Рішення

від 06.02.2025 по справі 910/11936/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2025Справа № 910/11936/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Національної академії наук України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ",

2) Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України

про визнання недійсним договору та стягнення 63 515, 93 грн.

Представники:

від прокуратури: не з`явився;

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Єфременко В.М.;

від відповідача-2: не з`явився;

вільний слухач: Плюта К.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Солом`янська окружна прокуратура міста Києва в інтересах держави в особі Національної академії наук України (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" (далі-відповідач 1) та Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України (далі-відповідач 2), в якому просить суд:

- визнати недійсним договір № 60В200-605-24b про постачання електричної енергії споживачу від 20.02.2024, укладений між Інститутом теплоенергетичних технологій Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" на користь Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України 63 515, 93 грн, а з Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України одержані ним за рішенням суду 63 515, 93 грн стягнути в дохід держави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між відповідачами 20.02.2024 було укладено договір № 60В200-605-24b про постачання електричної енергії споживачу на суму 63 515,93 грн з ПДВ, за наслідками проведення публічних закупівель UA-2024-02-20-012837-a. Проте, договір № 60В200-605-24b від 20.02.2024 укладено з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та Закону України "Про санкції", оскільки до кінцевого бенефіціарного власника ТОВ "ТВІЙ ГАЗЗБУТ", застосовані обмежувальні заходи, що визначені Законом України "Про санкції", а тому замовник повинен був прийняти рішення про відмову учаснику процедури закупівлі в участі у відкритих торгах та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника процедури закупівлі, з огляду на те, що кінцевий бенефіціарний власник учасника процедури закупівлі є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення нею публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.11.2024.

07.11.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1, зокрема зазначає, що ТОВ "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" відсутнє у переліку юридичних осіб згідно з додатком 2 рішення РНБО України від 18 червня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", тобто щодо відповідача-1 відсутні заборони на здійснення публічних закупівель товарів, робіт та послуг. Також, відповідач-1 вказує на те, що органом державного фінансового контролю не здійснювалась перевірка процедури закупівлі № UA-2024-02-20-012 837-а, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Крім цього, відповідач-1 просить суд поновити процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву.

У судовому засіданні 07.11.2024 розглянувши клопотання відповідача-1 про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, враховуючи характер спірних правовідносин, необхідність дослідження всіх обставин справи, суд вважає за необхідне поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву.

Також, у судовому засіданні 07.11.2024 судом оголошено перерву до 05.12.2024.

11.11.2024 до суду надійшла відповідь Солом`янської окружної прокуратури міста Києва на відзив, в якій прокурор, зокрема зазначає, що виконання зобов`язань за оспорюваним договором призвело до отримання прибутку ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ», яке контрольоване особою, щодо якої застосовані персональні санкції, а відтак відмежування юридичної особи від її бенефіціарного власника, до якого застосовано санкції за здійснення діяльності, спрямованої на заподіяння шкоди державним інтересам є безпідставним. Також, прокурор вказує на те, що відсутність висновків органу державного фінансового контролю не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки такі висновки є необов`язковими.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/11936/24 призначено на 23.01.2025.

21.01.2025 до суду надійшли додаткові пояснення Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України.

У судовому засіданні 23.01.2025 оголошено перерву до 06.02.2025.

У цьому судовому засіданні представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог.

Представники прокуратури, позивача та відповідача-2 у судове засідання не з`явилися, однак були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви та довідкою Господарського суду міста Києва про доставку процесуального документа (ухвала суду від 23.01.2025) в електронний кабінет відповідача-2.

Приймаючи до уваги, що представники прокуратури, позивача та відповідача-2 були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників прокуратури, позивача та відповідача-2 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 06.02.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 підтвердила свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. При цьому, Велика Палата наголосила, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі України "Про прокуратуру" інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (пункт 27 зазначеної постанови).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.

Виконання зобов`язань за договором, укладеним за результатами процедури закупівлі, проведеної з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, може призвести до нераціонального та неефективного використання державних коштів, що не відповідатиме меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріплені в статті 5 даного Закону.

