Постанова

від 06.03.2025 по справі 460/4867/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/4867/24 пров. № А/857/21482/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання Волинь-Бетон» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року (головуючий суддя Друзенко Н.В.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м Рівне, у справі №460/4867/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання Волинь-Бетон» до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

08.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання Волинь-Бетон» (далі-Товариство) звернулось в суд з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області (далі Відділ ДН) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №024894 від 16.04.2024.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час перевірки водій зобов`язаний надати особам, які проводять перевірку, протокол перевірки та адаптації тахографу, а у випадку, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, індивідуальну контрольну книжку водія. Суд першої інстанції вказав, що відсутність (не пред`явлення) вказаних документів, на час проведення перевірки, є підставою для застосування адміністративно господарського штрафу. Суд першої інстанції зазначив, що нормами чинного законодавства передбачено виключний випадок, коли водій веде індивідуальну контрольну книгу водія, у разі коли транспортний засіб не обладнано тахографом. Суд першої інстанції вказав, що наявність у водія протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, прямо передбачена Інструкцією №385 та Положенням №340, надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів, та за його відсутності є порушенням статті 48 Закону №2344-ІІІ і є підставою для застосування до автомобільного перевізника адміністративно-господарського штрафу, передбаченого абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-ІІІ, що в досліджуваному випадку судом підтверджено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та позов задовольнити. Апеляційну скаргу обгранковує тим, що за результатами перевірки відповідачем складено акт проведення перевірки №АР 040108 від 15.03.2024, в якому встановлені наступні порушення: «транспортний засіб обладнаний повіреним цифровим тахографом, водій ОСОБА_1 керує транспортним засобом без особистої картки водія» і констатовано порушення вимог Наказів №340 від 07.06.2010 та №385 від 24.06.2010, відповідальність за які передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевезення вантажів без наявності на момент проведення перевірки документів визначених ст.48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» а саме: щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія - особиста - картка водія за попередні 28 (двадцять вісім) днів та поточний день, проте, на думку апелянта відповідачем не вказано який саме документ був відсутній у водія Товариства. Скаржник вказує, що законодавством України не передбачено обов`язок використовувати тахограф у транспортних засобах, які здійснюють внутрішні вантажні перевезення, позаяк такий обов`язок стосується лише транспортних засобів, які здійснюють міжнародні вантажні перевезення, а автомобіль Renault Premium 45019 номерний знак НОМЕР_1 обладнаний цифровим, а не аналоговим тахографом, який не використовує щоденні реєстраційні листки (тахокарти), відповідно дані документи не могли бути надані під час перевірки, що судом першої інстанції не враховано.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 15.03.2024 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області відповідно до направлення на перевірку №001664 від 08.03.2024 на 144 км. а/д М-21 Виступовичі-Житомир-Могилів-Подільський проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.

В ході рейдової перевірки був зупинений транспортний засіб марки Renault Premium 45019 номерний знак НОМЕР_1 з причіпом Spitzer SF -2433-2 номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , який до контролю пред`явив посвідчення водія відповідної категорії серії НОМЕР_3 ; свідоцтво про реєстрацію ТЗ та товарно-транспортну накладну №2378 від 14.03.2024 на вантаж «мінеральний порошок», де автомобільним перевізником зазначено ТОВ «ВО Волинь-Бетон», код ЄДРПОУ 36016172.

За результатами перевірки складено Акт №АР040108 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 15.03.2024, в якому зафіксовано, що під час перевірки виявлено: «транспортний засіб обладнаний повіреним цифровим тахографом, водій ОСОБА_1 керує транспортним засобом без особистої картки водія» і констатовано порушення вимог Наказів МТЗУ №340 від 07.06.2010 та №385 від 24.06.2010, відповідальність за які передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевезення вантажів без наявності на момент проведення перевірки документів визначених ст.48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» а саме: щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія - особиста - картка водія за попередні 28 (двадцять вісім) днів та поточний день.

Водій транспортного засобу підписав Акт перевірки із зауваженнями про те, що «тахографом не користувався у зв`язку з тим, що згідно чинних Законів України тахограф потрібно використовувати тільки для екіпажів, які здійснюють міжнародні перевезення».

За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником Відділу ДН винесено постанову про застосування адміністративного-господарського штрафу 024894 від 16.04.2024, якою на «ТОВ «ВО Волинь- Бетон» накладено штраф у сумі 17000 грн. на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Не погоджуючись з вказаною постановою, Товариство звернулось з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Згідно з частиною 1 статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством (частина 2 статті 48 Закону №2344-III).

Аналіз положень статті 48 Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлений їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

За відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, передбачених статтею 48 Закону № 2344-III зокрема, для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення перевезень вантажу у внутрішньому сполученні.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010, яка поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (далі - Інструкція № 385).

Водночас, до переліку інших документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, передбачених законодавством віднесено, зокрема, в даному випадку, заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016) (п. 3.3 Інструкції № 385).

До переліку інших документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, передбачених законодавством, пункт 3.3 Інструкції № 385 відносить, зокрема, в спірному випадку, особисту картку водія, якщо використовує цифровий тахограф.

Так, Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.06.2010 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку, вимоги якого поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - Положення № 340).

Згідно з пунктом 1.5 Положення № 340 автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами (далі - Перевізник); тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

Згідно із пунктом 6.1 Положення № 340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни (п. 6.2 Положення).

Пункт 6.3 Положення №340 визначає, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Згідно з п. 1.2 Інструкції №385, ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Відповідно до п.1.4 Інструкції №385:

- контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

- тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Відповідно до пункту 3.5 Інструкції № 385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії.

Водночас, непред`явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 48 Закону № 2344-III документів, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.

Так, абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону N 2344-III, визначено, що суб`єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.

Аргументуючи апеляційну скаргу скаржник вказує на те, що в акті №АР040108 15.03.2024 вказано про відсутність особистої карти водія, про відсутність роздруківки даних роботи тахографа, зазначено що позивач здійснював внутрішні, а не міжнародні перевезення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу позивач є власником транспортного засобу марки марки Renault Premium 45019 номерний знак НОМЕР_1 з причіпом Spitzer SF -2433-2 номерний знак НОМЕР_2 .

Вказаний зупинений посадовими особами Укртрансбезпеки транспортний засіб був обладнаний тахографом.

Під час перевірки у водія ОСОБА_1 були відсутні належним чином заповнені щоденні реєстраційні листи режимів праці та відпочинку водія - особиста - картка водія за попередні 28 (двадцять вісім) днів та поточний день, які, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 6.1 Положення №340 та п. 3.3. Інструкції №385 повинні знаходитись у водія.

Водночас, як встановлено судом першої інстанцій та не заперечується позивачем, у акті водієм транспортного засобу ОСОБА_1 чітко зазначено, що тахограф йому використовувати не потрібно, оскільки він виконує внутрішні, а не міжнародні перевезення.

Таким чином, як це правильно встановлено судом першої інстанцій, під час проведення перевірки водій не надав належним чином заповнені щоденні реєстраційні листи обліку робочого часу - тахокарти.

Суд апеляційної інстанції окрім того зауважує, що у відповідності до ст. 18 Закону № 2344 з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані:

організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;

здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;

забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;

здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством. Отже, в розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі №823/1199/17.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 01 лютого 2024 року у справі №600/3906/22-а.

Суд апеляційної інстанції зазначає, системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що непред`явлення водієм особистої картки водія при використанні цифрового тахографу інспекторам Державної служби України з безпеки на транспорті під час проведення рейдової перевірки є підставою для застосування до автомобільного перевізника відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин суд визнає обґрунтованими твердження відповідача про те, що позивач здійснюючи внутрішні перевезення вантажів з обладнаним тахографом, проте без оформлення усіх документів, які передбачені для автомобільного перевізника статтею 48 Закону №2344-ІІІ, а тому допустив порушення законодавства про автомобільний транспорт і до нього правомірно на підставі абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ застосована санкція у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви правомірності оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № АР040108 від 15.03.2024, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Волинь-Бетон" залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року у справі № 460/4867/24- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко