Рішення

від 06.03.2025 по справі 345/183/25

КАЛУСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №345/183/25

Провадження № 2/345/391/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.03.2025 р. м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Юрчака Л.Б.

секретаря Пилипів Н.П.

розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області №6 справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Верхнянської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання права власності на спадкове майно за законом, суд -

В С Т А Н О В И В :

позивачі звернулися до суду з вищевказаним позовом. Свої вимоги мотивують тим, що житловий будинок в АДРЕСА_1 був зареєстрований 21.03.1991 року за членами колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої за заповітом був її син ОСОБА_6 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав. Приватний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок в АДРЕСА_1 по тій причині, що відсутні документи, які б і підтверджували частку спадкодавця у колгоспному дворі. У зв`язку з цим вони з даним питанням звернулися до суду.

Відповідно до ч. 4ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.01.2025 р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

У підготовче судове засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представник заявників адвокат Крикун Т.О. не з`явилися, однак подали заяви, в яких просять розгляд справи проводити у їхній відсутності, позовні вимоги підтримують та просять задоволити.

У підготовче судове засідання відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та представник Верхнянської сільськоїради Калуськогорайону Івано-Франківськоїобласті також не з`явилися, однак подали заяви про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги визнають.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Згідно ч. 3ст. 200 ЦПК Україниза результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно абз. 3 п. 24постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Зважаючи на те, що відповідачі по справі визнали вимоги позивачів і це визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у відповідності до частини четвертоїстатті 206 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів та ухвалити рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік ОСОБА_1 і батько ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 01.05.2018 р. (а.с. 16), свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_2 від 26.08.1995 року (а.с. 15) та свідоцтвом про народження ОСОБА_9 серія НОМЕР_3 від 14.05.1998 року (а.с. 27).

ОСОБА_6 на час смерті належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 , який був зареєстрований за його матір`ю ОСОБА_5 як за головою колгоспного двору згідно свідоцтва про право власності на жилий будинок від 21.03.1991 року, та зареєстрований в Івано-Франківському БТІ за реєстровим №285 в реєстрову книгу №2. Дана обставина підтверджується довідками Івано-Франківського БТІ від 30.11.2018 року № 00619 (а.с. 20 та від 04.11.2024 року № 00446 (а.с. 21).

Матір`ю ОСОБА_6 - ОСОБА_5 , було складено заповіт від 03.07.2002 року, згідно якого все своє майно вона залишила ОСОБА_6 (а.с. 26). ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 від 26.09.2002 р. (а.с. 24), а ОСОБА_6 фактично прийняв спадщину, так як на час смерті проживав зі своєю матір`ю та вступив у фактичне володіння спадковим майном, однак до своєї смерті так спадщину і не оформив.

Таким чином, після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, куди ввійшло і майно успадковане ним, хоч і відповідно не оформлене.

Відповідно до довідки № 315 від 02.12.2024 року, яка видана виконкомом Верхнянської сільської ради територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області про те, що станом на 15.04.1991 рік в житловому будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 проживали та були зареєстровані: голова домогосподарства - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; син ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 . Тип двору на 1991 рік колгоспний. Підстава: по господарська книга № 4 з 1990-1994 рр; сторінка 63; особовий рахунок № НОМЕР_5 (а.с. 23).

15.10.2024 р. приватним нотаріусом т.в.о.державного нотаріусаКалуської районноїдержавної нотаріальноїконтори ФединаА.М. позивачам було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок в АДРЕСА_1 в зв`язку з тим, що по свідоцтву про право власності на жилий будинок в АДРЕСА_1 дійсно належить членам колгоспного двору одним з яких є спадкодавець ОСОБА_6 , в якому не визначено частки співвласників у праві спільної власності на вищезазначений в цій постанові житловий будинок, видати свідоцтво про право на спадщину не представляється можливим (а.с. 22).

Відповідно до ст. 120 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному двору належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно.

У відповідності до ст. 121 того ж Кодексу володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору.

При відсутності згоди спір про володіння, користування або розпорядження майном колгоспного двору вирішується судом за позовом будь-якого члена двору, який досяг шістнадцяти років.

Згідно ч. 2 ст. 123 зазначеного вище Кодексу, розмір частки члена двору встановлюється, виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статтей 17, 18 Закону "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається, виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину, або не прийняти її.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Окрім того, відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За статтею 1 Першого Протоколу від 20.03.1952 року до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04.11.1950 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У ст.328ЦК України зазначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Одним із способів набуття права власності є спадкування.

Так статті 1216, 1217 ЦК України, визначають, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1261 ЦК України позивачка є спадкоємцем за законом першої черги. Спадкоємців, які б в силу ст. 1241ЦК України мали право на обов`язкову частку у спадщині немає.

У ч. 5 ст.1268ЦК України зазначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності до статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання права.

Стаття 386ЦК України говорить про те, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

У ст. 392ЦК України зазначено, що, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Через наявність відмови приватного нотаріуса, позивачі не можуть скористатися своїм правом на оформлення в установленому порядку спадщини та отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно, яким є майно колишнього колгоспного двору - на жилий будинок в АДРЕСА_1 .

Отже, право на спадщину є самостійним майновим правом, яке виникає на підставі факту її прийняття та підлягає захисту в передбачений законом спосіб, і через відмову приватного нотаріуса у видачі позивачці, як спадкоємцю за законом, свідоцтва про право на спадщину, не може бути захищене в інший спосіб.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до положеньст. 317 Цивільного кодексу Українивласниковіналежать права володіння, користування та розпорядження майном. Відповідно до ч. 1ст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Так, на час усуспільнення, в колгоспному дворі за адресою по АДРЕСА_2 , проживали: мати спадкодавця (голова двору) ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловік і батько позивачів (спадкодавець) ОСОБА_6 , його брати: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , та відповідач по справі - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Таким чином, оскільки до членів колгоспному двору по АДРЕСА_2 належали четверо осіб, то житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 після ліквідації колгоспних дворів став належати ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_4 по 1/4 частині кожному.

Оскільки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, а ОСОБА_6 успадкував належну їй частку по заповіту, то після смерті матері ОСОБА_6 стало належати частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 .

Оскільки брат спадкодавця - ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_8 помер, дітей, дружини та батьків на час смерті не мав, то належну йому частку успадкували його брати, як спадкоємці другої черги, які постійно проживали зі спадкодавцем. Тобто належну ОСОБА_10 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 успадкували ОСОБА_6 та відповідач по справі ОСОБА_4 (по 1/8 частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами кожен).

Таким чином, спадкодавцю ОСОБА_6 на час смерті належали 5/8 частин домоволодіння по АДРЕСА_2 , а решту 3/8 частин відповідачу по справі ОСОБА_4 .

Згідно технічного паспорта від 04.11.2024 року будинковолодіння по АДРЕСА_2 складається з: «А» - житловий будинок , «Б» - літня кухня, «В» -стайня, «Г» - стодола, «Д» - сарай, «Е» - сарай, «Ж» - убиральня, № 2 - ворот, №5 - криниця (а.с. 17-19).

Згідно довідки від 04.11.2024 року інвентаризаційна вартість будинковолодіння по АДРЕСА_2 складає 128 701 грн. (а.с. 21).

Статтею 12 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1ст. 80 ЦПК Українина сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 6ст. 80 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.

На підставі ст.ст.355, 328, 372, 1216, 1223 ЦК Украни, керуючись ст.ст.259,263-265,273,354-355 ЦПК Українисуд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 таВерхнянської сільськоїради Калуськогорайону Івано-Франківськоїобласті провизнання прававласності наспадкове майноза законом - задоволити.

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , право власності на 5/16 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , право власності на 5/16 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Головуючий: