Ухвала

від 05.03.2025 по справі 454/4098/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 454/4098/24

провадження № 61-2635ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 11 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь кошти в сумі 1 000 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди та 29,00 грн матеріальної шкоди, завданих в результаті незаконних дій судді Шевченківського районного суду м. Києва шляхом постановлення незаконної ухвали від 29 квітня 2022 року у справі № 761/7746/22.

Сокальський районний суд Львівської області ухвалою від 11 листопада 2024 року відмовив у відкритті провадження у справі в частині вимог до Шевченківського районного суду м. Києва на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Львівський апеляційний суд постановою від 20 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 11 листопада 2024 року - без змін.

22 лютого 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 11 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми статей 8, 40, 55, 56, 124, 129 Конституції України, статей 3, 4, 11, 15, 26, 28, 82, 186, 263 ЦПК України та статті 16, 22, 1167, 1176 ЦК України. Тобто, суди не зазначили відповідні норми права, які вказують, що дані справи не розглядаються судами, а також не роз`яснили йому, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Крім того, вказує, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц та ухвалах Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 454/2468/21, від 10 травня 2022 року у справі № 463/1053/22, від 13 травня 2022 року у справі № 454/673/22, від 16 червня 2022 року у справі № 454/551/22, від 10 листопада 2022 року у справі № 454/2857/22, від 12 травня 2023 року у справі № 463/1733/23, від 23 жовтня 2024 року у справі № 463/8708/24.

Вивчивши касаційну скаргу та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.

За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, що підтверджено, зокрема, висновками Верховного Суду у постановах від 03 червня 2021 року у справі № 2-1210/11, від 08 червня 2021 року у справі № 2-1207/2011.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (частини перша, друга статті 124 Конституції України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Тлумачення вказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду та суддів, який за своєю суттю, є засобом, що гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини з питання імунітету суддів зауважував, що такий імунітет має законну мету, оскільки є засобом забезпечення належного здійснення правосуддя (рішення у справах «Ернст та інші проти Бельгії», N 33400/96, § 47-57, від 15 липня 2003 року, «Плахтєєв та Плахтєєва проти України № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц дійшла наступних висновків:

«Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року).

Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного чи адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року)».

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц.

Установивши, що позовна заява ОСОБА_1 містить вимоги до Шевченківського районного суду м. Києва про відшкодування шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді цього суду при ухваленні судового рішення в іншій справі, які не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження в частині цих вимог на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

При цьому в частині вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, Сокальський районний суд Львівської області 11 листопада 2024 року відкрив провадження у справі.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, узгоджуються з вищенаведеними актуальними правовими висновками Верховного Суду, а доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема й норм Конституції України, на які послався заявник, а також про порушення норм процесуального права.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин.

Також, посилання заявника в касаційній скарзі на висновки, викладені в ухвалах Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 454/2468/21, від 10 травня 2022 року у справі № 463/1053/22, від 13 травня 2022 року у справі № 454/673/22, від 16 червня 2022 року у справі № 454/551/22, від 10 листопада 2022 року у справі № 454/2857/22, від 12 травня 2023 року у справі № 463/1733/23, від 23 жовтня 2024 року у справі № 463/8708/24, не заслуговують на увагу, оскільки висновки, на які посилається скаржник, не є висновками Верховного Суду у розумінні статті 263 ЦПК України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягають окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про внесення до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статей 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 11 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов