Окрема думка

від 05.03.2025 по справі 646/7414/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_3

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 646/7414/17 (провадження № 13-35зво24)

Короткий виклад історії справи

Вироком від 15 вересня 2021 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області визнав винуватими і засудив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за частиною третьою статті 365, частиною третьою статті 186 та частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 14 лютого 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 змінив. Зокрема, виключив з мотивувальної частини вироку посилання суду на порушення порядку затримання 06 квітня 2017 року обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі пункту 2 частини першої статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) без ухвали слідчого судді.

Постановою від 21 грудня 2023 року Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зазначеній частині залишив без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що вони, будучи працівниками правоохоронного органу, за встановлених судом обставин вчинили перевищення влади та службових повноважень, що супроводжувалося застосуванням насильства, погрозою застосування насильства, застосуванням спеціальних засобів та болісними діями, за відсутності ознак катування, що спричинило тяжкі наслідки. А також ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою змовою групою осіб з проникненням у житло вчинили грабіж та розбій, спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) 12 вересня 2024 року ухвалив остаточне рішення у справі «Спариш та Куцманд проти України» (Case of Sparysh and Kutsmand v. Ukraine, заяви № 49709/18, № 49870/18), яким констатував порушення Україною статей 3 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку з неналежними умовами тримання під вартою та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

Крім того, ЄСПЛ постановив, що було порушено Конвенцію у зв`язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду, пославшись на таблицю в додатку, та вказав, що держава-відповідач має виплатити заявникам по 7500 євро компенсації матеріальної та моральної шкоди.

Зокрема, ЄСПЛ встановив такі порушення: статті 3 Конвенції - використання металевих кліток у залах судових засідань та неналежні умови тримання під час перевезень; пункту 1 статті 5 Конвенції - незаконне затримання за відсутності рішення суду; пункту 3 статті 5 Конвенції - надмірна тривалість тримання під вартою під час досудового розслідування; пункту 5 статті 5 Конвенції - відсутність належного відшкодування за незаконне затримання чи тримання під вартою; пункту 1 статті 6 Конвенції - надмірна тривалість кримінального провадження; статті 13 Конвенції - відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з надмірною тривалістю кримінального провадження.

Захисник засуджених подав до Верховного Суду заяви про перегляд за виключними обставинами судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. Просив скасувати вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року та постанову Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи необхідність перегляду судових рішень на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 КПК України, захисник посилався на те, що у Рішенні у справі «Спариш та Куцманд проти України» ЄСПЛ визнав порушення Україною пункту 1 статті 5 Конвенції у зв`язку з незаконним затриманням заявників за відсутності рішення суду. Захисник звертає увагу, що під час досудового розслідування і судового розгляду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стверджували про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з неправомірним затриманням без ухвали слідчого судді та відсутністю для цього підстав, передбачених статтею 208 КПК України.

Ураховуючи наявність усталеної практики ЄСПЛ з приводу застосування статті 208 КПК України, суди, на думку захисника, могли і повинні були виправити зазначені порушення, однак цього не зробили. До того ж, як вважає захисник, рішення Верховного Суду не містить жодних аргументів, з яких не взято до уваги актуальну практику ЄСПЛ, яка стосувалась умов застосування статті 208 КПК України. На переконання захисника, за обставин ухвалення ЄСПЛ 12 вересня 2024 року остаточного рішення у справі «Спариш та Куцманд проти України», в якому констатовано порушення Україною приписів пункту 1 статті 5 Конвенції і неправильне застосування положень статті 208 КПК України, постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2023 року, з огляду на приписи частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», підлягає скасуванню як така, що суперечить висновкам ЄСПЛ.

Також захисник стверджує про недопустимість доказів, отриманих внаслідок незаконного затримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі статті 208 КПК України, та вважає, що в сукупності з іншими констатованими ЄСПЛ у цій справі порушеннями прав людини ухвалення обвинувального вироку в цьому конкретному випадку не може вважатися таким, що здійснено у законний спосіб та з доведенням вини поза розумним сумнівом.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 646/7414/17 заяви захисника ОСОБА_4 про перегляд за виключними обставинами вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року, ухвали Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року та постанови Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що згідно із частиною першою, пунктом 2 частини третьої статті 459 КПК України виключною обставиною для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. При цьому системне тлумачення положень глави 34 КПК України дає підстави для висновку про те, що перегляд за виключними обставинами є екстраординарною процедурою перегляду, коли після завершення розгляду кримінального провадження по суті пред`явленого обвинувачення встановлені виключні обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення (пункти 48, 49).

Водночас рішення ЄСПЛ від 12 вересня 2024 року у справі «Спариш та Куцманд проти України» (Case of Sparysh and Kutsmand v. Ukraine, заяви № 49709/18, № 49870/18) не містить висновків про те, що в основі констатованих порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які б ставили під серйозний сумнів майбутній результат провадження або що їх було спричинено ухваленими стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішеннями, котрі й надалі зумовлюють негативні наслідки для заявників і не можуть бути усунуті (виправлені) в інший спосіб, аніж повторний розгляд справи. ЄСПЛ у справі «Спариш та Куцманд проти України» не оцінював судових рішень за результатами кримінального провадження на національному рівні та не робив висновку про порушення права заявників на справедливий судовий розгляд чи вирішення по суті кримінальної справи № 646/7414/17, що могло б поставити під серйозний сумнів законність рішень національних судів (пункти 53, 54).

Зміст рішення Суду у справі «Спариш і Куцманд проти України» та відсутність у ньому висновку про те, що встановлені порушення Конвенції були спричинені такими рішеннями судів, існування яких і надалі зумовлює шкідливі наслідки, яких не можна усунути (виправити) іншим способом, аніж їх скасуванням, переконують Велику Палату у відсутності підстав для вжиття заходів індивідуального характеру з метою відновлення порушених прав заявників (пункт 65).

Водночас захисник ОСОБА_4 стверджує, що заява ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про порушення права на справедливий судовий розгляд ще перебуває на розгляді у ЄСПЛ. Велика Палата неодноразово наголошувала, що підставою для втручання в остаточні рішення національних судів є саме встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань за Конвенцією. Тому питання, що не були предметом дослідження міжнародної судової установи, перебувають поза межами перегляду справи за пунктом 2 частини третьої статті 459 КПК України (постанова Великої Палати від 28 листопада 2023 року, справа № 1-7/12) (пункти 68, 69 постанови).

Отже, рішення ЄСПЛ не містить висновків про те, що встановлені стосовно заявників порушення Конвенції вплинули на загальну справедливість провадження на національному рівні або в основі визнаних ЄСПЛ порушень лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, що не можуть бути усунуті в інший спосіб, ніж повторний розгляд справи (пункт 71).

Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 375 КПК України кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

Я не погоджуюсь з висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про те, що зміст рішення ЄСПЛ у справі «Спариш і Куцманд проти України» свідчить про відсутність підстав для вжиття заходів індивідуального характеру з метою відновлення порушених прав заявників.

Так, у рішенні від 12 вересня 2024 року у справі «Спариш і Куцманд проти України» (заяви № 49709, № 49870) ЄСПЛ встановив порушення низки конвенційних положень: статей 3 та 13 (неналежні умови тримання під вартою та відсутність будь-якого ефективного засобу юридичного захисту щодо цього; використання металевих кліток у залах судових засідань); пункту 1 статті 5 (незаконний арешт без судового рішення); пункту 3 статті 5 (надмірна тривалість досудового тримання під вартою); пункту 5 статті 5 (відсутність компенсації за незаконний арешт або тримання під вартою); пункту 1 статті 6 і статті 13 (надмірна тривалість кримінального провадження та відсутність будь-якого ефективного засобу юридичного захисту щодо цього).

Більшість із цих порушень, дійсно, не можуть тягнути за собою перегляд судових рішень по суті кримінального провадження, оскільки не є такими, що впливають на загальну справедливість провадження на національному рівні або ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Водночас, на моє переконання, встановлене ЄСПЛ порушення статті 5 Конвенції могло бути підставою для перегляду щонайменше постанови суду касаційної інстанції.

Зокрема, ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв`язку з тим, що 06 квітня 2017 року заявники були заарештовані без рішення суду в рамках кримінального розслідування зловживання владою та розбою, що мали місце у квітні та травні 2016 року (при цьому у відповідних звітах зазначалося, без надання будь-яких подробиць, що арешт заявників був здійснений одразу після вчинення злочину і що існували неназвані свідки або докази, які вказували на них як на злочинців). При цьому в заявах про перегляд судових рішень за виключними обставинами наголошувалося на тому, що під час цього затримання у ОСОБА_2 було вилучено флеш-носій, який було використано як один із доказів, покладених в основу обвинувального вироку суду. Наведені питання були предметом оцінки національних судів, які зрештою відкинули відповідні аргументи сторони захисту.

Зі змісту постанови Касаційного кримінального суду від 21 грудня 2021 року вбачається, що національні суди дійсно посилалися, як на доказ винуватості, на флеш-носій, вилучений під час затримання ОСОБА_2 , яке Касаційний кримінальний суд вважав законним (зокрема, про цей доказ йде мова у пунктах 32-33, 36-37 вказаної постанови), а ЄСПЛ - таким, що порушує статтю 5 Конвенції.

Водночас відповідно до положень частини першої статті 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У заявах про перегляд судових рішень за виключними обставинами захисник ОСОБА_4 зазначав, що констатовані ЄСПЛ порушення можна усунути лише шляхом застосування такого додаткового заходу індивідуального характеру, як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

На думку захисника, адекватним способом поновлення прав засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та відновлення попереднього юридичного стану, в якому вони перебували до порушення Україною міжнародних зобов`язань за статтею 3, пунктами 1, 3, 5 статті 5, пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції, є повторний розгляд справи зі скасуванням оскаржених судових рішень та передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала частково погодитися з доводами захисника засуджених та виснувати про те, що у цій справі існує достатньо тісний причинно-наслідковий зв`язок між встановленим ЄСПЛ фактом незаконного затримання та подальшим судовим розглядом кримінального провадження по суті, тому перегляд рішень національних судів є належним засобом restitutio in integrum.

Висновки

Отже, вважаю, що у цій справі були наявні підстави для того, щоб задовольнити заяви захисника засуджених про перегляд за виключними обставинами судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, скасувати вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року та постанову Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2023 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суддя ОСОБА_3