Рішення

від 25.02.2025 по справі 949/940/24

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/940/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування - виконавчого комітету Миляцької сільської ради Сарненського район Рівненської області про позбавлення батьківських прав та про зміну визначеного місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування - виконавчого комітету Миляцької сільської ради Сарненського район Рівненської області та із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить позбавити відповідачку ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та змінити визначене місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначивши його за місцем проживання батька, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 27 липня 2007 року між позивачем та відповідачкою був укладений шлюб. Від даного шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідачка жодним чином не піклується про дітей, не цікавиться їх успіхами, станом здоров`я та навчанням, матеріально утримувати їх не допомагає. Вона не забезпечує дітей необхідним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням, що негативно впливає на їх фізичний розвиток, як складову виховання. Відповідачка не приймає участі у їх вихованні, не спілкується, не телефонує та не відвідувала їх, хоча будь-яких перешкод для цього не існує. Всі питання щодо виховання дітей, вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідачки. Зазначене вище свідчить про те, що відповідачка свідомо самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання неповнолітніх дітей, а тому, на думку позивача, позбавлення батьківських прав відповідачки є необхідним для забезпечення прав дітей, так як відповідачка своєю поведінкою жодним чином не впливає на їх виховання.

Рішенням суду від 01 березня 2017 року шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано. Неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати разом з матір`ю до досягнення дітьми повноліття. Однак, згодом обставини змінились і діти повернулись жити до позивача, де і проживають по даний час.

З цих підстав вказує, що оскільки відносини між сторонами по справі змінилися, зокрема, що діти проживають разом із позивачем, тому просить змінити визначене рішенням суду від 01 березня 2017 року місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначивши її місце проживання за місцем проживання батька.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та пояснив, що рішенням суду при розірванні шлюбу, місце проживання дітей було визначено з відповідачкою. Після того діти переїхали проживати із с.Лугове Сарненського району до відповідачки в с.Берестя Сарненського району. Далі позивач з відповідачкою домовилися, що позивач буде забирати дітей до себе на вихідні в с.Лугове Сарненського району. Спочатку так і було, але потім діти почали залишатися у позивача на триваліший час, а згодом взагалі виявили бажання навчатися у школі в с.Миляч. Оскільки відповідачка не заперечувала, тому позивач перевів навчатися дітей у школу за його місцем проживання і з того часу діти почали проживати разом із ним. Приблизно у 2017-2018 роках, відповідачка телефонувала сину, і вони зустрічалися в с.Берестя, але потім вона повністю самоусунулася від виховання дітей та матеріально їх не підтримувала. Останнього разу відповідачка бачила дітей у 2021 року, коли позивач їхав проїздом повз населений пункт, у якому вона проживала та запропонував відповідачці їх побачити, на що вона погодилась, після того він відповідачку більше не бачив і не спілкувався, як і діти. Де відповідачка проживає на даний час, позивачу не відомо.

Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання, про що свідчить розміщене оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про її виклик (а.с.84) в судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Від представника третьої особи: Органу опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради Рівненської області надійшла заява про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги позивача підтримує.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що вона є медичним працівником і їй відомо, що участь у вихованні дітей приймає лише позивач. При цьому, матір дітей вона в с.Миляч Сарненського району більше чотирьох років не бачила. Протягом останніх двох років, на проведення щеплень дітей, а також за медичною допомогою для дітей звертався лише позивач.

В судовому засіданні було заслухано пояснення неповнолітнього ОСОБА_3 , який пояснив, що позивач - це його батько, а відповідачка є його матір`ю. ОСОБА_3 проживає разом з батьком та меншою сестрою. Батько створив для них належні умови для життя та забезпечує їх всім необхідним. Матір він останнього разу бачив близько трьох років тому, коли вони проїжджали через с. Ясинець Сарненського району, де вона на той час проживала. Тоді вони сказали один до одного по декілька слів і з того часу з нею більше не бачився і не спілкувався, де проживає матір, йому не відомо. Виховує та матеріально його забезпечує лише батько.

Суд, на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Суд, заслухавши пояснення позивача та свідка, неповнолітнього сина позивача та відповідачки, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з`ясувавши повно і всебічно обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 27 липня 2007 року між позивачем та відповідачкою був укладений шлюб, який рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 березня 2017 - розірвано. Неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати разом з матір`ю до досягнення дітьми повноліття (а.с.7,8).

З копії свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 29 квітня 2022 року та серії НОМЕР_2 від 29 квітня 2022 року судом встановлено, що батьками неповнолітніх дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є позивач - ОСОБА_1 та відповідачка - ОСОБА_2 (а.с.5 зворот, 6).

