Рішення

від 06.03.2025 по справі 352/2725/24

ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/2725/24

Провадження № 2/352/136/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2025 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Гриньків Д.В.,

секретар судового засідання Івасів В.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши упорядку загальногопозовного провадженняу відкритомусудовому засіданнів приміщеннісуду цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Лисецької селищної ради Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

І. Короткий зміст позовних вимог.

18.10.2024 року позивач звернулася до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Лисецької селищної ради Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову посилається на те, що з 01.07.2016 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. В даному шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає разом з позивачем. У 2018 році позивач уклала шлюб із ОСОБА_5 . В даному шлюбі народилась дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Теперішній чоловік здійснює обов`язки батька, забезпечує фінансово сина від першого шлюбу ОСОБА_7 . Відповідач не цікавиться сином, участі у вихованні сина не бере, не турбується про фізичний та моральний розвиток дитини, матеріально не забезпечує. Тому просить позбавити відповідача батьківських прав відносно сина.

ІІ.Стислий виклад позиції учасників справи.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити та позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо сина ОСОБА_7 . Позивач вказала, що син перебуває на «Д» обліку з приводу соматичних захворювань. Зазначила, про те, що відповідач сплачував аліменти в розмірі, визначеному судовим рішенням, даних коштів на утримання сина не вистачає, з позовом про збільшення розміру аліментів до суду чи безпосередньо до відповідача не зверталась, так як між ними конфліктні відносини. Вказала, що позбавлення батьківських прав сприятиме інтересам дитини, так як на даний час для вчинення певних юридичних дій необхідна згода батька. На запитання суду, пояснила, що за відповідною згодою до відповідача не зверталась.

Відповідач в судове засідання не з`явився про день та час слухання справи був повідомлений відповідно до вимог закону. Правом на подання відзиву не скористався. Заяви про розгляд справи за його відсутності чи будь-яких інших клопотань відповідач не подавав.

Судом неодноразово здійснювалось належне повідомлення відповідача про день та час слухання справи відповідно до вимог закону, проте поштове відправлення з рекомендованим повідомленням про вручення повернулось до суду, як не вручене, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Представник третьої особи до суду надіслала заяву, в якій не заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила розгляд справи проводити без участі третьої особи. На попередніх засіданнях представник третьої особи зазначала, що відповідач ОСОБА_3 брав участь у засіданні комісії з прав захисту дитини в режимі відеозв`язку і був ознайомлений з матеріалами справи. Відповідач повідомив, що на даний час знаходиться за кордоном, куди виїхав у 2021 році. Зазначив, що не бачився із сином з 2018 року, оскільки його не впускали до будинку, де проживала дитина. Інших способів зустрітися із дитиною він не шукав. Не заперечував щодо позбавлення його батьківських прав щодо сина.

ІІІ. Відомості про рух справи. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 22.10.2024 року відкрито провадження в цивільній справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу.

Ухвалою суду від 17.12.2024 року постановлено зобов`язати третю особу надати письмовий висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо сина ОСОБА_7 .

Ухвалою суду від 09.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

ІV. Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 04.10.2013 року Старолисецькою сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області, батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_8 (а.с.12).

Рішенням Тисменицького районного суду від 01.07.2016 року справа № 352/765/16-ц, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 розірвано. Неповнолітню дитину ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 залишено проживати з матір`ю (а.с.8).

В матеріалах справи міститься виконавчий лист від 22.03.2018 року по справі №352/133/18 про стягнення аліментів з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 по 1500 грн на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 19.07.2018 року Богородчанським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області ОСОБА_5 19.07.2018 року зареєстрував шлюб із ОСОБА_8 , про що складено відповідний актовий запис №59. Прізвище дружини після укладення шлюбу « ОСОБА_10 » (а.с.10).

У свідоцтві про народження серії НОМЕР_3 , яке видане виконавчим комітетом Старолисецької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у ОСОБА_5 та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_6 (а.с.11).

Довідкою №517/16-04/10.2024 Лисецької селищної ради про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, яка видана ОСОБА_1 зазначено, що згідно відомостей Реєстру територіальної громади за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7).

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов за адресою АДРЕСА_1 встановлено: склад сім`ї мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дідусь ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , бабуся ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , умови проживання задовільні. (а.с.13).

Як зазначено у характеристиці Старолисецького ліцею Лисецької селищної ради ОСОБА_14 , учень 6-А класу, зарекомендував себе як здібна розумна дитина, має високі досягнення у навчанні, вихований, дружній, товариський. Мати ОСОБА_1 бере активну участь у вихованні сина, є членом батьківської радим, регулярно відвідує батьківські збори. Батько ОСОБА_3 із дитиною не спілкується, з сім`єю не проживає. За період навчання жодного разу не з`являвся на батьківських зборах, не цікавився навчанням дитини. У вихованні дитини участі не бере (а.с. 15).

Згідно довідки 399 від 18.09.2024 року сімейного лікаря ОСОБА_15 , виданої ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на спостереженні у амбулаторії ЗПСМ з народження, перебуває на «Д» обліку з приводу соматичних захворювань, супроводжує дитину завжди матір, з батьком хлопчика медичний персонал не знайомий (а.с.14).

Відповідно до висновку, що міститься в додатку до рішення від 07.01.2025 року №2/2025 виконавчий комітет Лисецької селищної ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_7 (а.с.48-49).

В матеріалах справи міститься висновок психолога за результатами психологічного дослідження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ході якого з ним була проведена бесіда та спостереження, за результатами якої було встановлено, що у хлопчика сприятливий емоційний стан. Задоволені усі базові потреби. Присутнє відчуття власної цінності. Окрім цього вказано, що згадуючи про біологічного батька, емоційний стан ОСОБА_4 змінився, включаючи фізіологічні реакції, напруження, почервоніння обличчя, на очах з`явились сльози, голос почав тремтіти, хлопчику було важко розмовляти на дану тему. Психолог зазначила, що це може свідчити про те, що розмова про рідного батька піднімає непрожиті відчуття стосовно нього. Хоча у розмові виявилось, що ОСОБА_4 взагалі не пам`ятає його присутності у своєму житті.

V.Мотиви з яких виходить суд та норми права.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей закріплено, що незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Згідно з частиною першоюстатті 14 Закону України «Про охорону дитинства»діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина другастатті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

За змістомстатті 141 СК Українимати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно з частиною першою статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з частинами другою, третьоюстатті 157 СК Українитой із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. зокрема постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Суд зазначає, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).

При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.

При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третястатті 171 СК України). Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21, провадження № 10159св23.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

VІ. Висновки суду.

Вислухавши учасників справи, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на нижчевикладене.

Звертаючись до суду із позовом, позивач як на підставу позбавлення відповідача батьківських прав визначила те, що останній ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться сином, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно достатті 81 ЦПК Українидоведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

Посилання на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його дитини.

Щодо висновку органу опіки про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, то відповідно до вимог Сімейного кодексу України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд вважає, що даний висновок суперечить інтересам дитини, оскільки він не є достатньо об`єктивним, так як не містить даних, які б підтверджували пояснення позивача та об`єктивно характеризували ОСОБА_3 як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також не містить відомостей про матеріальний та сімейний стан відповідача.

Одночасно, незаперечення ОСОБА_3 щодо позбавлення його батьківських прав, озвучене на засіданні комісії з прав захисту дитини не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки згідно з положеннями частин другої, третьоїстатті 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Крім того суд може прийняти рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третястатті 171 СК України).

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21) зазначено, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку.

Як було встановлено судом, відповідач на даний час перебуває за кордоном, сина не відвідує, з ним не спілкується та не приймає участь у житті дитини. Однак, сплачує аліменти в розмірі, визначеному рішенням суду.

Отже, суд при ходить до висновку, що матеріали справи не містять достатніх та безспірних доказів винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним батьківськими обов`язками, які б свідчили про його ухилення від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування до нього крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до статті 164 СК України, оскільки вбачає можливість зміни поведінки батька у кращу сторону. Окрім цього, позивач не обґрунтувала, яким чином позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме захисту прав та інтересів дитини.

Посилання останньої на необхідність дозволу для вчинення юридичних дій, а саме: виїзду дитини за кордон чи зміни місця проживання, суд до уваги не приймає, оскільки у період дії воєнного стану для виїзду за межі України дозволу батька не потрібно, а як вбачається, із наявного в матеріалах справи витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_7 було зареєстровано за його місцем проживання 20.02.2023 року на підставі заяви законного представника ОСОБА_1 . Крім того, підпунктом 3.3 пункту 3 глави 1 розділу IIПорядку вчинення нотаріусами нотаріальних дій, передбачено випадки, за наявності яких, згоди батька на вчинення правочинів в інтересах дитини, не потрібно.

З урахуванням вищевикладеного, в задоволенні позову слід відмовити.

Разом з тим, суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина.

При цьому суд вважає, що також слід покласти на Службу у справах дітей Лисецької селищної ради Івано-Франківської області контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем.

Суд зазначає, що позивач не позбавлена права на пред`явлення нового позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав у разі, зокрема, якщо він ухилятиметься від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти та небажання відповідача в подальшому змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків.

VІІ. Розподіл судових витрат.

Частина першастатті 133 ЦПК Українипередбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, а представник відповідача просив у випадку відмови у задоволенні позовних вимог не стягувати з позивача витрати відповідача на правову допомогу, відповідно відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу на корить відповідача та стягнення з відповідача на користь позивача понесених нею витрат на оплату судового збору.

На підставі ст. 9, 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, ст. 51 Конституції України, ст.141, 153,155,157,164 СК України, ст. 12, 14 Закону України "Про охорону дитинства", керуючись ст.258,259,264,265,268,273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Лисецької селищної ради Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покласти на Службу у справах дітей Лисецької селищної ради Івано-Франківської області контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем ОСОБА_3 .

Згідно ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ;

відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Лисецької селищної ради Івано-Франківської області, вул. С.Стрільців, 55, смт. Лисець, Лисецька ТГ, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77455, ЄДРПОУ 04356159.

Рішення складене в повному обсязі 06.03.2025 року.

Суддя Тисменицького районного суду

Івано-Франківської області Гриньків Д.В.