Як вказує прокурор у позові, він пред`являє цей позов в інтересах держави в особі Національної академії наук України, з огляду на наступне.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України є Національна академія наук України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», Національна академія наук України є вищою державною науковою організацією України, яка організовує і здійснює фундаментальні та прикладні наукові дослідження, а також координує проведення фундаментальних досліджень у наукових установах та організаціях України. Національні галузеві академії наук є державними науковими організаціями України, які здійснюють фундаментальні дослідження, організовують, проводять та координують прикладні дослідження у відповідних галузях науки.

Національна академія наук України, національні галузеві академії наук засновані на державній власності, фінансуються з Державного бюджету України, а також з інших, не заборонених законодавством України, джерел фінансування.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за організаційно-правовою формою Національної академії наук України є державною організацією (установою, закладом).

Пунктом 8.1. Статуту Національної академії наук України, ухваленого Загальними зборами Національної академії наук України (постанова від 27.05.2021 № 1) та зареєстрованого Міністерством юстиції України 21.07.2021 наказ № 2591/5 (далі - Статут), визначено, що фінансово-економічною основою діяльності НАН України є фінансування з Державного бюджету України, що складається із загального та спеціального (власні надходження) фондів державного бюджету.

Кошти для забезпечення діяльності НАН України щороку визначаються у Державному бюджеті України окремим порядком (п. 8.2. Статуту).

Відповідно до п. 47 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, довгострокових зобов`язань у рамках державно-приватного партнерства, середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я та здійснення витрат бюджету.

Згідно ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів (ч. 9 п. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Відповідно до п. 8.3. Статуту, Національна академія наук України є головним розпорядником бюджетних коштів.

Згідно п. 1.15. Статуту, Національна академія наук України щорічно подає Кабінету Міністрів України разом з висновками Національної ради України з питань розвитку науки і технологій звіт про результати своєї наукової і науково-технічної діяльності, ефективність управління державним майном та використання бюджетних коштів.

З наведеного вище вбачається, що Національна академія наук України має повноваження контролю щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів.

Прокурор зазначає, що договір № 60В200-605-24b про постачання електричної енергії споживачу від 20.02.2024 було укладено за наслідками проведеної відповідачем-2 закупівлі без використання електронної системи та його оплата проводилась за рахунок коштів державного бюджету.

Враховуючи, що фінансування оспорюваного договору здійснювалось за рахунок коштів Державного бюджету України - Національна академія наук України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів, у даному випадку є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, оскільки контролює використання бюджетних коштів, в тому числі підзвітними та підконтрольними їй установами.

Прокурор зазначає, що використання коштів Державного бюджету України становить суспільний інтерес та неефективне витрачання коштів державного бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольними НАН України суб`єктами незаконних правочинів, порушує економічні інтереси держави. При цьому, НАН України є державною організацією, створеною як неприбуткова державна бюджетна установа.

Суд зауважує, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99).

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваного пункту Договору, на підставі якого ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи, Солом`янська окружна прокуратура міста Києва на виконання вимог, установлених абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направляла на адресу Національної академії наук України листи від 12.06.2024 № 44-6555вих24 та від 25.06.2024 № 44-7009вих-24, в яких повідомила про існування порушення інтересів держави при укладенні спірного договору про постачання електричної енергії і про наявність підстав для визнання його недійсним як такого, що укладений з порушенням вимог законодавства.

Крім того, в зазначених листах Солом`янська окружна прокуратура міста Києва просила надати відомості щодо вжитих та запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

В свою чергу, Національна академія наук України повідомила, що заходи реагування Академією не вживалися, водночас НАН України не заперечує проти вжиття прокуратурою заходів, спрямованих на захист державних інтересів у порушеному питанні.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави, у тому числі, в особі позивача за цим позовом.

Тож, звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що Інститутом теплоенергетичних технологій Національної академії наук України 20.02.2024 в електронній системі публічних закупівель «ProZorro» опубліковано звіт про договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи електричної енергії UA-2024-02-20-012837-a (доступне за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-02-20-012837-a).

Згідно з річним планом закупівель на 2024 рік джерелом фінансування вищевказаної закупівлі є кошти державного бюджету.

Крім того, 20.02.2024 Інститутом теплоенергетичних технологій Національної академії наук України було опубліковано протокол про розкриття тендерних пропозицій UA-2024-02-20-012837-a, згідно якого ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації та відсутні підстави для відмови, установлені ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі».

Тож, 20.02.2024 між Інститутом теплоенергетичних технологій Національної академії наук України (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" (постачальник) укладено договір № 60В200-605-24b про постачання електричної енергії споживачу, відповідно до якого постачальник продає споживачу із 01.02.2024 до 29.02.2024 товар - згідно ДК 021:2025: 09310000-5 Електрична енергія (постачання електричної енергії) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює іні платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно п. 5.1. договору, ціна цього договору становить 63 515, 93 грн, в т.ч. ПДВ 10 585, 99 грн.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами, сріплення печатками сторін (за наявності) і діє до 29.02.2024 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань в частині розрахунків (п. 13.1. договору).

Вказаний договір виконано сторонами у повному обсязі, що підтверджується інформацією з відкритих даних, яка міститься на Єдиному веб-порталі використання публічних коштів за посиланням https://spending.gov.ua/new/transactions.

Таким чином, Інститутом теплоенергетичних технологій Національної академії наук України за договором № 60В200-605-24b від 20.02.2024 на рахунок ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» перераховано з державного бюджету кошти у загальній сумі 63 515, 93 грн.

Отже, обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокуратура зазначає, що відповідно до наявної інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» є ОСОБА_1 . Проте, Указом Президента України № 266/2021 від 24.06.2021 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", додатком 1 якого передбачено застосування відповідних санкцій до фізичної особи ОСОБА_1 . Тож, на думку прокуратури Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» під час участі у торгах UA-2024-02-20-012837-a у складі своєї тендерної пропозиції надало замовнику недостовірну інформацію з приводу того, що кінцевий бенефіціарний власник учасника закупівлі не є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції", а також щодо відсутності будь-яких обставин, які перешкоджають укладенню договору про закупівлю, в свою чергу відповідачем-2 в порушення п.п. 1 п. 44 та п.п. 11 п. 47 особливостей № 1178 не відхилено тендерну пропозицію відповідача-1.

Таким чином, прокурор просить суд визнати недійсним договір № 60В200-605-24b про постачання електричної енергії споживачу від 20.02.2024, укладений між Інститутом теплоенергетичних технологій Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ"; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" на користь Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України 63 515, 93 грн, а з Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України одержані ним за рішенням суду 63 515, 93 грн стягнути в дохід держави.

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що воно відсутнє у переліку юридичних осіб згідно з додатком 2 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021, оскільки не перебуває під санкціями та наголошує, що товариство не є юридичною особою, на яку накладалася санкція у виді заборони на здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг. Будь-які документи, які б підтверджували накладення вищезазначеної санкції безпосередньо на відповідача, відсутні.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом вище, за результатами проведення відкритих торгів № UA-2024-02-20-012837-а, між Інститутом теплоенергетичних технологій Національної академії наук України (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" (постачальник) 20.02.2024 укладено договір № 60В200-605-24b про постачання електричної енергії споживачу.

Вказаний договір виконано сторонами у повному обсязі, що підтверджується інформацією з відкритих даних, яка міститься на Єдиному веб-порталі використання публічних коштів за посиланням https://spending.gov.ua/new/transactions.

Так, правовідносини у сфері державних закупівель регулюються Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі", цей Закон застосовується до замовників, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що замовник відхиляє тендерну пропозицію із зазначенням аргументації в електронній системі закупівель у разі, якщо учасник процедури закупівлі не відповідає кваліфікаційним (кваліфікаційному) критеріям, установленим статтею 16 цього Закону та/або наявні підстави, встановлені частиною першою статті 17 цього Закону.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" ,замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника в разі, якщо учасник процедури закупівлі є особою, до якої застосовано санкцію у виді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції".

За результатами розгляду та оцінки тендерної пропозиції замовник визначає переможця процедури закупівлі та приймає рішення про намір укласти договір про закупівлю згідно з цим Законом. Замовник має право звернутися за підтвердженням інформації, наданої учасником, до органів влади, підприємств установ, організацій відповідно до їх компетенції. У разі отримання достовірної інформації про невідповідність переможця процедури закупівлі вимогам кваліфікаційних критерії, підставам, установленим частиною 1 статті 17 цього Закону, або факту зазначення у тендерній пропозиції будь-якої недостовірної інформації, що є суттєвою при визначенні результатів процедури закупівлі, замовник відхиляє тендерну пропозицію такого учасника (ч. 15 ст. 29 Закону України "Про публічні закупівлі").

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про санкції", з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави, можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про санкції" визначено види санкцій згідно з цим Законом, якими є:

1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

1-1) стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

2) обмеження торговельних операцій;

3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України;

4) запобігання виведенню капіталів за межі України;

5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

6) припинення дії або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, припинення дії чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;

6-1) заборона поширення медіа на території України;

7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

8) заборона користування радіочастотним спектром України;

9) обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж;

10) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;

11) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України;

12) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом;

13) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;

14) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

15) заборона здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави;

16) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність;

17) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю;

18) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;

19) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності;

20) припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами;

21) відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в`їзду на територію України;

22) припинення дії міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

23) анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів чи угод;

24) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення;

24-1) заборона на набуття у власність земельних ділянок;

24-2) заборона діяльності на території України;

24-3) відмова в наданні або скасування дозволу на імміграцію, дії посвідок на постійне чи тимчасове проживання в Україні;

24-4) примусове повернення або примусове видворення за межі України;

24-5) заборона демонстрації та використання символіки терористичних організацій і груп, пропагування ідей та програмних цілей таких організацій (груп), блокування доступу до інформаційних ресурсів, які використовуються для зазначених цілей;

25) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості).

Міністерство економіки України листом від 28.02.2023 № 3323-04/8463-06 надало роз`яснення, що з 25.02.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 17.02.2023 № 157 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178".

Уповноважений орган, який здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель, звернув увагу, що постановою № 157 від 17.02.2023 внесено зміни до п. 44 Особливостей та встановлено підстави для відмови в участі учаснику процедури закупівлі, що передбачені ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі", з певними змінами до п.п. 1, 3, 6, 7, 11, 12 цього пункту.

Зокрема, особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції" виступатиме не лише учасник процедури закупівлі, але й кінцевий бенефіціарний власник, член або учасник (акціонер) юридичної особи - учасника процедури закупівлі.

Вищенаведена позиція законодавця є послідовною та прослідковується у подальших змінах, внесених до постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 471 (зі змінами).

Таким чином, на момент розміщення оголошення Інститутом теплоенергетичних технологій Національної академії наук України про проведення процедури відкритих торгів UA-2024-02-20-012837-а (20.02.2024) подачі учасниками своїх тендерних пропозицій, а також розкриття тендерної пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" діяла постанова Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022 в редакції від 25.02.2023 із змінами.

Згідно з пп. 1 п. 44 Особливостей, замовник відхиляє тендерну пропозицію із зазначенням аргументації в електронній системі закупівель у разі, коли, зокрема, учасник процедури закупівлі зазначив у тендерній пропозиції недостовірну інформацію, що є суттєвою для визначення результатів відкритих торгів, яку замовником виявлено згідно з абзацом другим пункту 42 цих особливостей.

Відповідно до пп. 11 п. 47 Особливостей, замовник приймає рішення про відмову учаснику процедури закупівлі в участі у відкритих торгах та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника процедури закупівлі в разі, коли, зокрема учасник процедури закупівлі або кінцевий бенефіціарний власник, член або учасник (акціонер) юридичної особи - учасника процедури закупівлі є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції", крім випадку, коли активи такої особи в установленому законодавством порядку передані в управління АРМА.

Як передбачено абз. 16 п. 47 Особливостей, учасник процедури закупівлі підтверджує відсутність підстав, зазначених в цьому пункті (крім підпунктів 1 і 7, абзацу чотирнадцятого цього пункту), шляхом самостійного декларування відсутності таких підстав в електронній системі закупівель під час подання тендерної пропозиції.

Разом з тим, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "ТВІЙ ГАЗЗБУТ", якому належить 100% статутного капіталу в юридичній особі та право голосу в юридичній особі є ОСОБА_1 .

Відповідно до приписів статті 64-1 Господарського кодексу України, підприємства, крім державних та комунальних підприємств, зобов`язані встановлювати свого кінцевого бенефіціарного власника (контролера), регулярно оновлювати і зберігати інформацію про нього та надавати її державному реєстратору у випадках та в обсязі, передбачених законом.

Термін «кінцевий бенефіціарний власник (контролер)» розуміється у значенні, що вживається в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Згідно ч. 1 ст. 5-1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», юридичні особи зобов`язані подавати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника або про його відсутність та структуру власності для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Указом Президента України № 266/2021 від 24.06.2021 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) " стосовно осіб, згідно додатків.

У позиції 538 додатку № 1 відповідного рішення РНБО значиться прізвище кінцевого бенефіціарного власника Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" - ОСОБА_1 , щодо якого терміном на три роки прийнято рішення про блокування активів: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) повна заборона заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів; 9) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 10) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 11) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; 12) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; 13) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом України ''Про санкції''.

Указ Президента України від 24.06.2021 № 266/2021 набрав чинності 03.07.2021, отже з вказаної дати щодо ОСОБА_1 , який є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ», застосовані обмежувальні заходи, що визначені Законом України «Про санкції».

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» рішення РНБО, введені в дію указами Президента, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

Отже, учасник процедури закупівлі Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» підпадав під підстави, встановлені п. п. 11 п. 47 Особливостей, замовник повинен був прийняти рішення про відмову учаснику процедури закупівлі в участі у відкритих торгах та зобов`язаний був відхилити тендерну пропозицію вказаного учасника.

Також, враховуючи, що учасник у своїй тендерній пропозиції зазначив недостовірну інформацію, яка була суттєвою для визначення результатів відкритих торгів, замовник на підставі абз. 2 п. 42, пп. 1 п. 44 Особливостей зобов`язаний був відхилити тендерну пропозицію вказаного учасника.

Відтак, суд вважає правомірним твердження прокурора про те, що ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» у своїй пропозиції до Тендерної документації вказав про недостовірну інформацію, яка є суттєвою для визначення результатів відкритих торгів та не відхилена у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі".

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідачів стосовно того, що саме ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» відсутнє у переліку юридичних осіб згідно з додатком 2 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021, оскільки останнє не перебуває під санкціями, з огляду на наступне.

У даному випадку прокурором не заперечується той факт, що ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» відсутнє у переліку юридичних осіб, до яких застосовані спеціальні економічні та інші обмежувальні санкції, проте суд звертає увагу на ту обставину, що винагородоодержувачем (кінцевим беніфеціаром) ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» є ОСОБА_1 , до якого рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.

Таким чином, виконання зобов`язань за оспорюваним договором призвело до отримання прибутку ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ», яке контрольоване особою, щодо якої застосовані персональні санкції, при цьому, відмежування юридичної особи від її бенефіціарного власника, до якого застосовано санкції за здійснення діяльності, спрямованої на заподіяння шкоди державним інтересам, є штучним та становить собою прояв надмірного формалізму, позаяк не враховує правової та майнової залежності юридичної особи від її власника.

Тож, викладені вище обставини свідчать про недотримання відповідачами вимог Закону України "Про публічні закупівлі" при обранні переможцем процедури закупівлі учасника - ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ», оскільки вказаним товариством під час участі у процедурі відкритих торгів було надано недостовірну інформацію, що була суттєвою при визначенні результатів самої процедури закупівлі.

Згідно ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічна норма викладена у ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.03.2019 № 922/1391/18, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), який означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

Питання про те, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом. При цьому вирок суду, постановлений у кримінальній справі, не є єдиним та обов`язковим доказом вини.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При цьому ч. 5 ст. 13 Цивільного кодексу України, якою регламентовано цілі реалізації цивільних прав, не допускає їх використання з метою неправомірного обмеження конкуренції, а також недобросовісну конкуренцію.

Закон України "Про публічні закупівлі", як зазначено в його преамбулі, визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

У постанові від 10.06.2021 у справі № 910/114/19 Верховний Суд виклав таку правову позицію: визначене положеннями Закону України "Про публічні закупівлі" спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави хоч і має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, проте одночасно слугує захисту інтересів держави, а тому така процедура спрямована, перш за все, на задоволення потреб держави у певних групах товарів, робіт і послуг в особі конкретних замовників, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Відтак, прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" вимог.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1 стаття 216 Цивільного кодексу України).

Отже, договір, укладений між відповідачами за результатами закупівлі, що проведена із порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", підлягає визнанню недійсним, оскільки його зміст суперечить вимогам Закону.

Суд зазначає, що порушення відповідачами вимог Закону України "Про публічні закупівлі" при проведенні процедури закупівлі, створює загрозу порушень економічних інтересів держави, внаслідок укладення незаконного правочину, завдання шкоди відповідному бюджету у вигляді незаконних витрат коштів, що також не відповідає принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, що закріплені в статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі".

Таким чином, договір № 60В200-605-24b про постачання електричної енергії споживачу від 20.02.2024, укладений між відповідачами без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та порушує правові та економічні засади держави, а також приписи санкційного регулювання.

Враховуючи викладене, вимога прокуратури про визнання договору № 60В200-605-24b про постачання електричної енергії споживачу від 20.02.2024, укладеного між Інститутом теплоенергетичних технологій Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" недійсним є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ", маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, взяло участь у проведенні процедури закупівлі, надало недостовірні дані щодо відсутності підстав для відхилення тендерної пропозиції, внаслідок чого отримало кошти у розмірі 63 515, 93 грн.

Вищенаведене свідчить про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" умислу на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави й суспільства, з метою отримання прибутку.

Враховуючи викладене, та наявність умислу лише у Товариства з обмеженою відповідальністю ""ТВІЙ ГАЗЗБУТ", як сторони оспорюваного договору, одержані ним 63 515, 93 грн за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.

Таким чином, вимоги прокуратури про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" на користь Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України 63 515, 93 грн, а з Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України одержані ним за рішенням суду 63 515, 93 грн в подальшому стягнути в дохід держави підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем-1 у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених прокурором в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

Що стосується посилання відповідача-1 на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.12.2024 у справі № 922/3275/23, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 904/1145/19, від 04.06.2020 у справі № 904/1923/19.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Зі змісту постанови Верховного Суду від 12.12.2024 у справі № 922/3275/23 вбачається, що наведені у ній висновки стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки предметом розгляду у справі № 922/3275/23 було стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" та Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України про визнання недійсним договору та стягнення 63 515, 93 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи наведені приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд дійшов висновку, що понесені прокурором витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача-1 (Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ").

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Національної академії наук України - задовольнити.

2. Визнати недійсним договір № 60В200-605-24b про постачання електричної енергії споживачу від 20.02.2024, укладений між Інститутом теплоенергетичних технологій Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" (вул. Князів Острозьких, буд. 32/2, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код - 43965848) на користь Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України (вул. Андріївська, буд. 19, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код - 21609277) 63 515 (шістдесят три тисячі п`ятсот п`ятнадцять) грн 93 коп., а з Інституту теплоенергетичних технологій Національної академії наук України (вул. Андріївська, буд. 19, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код - 21609277) одержані ним за рішенням суду 63 515 (шістдесят три тисячі п`ятсот п`ятнадцять) грн 93 коп. стягнути в дохід держави.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ГАЗЗБУТ" (вул. Князів Острозьких, буд. 32/2, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код - 43965848) на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, буд., 45/9, м. Київ, 03150,ідентифікаційний код - 02910019) 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп. - судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 05.03.2025.

Суддя Щербаков С.О.