Як вбачається із довідки - характеристики №607.02-17 від 29 квітня 2024 року, виданої виконавчим комітетом Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області, до складу сім`ї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає по АДРЕСА_1 входять: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є учнем 10-го класу Миляцького ліцею та дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є ученицею 3-го класу Миляцького ліцею. ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична-особа підприємець. Розлучений. Діти проживають разом з батьком. Скарг та нарікань на його поведінку до виконкому сільської ради не надходило. Зауважень з боку виконкому немає. Користується повагою серед жителів громади (а.с.10).

Згідно довідки №605.02-17 від 29 квітня 2024 року, виданої виконавчим комітетом Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області, на утриманні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає в с.Лугове Сарненського району Рівненської області, перебувають неповнолітні діти: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8 зворот).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Також у своїй практиці, зокрема у справі «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. 1, 2 ст. 155 СК України).

Відповідно до статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3)жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства", виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до статті 8 вказаного Закону, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно пункту 15 цієї постанови позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Згідно ч.1,2 ст. 27 вказаної Конвенції, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно характеристик №20 від 13 травня 2024 року та №21 від 13 травня 2024 року, виданих Миляцьким ліцеєм Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області, ОСОБА_1 , який є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , бере активну участь у житті класів та школи, допомагає у організації позакласних заходів, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться життям дітей, забезпечує відвідування навчальних занять, організовує правильне проведення вільного часу, моніторить поводження дітей в мережі Інтернет та інформаційну гігієну, забезпечує високий рівень навчання дітей. Мати дітей - ОСОБА_2 шкільним життям дітей не цікавиться, з сім`єю не проживає. Протягом навчання дітей в школі з класними керівниками на зв`язок не виходила і про стан навчання дитини не цікавилась. На батьківські збори не з`являлась (а.с.9).

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 10 травня 2024 року, сім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає по АДРЕСА_1 складається із: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учня 10-го класу Миляцького ліцею та дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учениці 3-го класу Миляцького ліцею. ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична-особа підприємець. Розлучений. Діти проживають разом з батьком. Сім`я має власний житловий будинок. Умови проживання задовільні, кімнати умебльовані. Діти забезпечені необхідним одягом, відповідно до сезону, продуктами харчування, засобами гігієни, шкільним приладдям, мають окремі кімнати. Мати дітей ОСОБА_2 з моменту розлучення разом із ними за даною адресою не проживає. Вона не відвідує дітей, матеріально не допомагає, не купує речей першої необхідності, безпосередньо участі у вихованні дітей не приймає. Висновком комісії зазначено, що ОСОБА_1 має власне житло та постійний дохід. Ним, як батьком створені належні умови для повноцінного виховання та комфортного проживання дітей. Він забезпечує їх всім необхідним для повноцінного розвитку (а.с.10 зворот).

Як вбачається із інформації щодо перетин державного кордону України, яка надійшла від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19-84581/18/24 від 05 грудня 2024 року, за період з 08 листопада 2017 року по 05 грудня 2024 року, відповідно до витягу з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України», ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснила перетин державного кордону України 23 травня 2022 року в пункті пропуску «Ягодин» у напрямку «Виїзд» (а.с.69). Після чого будь-яких записів немає, що свідчить про те, що в Україну вона більше не поверталась.

Також судом досліджено копію витягу із військово-облікового документа "Резерв+", який сформовано 15 липня 2024 року, з якого вбачається, що позивач ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним має відстрочку від мобілізації до 30 травня 2033 року, на підставі аб. 5 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с.86).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Із висновку Органу опіки та піклування - виконавчого комітету Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області №346/02-22 від 24 червня 2024 року встановлено, що 27 липня 2007 року ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_2 . В період шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , 2008 року народження та дочка - ОСОБА_4 , 2015 року народження. Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 березня 2017 року їх шлюб було розірвано. За вказаним рішенням неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишено проживати разом з матір`ю до досягнення дітьми повноліття. Через незначний час діти повернулись до батька та почали проживати разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , де проживають і по даний час та перебувають на його утриманні. ОСОБА_1 має власний будинок та постійний дохід. Ним створені належні умови для повноцінного виховання та комфортного проживання дітей. Батько забезпечує дітей всім необхідним, піклується про них та дбає про їх розвиток. Умови проживання дітей хороші. Помешкання в належному для проживання стані, продуктами харчування родина забезпечена в повному обсязі. Кімнати облаштовано меблями та предметами домашнього вжитку. Діти мають окремі кімнати, в яких є учбові куточки та спальні місця. Вони повністю забезпечені одягом та взуттям, яке відповідає віку дітей, сезону та їх вподобанням. Мати дітей ОСОБА_2 на території Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області з 2017 року фактично не проживає. Зі слів ОСОБА_1 , мати дітей перебуває в республіці Польща. Вона не відвідує дітей, матеріально не допомагає, не купує речей першої необхідності, безпосередньої участі у вихованні дітей не приймає. Також вона не цікавиться шкільним життям дітей, з сім`єю не проживає. Протягом навчання дітей в школі з класними керівниками на зв`язок не виходила і про стан навчання дитини не цікавилась. На батьківські збори не з`являлась. Під час бесіди представника служби у справах дітей ОСОБА_6 з неповнолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що останній раз він бачився із матір`ю у 2021 році, а спілкувався з нею по телефону рік тому, отримував від матері подарунок більше двох років тому. ОСОБА_2 не зверталася до органу опіки та піклування - виконавчого комітету Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області із заявою щодо повернення їй дітей. Вона повністю самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться ні станом здоров`я, ні рівнем навчальної успішності. Крім того, ОСОБА_2 була належним чином повідомлена щодо засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області по питанню надання висновку про доцільність/ не доцільність позбавлення її батьківських прав. У відповідь повідомила, що знає про це, та більше на зв`язок не виходила. Свою думку вона не озвучила ні в голосовому, ні в письмовому вигляді. Наступні повідомлення представника служби у справах дітей були прочитані, але нею проігноровані, і на телефонний дзвінок вона не відповідала. Заяв чи клопотань до комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Миляцької сільської ради від ОСОБА_2 не надходило. За наявними матеріалами справи органом опіки та піклування - виконавчого комітету Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області вбачається винна поведінка матері, будучи фізично здоровою та маючи можливість приймати участь у вихованні та утриманні дітей, свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Факт не заперечення проти позбавлення батьківських прав свідчить про відсутність інтересу до дітей та реального бажання змінити свою поведінку. Відповідно до вищевикладеного, враховуючи висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області та з метою забезпечення прав та законних інтересів дітей, орган опіки та піклування Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області дійшов висновку за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.30-31).

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 2, 3 ст. 150 та ст. 180 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна дитина має право на піклування батьків, а батьки мають право та зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріально забезпечувати та утримувати її.

Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав по відношенню до своїх дітей за ухилення від виконання батьківських обов`язків.

При ухваленні рішення суд, відповідно до вимог п. 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., також враховує, що дитині повинні бути надані можливості і сприятливі умови, які б дозволили їй розвиватися розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності при найвищому забезпеченні інтересів дитини.

Згідно статтей 9, 18 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої Постановою Верховної Ради України 27.02.1991р., № 780-Х11 батьки несуть основну відповідальність за виховання дітей. Найважливіший обов`язок матері і батька це обов`язок виховувати, ростити дитину; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати до самостійного життя, забезпечити здобуття повної загальної освіти, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Приписами вказаної Конвенції, Закону України «Про охорону дитинства», Європейської Конвенції «Про здійснення прав дітей», ратифікованої Україною 03.08.2006 р., Конвенції «Про юрисдикцію, право, яке признається, виконується та співробітництво стосовно батьківської відповідальності та міру захисту дітей», ратифікованої Україною 14.09.2006 р., гарантовано та забезпечено право дитини з боку усіх державних та приватних структур, а також з боку батьків на належне батьківське виховання та піклування, забезпечення дитини сімейним затишком, розвиток індивідуальності та захисту всіх прав дитини навіть від самих батьків, що не суперечить вимогам ст.150 СК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Також Верховний Суд зауважив, що сам по собі факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №520/8264/19 зроблено висновок, що поведінка особи, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дитини, свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні ст. 164 СК України, і може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідачки на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11, встановив відсутність порушень національними судами російської федерації статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), а також зауважив, що, якщо батько значний проміжок часу не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією.

Судом встановлено, що майже відразу після розлучення батьків та починаючи із 2014 року діти постійно проживали з батьком у с.Лугове Сарненського району, а відповідачка у 2022 році виїхала із України та до цього часу не поверталася. Крім того, вона зовсім не спілкується з дітьми протягом десяти років. Тому суд приходить до висновку, що нею свідомо обрано такі життєві умови, за якими її участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Такі життєві умови були обрані відповідачкою, як до, так і після залишення території України, а тому, перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, відповідачка мала усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя. Крім того, вона мала усвідомлювати, що не зможе надавати допомогу у забезпеченні необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що згодом негативно вплине на їх фізичний розвиток, як складову виховання; не зможе спілкуватися з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не зможе надавати дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не зможе сприяти засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не зможе виявляти інтересу до внутрішнього світу своїх дітей та створювати умови для отримання ними освіти.

Будь-яких доказів, які б свідчили про бажання відповідачки встановити чи налагодити спілкування із дітьми, сприяти їх матеріальному забезпеченню та приймати участь в їх житті, нею не подано. Натомість суд звертає увагу, що відповідачка, будучи належним чином повідомлена, жодного разу не з`явилася в судове засідання без поважних причин, що, на думку суду, не може свідчити про її бажання виправитись. Жодних дій, які б реально свідчили про її бажання підтримувати зв`язок із дітьми, займатися їх вихованням та утриманням, відповідачкою не вчиняється. Натомість її неявка в судові засідання та байдуже ставлення до долі дітей, свідчить про відсутність інтересу до дітей та про відсутність реального бажання змінити свою поведінку. Разом із тим, як встановлено в судовому засіданні, діти повністю знаходяться на забезпеченні позивача, який самостійно їх виховує та дбає про їх духовний розвиток.

На підставі наданих суду доказів, судом встановлено, що відповідачка ніяким чином не піклується про дітей, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі, не цікавиться їх успіхами та станом здоров`я, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, їх навчанням, підготовкою до самостійного життя. Вона не забезпечує їх необхідним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням, що негативно впливає на їх фізичний розвиток, як складову виховання. Вона не спілкується з дітьми, не створює умов для отримання ними освіти, не виявляє турботи та інтересу до їх життя, не розуміє їх потреб, не надає підтримки, внаслідок чого створились умови, які шкодять інтересам дітей. Вона не виконує покладених на неї законом обов`язків щодо педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дітей. Вищезазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює, як ухилення відповідачки від виховання своїх дітей, свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками та відсутності серйозного ставлення до дітей, байдужості до їх долі.

Аналізуючи зазначені обставини справи, суд приходить до висновку, що є достатні підстави вважати, що в діях відповідачки є свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками, повна байдужість до подальшої долі та життя своїх дітей, що можна кваліфікувати як свідомо обрану нею винну поведінку у формі бездіяльності, внаслідок якої вона повністю самоусунулася від виконання таких обов`язків, покладених на неї законом та нормами суспільної моралі, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками та байдуже відноситься до долі дітей.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що свідоме і тривале нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками щодо дітей є наслідком її винної та умисної поведінки та є підставою для позбавлення її батьківських прав, а тому, виходячи з наведених норм закону, встановлених судом обставин справи і визначених відповідно до них правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав є обґрунтованими, правомірними і доведеними, оскільки позбавлення відповідачки батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 буде відповідати інтересам дітей.

Крім того, позбавлення відповідачки батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє відповідачки права на спілкування з дітьми і побачення з ними, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Щодо позовної вимоги про зміну визначеного місця проживання дитини суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ч.1,3 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У відповідності до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до пункту 6 Декларації прав дитини, затвердженої Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку його особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю.

Стаття 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошує, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 6 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, ґрунтуючись на рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Як вже встановлено вище рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 березня 2017 року неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати разом з матір`ю до досягнення дітьми повноліття (а.с.7,8).

Матеріалами справи встановлено, ОСОБА_4 , на даний час не досягла десяти років, тому враховуючи факт проживання дитини з батьком, тривале перебування відповідачки за кордоном, а також те, що судом прийнято рішення про позбавлення її батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд вважає за необхідне змінити визначене рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 березня 2017 року (справа №560/219/17) місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначивши її місце проживання за місцем проживання батька, за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі ст.ст.19, 141, 150, 155, 164-166, 180-183, 191 Сімейного Кодексу України, керуючись ст. 5 Закону України "Про судовий збір" ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування - виконавчого комітету Миляцької сільської ради Сарненського район Рівненської області про позбавлення батьківських прав та про зміну визначеного місця проживання дитини - задоволити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Змінити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначивши її місце проживання з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуто Дубровицьким районним судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 04 березня 2025 року о 16 - 00 год.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 29 листопада 2006 року Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає по АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер, а також серія та номер паспорта невідомі.

Третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миляцької сільської ради Сарненського район Рівненської області, вулиця Василевського, 122-Б, с.Миляч Сарненський район Рівненська область код ЄДРПОУ: 44008873.

Суддя: