 в 2 екз. та розрахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву за травень 2023 року; акт № 6 на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву за період зберігання зерна 01.06.2023 - 30.06.2023 в 2 екз. та розрахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву за червень 2023 року; акт № 7 на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву за період зберігання зерна 01.07.2023 - 31.07.2023 в 2 екз. та розрахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву за липень 2023 року; акт № 8 на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву за період зберігання зерна 01.08.2023 - 31.08.2023 в 2 екз. та розрахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву за серпень 2023 року; акт № 9 на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву за період зберігання зерна 01.09.2023 - 30.09.2023 в 2 екз. та розрахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву за вересень 2023 року; акт № 10 на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву за період зберігання зерна 01.10.2023 - 31.10.2023 в 2 екз. та розрахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву за жовтень 2023 року; акт № 11 на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву за період зберігання зерна 01.11.2023 - 30.11.2023 в 2 екз. та розрахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву за листопад 2023 року; акт № 12 на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву за період зберігання зерна 01.12.2023 - 31.12.2023 в 2 екз. та розрахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву за грудень 2023 року.

Загальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву за вищенаведеними актами на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву склала 1 816 274,88 грн.

Разом з вказаними актами позивачем складалися звіти про наявність зерна державного резерву станом на 01.04.2023, 01.05.2023, 01.06.2023, 01.07.2023, 01.08.2023, 01.09.2023, 01.10.2023, 01.11.2023, 01.12.2023, 01.01.2024, зокрема, це:

- звіт про наявність зерна державного резерву станом на 01.04.2023, обліковий № 34 від 04.04.2023 року та супровідний лист ДП «Охтирський КХП» № 35 від 04.04.2023;

- звіт про наявність зерна державного резерву станом на 01.05.2023, обліковий № 36 від 03.05.2023 та супровідний лист ДП «Охтирський КХП» № 37 від 03.05.2023;

- звіт про наявність зерна державного резерву станом на 01.06.2023, обліковий № 38 від 07.06.2023 та супровідний лист ДП «Охтирський КХП» № 39 від 07.06.2023;

- звіт про наявність зерна державного резерву станом на 01.07.2023, обліковий № 40 від 05.07.2023 та супровідний лист ДП «Охтирський КХП» № 41 від 05.07.2023;

- звіт про наявність зерна державного резерву станом на 01.08.2023, обліковий № 49 від 08.08.2023 та супровідний лист ДП «Охтирський КХП» № 50 від 08.08.2023;

- звіт про наявність зерна державного резерву станом на 01.09.2023 обліковий № 51 від 06.09.2023 та супровідний лист ДП «Охтирський КХП» № 52 від 06.09.2023;

- звіт про наявність зерна державного резерву станом на 01.10.2023, обліковий № 53 від 04.10.2023 та супровідний лист ДП «Охтирський КХП» № 54 від 04.10.2023;

- звіт про наявність зерна державного резерву станом на 01.11.2023, обліковий № 55 від 06.11.2023 та супровідний лист ДП «Охтирський КХП» № 56 від 06.11.2023;

- звіт про наявність зерна державного резерву станом на 01.12.2023, обліковий № 57 від 06.12.2023 та супровідний лист ДП «Охтирський КХП» № 58 від 06.12.2023;

- звіт про наявність зерна державного резерву станом на 01.01.2024, обліковий № 59 від 15.01.2024 та супровідний лист ДП «Охтирський КХП» № 60 від 15.01.2024.

Заперечень щодо факту отримання вказаних звітів, а також щодо наведених у звітах даних про фактичну наявність зерна та дані оперативного обліку відповідачем суду не надано.

Як свідчать матеріали справи, позивач, з метою отримання плати за зберігання зернових культур за період квітень - грудень 2023 року надіслав відповідачу лист-вимогу № 273 від 07.08.2024 «Про сплату заборгованості по договору зберігання» (далі - Вимога № 273) у розмірі 1 816 274,88 грн, акт звірки взаємних розрахунків між сторонами в 2-х екземплярах, що підтверджується описом вкладення у лист № 4002200020224, накладною та фіскальним чеком.

Однак, акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву Державним агентством резерву України не було підписано.

Доказів повернення зберігачу актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву за період квітень - грудень 2023 року з зауваженнями та викладенням підстав їх не підписання, з мотивованою відмовою від підписання щодо кількості та/або якості наданих послуг відповідачем суду на час розгляду справи також не надано.

При цьому, як встановлено судом, позивачем виконано обов`язок щодо пред`явлення відповідачеві документів, які підтверджують виконання позивачем своїх зобов`язань з надання послуг по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву за договором, зокрема, актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву, звітів про наявність зерна державного резерву та розрахунків нарахування витрат на зберігання.

За таких обставин суд доходить висновку, що Державним підприємством "Охтирський комбінат хлібопродуктів" виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов`язання зі зберігання цінностей державного резерву - зерна.

В свою чергу, доказів вжиття відповідачем у спірний період заходів щодо перевірки наявності та якісного стану матеріальних цінностей, контролю додержання зберігачем умов їх зберігання, а також зауважень в частині неналежного зберігання цінностей зберігачем матеріали справи не містять.

Згідно з додатковою угодою № 27 від 27.04.2021 до договору оплата витрат зберігача за зберігання цінностей державного резерву здійснюється на підставі актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву.

Отже, передбаченому умовами договору обов`язку зберігача щодо вжиття заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду та надання необхідних звітів кореспондує передбачений Договором обов`язок Держрезерву з відшкодування зберігачу витрат (з урахуванням ПДВ) на утримання цінностей, згідно актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву.

