Постанова

від 18.02.2025 по справі 140/2686/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 140/2686/24 пров. № А/857/30690/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання: Єршовій С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Ковельської окружної прокуратури на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №140/2686/24 за адміністративним позовом керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській до Волинської обласної ради, Державного виробничо-торгового підприємства Волиньфармпостач про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії (головуючий суддя першої інстанції Андрусенко О.О, час ухвалення за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні, місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту 06.1.2024),-

В С ТА Н О В И В:

Керівник Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області звернувся з позовом до Волинської обласної ради, Державного виробничо-торгового підприємства Волиньфармпостач про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно інформації Ковельського РУ ГУ ДСНС у Волинській області від 25.09.2023 встановлено, що на території м. Любомль наявна захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 07127, що розташована по вул. Чапаєва (нині - Ярослава Мудрого), 10, літера «А» м. Любомль та становить площу 54,9 кв м. Згідно технічної характеристики дане укриття введене в експлуатацію у 1979 році, у разі наявної загрози розраховане на утримання в ньому 130 осіб та є не готовим до використання за призначенням. Також згідно інформації Ковельського РУ ГУ ДСНС у Волинській області від 16.05.2023 встановлено, що балансоутримувачем вказаної споруди є Державне виробничо-торгове підприємство Волиньфармпостач. З матеріалів, які додані до листа Ковельського РУ ГУ ДСНС у Волинській області від 25.09.2023, вбачається, що протирадіаційне укриття №07127 оцінено як неготове до експлуатації. Неготовність протирадіаційного укриття №07127 підтверджується актами оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту, що проведено 10.05.2023, 01.08.2023 балансоутримувачем із участю працівників Ковельського РУ ГУ ДСНС України у Волинській області. При цьому, згідно актів оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту, що проведено 26.11.2019, 13.07.2020, 09.08.2021, 15.02.2021 балансоутримувачем із участю працівників Ковельського РУ ГУ ДСНС України у Волинській області, вказане протирадіаційне укриття оцінювалась як обмежено готове до використання за призначенням. З аналізу долучених актів прослідковується, що вищевказані порушення із року в рік є однаковими, що свідчить про їх тривалий характеру та, як наслідок, невжиття відповідних заходів балансоутримувачем з метою усунення зафіксованих порушень та приведення захисної споруди у стан, придатний до готовності. Крім того, встановлено, що упродовж 2015 року Любомльським РВ ДСНА України у Волинській області проведено дві позапланові перевірки стану готовності вказаної споруди та складені акти реагування щодо порушень вимог законодавства у сферах пожежної, техногенної безпеки, цивільного захисту від 10.02.2015 та 17.03.2015. За результатами вказаних перевірок виявлені аналогічні вказаним вище порушення, що унеможливили приведення захисної споруди у стан придатний до використання. Наведене свідчить про тривалість та систематичність порушень у сфері цивільного захисту, що може призвести до порушень інтересів держави в частині завдання шкоди життю та здоров`ю людей; невжиття ефективних заходів з метою приведення протирадіаційного укриття №07127 до стану готовності суперечить інтересам держави у сфері підготовки країни до оборони в умовах воєнного стану.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року заяву відповідача Волинської обласної ради про залишення позову без розгляду задоволено.

Позов керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області до Волинської обласної ради, Державного виробничо-торгового підприємства Волиньфармпостач про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, Ковельською окружною прокуратурою подана апеляційна скарга, в якій вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема щодо права ДСНС, як центрального органу виконавчої влади на звернення до адміністративного суду з метою реалізації своїх повноважень.

Апелянт вказує, що захисні споруди цивільного захисту є важливими об`єктами, які за необхідності, а саме в разі надзвичайних ситуацій, повітряних тривог, воєнних дій або терористичних актів, здатні розмістити цивільне населення та зберегти їх життя і здоров`я. Тому у разі бездіяльності власника (балансоутримувача) щодо забезпечення утримання захисних споруд цивільного захисту в готовності до використання за цільовим призначенням, ефективним способом захисту є саме звернення з відповідним позовом до суду, як вид державного захисту прав і свобод людини та громадянина. Обмеження права уповноваженого центрального органу виконавчої влади на звернення до суду з метою реалізації своїх повноважень щодо захисту життя та здоров`я людини, які визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, суперечить вищенаведеним припасам Конституції України, які є нормами прямої дії та обов`язкові до виконання.

