Постанова

від 05.03.2025 по справі 620/10691/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції Скалозуб Ю.О.

Суддя-доповідач Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року Справа № 620/10691/24

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації

України у Чернігівській області,

Державної судової адміністрації України,

Корюківського районного суду Чернігівської області

про визнання протиправним та скасування наказу,

зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - Відповідач - 1), Державної судової адміністрації України (далі - Відповідач - 2), Корюківського районного суду Чернігівської області (далі - Відповідач - 3), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Корюківського районного суду Чернігівської області від 08.02.2024 р. № 4-ос «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям Корюківського районного суду Чернігівської області»;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити з 25.01.2024 перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме частини 1 статті 52 Закону України «Про державну службу», а не пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», відповідно до якого звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі частини 1 статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки а вислугу років на державній службі з та зменшує розмір самої надбавки. При цьому, суд дійшов до висновку, що у межах спірних правовідносин застосуванню підлягає положення частини 1 статті 52 Закону України «Про державну службу», як норма спеціального нормативно-правового акту.

Поряд із цим, суд першої інстанції відзначив, що до Закону України «Про державну службу» будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв`язку із проведенням класифікації посад не вносилось.

3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволення позову відмовити повністю.

Апелянт наполягає на тому, що він, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для нарахування та виплати Позивачці надбавки за вислугу років за стаж державної служби всупереч вимогам встановленим Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік

Разом з тим, ТУ ДСА в Чернігівській області зауважує, що у 2024 році норми пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є спеціальними відносно норм статті 52 Закону України «Про державну службу», а отже саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, Закон № 3460-IX є чинним, неконституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню.

Також Апелянт посилається на Роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби від 10 січня 2024 року № 176.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2024 та від 12.12.2024 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

5. У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

6. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

7. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні з наступних підстав.

8. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 06 квітня 2004 року працює на посаді секретаря судового засідання Корюківського районного суду Чернігівської області відповідно до наказу Корюківського районного суду Чернігівської області № 20 від 06 квітня 2004 року.

Відповідно до наказу керівника апарату Корюківського районного суду від 06 квітня 2021 року № 6-ос від 06 квітня 2021 року Позивачці встановлена надбавка за вислугу років на державній службі в розмірі 50 відсотків посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 06 квітня 2021 року становить 17 років.

Листом Державної судової адміністрації України від 06.02.2024 № 8-3621/24 повідомлено Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про погодження результатів класифікації посад державної служби, зокрема, Корюківського районного суду Чернігівської області з 25.01.2024.

Наказом керівника апарату Корюківського районного суду Чернігівської області від 08.02.2024 № 4-ос «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям Корюківського районного суду Чернігівської області» на підставі пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» ОСОБА_1 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 25 січня 2024 року) у розмірі 30 відсотків посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 25.01.2024 становить 19 років 09 місяців 14 днів.

9. Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), «Про державну службу» 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), «Про Державний бюджет на 2024 рік» від 9 листопада 2023 року № 3460-IX (далі - Закон №3460-IX).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів (стаття 5 Закону України «Про державну службу»).

Відповідно до частини першої статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Статтями 46, 50 Закону України «Про державну службу» встановлено, що стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Згідно з розділом «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. При цьому, абзацом 2 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Згідно з пунктом 13 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Висновки суду апеляційної інстанції.

10. Системний аналіз викладених вище норм права дозволяє колегії суддів стверджувати, що Закон України «Про державну службу» є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини, що виникають у зв`язку зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця, зокрема врегульовує правовідносини щодо оплати праці, заохочення та соціальні гарантії .

11. Разом з тим, колегія суддів відзначає, що у прикінцевих положеннях Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить положенням частини першої статті 52 Закон України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

12. Водночас, як правильно відзначив суд першої інстанції, до Закону України «Про державну службу» будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв`язку із проведенням класифікації посад не вносилось.

13. У контексті зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Так, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше актом. У межах спірних правовідносин спеціальним нормативно-правовим актом є саме Закон України «Про державну службу», а не прикінцеві положення закону про затвердження бюджету України на відповідний рік, а тому застосуванню підлягає саме положення частини 1 статті 52 Закону України «Про державну службу».

14. Принагідно, апеляційний суд відзначає, що Конституційний Суд України неодноразово акцентував увагу на тому, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

У рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України наголошував на тому, що „законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

15. З огляду на викладене вище, враховуючи сталу позицію Конституційного Суду України, колегія суддів не приймає до уваги доводи Апелянта про те, що спеціальним законом у межах спірних правовідносин є Закон України «Про державний бюджет України на 2024 рік».

16. Посилання ТУ ДСА в Чернігівській області на те, що зазначений Закон № 3460-IX є чинним, неконституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню, апеляційний суд також до уваги не приймає, оскільки суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.

17. Більш того, колегія суддів також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

18. Оскільки норма частини першої статті 52 Закону України "Про державну службу" станом на момент виникнення спірних правовідносин не була скасована чи зупинена, до її положень не вносилися зміни, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосовувати положення саме Закону України "Про державну службу".

19. Посилання Апелянта на роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби, судова колегія до уваги не приймає, оскільки такі роз`яснення мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців та не є обов`язковими для врахування судом у контексті ст. 7 КАС України.

20. Разом з тим, колегія суддів відзначає, що задоволення вимог про стягнення недоотриманої надбавки вимагає від суду встановити, серед іншого, належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами.

21. Так, за змістом частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата заробітної плати здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Апелянт, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у кошторисі.

22. Відтак, невиплата Позивачці спірної надбавки в повному обсязі пов`язана із бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

23. З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що для повного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 необхідно вийти за межі позовних вимог, заявлених Позивачкою та доповнити резолютивну частину оскаржуваного рішення суду абзацами четвертим-п`ятим, якими визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII відносно ОСОБА_1 з 25.01.2024; зобов`язати Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII відносно ОСОБА_1 виходячи з положень частини першої статті 52 Закону № 889, відповідно до якої надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

24. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд.

У свою чергу, Європейський суд з прав людини рішення у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.

Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок і саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява №40450/04), пункти 51, 54).

Більш того, у пункті 46 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ також зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (також рішення ЄСПЛ у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п. 19, від 27.05.2004; у справі «Лізанець проти України» (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31.05.2007).

25. Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

26. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

27. Підсумовуючи усе викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області підлягає задоволенню частково, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року - зміні шляхом доповнення.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року - змінити, доповнивши резолютивну частину абзацом четвертим та п`ятим у наступній редакції:

«Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII відносно ОСОБА_1 з 25.01.2024.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII відносно ОСОБА_1 , виходячи з положень частини першої статті 52 Закону № 889, відповідно до якої надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.»

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року в іншій частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 05 березня 2025 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев