Рішення

від 06.03.2025 по справі 120/9550/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 березня 2025 р. Справа № 120/9550/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши у письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрекскавація - В" до Державної служби з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Укрекскавація - В" (далі ТОВ "Укрекскавація - В", позивач) з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю постанови відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 036880 від 20.06.2024 в сумі 17000 грн.

Ухвалою від 22.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що статтею 48 Закону № 2344-ІІІ обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Вказав, що відсутність необхідних документів, в даному випадку відсутня товарно-транспортна накладна на вантаж, визначених положеннями Закону № 2344-ІІІ та Порядку № 1567 на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті від 17.05.2024 №АР040504.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до направлення на перевірку від 13.05.2024 службовими особами відповідача 17.05.2024 на автодорозі М-21 Виступовичі - Житомир - Могилів-Подільський, проведено перевірку транспортного засобу FRED FG-120, реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом марки Wielton NJ-4, реєстраційний номер НОМЕР_2 який належить ТОВ "Укрекскавація - В", за кермом транспортного засобу перебував водій ОСОБА_1 .

За результатами перевірки складений Акт № АР040504 від 17.05.2024, в якому вказано, що водій здійснював внутрішні вантажні перевезення вантажів транспортним засобом не обладнаним контрольним пристроєм тахографом без оформлення документів передбачених ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», відповідальність, за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт"; перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки ТТН, яка містить обов`язкові реквізити відповідно до ЗУ «Про автомобільний транспорт», чим порушено п. 11.1 наказу МТЗУ №363 від 14.10.1997; водій не веде індивідуальну контрольну книгу водія, чим порушено вимоги наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010, також відсутня копія графіку змінності водіїв.

20.06.2024 відповідачем прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від № ПШ 036880 від 20.06.2024, якою накладений штраф в розмірі 17000 грн. за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Позивач вважає таку постанову протиправною, оскільки перевезення своїм транспортним засобом своє обладнання між своїми об`єктами та у водія на момент перевірки був наявній подорожній лист №021184 виписаний на 16-17.05.2024 на перевезення, а тому необхідність у оформленні ТТН та наявність тахографа у даному випадку відсутня.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Предметом спірних правовідносин є правомірність застосування до позивача санкцій за порушення положень чинного законодавства, зокрема у вигляді адміністративного господарського штрафу.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року №2344-III(Закон №2344-III).

Постановою Кабінету України №103 від 11.02.2015, затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті ( з подальшими змінами_, відповідно до п. 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 8 Положення №103).

З огляду на викладене, Укртрансбезпека та її територіальні органи під час здійснення своїх повноважень діють як суб`єкти владних повноважень, яким надано повноваження щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт з правом прийняття відповідних рішень, обов`язкових до виконання.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (Закон № 2344-III).

За ч. 12 ст.6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частиною 17 ст. 6 Закону №2344-ІІІ встановлено, що рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

За визначенням у ст. 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відповідно до пунктів 1, 2 цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

За п. 14 Порядку рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Частиною 2 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

З наведеною нормою кореспондується зі ст. 18 Закону України "Про автомобільний транспорт", якою передбачено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники, зокрема, зобов`язані організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України.

Стосовно накладання штрафу, в зв`язку із відсутністю у водія товарно-транспортної накладної суд зазначає:

Абзацом 1 частини першої статті 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.

В розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. А товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, перевізник - фізична або юридична особа-суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

Пунктом 11.1. розділу 11 «Правила оформлення документів на перевезення» цих Правил передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (підпункт 11.2 розділу 11 Правил перевезення вантажів) .

Положеннями статті 48 Закону №2344-III визначений перелік документів, які повинні мати автомобільні перевізники та водії для здійснення внутрішніх перевезень, одним із яких є товарно-транспортна накладна, яку законодавець визначив як єдиний документ призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом. Тому відсутність такого документа під час перевірки уповноваженим органом є підставою для притягнення перевізника до відповідальності установленої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III. Виключенням з цього правила є лише випадки якщо перевезення здійснюється фізичною особою за рахунок власних коштів та для власних потреб.

Суд встановив, що позивач не заперечує відсутність вказаних документів у водія на момент перевірки. В той же час, позивач зазначає, що на момент проведення перевірки ТОВ "Укрекскавація-В" не перебував як автомобільний перевізник відповідно до закону, оскільки сідловий тягач, що також належить позивачу перевозив з одного об`єкта на інший бульдозер, що також належить позивачу.

Як встановлено судом, у справі, що розглядається, позивач є власником транспортного засобу.

Спірним у цій справі є питання правомірності стягнення з позивача як власника транспортного засобу адміністративно-господарських санкцій та визначення такого власника транспортного засобу - позивача в якості автомобільного перевізника.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.

Отже, відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладається виключно на автомобільних перевізників.

Суд зазначає, що товарно-транспортна накладна є документом, який складається з метою оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів. Автомобільний перевізник не може визначатися лише тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, які зазначені в акті. Автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-ІІІ), а не власник/користувач транспортного засобу.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20.

До основного виду діяльності позивача віднесено 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Відповідач не заперечує, що під час здійснення рейдової перевірки у водія був наявний подорожній лист №021184 на 16.17.05.2024.

Тобто, здійснення руху автомобільного транспорту не було пов`язане з перевезенням вантажу на комерційній основі. Зазначене виключає в цих правовідносинах статус позивача, як автомобільного перевізника.

Крім того, суд зазначає, що акт перевірки - це лише один із доказів, який повинен братися до уваги під час розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт. Чинним законодавством не визначено такий акт як єдиний доказ вчинення правопорушення перевізником. Цей документ є лише службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлення порушень вимог чинного законодавства відповідними суб`єктами, однак наведені в акті обставини повинні бути підтвердженні іншими доказами.

Суд зазначає, що під час проведення перевірки та розгляду справи відповідач повинен встановити всі обставини, які призвели до порушення вимог законодавства. Проте, в межах розгляду цієї справи відповідач не надав будь-яких відомостей про надання позивачем послуг перевезення вантажів на договірних умовах.

Таким чином, позивач у спірних правовідносинах не є перевізником у розумінні Закону №2344-ІІІ, а тому, за встановлених обставин притягнення позивача до відповідальності за порушення вимог цього закону є протиправним.

Щодо відсутності у водія на час перевірки тахографа, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 8 статті 53 Закону № 2344 водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв, тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

Згідно з статтею 18 Закону № 2344 з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, який затверджений Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 (Положення № 340).

Згідно з пунктом 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. (далі - ТЗ).

На підставі пункту 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Згідно з пунктом 6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Таким чином, законодавством визначено обов`язковість обладнання вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тон тахографами, а у випадку відсутності тахографа водій вантажного автомобіля з повною масою понад 3,5 тон повинен мати індивідуальну контрольну книжку, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування і є іншим способом контролю водіїв.

Порядок використання тахографів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 (Інструкція № 385).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385 тахограф це обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

За приписами пункту 3.3. Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Згідно з пунктом 3.5 Інструкції № 385 перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, суд дійшов до висновку, що положеннями статті 48 Закону № 2344 передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбаченої Інструкцією № 385 та Положенням № 340.

Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Такий контроль здійснюють уповноважені органи Уктрансбезпека шляхом проведення перевірок, зокрема, рейдових.

У зв`язку з цим, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти уповноваженим особам документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

До документів для здійснення внутрішніх перевезень обов`язковими є картка водія у випадку обладнання транспортного засобу тахографом або індивідуальна контрольна книжка водія, завдяки якій здійснюється державний контроль за додержанням водієм режиму праці та відпочинку у випадку відсутності тахографа. Уповноважені особи мають право перевіряти наявність вказаних документу під час здійснення як міжнародних, так і внутрішніх перевезеннях.

При цьому, доводи позивача про протиправність спірної постанови зводяться до того, що позивач не є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» та Положення №340, оскільки перевозив належний йому вантаж для власних потреб.

Контролюючий орган не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки 25.03.2024 позивач на зазначеному транспортному засобі надавав послуги з перевезення вантажу на договірних умовах із замовником послуги за плату, а відтак був автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-ІІІ.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірна постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є безпідставною і такою, що підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, позовна заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду із даним позовом було сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Суд, керуючись положеннями ст. 139 КАС України, враховуючи задоволення позову вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4,5,6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн., представником позивача подано до суду: договір про надання правничої допомоги від 03.07.2024 року №153/24; платіжну інструкцію від 04.07.2024 року на суму 7000,00 грн.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, співмірність обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

В той же час, суд вважає, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Беручи до уваги, правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року по справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд також враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 року по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на обставин справи, а саме, те, що справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, виходячи з характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо), кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, суд вважає розмір вартості наданих послуг неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги обставини цієї справи, значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та позицію відповідача про їх неспівмірність, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати противною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби з безпеки на транспорті № ПШ 036880 від 20.06.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000 грн до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрекскавація - В".

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрекскавація - В" понесені витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області).

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрекскавація - В" судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРЕКСКАВАЦІЯВ» (21022, м. Вінниця вул. Айвазовського, буд. 26, код ЄДРПОУ 33088925)

Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (03135, просп. Перемоги, буд. 14, м. Київ, код ЄДРПОУ 39816845)

СуддяВільчинський Олександр Ванадійович