Рішення

від 04.02.2025 по справі 457/23/25

ТРУСКАВЕЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 457/23/25

провадження №2/457/79/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Марчука В.І.,

секретар судового засідання Ярова О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської області, про позбавлення батьківських прав, -

з участю позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Малицького В.К.,

відповідачки ОСОБА_2 , -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської області, про позбавлення батьківських прав.

Обґрунтовує позовні вимоги тим, що 16 червня 1995 року між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб, проте ним подано позов про розірвання шлюбу, оскільки більше двох років не проживають разом та не ведуть спільне господарство. Відповідачка проживає окремо від сина за адресою: АДРЕСА_1 . Ще під час шлюбу позивач неодноразово намагався повернути ОСОБА_2 до сім?ї, однак все марно, з боку відповідачки дій по збереженню шлюбу не було. Неповнолітній син ОСОБА_3 проживає разом із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 і батько самостійно виховує та утримує його, що підтверджується актом обстеження умов проживання складеного службою у справах дітей Трускавецької міської ради та Актом про фактичне проживання. Позивач одноособово займається утриманням сина, якому виповнилось 16 років, його здоров?ям, розвитком та вихованням. Відповідач життям сина практично не цікавилася та не цікавиться, не телефонує, не виявляє жодного бажання спілкуватись з ним та приймати участь у його вихованні, протягом тривалого вже часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов?язків щодо виховання та утримання дитини, жодних спроб на відновлення відносин зі своїм сином не робить, це свідчить про те, що вона не тільки ухиляється від виконання своїх батьківських обов?язків, але й свідомо не бажає їх виконувати. Такі її дії є навмисними і свідомо направлені на звільнення від утримання, догляду і будь-якого піклування, пов?язаного з вихованням дитини. Крім цього, ОСОБА_2 не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює умов для отримання ним освіти. Дана обставина доводить винну поведінку матері, яка свідомо нехтує своїми обов?язками утримувати свого сина. Таке ставлення матері об?єктивно не може сприяти нормальному вихованню дитини, якому постійно потрібно відчувати на собі материнську любов, піклування, увагу та турботу. Відтак, позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав - це, насамперед, спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у його долі оскільки така поведінка матері приносить сину глибокі страждання. Дані обставини підтверджуються також заявою ОСОБА_2 від 26.08.2024 року. Сину ОСОБА_4 позивачем забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення. Просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді від 10 січня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04 лютого 2025 року підготовче провадження в справі закрито, призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні підтримав подану ним позовну заяву та доводи щонаведені у ній, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача - адвокат Малицький В.К. у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задоволити їх.

Відповідачка у судовому засіданні зазначила, що не заперечує щодо задоволення позовних вимог, оскільки догляд та утриманням сина здійснює лише відповідач.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Трускавецької міської ради за викликом суду не з`явилася, подала суду письмове клопотання про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримує.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні повідомила, що ОСОБА_2 дійсно не піклується та не виховує свого сина ОСОБА_3 , і він проживає зі своїм батьком.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні підтвердила, що ОСОБА_2 протягом двох років не проживає з ОСОБА_1 та їх спільним сином ОСОБА_3 . Участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, батько самостійно піклується про дитину та забезпечує її всім необхідним.

Заслухавши думку учасників судового засідання, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України, з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого Стебницькою міською радою від 20 грудня 2007 року, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №158 від 26 серпня 2024 року, за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Згідно Акту про факт проживання/не проживання особи №163 від 26 серпня 2024 року, за адресою АДРЕСА_3 встановлено факт проживання ОСОБА_8 .

Згідно акту обстеження умов проживання від 10 вересня 2024 року, складеного начальником та спеціалістом СуСД Трускавецької міської ради, за адресою: АДРЕСА_2, помешкання забезпечено всіма необхідними для нормальної життєдіяльності умовами. Для дитини обладнано окрему кімнату з всіма необхідними речима. За адресою фактично проживають: ОСОБА_7 (бабуся), ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини

Згідно зі ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Стаття 150 СК України встановлює обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини та передбачає, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно ч. 2 ст.141 СК України розірвання шлюбу між батьками, окреме проживання їх від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У відповідності з ч. 2 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.

У відповідності з ч. 4 ст.155 СК України ухилення кого-небудь із батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків.

Чинне законодавство зазначає, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку батьків, яку можна вважати юридичною відповідальністю. Ухилення від виконання юридичного обов`язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Згідно із п.16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини, а відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Оскільки згідно з чинним законодавством України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати її, батьки зобов`язані надавати дитині належне батьківське виховання, оскільки право на виховання - є одним із основних прав дитини, якщо ж батьки не виконують свої функції, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, це є підставами для позбавлення їх батьківських прав.

Невиконання батьківського обов`язку з боку відповідачки суперечить ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Рішенням виконавчого комітету Трускавецької міської ради затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зокрема, вказаним висновком встановлено, що мама дитини - ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, проживає окремо, участі у вихованні дитини не приймає. ОСОБА_2 самоусунулася від виховання сина ОСОБА_3 та подала заяву шо не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно.

Відповідно до ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно вимог ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст.8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, зокрема, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Верховний Суд у своїй постанові від 24.10.2018 по справі №761/2855/17 також вказав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, та можливе в разі доведення умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її харчування, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного огляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначенні фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

На думку суду, надано достатньо доказів, які свідчать про ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків щодо виховання неповнолітньої дитини, байдуже ставлення, у ході розгляду справи знайшли своє підтвердження ті обставини, що відповідачка не бере участі в матеріальному утриманні сина, не займається його вихованням та лікуванням, а тому, на думку суду, наявні підстави, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 .

Окрім цього, згідно долученої до матеріалів справи нотаріально-завіреної заяви ОСОБА_2 вбачається, що остання відмовляється від батьківських прав на сина та дає згоду на позбавлення її батьківських прав щодо неї.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачка самоусунулася від виховання свого сина, не бажає нести за нього відповідальність і виконувати свій батьківській обов`язок, жодних спроб на відновлення відносин із ним не робить, наміру змінити своє ставлення до дитини не виявляє, більше того, не заперечила щодо позбавлення її батьківських прав, тому суд приходить до висновку, що відповідачку ОСОБА_2 слід позбавити батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідатиме інтересам дитини.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов задоволити.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Трускавецької міської ради, місце реєстрації: Львівська область, м. Трускавець, вул. Бориславська, 2, код ЄДРПОУ 36518184.

Суддя: В. І. Марчук