Постанова
від 06.02.2025 по справі 910/15243/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2025 р. Справа№ 910/15243/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Отрюха Б.В.

Сотнікова С.В.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представників сторін:

від ТОВ "Росичі": Острянко Б.І. на підставі ордера

від ТОВ "ФК "Кантієро": Круглик В.В. на підставі ордера

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вельвічія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року

у справі №910/15243/23 (суддя Омельченко Л.В.)

за заявою Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/15243/23, зокрема, визнано кредиторами ТОВ "Росичі": Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва на загальну суму 1156528,88 грн., з яких: 87140,00 - судові витрати (перша черга); 1069388,88 грн. - основний борг (четверта черга); ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" на загальну суму 2 676 629,47 грн., з яких: 6 056,00 грн. - судовий збір (перша черга); 2 670 573,47 - основний борг (четверта черга); ГУ ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на загальну суму 329 839,61 грн., з яких: 6 056,00 грн. - судовий збір (перша черга); 323 783,61 грн. - основний борг (третя черга); відмовлено ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія" у визнанні кредитором боржника на суму 4 250 000,00 грн.; відмовлено ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" у визнанні кредитором боржника на суму 12 118 500,00 грн.; зобов`язано розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Аверкина В.В. сформувати реєстр вимог кредиторів відповідно до Ухвали попереднього засідання у справі.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ "ФК "Вельвічія" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №910/15243/23 в частині відмови ТОВ "ФК "Вельвічія" у визнанні кредитором боржника та прийняти нове рішення, яким визнати ТОВ "ФК "Вельвічія" кредитором боржника на суму 4 250 000,00 грн.

Ухвалою суду від 10.09.2024 року колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Вовк І.В., Сотніков С.В. поновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Фінансової компанії "Вельвічія" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №910/15243/23, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 24.10.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Крім того, не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ "ФК "Кантієро" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №910/15243/23 в частині відмови ТОВ "ФК "Кантієро" у визнанні кредитором боржника та прийняти нове рішення, яким визнати ТОВ "ФК "Кантієро" кредитором боржника на суму 12 118 500,00 грн.

Ухвалою суду від 10.09.2024 поновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ФК "Кантієро" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №910/15243/23, об`єднано в одне апеляційне провадження для спільного розгляду вказану апеляційну скаргу з раніше поданою та прийнятою до провадження апеляційною скаргою ТОВ "ФК "Вельвічія" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/15243/23, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 24.10.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Також, не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ "Росичі" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/15243/23 в частині визнання ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" кредитором боржника на загальну суму 2676 629,47 грн., з яких: 6 056,00 грн. - судовий збір (перша черга); 2670573,47 - основний борг (четверта черга); відмови у визнанні кредиторських вимог ТОВ "ФК "Вельвічія" на суму 4250000,00 грн., відмови у визнанні кредиторських вимог ТОВ "ФК "Кантієро" на суму 12118500,00 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити у визнанні кредитором боржника ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" на загальну суму 2676 629,47 грн., з яких: 6 056,00 грн. - судовий збір (перша черга); 2670573,47 грн. - основний борг (четверта черга); визнати ТОВ "ФК "Вельвічія" кредитором боржника на суму 4 250 000,00 грн.; визнати ТОВ "ФК "Кантієро" кредитором боржника на суму 12 118 500,00 грн.

Ухвалою суду від 10.09.2024 поновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Росичі" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №910/15243/23, об`єднано в одне апеляційне провадження для спільного розгляду вказану апеляційну скаргу з раніше поданими та прийнятими до провадження апеляційними скаргами ТОВ "ФК "Вельвічія" та ТОВ "ФК "Кантієро" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/15243/23, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 24.10.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому суду відзиві на апеляційні скарги ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою суду від 24.10.2024 розгляд справи відкладено на 05.12.2024 на підставі ст. 216 ГПК України та зобов`язано представника ТОВ "ФК "Кантієро" Круглика В.В. надати суду докази його участі 24.10.2024 року у слідчих діях в рамках кримінального провадження 12024111140000486, яке знаходиться у Відділі поліції №1 Обухівського РУП ГУНП в Київській області.

25.11.2024 року через систему "Електронний суд" від представника ТОВ "ФК "Кантієро" Круглика В.В. надійшли докази його участі 24.10.2024 року у слідчих діях в рамках кримінального провадження 12024111140000486.

У зв`язку зі звільненням судді Вовка І.В. у відставку витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2024 року для розгляду справи №910/15243/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 04.12.2024 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/15243/23 за апеляційними скаргами ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія", ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" та ТОВ "Росичі" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року.

До дати судового засідання через систему "Електронний суд" від представника ТОВ "ФК "Кантієро" надійшло клопотання про витребування доказів.

В судове засідання 05.12.2024 з`явились представники ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія", ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро", ТОВ "Росичі" та ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані".

Представники інших учасників провадження у справі в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направляли.

Під час розгляду в судовому засіданні клопотання ТОВ "ФК "Кантієро" про витребування доказів представником заявника заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу на отримання відповідей на адвокатські запити.

Ухвалою суду від 05.12.2024 відкладено розгляд справи на 06.02.2025 на підставі положень ст. 216 ГПК України.

До початку судового засідання від представника ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а від представника ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" - клопотання про визнання доказу недопустим/неналежним/недостовірним.

В судове засідання 06.02.2025 з`явились представники ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" та ТОВ "Росичі".

Представник ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" в судове засідання не з`явився, зазначивши у відповідному клопотанні про відсутність у нього можливості прийняти особисту участь у даній справі.

У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" про витребування доказів з наведених у них мотивів та заслухавши позиції присутніх учасників провадження у справі з цього приводу, колегія суддів дійшла висновку відмову у його задоволенні, про що судом було постановлено відповідну ухвалу від 06.02.2025 року.

Представники від ТОВ "Росичі" та ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" в судовому засіданні вимоги власних апеляційних скарг підтримали, просили її задовольнити в повному обсязі.

06.02.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційних скарг ТОВ "ФК "Вельвічія", ТОВ "ФК "Кантієро" та ТОВ "Росичі" слід відмовити, а ухвалу місцевого господарського суду від 10.06.2024 року у даній справі в оскаржуваних цими скаржниками частинах - без змін, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Згідно ст. 1 КУзПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

В силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 45 наведеного кодексу, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Кредитор, за заявою якого відкрито провадження у справі, має право заявити додаткові грошові вимоги до боржника у межах строку, встановленого частиною першою цієї статті.

Забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.

Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Згідно ч. 2 ст. 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

У разі необхідності господарський суд може оголосити перерву в попередньому засіданні.

За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються:

- розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів;

- розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів;

- дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів;

- дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 44 цього Кодексу.

Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов`язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги.

Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов`язань у шосту чергу.

Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі.

Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа №910/15243/23 про банкрутство ТОВ "Росичі", провадження у якій відкрито 20.12.2023 за заявою Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Аверкина В.В.

Відповідне оголошення про відкриття відносно ТОВ "Росичі" провадження у справі про банкрутство оприлюднено на офіційному веб-сайті Верховного Суду 21.12.2023 року за №72138.

Після публікації вказаного оголошення до суду надійшли, в тому числі, наступні заяви з грошовими вимогами до боржника:

09.01.2024 року (згідно відмітки канцелярії суду) - заява ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" з грошовими вимогами до боржника, з урахуванням заяв про уточнення вимог від 18.02.2024 та від 02.04.2024, на суму 2 630 573,47 грн.;

22.01.2024 року (18.01.2024 року згідно відомостей на конверті) - заява ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" з грошовими вимогами до боржника на суму 12 118 500,00 грн.;

23.01.2024 року (17.01.2024 року згідно відомостей на конверті) - заява ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія" з грошовими вимогами до боржника на суму 4 250 000,00 грн.

За наслідками розгляду поданих суду заяв ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/15243/23 визнано кредитором боржника, в тому числі, ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" на загальну суму 2 676 629,47 грн., з яких: 6 056,00 грн. - судовий збір (перша черга); 2 670 573,47 - основний борг (четверта черга), а також відмовлено ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія" у визнанні кредитором боржника на суму 4 250 000,00 грн. та відмовлено ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" у визнанні кредитором боржника на суму 12 118 500,00 грн.

ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія", ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" та ТОВ "Росичі" з даною ухвалою суду не погоджуються та в поданих апеляційних скаргах посилаються на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи та вимоги скаржників фактично зводяться до незгоди з ухвалою суду в частині наслідків розгляду заяв ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані", ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія" та ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро", то у відповідності до ст. 269 ГПК України оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 10.06.2024 року у справі №910/15243/23 переглядається лише в зазначеній частині. В інший частині ухвала суду не переглядається.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаної ухвали в оскаржуваних частинах, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування такої ухвали з огляду на наступне.

Первісно заява ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" з грошовими вимогами до боржника на суму 3 484 121,86 грн. надійшла до господарського суду міста Києва 09.01.2024 (згідно відмітки канцелярії суду), тобто в межах тридцятиденного терміну, передбаченого ст. 45 КУзПБ.

В обґрунтування поданої заяви кредитор посилається на наявність у боржника заборгованості за Договором найму-продажу №130923 від 23.09.2023.

На підтвердження заявлених вимог ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" надано суду: розрахунок розміру вимог кредитора до боржника, копію Договору найму-продажу №130923 від 23.09.2013, копію акту прийому-передачі навантажувача від 23.09.2013, копію заяви від 03.11.2014 №03/11-14, копію листа від 25.11.2014 №25/11-14/1, копію рішення Господарського суду міста Києва від 14.022017 у справі №910/22272/16, копію постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 року у справі №910/22272/16, копію вимоги щодо повернення майна та внесення орендної плати в зв`язку із припиненням договору від 21.11.2017 року №21/11-17.

Розпорядник майна боржника згідно відомостей про результати розгляду вимог кредиторів №02-01/910/15 243/23/29 від 02.02.2024 року та повідомлення №02-01/910/15 243/23/28 від 31.01.2024 заявлені вимоги визнав обґрунтованими та підтвердженими, однак відхилив у повному обсязі з огляду на сплив строку позовної давності.

Боржник у відповідному повідомленні від 16.02.2024 року про розгляд заяви даного кредитора заявлені кредиторські вимоги відхилив у повному обсязі з огляду на сплив строку позовної давності.

Місцевий господарський суд, приймаючи ухвалу в частині визнання вимог ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" на загальну суму 2 676 629,47 грн., дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість заявлених вимог належними та допустимими доказами по справі.

Щодо заяви розпорядника майна боржника про застосування до вимог ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" строків позовної давності, то судом зазначено про відсутність правових підстав для її розгляду, оскільки відповідної заяви ані боржником, ані кредитором до суду не подано.

Досліджуючи заяву "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" та додані до неї докази, судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 23.09.2013 року між ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" та "ТОВ "Росичі" укладено Договір найму-продажу №130923, за умовами якого ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" (кредитор) передало в найм ТОВ "Росичі" (боржник) навантажувач TAKEUCHI TL 140, номер шасі НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , рік випуску 2008, колір червоно-білий, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 (далі по тексту - "Об`єкт оренди" або "Навантажувач"), а ТОВ "Росичі" зобов`язувався оплачувати орендну плату на умовах Договору. За умовами Договору орендна плата повинна була сплачуватися не пізніше 20 числа кожного поточного місяця.

Згідно Договору строк оренди складав 18 місяців з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі. Строк оренди міг бути змінений за згодою сторін, що повинно бути оформлено угодою сторін.

23.09.2013 року кредитор передав ТОВ "Росичі" Об`єкт оренди в оренду на строк до 23.03.2015 року, що підтверджується актом прийому-передачі навантажувача від 23.09.2013 року.

Відповідно до пункту 2.3. Договору боржник зобов`язаний був протягом 10 днів після закінчення строку оренди, у разі несплати в повному обсязі вартості Об`єкта оренди, повернути Об`єкт оренди кредитору, про що повинен був оформлений та підписаний відповідний акт. З моменту підписання цього акту строк найму повинен був припинитися.

Проте, ТОВ "Росичі" не сплачувало протягом дії Договору орендну плату та не повернуло Об`єкт оренди кредитору у встановлений строк та у встановленому Договором порядку.

У листопаді 2016 року кредитор звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до боржника про розірвання Договору, за наслідками розгляду якої рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2017 року у справі №910/22272/16 позовні вимоги кредитора було задоволено та розірвано Договір найму-продажу №130923 від 23.09.2013 року. Зазначене рішення набрало чинності 06.06.2017 року після апеляційного оскарження.

Даним рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2017 року у справі №910/22272/16 були встановлені наступні обставини:

- строк оренди згідно Договору складає 18 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі;

- на виконання умов Договору, кредитор передав, а боржник прийняв навантажувач, що підтверджується наявним в матеріалах справи підписаним сторонами та скріпленими їхніми печатками акт прийому-передачі навантажувача від 23.09.2013;

- відповідно до п. п. 4.1. - 4.3. Договору боржник зобов`язувався своєчасно сплачувати орендну плату за користування навантажувачем у розмірі 20 000,00 грн. з ПДВ за один календарний місяць;

- на боржника було покладено обов`язок своєчасно та у повному обсязі сплатити орендну плату;

- за Договором найму-продажу №130923 від 23.09.2013 боржником було сплачено грошові кошти в розмірі 20000,00 грн. згідно квитанції №N19KV44694 від 20.10.2016 на суму 10 000,00 грн. та квитанції №N19KV45251 від 24.10.2016 на суму 10 000,00 грн., тобто з порушенням строків оплати, передбачених п. п. 4.2., 9.1. Договору.

Отже, з 06.06.2017 Договір є розірваним, з цього моменту боржник не мав права користуватися Об`єктом оренди і повинен був повернути його кредитору.

21.11.2017 року кредитор звернувся до боржника із вимогою №21/11-17 щодо повернення майна та внесення орендної плати у заявку із припиненням договору, яка залишена без реагування та виконання зі сторони боржника.

02.04.2024 року заявником до суду було подано уточнення вимог, відповідно до яких та з урахуванням того, що Об`єкт оренди не повернутий, а Договір був остаточно розірваний у судовому порядку 06.06.2017, борг з орендної плати складає:

- за період з 13.03.2017 по 06.06.2017 (строк дії Договору) у розмірі 56129,03 грн. (за період 2 місяці та 25 календарних днів із розрахунку 20 000,00 грн. за один календарний місяць);

- неустойка у вигляді подвійного розміру орендної плати згідно з ч. 2 ст.785 ЦК України за період з 07.06. 2017 по 19.12.2023 у розмірі 2 614 444,44 грн. (за період 78 місяців та 13 календарних днів із розрахунку 33 333,33 грн. за один календарний місяць (подвійна плата за користування об`єктом оренди без врахування податку на додану вартість).

Загальний розмір вимог кредитора до боржника становить 2670573,47 грн.

Суд наголошує, що правовідносини сторін, розмір орендної плати та підстави заборгованості були розглянуті Господарським судом міста Києва у справі №910/22272/16 від 14.02.2017 року, рішення в якій було залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 та набуло чинності.

Згідно з частиною 4 ст. 75 ГПК України Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, встановлені у справі №910/22272/16 зазначенні вище обставини не підлягають додатковому доказуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З огляду на те, що Договір був остаточно розірваний 06.06.2017 року, кредитор має законні підстави для пред`явлення вимог щодо стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 56 129,03 грн. (відповідно заяви про уточнення вимог конкурсного кредитора від 02.04.2024 року).

Враховуючи те, що Об`єкт оренди дотепер не повернутий, а Договір був остаточно розірваний 06.06.2017 року, кредитор також має законні підстави для пред`явлення вимог щодо стягнення неустойки.

При цьому, застосовуючи приписи статті 785 ЦК України про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди, суд звертає увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №909/62/18.

Перевіривши наданий розрахунок заборгованості з орендної плати та суми неустойки суд вважає їх обґрунтованими і арифметично правильними. Проте, при додаванні суми заборгованості з орендної плати та суми неустойки заявником було допущено технічну помилку - вказано суму 2 630 573,47 грн., в той час як вірною є сума 2 670 573,47 грн. (56 129,03 грн. + 2 614 444,44 грн.).

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у кредитора правомірно виникло право для звернення до суду із заявою про визнання кредитором боржника на суму 2 670 573,47 грн. на підставі доданих до заяви доказів, а також 6 056,00 грн. судового збору, сплаченого за подання до суду заяви з грошовими вимогами до боржника.

Щодо заяви розпорядника майна боржника про застосування до вимог ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" строків позовної давності, то судом першої інстанції було зазначено про відсутність правових підстав для її розгляду, оскільки відповідної заяви ані боржником, ані кредитором до суду не подано.

Судова не погоджується з такими твердження суду першої інстанції, оскільки тлумачення частин 5, 6 ст. 23 Закону про банкрутство (частин 5, 6 ст. 45 КУзПБ з 21.10.2019 року) у взаємозв`язку зі ст. 256, частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України свідчить, що стороною, яка може зробити заяву про застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог кредитора в процедурі розпорядження майном боржника, слід розуміти інших кредиторів, боржника та розпорядника майна боржника. Відповідні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 09.09.2021 року у справі №916/4644/15.

Тобто, місцевим судом помилково не було розглянуто заяву розпорядника майна боржника про застосування до вимог ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" строків позовної давності, оскільки з такою заявою звернувся правомочний суб`єкт.

Більш того, судом також залишено поза увагою, що у повідомленні від 16.02.2024 про розгляд заяви ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" боржником, як стороною у справі про банкрутство, також було заявлено про пропуск кредитором строку позовної давності.

Таким чином, оскільки кредитором документально доведено та матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості ТОВ "Росичі" перед ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" у заявленому розмірі, то в даному випадку підлягають розгляду та дослідженню заяви розпорядника майна та боржника про застосування строку позовної давності, поважності причин її пропуску та можливого застосування відповідних наслідків пропуску такого строку.

З цього приводу судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється у три роки (ст.257 ЦК України).

В силу приписів ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Водночас, згідно положення пункту 11 Закону України №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020, а також пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) в Україні був встановлений з 12.03.2020 і тривав до 30.06.2023.

Отже, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені на час дії в України карантину.

Аналогічна правова позиція щодо визначення перебігу строку позовної давності відповідно до положень статей 256, 258 та пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладена Верховним Судом у постановах від 06.05.2021 у справі №903/323/20, від 31.05.2022 у справі №926/1812/21, від 22.06.2022 у справі №916/1157/21 та від 13.07.2022 у справі №910/8669/21

Крім того, в силу п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 15.03.2022 року №2120-IX у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема, статтями 257-259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Воєнний стан в Україні встановлено 24.02.2022 року і наразі триває.

Станом на дату звернення з кредиторськими вимогами до боржника Об`єкт оренди кредитору не повернуто.

Таким чином, невиконання боржником обов`язку по поверненню Об`єкту оренди та обов`язку по сплаті грошового зобов`язання на підставі частини 2 статті 785 ЦК України є триваючими правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі частини 2 статті 785 ЦК України виникає у Кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками (строком позовної давності), які передували пред`явленню кредиторської вимоги.

Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц.

Враховуючи те, що постановою Кабінету Міністрів України №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 року з 12.12.2020 року на усій території України був установлений карантин, а 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, законними та обґрунтованими в даному випадку є грошові кредиторські вимоги до боржника зі сплати орендної плати та згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за період з 13.03.2017 року по 19.12.2023 року, які було заявлено ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" у заяві від 18.02.2024 року про уточнення грошових вимог.

Беручи до уваги вищенаведені норми законодавства з урахуванням внесених до ЦК України змін щодо застосування строків позовної давності у зв`язку із карантином в Україні та воєнним станом, судова колегія дійшла висновку, що трирічний строк позовної давності за поданою кредитором заявою до боржника припав на дію введеного в Україні карантину та в подальшому - воєнного стану, а тому строк позовної давності продовжується і, як наслідок, не пропущено.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що хоча судом першої інстанції і не було розглянуто відповідні заяви про застосування строку позовної давності, наведені порушення суду, з рештою, не призвели до прийняття неправильного рішення по суті заявлених вимог, а тому колегія суддів дійшла до висновку, що доводи боржника, викладені в його апеляційній скарзі в цій частині, є недоведеними, безпідставними, необґрунтованими та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду у відповідній частині не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши в апеляційному порядку законність ухвали суду першої інстанції в частині розгляду грошових вимог ТОВ "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані", дослідивши заяву кредитора на підставі наданих останнім та наявних у справі доказів, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про визнання даного товариства кредитором боржника на загальну суму 2 676 629,47 грн., з яких: 6 056,00 грн. - судовий збір (перша черга) та 2 670 573,47 - основний борг (четверта черга), з огляду на доведеність таких вимог належними та допустимими доказами.

Заява ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія" з грошовими вимогами до боржника на суму 4 250 000,00 грн. надійшла до господарського суду міста Києва 23.01.2024 (17.01.2024 року згідно відомостей на конверті), тобто в межах тридцятиденного терміну, передбаченого ст. 45 КУзПБ.

В обґрунтування поданої заяви кредитор посилається на наявність у боржника заборгованості на суму 4250000,00 грн. за укладеним 15.02.2017 року між боржником та ТОВ "БУД-ВВВ" договором відповідального зберігання, правонаступником кредитора за яким виступає ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія" згідно Договір відступлення права вимоги від 06.02.2019, укладеного між ТОВ "БУД-ВВВ" та ТОВ "ФК "Вельвічія".

На підтвердження заявлених вимог ТОВ "ФК "Вельвічія" надано суду копію Договору відповідального зберігання від 15.02.2017, копію Акту №1 здачі-приймання майна від 16.02.2017 до Договору відповідального зберігання від 15.02.2017, копію листа №Р-63 від 15.12.2017, копію вимоги від 20.12.2017, копію додаткової угоди №1 від 12.01.2018 до Договору відповідального зберігання від 15.02.2017, копію Договору відступлення права вимоги №06022019/1 від 06.02.2019, копію Акту №1 здачі-приймання документів від 06.02.2019 за Договору відступлення права вимоги №06022019/1 від 06.02.2019, лист ТОВ "Росичі" від 21.01.2022 року про визнання заборгованості.

Розпорядник майна боржника згідно відомостей про результати розгляду вимог кредиторів №02-01/910/15 243/23/29 від 02.02.2024 року та повідомлення №02-01/910/15 243/23/26 від 31.01.2024 заявлені вимоги визнав обґрунтованими та підтвердженими.

Боржник у відповідному повідомленні від 16.02.2024 про розгляд заяви даного кредитора заявлені кредиторські вимоги також визнав у повному обсязі.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу в частині відхилення вимог ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія", дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість таких вимог належними та допустимими доказами по справі.

Досліджуючи заяву ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія" та додані до неї докази, судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 15.02.2017 між боржником та ТОВ "БУД-ВВВ" укладено Договір відповідального зберігання, згідно п. 1.1 якого ТОВ "БУД-ВВВ" передало, а ТОВ "Росичі" прийняло на відповідальне зберігання науково-технічну документацію (майно), загальною оціночною вартістю 8 600 000,00 грн.

Відповідно до п.1.2 Договору передача майна за переліком на відповідальне зберігання оформлюється Актом здачі-приймання майна, який підписується уповноваженими представниками сторін.

16.02.2017 року ТОВ "Росичі" прийняло від ТОВ "БУД-ВВВ" майно на підставі Акту №1 здачі-приймання майна на відповідальне зберігання.

Загальна вартість майна переданого на відповідальне зберігання за погодженням сторін договору становила 8 600 000,00 грн.

Договором визначено, що місцем зберігання майна є: нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна будинок 7 (адреса місцезнаходження боржника).

15.12.2017 листом за вих. №Р-63 боржник повідомив ТОВ "БУД-ВВВ", що у зв`язку із затопленням приміщення, в якому зберігалось майно, передане ТОВ "Росичі" на зберігання, останнє було знищено.

12.01.2018 між ТОВ "Росичі" та ТОВ "БУД-ВВВ" було укладено Додаткову угоду №1 до Договору відповідального зберігання від 15.02.2017, згідно якої ТОВ "Росичі" визнало факт знищення належного ТОВ "БУД-ВВВ" майна та взяло на себе зобов`язання щодо виплати компенсації вартості за знищення майна у розмірі 4 250 000,0 грн. у строк до 31.12.2021 року.

06.02.2019 між ТОВ "БУД-ВВВ" та ТОВ "ФК "Вельвічія" було укладено Договір відступлення права вимоги №06022019/1, згідно умов якого до ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія" перейшли права вимоги з Договором відповідального зберігання від 15.02.2017.

У відповідь на вимогу кредитора боржник у листі від 21.01.2022 визнав наявну у нього заборгованість перед ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія".

Отже, за твердженням кредитора, загальна сума грошових вимог ТОВ "ФК "Вельвічія" до боржника відповідно до заяви складає 4 250 000,00 грн.

Як передбачено ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2021 у справі №814/803/17 зазначила, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).

Обов`язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено на кредитора (правовий висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №916/4644/15 та від 27.08.2020 у справі №911/2498/18).

У постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №910/21939/15 та від 11.07.2019 у справі №904/2394/18 наведено правовий висновок, що на стадії звернення кредитора з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх грошових вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.

Верховний Суд у постанові від 26.07.2022 у справі №904/4608/21 зауважив, що заяви з кредиторськими вимогами судам слід розглядати із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.

У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 11.02.2020 у справі №904/8484/16, від 07.08.2019 у справі №922/1014/18.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).

Грошові вимоги у справі про банкрутство можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 13.10.2021 у справі №904/2104/19, від 20.09.2022 у справі №911/2796/21).

Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом, із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора. Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.

Отже, незалежно від визнання (не визнання) вимог кредитора боржником та розпорядником майна боржника, суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та визначає правомірність і обґрунтованість грошових вимог кредитора до боржника і за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

Тобто обставини визнання чи заперечення грошових вимог боржником та розпорядником майна боржника не є вирішальним фактором під час розгляду заявлених вимог.

Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Така позиція суду ґрунтується на сталій судовій практиці, відображеній, зокрема, у Постанові КГС у складі ВС від 22.12.2022 у справі №910/14923/20.

Дослідивши матеріали заяви ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія", судова колегія критично ставиться до аргументів заявника та вважає їх необґрунтованими і недоведеними, оскільки кредитором не надано жодних доказів (будь-то актів, довідок, фотографій) на підтвердження факту затоплення приміщення за адресою м. Київ, Дніпровська набережна, 7, в якому зберігалось майно, внаслідок чого, за твердженням заявника та боржника, майно було знищено та виникла заборгованість у розмірі 4 250 000,00 грн., як і не надано відповідних документів (звітів, висновків експерта), які б визначали розмір збитків кредитора, завданих знищенням відповідного майна.

Обставина фіксації сторонами договірних відносин у відповідних правочинах факту знищення майна та узгодження між ними порядку відшкодування збитків у зв`язку із його знищенням в даному конкретному випадку не є достатньою для встановлення факту існування заборгованості, оскільки у разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.

Судова колегія наголошує, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданої заяви з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Така правова позиція викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.09.2021 року у справі №910/866/20, від 27.05.2021 у справі №924/556/20, від 07.10.2020 року у справі №914/2404/19, від 11.02.2020 у справі №904/8484/16, від 07.08.2019 року у справі №922/1014/18.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що фактом невиконання боржником зобов`язання перед кредитором не може бути будь-яка заборгованість, а лише та заборгованість, яка є дійсно безспірною та очевидною для всіх учасників справи та суду, тобто не викликає розумного сумніву в її наявності.

З огляду на викладені вище фактичні обставини справи, беручи до уваги положення ГПК України, судова колегія дійшла висновку, що кредитором не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості ТОВ "Росичі" перед ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія" у розмірі 4 250 000,0 грн.

Доводи боржника, викладені в його в апеляційній скарзі в цій частині та доводи апеляційної скарги кредитора є недоведеними, безпідставними, необґрунтованими та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що правових підстав для їх задоволення та скасування оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду у відповідній частині не вбачається.

Враховуючи вищенаведене, переглянувши в апеляційному порядку законність ухвали суду першої інстанції в частині відхилення вимог ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія", дослідивши заяву кредитора на підставі наданих останнім та наявних у справі доказів, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову у визнанні ТОВ "Фінансова компанія "Вельвічія" кредитором боржника з огляду на недоведеність таких вимог належними та допустимими доказами.

Заява ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" з грошовими вимогами до боржника на суму 12 118 500,00 грн. надійшла до господарського суду міста Києва 22.01.2024 (18.01.2024 року згідно відомостей на конверті), тобто в межах тридцятиденного терміну, передбаченого ст. 45 КУзПБ.

В обґрунтування поданої заяви кредитор посилається на наявність у боржника заборгованості на загальну суму 12 118 500,00 грн. за укладеним 23.02.2012 року між боржником та ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр" Договором про надання поворотної фінансової допомоги №850 та укладеним 03.01.2013 року між боржником та ТОВ "Туристична фірма "Курорт-Плюс" Договором про надання поворотної фінансової допомоги №70, правонаступником кредитора за якими виступає ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" згідно Договору про відступлення права вимоги від 19.10.2021, укладеного між ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр" та ТОВ "ФК "Кантієро" та згідно Договору про відступлення права вимоги від 19.10.2021, укладеного між ТОВ "Туристична фірма " Курорт-Плюс" та ТОВ "ФК "Кантієро".

На підтвердження заявлених вимог ТОВ "ФК "Кантієро" надано суду копії Договору про відступлення права вимоги від 19.10.2021, Акту прийому-передачі документації від 19.10.2021 за Договором про відступлення права вимоги від 19.10.2021, Договору про надання поворотної фінансової допомоги №850 від 23.03.2012, Додаткової угоди №1 від 18.07.2017 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги №850 від 23.03.2012, Заяви від 23.03.2012, Заяви від 03.04.2012, Заяви від 06.04.2012, Заяви від 17.04.2012, Заяви від 24.04.2012, Заяви від 25.04.2012, Заяви від 28.04.2012, Заяви від 03.05.2012, Заяви від 10.05.2012, Заяви від 14.05.2012, Заяви від 17.05.2012, Заяви від 18.05.2012, Заяви від 23.05.2012, Заяви від 25.05.2012, Заяви від 29.05.2012, Заяви від 31.05.2012, Заяви від 01.06.2012, Заяви від 06.06.2012, Заяви від 11.06.2012, Заяви від 19.06.2012, Заяви від 01.07.2012, Заяви від 02.08.2012, Заяви від 29.08.2012, Заяви від 04.09.2012, Заяви від 05.10.2012, Заяви від 01.11.2012, Заяви від 19.11.2012, Заяви від 19.12.2012, Заяви від 20.12.2012, Заяви від 27.01.2013, Заяви від 01.03.2013, Заяви від 30.03.2013, Заяви від 24.04.2013, Заяви від 07.05.2013, Заяви від 05.07.2013, Заяви від 22.07.2013, Заяви від 24.07.2013, Заяви від 26.07.2013, Заяви від 05.08.2013, Заяви від 06.08.2013, Заяви від 12.08.2013, Заяви від 15.08.2013, Заяви від 20.08.2013, Заяви від 21.08.2013, Заяви від 29.08.2013, Заяви від 13.09.2013, Заяви від 16.10.2013, Заяви від 22.10.2013, Заяви від 29.10.2013, Заяви від 31.10.2013, Заяви від 08.11.2013, Заяви від 19.11.2013, Заяви від 29.11.2013, Заяви від 18.12.2013, Договору про відступлення права вимоги від 19.10.2021, Акту прийому-передачі документації від 19.10.2021 за Договором про відступлення права вимоги від 19.10.2021, Договору про надання поворотної фінансової допомоги №70 від 03.01.2013, Додаткової угоди №1 від 05.08.2013 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги №70 від 03.01.2013, Додаткової угоди №2 від 18.07.2017 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги №70 від 03.01.2013, Заяви від 23.04.2013, Заяви від 24.04.2013, Заяви від 26.04.2013, Заяви від 29.04.2013, Заяви від 17.05.2013, Заяви від 22.05.2013, Заяви від 27.05.2013, Заяви від 28.05.2013, Заяви від 31.05.201013, Заяви від 01.06.2013, Заяви від 28.06.2013, Заяви від 01.08.2013, Заяви від 08.11.2013, Заяви від 29.11.2013, Заяви від 10.12.2013.

Розпорядник майна боржника згідно відомостей про результати розгляду вимог кредиторів №02-01/910/15 243/23/29 від 02.02.2024 року та повідомлення №02-01/910/15 243/23/27 від 31.01.2024 заявлені вимоги визнав обґрунтованими та підтвердженими.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу в частині відхилення вимог ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро", дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість таких вимог належними та допустимими доказами по справі, зокрема, з підставі відсутності первинних документів на підтвердження заборгованості.

Досліджуючи заяву ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" та додані до неї докази, судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 23.03.2012 між ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр" та ТОВ "Росичі" укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги №850 (далі - Договір №850), за умовами якого позикодавець (ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр") надає позичальнику (ТОВ "Росичі") у власність грошові кошти на безпроцентній поворотній основі у вигляді поворотної фінансової допомоги (позики) у розмірі, визначеному у п.2.1. цього договору, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором (п.1.1. Договору).

Згідно п. 2.1. Договору №850 поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 10 000 00,00 грн. за письмовим запитом позичальника (боржника).

Пунктом 2.3., 2.4. Договору сторони погодили, що поворотна фінансова допомога надається шляхом перерахування позикодавцем на вказаний позичальником рахунок на строк 10 років від дати отримання позичальником конкретного траншу фінансової допомоги, але не більше ніж до 31.12.2023.

Відповідно до положень Додаткової угоди №1 від 18.07.2017 до Договору №850 ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр" та ТОВ "Росичі" визнали факт надання поворотної фінансової допомоги на загальну суму 7 922 000,00 грн. згідно наведеного переліку траншів на вказані банківські рахунки ТОВ "Росичі", в свою чергу ТОВ "Росичі" було здійснено часткове повернення фінансової допомоги на користь ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр" на загальну суму 1 262 000,00 грн., що підтверджується переліком траншів, наведеними в Додатковій угоді №1 до Договору №850.

Як вбачається із Додаткової угоди №1 до Договору №850 транші здійснювались в період з 23.03.2012 по 18.12.2013.

У п. 3 Додаткової угоди №1 до Договору №850 сторони визнали, що станом 18.07.2017 року на заборгованість ТОВ "Росичі" перед ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр" складає 6 660 000,00 грн.

В подальшому, 19.10.2021 між ТОВ "ФК "Кантієро" та ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр" було укладено Договір про відступлення права вимоги, згідно п. 1 якого ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр" відступило на користь ТОВ "ФК "Кантієро" права вимоги за Договором про надання поворотної фінансової допомоги №850 від 23.03.2012, укладеного між ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр" та ТОВ "Росичі" у розмірі 6 660 000,00 грн.

Згідно Акту прийому-передачі документації від 19.10.2021 року до даного Договору про відступлення ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр" було передано ТОВ "ФК "Кантієро" Договір про надання поворотної фінансової допомоги №850 від 23.03.2012, Додаткову угоду №1 від 18.07.2017 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги №850 від 23.03.2012, заяви на видачу поворотної фінансової допомоги, а саме: від 23.03.2012, від 03.04.2012, від 06.04.2012, від 17.04.2012, від 24.04.2012, від 25.04.2012, від 28.04.2012, від 03.05.2012,від 10.05.2012, від 14.05.2012, від17.05.2012, від 18.05.2012, від 23.05.2012, від 25.05.2012, від 06.06.2012, від 11.06.2012, від 19.06.2012, від 01.07.2012, від 02.08.2012, від 29.08.2012, від 04.09.2012, від 05.10.2012, від 01.11.2012, від 19.11.2012, від 19.12.2012, від 20.12.2012, від 27.01.2013, від 01.03.2013, від 30.03.2013, від 24.04.2013, від 07.05.2013, від 05.07.2013, від 22.07.2013, від 24.07.2013, від 26.07.2013, від 05.08.2013, від 06.08.2013, від 12.08.2013, від 15.08.2013, від 20.08.2013, від 21.08.2013, від 29.08.2013, від 13.09.2013, від 16.10.2013, від 22.10.2013, від 29.10.2013, від 31.10.2013, від 08.11.2013, від 19.11.2013, від 29.11.2013, від 18.12.2013.

Отже, за твердженням кредитора, боржник має непогашені зобов`язання перед ТОВ "ФК "Кантієро" за Договором №850 в розмірі 6 660 000,00 грн.

Окрім наведеного, судом також встановлено, що 03.01.2013 між ТОВ "Туристична фірма "Курорт-Плюс" та ТОВ "Росичі" укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги №70 (далі - Договір №70), за умовами якого позикодавець (ТОВ "Туристична фірма "Курорт-Плюс") надає позичальнику (ТОВ "Росичі") поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором (п.1.1. Договору).

Згідно п.2.1. Договору №70 в редакції Додаткової угоди №1 від 05.08.2013 до Договору №70 поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в межах суми 6 000 000,00 грн.

Пунктом 2.3. Договору сторони погодили, що перерахування грошових коштів здійснюється позикодавцем на поточний рахунок позичальника та/або вказаний в письмовій заявці.

Згідно пункту 3.1. Договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 03.03.2021 року.

Відповідно до положень Додаткової угоди №2 від 18.07.2017 до Договору №70 ТОВ "Туристична фірма "Курорт-Плюс" та ТОВ "Росичі" визнали факт надання поворотної фінансової допомоги на загальну суму 5 496 500,0 грн. згідно наведеного переліку траншів на вказані банківські рахунки ТОВ "Росичі", в свою чергу, ТОВ "Росичі" було здійснено часткове повернення фінансової допомоги на користь ТОВ "Туристична фірма "Курорт-Плюс" на загальну суму 38 000,00 грн., що підтверджується переліком траншів, наведеними в Додатковій угоді №2 до Договору№70.

Як вбачається із Додаткової угоди №2 до Договору №70 транші здійснювались в період з 23.04.2013 по 17.12.2013.

У п. 3 Додаткової угоди №2 до Договору №70 сторони визнали, що станом 18.07.2017 року на заборгованість ТОВ "Росичі" перед ТОВ "Туристична фірма "Курорт-Плюс" складає 5 458 500,00 грн.

В подальшому, 19.10.2021 між ТОВ "ФК "Кантієро" та ТОВ "Туристична фірма "Курорт-Плюс" було укладено Договір про відступлення права вимоги, згідно п. 1 якого ТОВ "Туристична фірма "Курорт-Плюс" відступило на користь ТОВ "ФК "Кантієро" права вимоги за Договором про надання поворотної фінансової допомоги №70 від 03.01.2013, укладеного між ТОВ "Туристична фірма "Курорт-Плюс" та ТОВ "Росичі", у розмірі 5 458 500,00 грн.

Згідно Акту прийому-передачі документації від 19.10.2021 року до даного Договору про відступлення ТОВ "Туристична фірма "Курорт-Плюс" було передано ТОВ "ФК "Кантієро" Договір про надання поворотної фінансової допомоги №70 від 03.01.2013, Додаткову угоду №1 від 05.08.2013 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги №70 від 03.01.2013, Додаткову угоду №2 від 18.07.2017 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги №70 від 03.01.2013, заяви на видачу поворотної фінансової допомоги, а саме: від 23.04.2013, від 24.04.2013, від 26.04.2013, від 29.04.2013, від 17.05.2013, від 22.05.2013, від 27.05.2013, від 28.05.2013, від 31.05.2013, від 01.06.2013, від 28.06.2013, від 01.08.2013, від 01.10.2013, від 08.11.2013, від 29.11.2013, від 10.12.2013.

Отже, за твердженням кредитора, боржник має непогашені зобов`язання перед ТОВ "ФК "Кантієро" за Договором №70 в розмірі 5 458 500,00 грн.

Таким чином, загальна сума заявлених ТОВ "ФК "Кантієро" грошових вимог за Договором №850 та Договором №70 становить 12 118 500,00 грн.

Однак, як вірно встановлено судом, до поданої заяви кредитором не додано доказів виникнення заборгованості ТОВ "Росичі" перед ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр" та ТОВ "Туристична фірма "Курорт-плюс" за вказаними договорами про надання фінансової допомоги, а також доказів виконання вказаних договорів, не додано виписок по рахунках, які б підтверджували передачу грошових коштів, тобто ТОВ "ФК "Кантієро" не надано жодних первинних документів (платіжних доручень, меморіальних ордерів, виписок з особового рахунку у банку тощо), які б підтверджували надання грошових коштів боржнику на підставі вищевказаних договорів, а також облікових регістрів, в яких була б відображена кредитна заборгованість боржника за вказаними кредитними договорами.

Судова колегія зазначає, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

У той же час, розрахунок заборгованості також не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних (запитуваних) сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (кредитора).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів кредитора кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 №6-16цс15.

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, що кореспондується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц.

При цьому, суд зазначає, що жодних первинних документів (платіжних доручень чи меморіальних ордерів позикодавця, виписок з особового рахунку у банку як позикодавця, так і боржника тощо) на підтвердження заборгованості заявником надано не було, а перелік траншів, якими нібито підтверджується факт надання та отримання боржником коштів, не є первинним документом.

В свою чергу, визнання боржником заборгованості без надання відповідних доказів отримання грошових коштів боржником не може бути належним та допустимим доказом наявності такої заборгованості та її розміру.

Судова колегія зазначає, що ТОВ "Росичі", як позичальник та особа, грошові вимоги до якої заявлені до визнання у даній справі про банкрутство, визнаючи та підтверджуючи вимоги ТОВ "ФК "Кантієро", не було позбавлено права до дати проведення судом першої інстанції попереднього засідання отримати в банківській установі виписки з власних рахунків на підтвердження факту отримання відповідних позикових коштів та надати їх суду, однак своїм правом не скористалось.

Окрім наведеного, під час розгляду заяви ТОВ "ФК "Кантієро" суд апеляційної інстанції також враховує висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 року у справі №01/1494(14-01/1494) стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та стосовно ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство.

Так, згідно наведеної постанови, на підставі аналізу законодавства про банкрутство, яким керується суд на стадії попереднього засідання під час розгляду кредиторських вимог, у сукупності з положеннями процесуального закону щодо диспозитивності у господарському процесі, щодо прав та обов`язків кредитора як сторони у справі про банкрутство, щодо порядку доведення стороною даних, вказаних в обґрунтування своїх вимог і заперечень, щодо порядку надання доказів у справі, а також з урахуванням численної практики Верховного Суду з даного питання, судом касаційної інстанції зроблено наступні висновки:

- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16);

- проте, обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 18.04.2019 у справі №914/1126/14, від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16);

- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16);

- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18);

- відтак, завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду: від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 18.04.2019 у справі №914/1126/14, від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16);

- отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17);

- ухвала, прийнята за результатами попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів; для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня) (постанови: від 18.04.2019 у справі №914/1126/14, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17);

- метою апеляційного суду є перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи по суті повторно (постанова Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/116/18).

Так, предметом розгляду у цьому судовому провадженні є грошові вимоги ТОВ "ФК "Кантієро", що ґрунтуються на невиконанні боржником своїх зобов`язань за договорами про надання поворотної фінансової допомоги та договорами відступлення права вимоги за цими договорами.

На підтвердження заявлених грошових вимог кредитором було подано низку документів у копіях, про які було зазначено вище.

В розумінні положень ГПК України подані ТОВ "ФК "Кантієро" документи є доказами, на підставі яких суди встановлюють обставини, що входять до предмета доказування у справі.

З цього приводу слід зазначити, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.

Саме на цьому принципі акцентувала увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №814/803/17.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №910/21939/15 та від 11.07.2019 у справі №904/2394/18 наведено правовий висновок, відповідно до якого на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.

