Рішення

від 27.11.2024 по справі 910/12956/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.11.2024Справа № 910/12956/22 (756/5818/23)За позовною заявою: ОСОБА_1 - 1

ОСОБА_2 - 2

до: ОСОБА_3 - 1

ОСОБА_4 - 2

Відкритого акціонерного товариства "БГ Банк" - 3

Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит-Фінанс" - 4

третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна

про усунення перешкод у здійсненні права власності

в межах справи № 910/12956/22

Суддя Івченко А.М.

Представники:

від відповідача 4: Змієвська Тетяна Павлівна

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів про усунення перешкод у здійсненні права власності

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 19.09.2023 справу передано на розгляд Господарського суду міста Києва.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.12.2023 справу 910/12956/22 (756/5818/23) передано судді Івченко А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 позовну заяву вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 21.02.24; запропоновано відповідачам надати відзиви на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано позивачам надати відповіді на відзиви з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України; запропоновано третім особам надати пояснення.

22.02.2024, 26.02.2024 від відповідача 4 надійшов відзив.

01.08.2024 матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 призначено підготовче засідання на 18.09.24; запропоновано відповідачам надати відзиви на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано позивачам надати відповіді на відзиви з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України; запропоновано третій особі надати пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 відкладено підготовче засідання на 30.10.24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 закрито підготовче провадження з розгляду заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності в межах справи № 910/12956/22; призначено розгляд заяви до розгляду по суті на 27.11.24.

26.11.2024 від позивача 1 надійшло клопотання про відкладення.

В судовому засіданні суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання позивача 1 про відкладення на підставі того, що справа розглядається з 2023 року, в судові засідання представники позивачів не з`являлися.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 30.03.2020 по справі № 5/195-Б-05 зазначив наступне: Суд вважає за необхідне зазначити, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь у справі на всіх етапах розгляду, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду прав людини від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії").

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").

Судом заслухано пояснення по суті, після чого суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні представник відповідача 4 у судових дебатах виступила з промовою (заключним словом).

Судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Позивачі у позовній заяві просять суд усунути перешкоди у здійснені права власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним договору іпотеки від 26.11.2007 між ВАТ «БГ Банк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідченим приватним нотаріусом КМНО Івановою Л.М. та зареєстрований в реєстрі під № 6066.

Позовну заяву обґрунтовують тим, що у лютому 2017 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ВАТ «БГ Банк», треті особи: ТОВ «Кредит-Фінанс», служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Л.М. про визнання договору іпотеки недійсним.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_6 , ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. При цьому, як зазначено у вказаній постанові: «Встановлено також, що 04.04.2018 року за ТОВ «Вердикт Фінанс» було зареєстровано право власності на іпотечне майно: квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно (том 1 а.с. 217), але на дату подання даного позову скасовано державна реєстрація Київським апеляційним судом (Постанова від 06 вересня 2022 року у справі: 756 3328 20)».

Позивачі зазначають, що встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, суд першої інстанції повинен був відмовити у позові до такого відповідача.

Касаційну скаргу ОСОБА_6 , ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року, в його незміненій частині, та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року залишено без змін та колегія суддів Верховного Суду зазначила, що погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що надані під час укладання оскаржуваного договору іпотеки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відомості щодо права власності на предмет іпотеки не можуть впливати на майнові права позивачів у зв`язку із укладенням оскаржуваного договору.

Позивачі обґрунтовують позов тим, що поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що цей позов було пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки на підставі договору про відступлення прав вимоги від 04 серпня 2010 року ВАТ «Універсал банк розвитку та партнерства», правонаступником якого є ВАТ «БГ Банк», відступило ТОВ «Вердикт Фінанс», назву якого змінено на ТОВ «Кредит-Фінанс», свої права і обов`язки за оспорюваним договором іпотеки. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд першої інстанції повинен був відмовити у позові до такого відповідача.

Позивачі зазначають, що вони мають сумнів щодо підписання сторонами договору іпотеки та такий договір порушує права позивачів, як співвласників квартири, оскільки, на дату укладення договору іпотеки, позивачі були неповнолітньою дитиною ( ОСОБА_6 ) та малолітньою дитиною ( ОСОБА_2 ).

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення, вирішив відмовити у задоволенні позовної заяви на підставі такого.

Позивачами було подано у 2017 році позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 Відкритого акціонерного товариства «БГ Банк», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредит-Фінанс», Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна про визнання договору іпотеки недісними, яка була доповнена у вересні 2017 вимогою про скасування рішення державного реєстратора 22.09.2020 року.

За результатами розгляду заяви по справі № 756/2911/17 було винесено Рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з цим Рішенням, Позивачами було подано апеляційну скаргу, яка Постановою Київського апеляційного суду від 18.05.2022 року задоволена час тково. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що доводи позивачів гуртуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, оскільки виключно на батьків, пок ладений обов`язок діяти в інтересах дітей та вживати всіх необхідних заходів з метою ма ксимального забезпечення прав та інтересів дитини.

У червні 2022 року Позивачами було подано касаційну скаргу на вказані Рішення першої та апеляційної інстанції, в якій заяв ники просили скасувати оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про ви знання договору іпотеки недійсним та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Постановою Верховного суду від 18.04.2023 року у справі №756/2911/17 (провадження №61-6045св22) вирішено касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а Рішен ня Оболонського районного суду від 22.09.2020 року та Постанову Київського апеляційно го суду від 18.05.2022 року залишити без змін.

Отже, позивачі з таким же предметом та підставами вже зверталися до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позо вом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необ хідних повноважень.

Згідно ч. 1, 2 ст. 177 Сімейного кодексу України (в редакції на момент укладення договору іпотеки), батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціаль ного на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Посилання позивачів на те, що укладенням оспорюваного договору іпотеки було порушено їх право власності, а також на те, що ніхто не отримував їхню згоду на укладен ня оспорюваного договору не заслуговує на увагу з огляду на те, що на момент укладення оспорюваного договору Позивачі, були дітьми, їх дієздатність була обмежена в силу віку, а тому отримання їхньої згоди, як співвласників окремо від батьків законом не вимагалося та не вимагається.

Згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 25.10.2007 року, видане згід но з розпорядженням (наказом) від 25.10.2007 року №3257 КП «Служби замовника жит лово-комунальних послуг» АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності Відповідачу 1 та членам його сім`ї у рівних долях. Загальна площа квартири становить 56,6 кв. м.

На підставі договору іпотеки вказане нерухоме майно було передано в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №180 від 26.11.2007 року.

Відповідач 4 у поданому відзиві зазначає, що на момент укладення відповідних договорів, мав місце факт приховання з боку іпотекодавців відомостей щодо наявності інших співвласни ків іпотечного майна. А саме, при укладанні Іпотечного договору від 26.11.2007 року, Іпотекодавцями було надано свідоцтво про право власності, у відповідності до якого пре дмет іпотеки належить виключно Іпотекодавцям - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Також, перед укладанням зазначеного Іпотечного договору було надано довідку КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району м. Києва від 14.11.2007 року №16443 про те, що в квартирі АДРЕСА_1 з 30.03.1993 року зареєстро вані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Вказані факти, було встановлено судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи №756/2911/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відкритого акціонерного товариства «БГ Банк», третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальніс-тю "Вердикт Фінанс", служби у спра вах дітей Оболонської РДА та приватного нотаріуса Київського міського нотаріаль ного округу - Іванової Лідії Миколаївни про визнання договору іпотеки недійсним.

Окрім того, підписуючи Договір, Іпотекодавці надали згоду на те, що зобов`язані отримувати письмову згоду Іпотекодержателя на вчинення дій, пов`язаних зі зміною пра ва власності; попереджати Іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки.

Також, у пункті 2.1.12 Договору іпотеки містяться свідчення та гарантії Іпотекодавців про те, що членів сім`ї - дітей, які б мали право проживання в квартирі, що є предме том іпотеки, немає.

Однією із засад цивільного законодавства є добросовісність - певний стандарт по ведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Банк, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс», поклався на дані свідоцтва про право власності та довідку про зареєстрова них осіб, які були надані Іпотекодавцями для укладення договору іпотеки та його посвід чення приватним нотаріусом КМНО Івановою Л.М., за реєстровим № 6066.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановле них законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний право чин) (ч. З ст. 215 ЦК України).

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного право чину підлягають застосуванню загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передба чають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оскаржуваним.

У позовній заяві позивач як на підставу для визнання недійсним договору іпотеки від 26 листопада 2007 року вказував на відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування при укладенні спірного договору іпотеки, порушення при укладенні цього договору положень законодавства України, які спрямовані на захист прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна (ст. 12 Закону України «Про основи со ціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», ст. ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України).

Передбачені ст. 77 СК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним дого вору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попе реднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору.

Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний су дом недійсним (ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, шо оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20.01.2016 у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15). Цей висновок зводиться до наступного: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує об сяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним (пункти 88-90).

У постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-384цс15 та від 09.11.2016 у справі № 6-930цс16 сформовано правовий висновок про те, що якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та ук ладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в ін тересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке переда ється в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом бать ків, які зловживали своїми правами законних представників дитини.

Ураховуючи доводи позивачів про те, що на час укладення спірного договору іпо теки вони були співвласниками майна та проживали в іпотечній квартирі, а тому необхід на була згода органу опіки та піклування, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, оскільки виключно на батьків, як їх законних представників, покла дено обов`язок діяти в інтересах дитини та вживати необхідних заходів з метою максима льного забезпечення прав та інтересів дитини.

Матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих порушення майнових прав позивачів внаслідок укладення оспорюваного договору іпотеки.

Окрім того, згідно зі статтею 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та кори стуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наведених обставин суд дійшов висновку про недоведеність позивачами позовних вимог, а тому в задоволенні відповідних позовних вимог слід відмовити.

В силу приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд даного спору покладаються на позивачів.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності в межах справи № 910/12956/22 відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05.03.2025.

Суддя А.М. Івченко