Тобто, з огляду на умови договору та за відсутності доказів щодо наявності зауважень (недоліків) до наданих документів, суд вважає вказані підписані в односторонньому порядку позивачем акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей та звіти про витрати на зберігання зерна державного резерву такими, що погоджені Державним агентством резерву України, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного виконання обумовлених договором послуг зі зберігання матеріальних цінностей, отже доходить висновку про можливість вважати вказані в цих актах та звітах послуги зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву в період квітень - грудень 2023 року такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов договору.

Вказане також підтверджується рішеннями Господарського суду міста Києва, зокрема від 28.07.2020 у справі № 910/4203/20, від 02.11.2020 у справі № 910/6216/22, від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23.

Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій держрезерву щодо обсягу, змісту та вартості витрат на зберігання на час отримання актів та звітів, а також ненадання сторонами жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від їх погодження дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов`язання зі сплати витрат за зберігання цінностей державного резерву, а у позивача відповідного права вимагати такої оплати.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, всупереч умовам Договору відповідач не здійснив відшкодування позивачу витрат на зберігання цінностей державного резерву за квітень - грудень 2023 року в обсязі, зазначеному в актах на відшкодування витрат в загальному розмірі 1 816 274,88 грн.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

При цьому, оскільки умовами спірного договору сторонами не було погоджено строку, протягом якого відповідач повинен відшкодувати витрати із зберігання цінностей державного резерву (зерна), то застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Наразі, як встановлено судом, зазначено позивачем та відповідачем не заперечувалось, Державним агентством резерву України отримано Вимогу № 273, однак, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також положенням договору відповідач свої зобов`язання щодо відшкодування позивачу як зберігачу 1 816 274,88 грн. витрат на зберігання зерна державного резерву за квітень - грудень 2023 року не виконав, в результаті чого у Державного агентства резерву України утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

При цьому суд також зазначає, що не укладення додаткової угоди на 2023 рік не є підставою для не виконання відповідачем свого грошового зобов`язання, про що також свідчить рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/6755/23, де стягнуто з відповідача грошові кошти, зокрема, за період січень - березень 2023 року.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або ж письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів,

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання договору № юр-2зб/360-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 14.01.2009 та додаткових угод до нього та/або окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Судом враховані обставини підтвердження наявності на Державному підприємстві "Охтирський комбінат хлібопродуктів" переданого на зберігання зерна державного резерву згідно наданих позивачем до матеріалів справи звітів зберігача про наявність зерна за кожен місяць спірного періоду, та, відповідно, відсутність будь - яких обґрунтованих заперечень щодо їх змісту з боку відповідача, в тому числі на момент розгляду спору в суді.

При цьому, факт не підписання Державним агентством резерву України актів на відшкодування витрат, направлених позивачем, за відсутності вмотивованої відмови від їх підписання, не спростовує обставин понесення позивачем таких витрат на зберігання, а відтак не може бути підставою для відмови від сплати на користь позивача відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву.

Щодо твердження відповідача про неможливість відшкодування витрат позивача із зберігання внаслідок відсутності бюджетних асигнувань на 2023 рік та посиланням на ст. 48 Бюджетного кодексу України суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

За приписами ст. 48 Бюджетного кодексу України, розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Згідно з п. 20 ч.1 ст. 116 Бюджетного кодексу України, взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, визнається порушенням бюджетного законодавства.

Однак Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України).

Спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі, за участю органу виконавчої влади) при укладенні господарських договорів та їх виконанні.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В свою чергу бюджетним зобов`язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Таким чином, чинне законодавство розрізняє поняття "бюджетне зобов`язання" та "господарське зобов`язання", які відповідач помилково ототожнює.

Поряд із цим суд наголошує, що самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням розпорядником бюджетних коштів відповідача та відсутністю у нього коштів, не виправдовують прострочення виконання держрезерву за Договором та не спростовують обов`язку останнього як сторони зобов`язального правовідношення від його виконання належним чином.

Статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, отже для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, в тому числі й комунальних підприємств, організацій та установ, заснованих на комунальній власності.

Крім того, згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Суд зазначає, що ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним договором не виділяють в окрему категорію осіб "органи виконавчої влади" і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, бюджетна установа, як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов`язань за такими договорами.

Тому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи, підприємства чи організації з Державного/місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність відповідача та не заперечують обов`язку такого органу, який виступає стороною зобов`язального правовідношення, від його виконання належним чином.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (пункти 48 та 40 рішень відповідно) (від 18.10.2005 року) та у справі "Бакалов проти України" (від 30.11.2004 року) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 року у справі № 908/1076/17 та від 30.03.2020 року у справі № 910/3011/19, відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання.

За таких обставин, факт відсутності надходження коштів від розпорядника бюджетних коштів в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей державного резерву, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за договором у встановлений строк в частині відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву за період квітень - грудень 2023 року, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 816 274,88 грн заборгованості з відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей державного резерву підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01024, місто Київ, вулиця Євгена Чикаленка, будинок 28/9 ідентифікаційний код 37472392) на користь Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" (42700, Сумська область, місто Охтирка, вулиця Армійська, будинок 11, ідентифікаційний код 00956031) 1 816 274 (один мільйон вісімсот шістнадцять тисяч двісті сімдесят чотири) грн 88 коп. основного боргу та 21 796 (двадцять одна тисяча сімсот дев`яносто шість) грн 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05.03.2025.

Суддя О.В. Мандриченко