Ухвала

від 26.02.2025 по справі 991/1653/25

НЕ ВКАЗАНО

Справа № 991/1653/25

Провадження 1-кс/991/1654/25

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року м. Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_5., за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Києві скаргу директора ТОВ «Давос Групп» - ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Давос Групп» (далі - ТОВ «Давос Групп»), в інтересах якого діє його директор ОСОБА_1 , на бездіяльність уповноважених осіб Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП), яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) після отримання заяви про кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 364 КК України (далі - Скарга), в якій він просить:

- зобов`язати уповноважених осіб САП внести до ЄРДР відомості за заявою ТОВ «Давос Групп» від 14.02.2025 № 14-02/2/25.

Скарга мотивована тим, що 14.02.2025 ТОВ «Давос Групп» звернулось до САП із заявою від 14.02.2025 № 14-02/2/25 про вчинення службовими особами Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА), у тому числі головою АРМА, та слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_2. кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 364 КК України, відомості за якою, у порушення вимог ст. 214 КПК України, до ЄРДР не внесено.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.02.2025 провадження за вищезазначеною Скаргою відкрито.

Представник ТОВ «Давос Групп» - директор ОСОБА_1. був належним чином викликаний в судове засідання по розгляду Скарги, до суду не з`явився, подав заяву (Вх. № 8170/25-Вх від 25.02.2025) про розгляд Скарги за відсутності представника. Скаргу підтримав, просив задовольнити.

Представник особи, бездіяльність якої оскаржується, - САП був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду Скарги, до суду не з`явився. Від прокурора САП ОСОБА_6 надійшли письмові заперечення (Вх. № 8336/25-Вх від 26.02.2025), в яких він зазначив, що твердження про незаконність дій посадових осіб, про які зазначено у відповідній заяві ТОВ «Давос Групп», є лише припущенням заявника, яке ґрунтується на його власному тлумаченні норм права та обставин справи. Дії посадових осіб відбувалися у межах компетенції та процесуальних норм, відомості, викладені у заяві, не містять об`єктивних даних, які б свідчили про наявність складу злочину, у тому числі злочинів, передбачених ст. 190, ст. 364 КК України, а тому не можуть слугувати підставою для внесення у ЄРДР. У поданій заяві простежується конфлікт між заявником та АРМА, який по суті стосується майнових прав та процедур реалізації арештованого майна. Такий спір, відповідно до чинного законодавства, має вирішуватися у межах цивільного або адміністративного судочинства. Кримінальне провадження не може бути використане як спосіб оскарження процесуальних рішень суду або дій державних органів, які заявник вважає незаконними. Відповідні рішення можуть бути оскаржені встановленому законом порядку, але це не створює підстав для відкриття кримінального провадження. Прокурор просив відмовити у задоволенні Скарги.

Враховуючи положення статті 306 КПК України, та з метою дотримання розумних строків розгляду скарги, що є одним з пріоритетних завдань кримінального провадження, здійснення якого має забезпечити, зокрема, слідчий суддя на досудовому провадженні, з метою дотримання прав, свобод та інтересів учасників провадження та забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду, слідчий суддя вважає можливим провести розгляд Скарги за відсутності представників особи, яка звернулась зі скаргою та особи, бездіяльність якої оскаржується.

Згідно з ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснюється.

Слідчий суддя, дослідивши зміст Скарги та додані до неї матеріали, дійшов до наступних висновків.

Статтею 303 КПК України встановлено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржено бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 33-1 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

У примітці до ст. 45 КК України зазначено, що корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються:

- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК України, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем;

- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369- 2 КК України.

Відповідно до ч. 2 статті 33-1 КПК України, слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.

Частиною 1 статті 306 КПК України передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Аналіз вказаних положень закону дає підстави зробити висновок, що до Вищого антикорупційного суду, окрім іншого, оскаржується бездіяльність уповноважених осіб САП, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення після отримання заяви про кримінальне правопорушення щодо складів злочинів, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду.

Слідчим суддею встановлено, що заявник оскаржує бездіяльність уповноважених осіб САП щодо невнесення до ЄРДР відомостей про можливе вчинення службовими особами АРМА, у тому числі головою АРМА, та слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, що, відповідно до положень ст. 33-1 КПК України, з урахуванням положень абз. 3, 5 п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України, належать до підсудності Вищого антикорупційного суду, та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2, ч. 5 ст. 190 КК України, що не належить до підсудності Вищого антикорупційного суду.

Враховуючи викладене, а також те, що оскаржується бездіяльність уповноважених осіб САП щодо невнесення до ЄРДР відомостей за заявою про кримінальні правопорушення, серед яких є й таке, що підсудне Вищому антикорупційному суду, то в даному випадку судовий контроль повинен здійснюватися слідчим суддею Вищого антикорупційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до п. 2 Глави 3 Розділу ІІ Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30.06.2020 за № 298, з подальшими змінами, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам пункту 4 частини п`ятої статті 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Положення ст. 214 КПК України, в свою чергу, перебувають у тісному взаємозв`язку з ч. 1 ст. 2 та ст. 11 КК України, згідно з якими, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою не будь-яких дій, а суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки конкретного складу кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення відомостей до ЄРДР.

Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об`єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов`язково внесені до ЄРДР.

Судовим розглядом встановлено, що у заяві ТОВ «Давос Групп» від 14.02.2025 за № 14-02/2/25 директор товариства ОСОБА_1, посилаючись на протиправність дій службових осіб АРМА, зокрема голови АРМА ОСОБА_3 , при здійсненні реалізації активів (обладнання для виробництва сигарет, що належить ТОВ «Давос Групп»), які звернулися до Офісу Генерального прокурора та Бюро економічної безпеки України щодо необхідності повторного накладення арешту на вказані активи, який був скасований, та слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_2., яка наклала такий арешт повторно з підстав відповідності майна ТОВ «Давос Групп» критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, хоча накладний із зазначених підстав арешт неодноразово скасовувався іншими слідчими суддями, стверджує про наявність у вказаних діях ознак кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 364 КК України.

З аналізу вказаної заяви директора ТОВ «Давос Групп» ОСОБА_1 вбачається, що вона фактично зводиться до його незгоди із рішенням слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_2. щодо накладення арешту на активи ТОВ «Давос Групп» (обладнання для виробництва сигарет) та порядком здійснення службовими особами АРМА реалізації таких активів.

В цьому контексті необхідно враховувати, що основним складовим елементом об`єктивної сторони будь-якого кримінального правопорушення є його суспільна небезпечність. Кримінальне правопорушення, серед інших правопорушень, характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об`єктивними і суб`єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших).

Саме по собі припущення щодо протиправності постановлення слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_2 відповідного судового рішення не є свідченням вчинення кримінального правопорушення, оскільки суперечить визначальним засадам правового регулювання побудови та діяльності судової влади.

Також слід звернути увагу, що частиною 2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об`єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.

Конституційний Суд України у своїх численних рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної ради ООН, Європейська хартія «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року та інших.

Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч. 1, ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, Конституційний Суд України визначив, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення ч. 1 ст. 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов`язків не обмежується визначеною у ч. 3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Вищої ради правосуддя затриманий або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом.

Разом з тим, відповідно до положення ч. 1 ст. 126 Конституції України, недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов`язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

Рекомендація № СМ/Rec (2010) Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010 року щодо незалежності, ефективності та обов`язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.

Таким чином, можливе порушення суддею норм матеріального або процесуального права як результат суддівської помилки не може кваліфікуватися як кримінальне правопорушення та як підстава для притягнення судді до відповідальності. Відповідні порушення (у разі їх наявності) усуваються за наслідками перегляду судового рішення вищестоящими судовими інстанціями в апеляційному та касаційному порядку.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися, за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання повідомлення про кримінальне правопорушення може вказувати на протиправне втручання у здійснення правосуддя й посягання на процесуальну незалежність судді.

Що стосується дій службових осіб АРМА, то слідчий суддя дійшов до висновку, що такі дії були спрямовані на виконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 761/34917/24, якою АРМА для реалізації передано майно (обладнання для виробництва сигарет), що належить ТОВ «Давос Групп».

Таким чином, заява ТОВ «Давос Групп» від 14.02.2025 за № 14-02/2/25 містить не підкріплені жодними фактами твердження про вчинення слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_2. кримінальних правопорушень внаслідок постановлення ухвали про накладення арешту на активи ТОВ «Давос Групп» (обладнання для виробництва сигарет) та про вчинення службовими особами АРМА, зокрема головою АРМА ОСОБА_3. , кримінальних правопорушень внаслідок вчинення ними дій щодо забезпечення реалізації таких активів, однак, в ній не наведено конкретних фактичних відомостей та обставин, передбачених ч. 5 ст. 214 КПК України, які свідчили б про існування підстав для кваліфікації дій таких осіб за будь-якою зі статей Кримінального кодексу України, зокрема і за ч. 2, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 364 КК України, про які зазначається заявником.

Таким чином, власні сумніви заявника щодо законності судового рішення слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_2. та правомірності дій службових осіб АРМА не є підставою для внесення відомостей до ЄРДР, а припущення ОСОБА_1 про протиправність таких дій ґрунтуються на суб`єктивній оцінці заявника, оскільки злочинність дій таких осіб не підтверджується ніякими об`єктивними даними, а тому, підстав для ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов до висновку, що уповноваженою особою САП не допущено бездіяльності щодо невнесення відомостей до ЄРДР за вказаною заявою, а тому відсутні підстави для задоволення Скарги.

На підставі викладеного, керуючись статтями 214, 303, 307, 309, 369-372 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_5