Особливістю провадження у справах про банкрутство є те, що в межах цього провадження суди розглядають багато різних спорів, щодо яких законодавцем визначено окремі процедури та особливості їх розгляду в межах єдиної процедури банкрутства. Одним з різновидів таких спорів є розгляд спірних вимог конкурсного кредитора, який оспорюється боржником або іншим кредитором боржника. Відтак, при розгляді спірних вимог кредиторів суди повинні керуватися спеціальними нормами законодавства про банкрутство, які визначають обов`язки конкретного кредитора щодо доказування розміру кредиторських вимог, визначають обсяг доказування, предмет доказування спірних кредиторських вимог, право суду відмовити у визнанні спірних вимог внаслідок неподання заявником документів, що їх підтверджують.

Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.

Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог.

Отже, за своєю правовою природою такий предмет спору не є тотожним спору про право, який розглядається у позовному провадженні.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 у справі №911/2498/18.

Крім того, правового висновку про обґрунтованість відмови судів у визнанні грошових вимог кредитора-заявника внаслідок неподання таким кредитором належних та достатніх документальних доказів у справу про банкрутство при поданні заяви конкурсним кредитором суди дійшли у справах №910/21939/15 (постанова Верховного Суду 23.04.2019) та №904/2104/19 (постанова Верховного Суду 28.07.2020). Така практика є сталою судовою практикою як при застосуванні статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так при застосуванні статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.

З огляду на викладені вище фактичні обставини справи, беручи до уваги положення ГПК України, судова колегія дійшла висновку, що кредитором не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості ТОВ "Росичі" перед ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" у розмірі 12118500,00 грн.

Твердження боржника та скаржника в апеляційних скаргах про те, що наявність заборгованості погоджено сторонами у відповідних двосторонніх договорах з посиланням на ст. 204 ЦК України, не є достатнім для встановлення факту існування заборгованості, оскільки у разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши в апеляційному порядку законність ухвали суду першої інстанції в частині розгляду вимог ТОВ "ФК "Кантієро", дослідивши заяву кредитора на підставі наданих останнім та наявних у справі доказів, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову у визнанні ТОВ "ФК "Кантієро" кредитором боржника з огляду на недоведеність таких вимог належними та допустимими доказами.

Разом з тим, відповідні документи, про відсутність яких було зазначено місцевим господарським судом, та які, на думку скаржника, частково підтверджують його вимоги до боржника, були надані апелянтом ТОВ "ФК "Кантієро" лише 27.01.2025 суду апеляційної інстанції разом з клопотанням про долучення доказів.

Так, в додатках до клопотання містяться банківські виписки боржника в АТ "Сенс Банк", якими, за твердженням скаржника, підтверджується отримання ТОВ "Росичі" частини фінансової допомоги від ТОВ "Туристична фірма "Курорт-Плюс" та ТОВ "Туристична фірма "Курортцентр".

Беручи до уваги наведені вище обставини щодо обов`язку доведення належними доказами своїх кредиторських вимог, а також сталу судову практику щодо розгляду грошових вимог конкурсних кредиторів, колегія суддів вважає, що прийняття та розгляд додаткових доказів у підтвердження обґрунтованості грошових вимог конкурсних кредиторів на стадії апеляційного перегляду справи в порядку ст. 269 ГПК України має бути здійснено з дотримання принципу диспозитивності.

Так, за змістом частин 2 та 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 03.04.2019 у справі №913/317/18 та від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - заявника кредиторських вимог).

Тобто, відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №914/1725/19; від 12.01.2021 у справі №01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі №925/1052/19; від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).

Отже, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, але лише якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Однак, при поданні таких доказів, зокрема отриманих на адвокатський запит, скаржником не зазначено жодних об`єктивних обставин та не надано жодних доказів на підтвердження неможливості подання таких доказів, за наявності відповідного обов`язку, разом із заявою з кредиторськими вимогами або до дату проведення попереднього засідання суду першої інстанції.

Тобто, неподання ТОВ "ФК "Кантієро" суду першої інстанції доказів, які в подальшому було надано в суді апеляційної інстанції, залежало виключно від волевиявлення скаржника, тобто мало суб`єктивний характер.

Отже, судова колегія не вбачає в даному випадку виняткових обставин, з яким законодавство пов`язує можливість прийняття нових доказів в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, скаржником в даному випадку не наведено достатнього та належного обґрунтування існування винятковості випадку, з яким пов`язано прийняття під час апеляційного провадження додаткових доказів, які не були предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того, на переконання колегії суддів, прийняття та дослідження в якості доказів означених вище документів судом апеляційної інстанції у справі про банкрутство під час розгляду грошових вимог ТОВ "ФК "Кантієро" порушуватиме принцип диспозитивності.

За таких обставин, оскільки в порушення свого обов`язку апелянтом не надано таких доказів як до заяви з кредиторськими вимогами, так і до дня проведення судом попереднього засідання, на час розгляду справи в суді першої інстанції вказані докази в матеріалах справи були відсутні і місцевий господарський суд не мав можливості їх дослідити, а скаржником, в свою чергу, не обґрунтовано об`єктивними причинами неможливість їх подання до суду першої інстанції, то колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх прийняття до уваги у якості належних доказів на підтвердження викладених у апеляційній скарзі обставин під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржників щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржників судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвалу місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, безпідставні, необґрунтовані та недоведені, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що правових підстав для їх задоволення та скасування ухвали в оскаржуваній частині не вбачається.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційних скарг ТОВ "ФК "Вельвічія", ТОВ "ФК "Кантієро" і ТОВ "Росичі" та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у даній справі в оскаржуваній частині, такі апеляційні скарги залишається без задоволення, а ухвала суду першої інстанції у відповідній частині - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вельвічія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/15243/23 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/15243/23 залишити без змін в частині:

- визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю ЕНД ТІ Трейдінг компані" кредитором боржника на загальну суму 2 676 629,47 грн.;

- відмови у визнанні кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вельвічія" на суму 4 250 000,00 грн.;

- відмови у визнанні кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" на суму 12 118 500,00 грн.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 03.03.2025 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Б.В. Отрюх

С.В. Сотніков


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	06.02.2025
Оприлюднено	07.03.2025
Номер документу	125635075
Судочинство	Господарське
Категорія	Інші справи

Остапенко О.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 06.02.2025 по справі 910/15243/23ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/15243/23

Постанова від 06.02.2025

Постанова
від 06.02.2025 по справі 910/15243/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД