Постанова

від 06.03.2025 по справі 400/5838/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/5838/24

Суддя першої інстанції: Брагар В.С.

Час та місце ухвалення судового рішення « 00:00», м. Одеса

Повний текст судового рішення складений 12.09.2023

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального районного суду м. Миколаєва, територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

24.06.2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Центрального районного суду м. Миколаєва, територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про скасування наказу Центрального районного суду міста Миколаєва від 26.03.2024 року № 63-о/с/2 «Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям Центрального районного суду міста Миколаєва на 2024 рік» (з 25 січня 2024 року); зобов`язання територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату їй надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до ст.52 Закону України «Про державну службу».

В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність дій відповідачів щодо здійснення позивачу перерахунку надбавки за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 25.01.2024 р.) у розмірі 26% посадового окладу.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.09.2024р. визнано протиправним та скасовано наказ Центрального районного суду міста Миколаєва від 26.03.2024 року №63-о/с/2 в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі керівнику апарату суду ОСОБА_1 на 2024 рік (з 25 січня 2024 року) в розмірі 26% посадового окладу; зобов`язано територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі керівнику апарату суду ОСОБА_1 відповідно до ст,52 Закону України «Про державну службу» з 25 січня 2024 року. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України Про державну службу, а не п. 12 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на те, що положення Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» щодо встановлення на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу є чинними, неконституційними не визнавались та не скасовувались, а відтак підстави для їх не застосування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , є працівником Центрального районного суду міста Миколаєва з 2010 року.

Згідно Наказу про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям Центрального районного суду міста Миколаєва на 2024 рік від 26.03.2024 року № 63-о/с/2 позивачу з 25.01.2024 року було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 26 відсотків від посадового окладу, оскільки її вислуга років на державній службі станом на 25 січня 2024 року становить 13 років 01 місяць 13 днів.

01 січня 2024 року набрав чинності Закон України «Про державний бюджет України на 2024 рік»№ 3460-ІХ, абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

На виконання вимог зазначеного Закону Наказом від 26.03.2024 року № 63-о/с/2 «Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям Центрального районного суду міста Миколаєва на 2024 рік» на підставі пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет» позивачу було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 25 січня 2024 року) у розмірі 26 відсотків посадового окладу, оскільки вислуга років на державній службі становила 13 років 01 місяць 13 днів.

Не погоджуючись із зменшенням розміру надбавки за вислугу років державного службовця, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Так, у силу вимог частини першої статті 52 Закону «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Разом з тим, 09.11.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», згідно положень якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України «Про державну службу».

Згідно з розділом «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

При цьому, абз.2 п.12 розділу «Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Згідно з пунктом 13 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Отже, у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2912.2023 №1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» з урахуванням п. 12 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Таким чином, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка не відповідає положенню частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині 3 статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

У даному випадку, за умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не закон про затвердження бюджету України на відповідний рік.

У рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме частина перша статті 52 Закону України «Про державну службу», а не пункт 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

На підставі викладеного, оскільки судом першої інстанції при вирішенні справи правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст.ст.139, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.

Суддя-доповідач А.В. КрусянСудді О.В. Єщенко О.В. Яковлєв