Постанова від 05.03.2025 по справі 153/1756/24

Справа № 153/1756/24

Провадження № 22-ц/801/571/2025

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гаврилюк Т. В.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 рокуСправа № 153/1756/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Войтка Ю.Б., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пантелеймонової А.І.,

розглянувши у відкритому судовомузасіданні вм.Вінниці цивільнусправу №153/1756/24запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Покоєвича Артема Олексійовича на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2024 року,яке ухвалила суддя Гаврилюк Т.В. в Ямпільському районному суді Вінницької області, повний текст складено 24 грудня 2024 року,

в с т а н о в и в:

У жовтні2024року ОСОБА_1 звернулася всуд зпозовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, мотивуючи позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_3 ,1936року народження. Вона є спадкоємцем згідност.1266ЦК України,оскільки їїбатько,син спадкодавиці, ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

27 липня 2021 року вона подала приватномунотаріусу Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницькоїобласті ГорбоконьО.Г.заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Також, 14 вересня 2021 року на адресу приватного нотаріуса ГорбоконьО.Г.було направленонотаріально засвідченузаяву проприйняття спадщини.

Ознайомившись іззаповітом,який складенона випадоксмерті ОСОБА_3 01 квітня 2016року та зареєстрований в реєстріза №16,вважає,що його складено з порушенням вимог законодавства.Вказала, що їй не було відомо жодної інформації проскладений заповіт.Вона непогоджується зіскладеним заповітом,оскільки існуютьобставини,які виключаютьправомірність складаннятакого заповітута фактично порушують їїправа,як спадкоємиціза правомпредставлення начастину спадкового майна, так яквона єонукою спадкодавиці,а батько ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому вонамає правоуспадкувати ту частку спадщини ОСОБА_3 ,яка належала б зазаконом їїбатьку,якби вінбув живимна часвідкриття спадщини.

Вказала,що в оскаржуваному заповіті вказано, що ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було і зі чогоб вононе складалось,вона заповіласвоєму онукові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вважає,що зазначенене є правомірним та, загалом, вільним бажанням померлої, оскільки ОСОБА_2 не піклувався про померлу, не забезпечував її нормальну життєдіяльність, не надавав матеріальну допомогутощо.Також зазначила,що ОСОБА_3 завжди булапід її наглядом до самої смерті, оскільки у зв`язку із її віком та станом здоров`я, вона потребувала допомоги та догляду.

Зазначила, що судповинен захиститиїї інтереси,як спадкоємиці за правом представлення та визнати недійснимзаповіт,посвідчений приватним нотаріусом Могилів-Подільськогорайонного нотаріальногоокругу Вінницької області ГорбоконьО.Г. Зважаючи на вік померлої, а також наявні хвороби, вона не мала можливості усвідомлювати своїдії такерувати ними.Вважає,що заповітбуло складенонасильно та під примусом. Потексту заповіту,де повиненміститись записвід ОСОБА_3 про те,що неюпрочитано текстзаповіту тавона зним погоджується,допущено помилкиу особистих даних - у прізвищі, ім`я та по-батькові померлої, зокрема, замість правильного « ОСОБА_3 », вказано « ОСОБА_3 ».

Також,зазначила,щоуколонці «ПІДПИС» ОСОБА_3 повиннабула залишитисвійособистий підпистапрізвищеі ініціали,підписвиконаноне її,оскількивонамала зовсіміншийпідпис,натомістьпрізвищета ініціаливиконаноздопущенням помилкиупрізвищі:« ОСОБА_5 »,щоєнедопустимим,оскільки ОСОБА_3 зналасвоє прізвищетафактично немогладопустититакої помилки.Такожпомерла малазовсім інакшийпідпис.Вказала,що є законні та обґрунтовані підстави вважати, що оскаржуваний заповіт було складено не ОСОБА_3 , а іншою особою, відповідно, і за відсутності добровільності та вільної згоди на його складання зі сторони ОСОБА_3 .

Таким чином,позивач просила суд визнати недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Горбоконь О.Г., який складено 01 квітня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за №16, на випадок смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ямпільськогорайонного судуВінницької областівід 24грудня 2024року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Покоєвич А.О. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Просив скасувати рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ті ж обставини, що і у позовній заяві.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3,5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що з копії свідоцтва про народження виданого 19 серпня 1988 року встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Русава Ямпільського району Вінницької області народилася ОСОБА_6 (рос. мова), батьками якої записані ОСОБА_7 (рос. мова) та ОСОБА_8 (рос. мова).

Згідно копії паспорта громадянина України виданого 21 листопада 2005 року встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Русава Ямпільського району Вінницької області народилася ОСОБА_1 , зареєстрована по АДРЕСА_1 .

З копії свідоцтва про шлюб виданого 10 січня 2006 року встановлено, що 06 жовтня 2005 року ОСОБА_9 зареєстрував шлюб із ОСОБА_10 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_11 ».

Відповідно до копії свідоцтва про народження виданого 16 квітня 1960 року встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 в с. Русава Ямпільського району Вінницької області народився ОСОБА_4 , батьками якого записані ОСОБА_12 та ОСОБА_3 .

Згідно з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 25 липня 1999 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Ямпіль Вінницької області помер ОСОБА_4 .

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданого 13 квітня 2021 року встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Русава Ямпільського району Вінницької області померла ОСОБА_3 .

27 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Могилів-Подільського нотаріального округу у Вінницькій області із заявою про прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Русава Ямпільського району Вінницької області.

03 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до компетентних органів із заявою про прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Русава Ямпільського району Вінницької області.

З копії заповіту від 01 квітня 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій, діючи добровільно та попередньо ознайомлена з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів на випадок своєї смерті все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона матиме право заповіла своєму онукові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначено «текст заповіту прочитано мною ОСОБА_13 особисто вголос, його зміст та умови відповідають дійсним моїм намірам» (а.с.22).

Згідно з копії інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові справи) від 23 червня 2021 року встановлено, що у Спадковому реєстрі знайдено чинний заповіт ОСОБА_3 від 01 квітня 2016 року, зареєстрований 14 квітня 2016 року, місце зберігання Русавська сільська рада Ямпільського району Вінницької області пл. Перемоги, 4, с. Русава Ямпільського району Вінницької області.

Із копії інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 23 червня 2021 року вбачається, що після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкові справи не заводились, свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15ЦК Українипередбачено, щокожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт, як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів.

Згідно із частиною другою статті 1247 ЦК України заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу, відповідно до якої у разі, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до підпунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.6 пункту 1 розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за № 1298/20036 (в редакції станом на день складення заповіту), посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти. Заповіти подаються посадовій особі органу місцевого самоврядування не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах органу місцевого самоврядування. Посадові особи органів місцевого самоврядування зобов`язані роз`яснити громадянам зміст і значення поданих ними проектів заповітів і перевірити, чи відповідає їх зміст вимогам закону. При посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 Цивільного кодексу України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб (крім подружжя) не допускається. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути посадова особа органу місцевого самоврядування, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними у пункті 2.6 розділу II цього Порядку. Особа, на користь якої заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача. Посадова особа органу місцевого самоврядування перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини. Посадова особа органу місцевого самоврядування при посвідченні заповіту зобов`язана роз`яснити заповідачу зміст статей 1241, 1307 Цивільного кодексу України, про що зазначається у тексті заповіту. Аналогічні вимоги до порядку посвідчення заповіту викладені і в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Також, як роз`яснено у пунктах 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами єбудь-якідані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, заповіт від 01 квітня 2016 року складений у письмовій формі із зазначенням дати та часу, особисто підписаний заповідачем ОСОБА_3 та нею прочитаний, посвідчений секретарем виконавчого комітету Русавської сільської ради Ямпільського району Вінницької області Прибилович О.М., яка є уповноваженою на те особою органу місцевого самоврядування.

Колегія суддів приходить до висновку, що позивач під час розгляду справи не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що баба не вміла читати та підписувати заповіт особисто.

Отже колегія суддів вважає, що волевиявлення заповідача було вільним та відповідало її волі.

Як вбачається з матеріалів справи жодних доказів того, що ОСОБА_3 мала проблеми зі здоров`ям, які б впливали на здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позивачем не надано, також відсутні будь-які підстави вважати, що оспорюваний заповіт вона не підписувала та не відповідав волі заповідача на момент укладення.

Позивачем не спростовано, що саме ОСОБА_3 не ставила підпис в спірному заповіті, у справі не призначалась почеркознавча експертиза, отже не доведено відсутність волевиявлення спадкодавця на його складання.

У інших справах щодо визнання заповіту нікчемним Верховний Суд пояснив, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц, постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 725/2412/15-ц).

Доводи апеляційної скарги про те, що спірний заповіт містить помилки, а тому його слід визнати недійсним, апеляційний суд відхиляє, оскільки наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину.

Апеляційний суд приходить до висновку, що оспорюваний заповіт від 01 квітня 2016 року, за формою відповідає вимогам закону, доказів про те, що волевиявлення спадкодавця ОСОБА_3 на момент посвідчення заповіту не було вільним і не відповідало волі спадкодавця матеріали справи не містять, а тому враховуючи підстави та предмет позову, правильно встановлено недоведеність заявлених позивачем обставин для визнання спірного заповіту недійсним, та як наслідок - відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Покоєвича Артема Олексійовича залишити без задоволення.

Рішення Ямпільського районногосуду Вінницькоїобласті від24грудня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 березня 2025 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Войтко Ю.Б.

Матківська М.В.