Вирок

від 05.03.2025 по справі 461/955/25

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

461/955/25

1-кп/461/329/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.03.2025 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

його захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Першотравенськ Дніпропетровської області, громадянина України, неодруженого, непрацюючого, з неповною середньою освітою, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимому, востаннє 18.03.2024 вироком Іллічівського міського суду Одеської області за ч.4 ст.185 КК України засудженого до покарання у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України та визначено 2 роки іспитового строку,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України,

встановив:

ОСОБА_4 25 січня 2025 року близько 18 години 37 хвилин, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента України № 64/2022, у зв`язку із збройною агресією російської федерації, на території України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 по теперішній час, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), з корисливих мотивів та з метою власного безпідставного збагачення, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переконавшись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, повторно, таємно, шляхом вільного доступу, викрав гірський велосипед формула «F1» перероблений на електровелосипед, який був розташований при вході приміщення закладу харчування «Ma pizza», що заходиться за адресою: АДРЕСА_3 , чим заподіяв ТзОВ «Мама Італіано груп» матеріальну шкоду у сумі 49842 грн. У подальшому, ОСОБА_4 розпорядився викраденим майном на власний розсуд.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у інкримінованому йому злочині визнав повністю. Надав покази, які у повній мірі відповідають фабулі обвинувачення та вищенаведеним встановленим судом обставинам. Вказав, що у обвинувальному акті вірно відображено те, що він 25 січня 2025 року близько 18 години 37 хвилин, переконавшись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, викрав гірський велосипед перероблений на електровелосипед, який був розташований при вході приміщення закладу харчування «Ma pizza», за адресою: АДРЕСА_3 . У подальшому він розпорядився викраденим майном на власний розсуд.

Пояснив, що події відбувались у період часу, у спосіб, за обставин, які зазначені в обвинувальному акті. Характер та послідовність його дій, мотиви і мета скоєння ним злочину, а також спосіб його вчинення, найменування та кількість викраденого майна, у обвинувальному акті відображені вірно.

У вчиненому щиро розкаюється, засуджує свою поведінку. Просить вибачення у присутніх та суворо не карати.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки цього не заперечили учасники судового провадження і такі ніким не оспорюються.

При цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінюючи покази обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає їх правдивими і достовірними, оскільки вони є послідовними, об`єктивно і повно відображають обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, надані обвинуваченим безпосередньо у судовому засіданні, у присутності захисника, підстав для самообмови або обставин які ставлять під сумнів добровільність позиції обвинуваченого, судом не встановлено.

Оцінюючі встановлені в ході розгляду справи обставини та досліджені судом докази у їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 своїми діями вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену повторно, в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.

В ході судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 після вчинення злочинів, наслідки суспільно-небезпечного діяння останнього, дані про особу обвинуваченого, його спосіб життя, ймовірність вчинення ним нових злочинів, зважено на усі обставини кримінального провадження у їх сукупності.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті)Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положеньЗагальної частиницього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Також, суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Таким чином, обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд бере до уваги характер, стадію, спосіб та тяжкість вчиненого ним злочину, форму вини, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, відношення обвинуваченого до скоєного.

Суд враховує фактичні обставини справи і тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра.

Крім того, суд приймає до уваги факт повернення викраденого майна потерпілому.

Пом`якшуючими покарання ОСОБА_4 обставинами суд визнає щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю злочину. Так, зокрема в ході судового розгляду обвинувачений надав визнавальні покази щодо обставин вчинення ним кримінального правопорушення, зокрема фактів у справі, та засудив свою протиправну поведінку у присутності учасників процесу, приніс свої вибачення безпосередньо у судовому засіданні. При цьому суд виходить з того, що системне тлумачення законодавства та судової практики вказує на те, що щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Крім того, суд приймає до уваги те, що щире каяття можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (наприклад, при з`явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Вирішальним є встановлення факторів, які б свідчили про справжність, щирість визнання вини, шляхом відповідного ставлення до скоєного, що передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, і має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації (постанова ККС ВС від 23.01.2024 у справі № 283/2169/19 (провадження № 51- 5093км23).

Обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин судом не встановлено.

Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

При цьому, суд враховує положення ч.ч.1,2 ст.50 КК України, згідно яких, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги вказані обставини, а також дані про особу обвинуваченого, суд вважає, що його виправлення та перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, а тому обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, тобто в межах санкції статті, за якою кваліфіковано його дії.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

На переконання суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Таке покарання також перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Також, в ході розгляду справи встановлено, що обвинувачений 18.03.2024 засуджений вироком Іллічівського міського суду Одеської області за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки. Покарання у цій справі обвинувачений не відбув.

Відповідно до ч. 1ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (сукупність вироків).

Таким чином, суд приходить до висновку, що на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, обвинуваченому слід частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком до покарання за даним вироком.

Судові витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід застосований до ОСОБА_4 у видітримання під вартою до набрання вироком законноїсили слід залишитибез змін.

Як наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 04 червня 2024 року ( справа № 523/11745/22, провадження № 51-6949км 23) не будь-який час перебування особи у слідчому ізоляторі чи іншому місці попереднього ув`язнення може бути зараховано відповідно до частини 5 статті 72 КК. Такий строк тримання може бути зараховано лише в межах того самого кримінального провадження, у якому до особи було застосовано попереднє ув`язнення.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 72 КК України, слід зарахувати ОСОБА_4 устрок відбуванняпокарання строк перебування під вартою в межах даного кримінального провадження у зв`язку із затриманням та застосуванням запобіжного заходу починаючи з 30.01.2025 включно, із розрахунку одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

Питання речових доказів слід вирішити у відповідності до положень ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу Українита призначити йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст.71КК України, шляхом часткового приєднання до покарання за даним вироком невідбутої частини покарання за вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 18.03.2024, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді п`яти років чотирьох місяців позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_4 рахувати з 30.01.2025.

Запобіжний захід застосований до ОСОБА_4 у видітримання під вартою до набрання вироком законноїсили залишитибез змін.

Речові докази, після набрання вироком законної сили:

-велосипед темногокольору переробленийна електровелосипед повернутиТзОВ «МамаІталіано груп»(уповноваженомупредставнику) за належністю;

- відеозаписи визнані речовими доказами постановами слідчого від 28.01.2025, 29.01.2025 залишити у матеріалах кримінального провадження.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положеньчастини третьої статті 349цього Кодексу.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_1