З аналізу нормативно-правових актів, якими визначається діяльність ДСНС, зокрема п. п. 16, 48 ч. 2 ст. 17-1, ч. 15 ст. 32, ст. ст. 65, 66 КЦЗ України, п. 12 Порядку № 138, п. п. 1, 3, 4, 7 Положення № 1052, вбачається, що ДСНС є органом, який уповноважений діяти від імені держави у сфері цивільного захисту населення, невід`ємною частиною якого є реалізація його повноважень щодо здійснення контролю за станом належного утримання захисних споруд цивільного захисту, їх готовністю до використання за призначенням. Отже, згідно з вищевказаними нормами до повноважень ДСНС належить захист публічного інтересу у сфері цивільного захисту населення. Неготовність до використання за призначенням захисних споруд цивільного захисту, які перебувають на балансі юридичних осіб та повинні забезпечувати укриття цивільного населення, є надзвичайно важливим виключним випадком, який потребує термінового реагування.

Апелянт зазначає, що залишаючи без розгляду позов прокурора у даній справі виключно через відсутність в законі чітко визначеного обов`язку органів ДСНС звертатися з позовами про приведення у готовність споруд цивільного захисту, Волинський окружний адміністративний суд не врахував позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у постановах від 30.01.2019 у справі № 826/2793/18, від 06.02.2019 у справі № 810/3046/17 та від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17 .

Крім цього зауважує, що Законом України від 06.10.2022 № 2655-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», який набрав чинності 29.10.2022, до п. 48 ч. 2 ст. 17-1 КЦЗ України внесено зміни й передбачено, зокрема, право центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту та його територіальних органів, звертатися до адміністративного суду "з інших підстав, визначених законом".

Тобто метою внесення законодавцем змін було уточнення повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, щодо звернення до адміністративного суду та закріплено, окрім визначених у п. 48 ч. 2 ст. 17-1 КЦЗ України підстав та способів захисту, право на звернення з позовами з інших підстав, із використанням усього можливого арсеналу способів такого захисту.

У зв`язку з наведеним, Законом України № 2655-ІХ уточнено повноваження органів ДСНС на звернення до суду з позовами, чим фактично з 29.10.2022 усунуто спірність питання у подібних правовідносинах.

З урахуванням наведеного просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції

Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи прокурор апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду дот суду першої інстанції.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронного листа в електронний кабінет наявні у матеріалах справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 03.04.2024 відповідач Волинська обласна рада подала заяву про залишення позову без розгляду, з огляду на відсутність у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області права на звернення до суду із цим позовом, що тягне за собою відсутність цього ж права у керівника Ковельської окружної прокуратури (а.с. 158-161).

Суд першої інстанції клопотання задовольни та залишив позовну заяву без розгляду з тих підстав, що відсутність права на звернення до суду із позовом, тягне за собою відсутність цього ж права у керівника прокуратури

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка серед іншого, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру»(далі - Закон України «Про прокуратуру») визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із частиною третьою статті 23 указаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, від 13.05.2021 у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Своє право на звернення до суду з цим позовом керівник Ковельської окружної прокуратури обґрунтовує бездіяльністю Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області, яка полягає у невжитті уповноваженим органом дієвих та достатніх заходів з метою зобов`язання відповідачів (власника та балансоутримувача) привести захисну споруду у стан готовності до використання.

Тобто, у позовній заяві прокурор зазначив, що суб`єктом владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області. Але, з огляду на його бездіяльність, інтереси держави ним не захищаються, у зв`язку із чим саме прокурор звертається з цим позовом до суду.

У контексті наведеного варто з`ясувати, чи наділене Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області належним обсягом компетенції щоб набути повноваження позивача у цій справі.

Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України, утримання об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням та експлуатація таких об`єктів здійснюються їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі утримання та експлуатація споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів та інших не заборонених законодавством джерел.

Контроль за станом готовності об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальними органами (у разі їх утворення) спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування шляхом проведення комплексних, контрольних та позапланових обстежень (частина п`ятнадцята статті 32 Кодексу цивільного захисту України).

Згідно із пунктом 3 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 №138(далі - Порядок №138), балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації).

Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку №138).

Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку № 138).

Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту затверджені наказом МВС України від 09.07.2018 № 579(далі - Наказ №579).

Споруди фонду захисних споруд мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни (пункт 1 розділу ІІ Наказу №579). Споруди фонду захисних споруд, їх комунікації, інженерні мережі, інженерне та спеціальне обладнання, системи життєзабезпечення (далі - обладнання споруд фонду захисних споруд) мають утримуватися в належному технічному стані. Утримання та експлуатація обладнання споруд фонду захисних споруд здійснюються згідно з вимогами і рекомендаціями, визначеними технічною документацією на них, а також відповідними нормами і правилами (пункт 7 розділу ІІ Наказу №579).

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1052(далі - Положення №1052) встановлено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Згідно із пунктом 3 Положення №1052 основними завданнями ДСНС є, зокрема: 1) реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; 2) здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.

Відповідно до пункту 4 Положення №1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:

- організовує здійснення заходів щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, забезпечує разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями здійснення контролю за готовністю зазначених споруд до використання за призначенням, веде загальнодержавний електронний облік захисних споруд цивільного захисту;

- організовує здійснення заходів щодо впровадження інженерно-технічних заходів цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, готує пропозиції щодо віднесення населених пунктів та суб`єктів господарювання до відповідних груп (категорій) цивільного захисту;

- здійснює державний нагляд (контроль) у сфері пожежної та техногенної безпеки щодо виявлення та запобігання порушенню вимог законодавства органами та суб`єктами господарювання, аварійно-рятувальними службами, іншими юридичними особами;

- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти;

- складає акти перевірок, приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки, інші обов`язкові для виконання розпорядчі документи, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту;

-застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» від 21.04.2021 №2228-IX із Кодексу цивільного захисту України виключено статтю 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки».

Одночасно, вказаним Законом Кодексу цивільного захисту України доповнено статтею 17-1 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту», згідно із пунктами 16, 48, 51 якої такий суб`єкт владних повноважень:

- реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд;

- звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей;

- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.

В подальшому, Законом України від 06.10.2022 №2655-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності» внесено зміни до Кодексу цивільного захисту України, пункт 48частини другої статті 17-1 після слів «адміністративного суду щодо» доповнено словами «допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо», а після слів «здоров`ю людей» - словами «з інших підстав, визначених законом».

З аналізу наведеного слідує, що законодавством передбачено право ДСНС, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, а після внесення вказаних змін також щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (пункт 48статті 17-1 Кодексу цивільного захисту).

Отже, на підставі аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що Кодекс цивільного захисту України не передбачає повноважень Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача.

Суд першої інстанції вірно висновував, що у позовній заяві керівник Ковельської окружної прокуратури вказав на те, що ДСНС та її територіальні органи з 29.10.2022 наділені повноваженнями на звернення до адміністративного суду також з інших підстав, визначених законом, зокрема, на підставі статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», однак останній не зазначив, з яких саме «інших підстав, визначених законом» він звернувся з вказаною позовною заявою, не навів жодних норм законодавства, які б підтверджували право звернення до суду із заявленими позовними вимогами. Посилання на інші підстави без конкретизації норми права не наділяє прокурора правом звернення до суду.

Повноваження ДСНС та її територіальних органів визначені Кодексом цивільного захисту України та звернення до адміністративного суду здійснюється суб`єктом владних повноважень виключно у випадках, встановлених законом.

Це означає, що звернення до адміністративного суду на виконання владних управлінських функцій передбачає, що така форма реагування має витікати безпосередньо з повноважень цього органу (у певній сфері правовідносин), а право на звернення до суду (з відповідним адміністративним позовом), зміст якого, коли це стосується суб`єкта владних повноважень, прирівнюється до його повноважень, має бути чітко передбачено законом.

Крім цього, з матеріалів справи (а.с. 117) слідує, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області листом від 01.02.2024 №4801-467/4808, у відповідь на лист Ковельської окружної прокуратури від 17.01.2024 №52/1-128вих-24 щодо представництва в суді, повідомило, що законодавством України не передбачено право органу, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, на звернення до адміністративного суду з такими позовними вимогами, які заявлені в рамках розгляду даної справи.

Таким чином, апеляційний суд зазначає, що прокурором у цій позовній заяві визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з цим позовом, який не має права на звернення до суду з ним.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 03.08.2023 у справі №260/4120/22, від 11.08.2023 у справі №560/10015/22, від 09.09.2023 у справі №260/4044/22, від 21.12.2023 у справі №400/4238/22, від 21.02.2024 у справі №580/4578/22.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №580/4578/22 зробив висновок про те, що відсутність права на звернення до суду із позовом, тягне за собою відсутність цього ж права у керівника прокуратури, і такий позов підлягає залишенню без розгляду.

Апеляційний суд також зазначає, що Верховний Суд вже аналізував у низці своїх постанов питання наявності або відсутності у відповідного територіального органу ДСНС права на звернення до суду з позовами у цій категорії спірних правовідносин та подальшим спростуванням права прокурора на таке звернення за наявності факту неналежного або повного невиконання свого обов`язку територіальним органом ДСНС.

Так, зокрема, у постановах Верховного Суду від 3 серпня 2023 року у справі №260/4120/22, від 5 вересня 2023 року у справі № 260/4044/22, від 21 грудня 2023 року у справі № 400/4238/22, від 21 лютого 2024 року у справі № 580/4578/22, від 14 листопада 2024 року у справі № 160/14510/22 та інших, Верховний Суд дійшов висновку, що законодавством передбачено право ДСНС, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування (пункт 48 Кодексу цивільного захисту).

Водночас, у постанові від 23.01.2025р. у справі № 520/16197/23 Верховний Суд висловив таку правову позицію: «Так, пункт 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту із змінами, внесеними згідно із Законом №2655-IX від 6 жовтня 2022 року, викладений у такій редакції: Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.

А отже, на відміну від попередньої редакції указаної норми, чинної на час формування загаданої правової позиції Верховного Суду щодо відсутності у територіального органу ДСНС права на звернення до суду з позовами у цій категорії, законодавець у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту, передбачив право на звернення до суду цього органу також і з інших підстав, визначених законом.

Аналіз цього положення дає змогу зробити висновок, що коло правовідносин, у яких територіальний орган ДСНС може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності ДСНС може набути статусу позивача.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Тому саме прокурор мав довести правові підстави звернення до суду із цим позовом як у частині компетенції ГУ ДСНС у Харківській області, так і своїх повноважень на звернення до суду в інтересах держави.

Водночас скаржник у своїй касаційній скарзі не наводить норму Закону, яка б наділяла ГУ ДСНС у Харківській області правом на звернення до суду з таким позовом.

Аналіз чинних законодавчих положень щодо обсягу повноважень ДСНС дає змогу дійти висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.

У контексті порушеного питання варто також зауважити, що відповідно до частини шостої статті другої Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, зокрема, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів у частині додержання вмісту рідкого біопалива (біокомпонентів) у паливі моторному і паливі моторному альтернативному та/або його відповідності критеріям сталості, державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки, державного контролю за додержанням законодавства у сфері моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів, державного нагляду (контролю) у сфері державних резервів у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Частина четверта статті 4 вказаного Закону визначає, що виключно законами встановлюються:

органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності;

види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю);

повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;

вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності;

спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю);

санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Вказані норми також визначають пряму кореляцію між законодавчим положенням та повноваженням контролюючого органу здійснювати той чи інший вид державного нагляду за діяльністю суб`єктів господарювання…

… Отже, на підставі викладеного суд касаційної інстанції констатує, що оскільки законодавчими положеннями не передбачено право ГУ ДСНС у Харківській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, цей орган не може бути позивачем у цій справі.

З огляду на викладене прокурор у позовній заяві визначив орган, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не може набути статусу позивача.

Покликання скаржника на порушення апеляційним судом норм процесуального права, з огляду на неврахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 травня 2019 року у справі №820/4717/16, Верховний Суд відхиляє, оскільки правовідносини у вказаній справі та справі, що розглядається, є неподібними адже врегульовані відмінними нормативно-правовими актами (їхніми редакціями), та сформовані за різних фактичних обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору.».

Таким чином, встановивши відсутність у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області права на звернення до суду із цим позовом, що тягне за собою відсутність цього ж права у керівника Ковельської окружної прокуратури, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначені в апеляційній скарзі доводи апелянта безпідставними, а висновки суду першої обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали відсутні.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Ковельської окружної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №140/2686/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. НіколінПовне судове рішення складено 28.02.2025