Рішення

від 25.02.2025 по справі 532/2870/24

КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

532/2870/24

2/532/249/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2025 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області в складі:

судді - Омельченко І.І.,

з участю секретаря судового засідання - Логвиненко А.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Галушко С.С.,

відповідачі - СТОВ «Бережнівське», Білицька селищна рада Полтавського району Полтавської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кобеляки в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Бережнівське», Білицької селищної ради Полтавського району Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

12 грудня 2024 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до СТОВ «Бережнівське», Білицької селищної ради Полтавського району Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Позовна заява мотивована тим, що з 1985 року по 2023 рік ОСОБА_1 була членом колгоспу ім. Жданова, КСП «Заповіт» Бережнівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, правонаступником якого є СТОВ «Бережнівське». На балансовому обліку СТОВ «Бережнівське» перебуває 8-квартирний житловий будинок з господарськими побудовами в АДРЕСА_1 . В лютому 1988 року правління колгоспу ім. Жданова надало ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 . Нерухоме майно являє собою трикімнатну квартиру загальною площею 63,7 кв.м., у тому числі, житлова площа 37,6 кв.м. Однак ордер на заселення у квартиру чи будь-який інший дозвільний документ на право володіння та користування їй не видавався. У вказаній квартирі ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає з лютого 1988 року й по цей час. Протягом усього часу проживання в квартирі позивачка утримує та ремонтує її, сплачує за спожиті в ній житлово-комунальні послуги. Вона відкрито і безперервно володіє квартирою протягом майже 37 років. Протягом часу володіння квартирою ОСОБА_1 не здійснювала будь-якого самочинного будівництва (переобладнання), тому нерухоме майно є законним об`єктом. Позивач вважає, що добросовісно заволоділа чужим майном. На цей час квартира не перебуває у власності СТОВ «Бережнівське», в комунальній власності Білицької селищної ради чи власності інших осіб. Позивачці не відомо про те, кому саме належала на праві власності квартира як станом на лютий 1988 року, так і станом на цей час. На момент заволодіння цим майном вона не знала про неправомірність заволодіння майном, оскільки була впевнена в тому, що на це майно не претендують інші особи.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 прохала суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 13 грудня 2024 року по даній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження (а.с.38-39).

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 13 січня 2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с.55-56).

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала та прохала задовольнити повністю.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Галушко С.С. у судовому засіданні позов підтримав та прохав задовольнити повністю.

Представник відповідача СТОВ «Бережнівське» подав клопотання про розгляд справи без його участі. При вирішенні даної справи покладаються на розсуд суду.

Представник відповідача Білицької селищної ради Полтавського району Полтавської області Бабчук В.В. подав заяву про розгляд справи без його участі. Не заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Суд, заслухавши позивача та його представника, свідків, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судом установлено, що з 1985 року по 2023 рік ОСОБА_2 була членом колгоспу ім. Жданова, КСП «Заповіт» Бережнівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, правонаступником якого є СТОВ «Бережнівське» (а.с.11-12,29-31).

Відповідно до свідоцтва № 3030 від 17.10.2002 року про право власності на жилий будинок, виданого на підставі рішення виконкому Бутенківської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області від 03.09.2002 року, на праві комунальної власності СТОВ «Бережнівське» належав 8-квартирний житловий будинок з господарськими побудовами в АДРЕСА_1 (а.с.13).

Згідно листа СТОВ «Бережнівське» № 109 від 11.12.2024 року, багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 перебуває на балансовому обліку СТОВ «Бережнівське» як об`єкт соціальної сфери на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок від 17.10.2002 року № 3030. На підставі рішення засідання правління колгоспу імені Жданова від 29.01.1988 року вирішили надати квартиру у восьмиквартирному жилому домі ОСОБА_3 (а.с.25).

Відповідно до листа виконавчого комітету Білицької селищної ради Полтавського району Полтавської області від 11.12.2024 року № 03.1-28/1440 (а.с.26), у комунальній власності Білицької селищної територіальної громади квартира АДРЕСА_2 не перебуває. Білицькою селищною радою не надавався дозвіл на заселення зазначеної квартири. Інформацією стосовно надання дозволу на заселення органом місцевого самоврядування, правонаступником якого вона є, селищна рада не володіє. Відомості щодо володіння ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_2 в селищній раді відсутні. Фізичні та юридичні особи з приводу майнових прав на зазначену квартиру до Білицької селищної ради не зверталися.

За інформацією, що міститься в погосподарській книзі № 3 за 1991-1995 роки старостинського округу № 1 Білицької селищної ради, в квартирі АДРЕСА_2 проживав такий склад сім`ї: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно запису, що міститься в погосподарській книзі № 14 за 2024-2031 роки старостинського округу № 1 Білицької селищної ради, в квартирі АДРЕСА_2 проживає такий склад сім`ї: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до довідки КП «Кобеляцьке бюро технічної інвентаризації» від 06.12.2024 року № 01-01-427, станом на 31.12.2012 року за адресою: АДРЕСА_4 , нерухоме майно (квартира) за ОСОБА_1 та іншими особами не зареєстровано (а.с.28).

Вказане також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.27).

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні повідомила, що її чоловік працював у колгоспі та в 1983 році йому було надано квартиру в АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру її чоловік оформлював через суд. ОСОБА_1 теж працювала в колгоспі. В лютому 1988 році вона заселилася в квартиру АДРЕСА_5 в даному будинку. З того часу і по цей час вона живе в цій квартирі, доглядає за нею, утримує її.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні повідомила, що її чоловік працював у колгоспі та в 1995 році йому було надано квартиру в АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру її чоловік оформлював у судовому порядку. Їй відомо, що ОСОБА_1 теж працювала в колгоспі. На той момент, коли ОСОБА_8 з чоловіком заселялися в квартиру, ОСОБА_1 проживала і живе по цей час у квартирі АДРЕСА_5 в даному будинку. Вона доглядає за квартирою, утримує її.

Статтею 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання права.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частиною 1 ст. 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

У ч. 4 ст. 344 ЦК України вказано, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Беручи до уваги положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, і те, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2001 року.

При цьому, суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом з тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю (п. 11 Постанови).

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими, захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. В зв`язку з цим, особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що в неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно в зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») (п. 14 Постанови).

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (п. 13 Постанови).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.04.2020 року по справі № 552/1354/18, позов про визнання права власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала хто є власником. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого не відомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем й у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2022 року, справа № 547/200/21).

Згідно Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до частини першої статті 344 ЦК, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

-володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

-володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

-володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК) (п. 9 Постанови).

Тому ознаками володіння, необхідними для набуття права власності за набувальною давністю, є добросовісне, відкрите та безперервне володіння, які повинні мати місце одночасно.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому, добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

При вирішенні спорів про набувальну давність необхідно враховувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися у повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом усього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Така правова позиція викладена в п. 6 Постанови спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13.

Верховний Суд, узагальнюючи судову практику, прийшов до висновку, що виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи, і які повинен довести позивач, є такі: 1) майно може бути об`єктом набувальної давності; 2) добросовісність володіння; 3) відкритість володіння; 4) давність володіння та його безперервність; 5) відсутність інших осіб, які претендують на це майно; 6) відсутність титулу (підстави) в позивача для володіння майном та набуття права власності.

У постанові від 01.08.2018 року по справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому, безтитульність визначена, як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.05.2019 року по справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України, добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки в цьому разі володілець володіє майном не як власник. Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що при вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі, безтитульне заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому, володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому, втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз. 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Судом установлено, що з лютого 1988 року й по цей час ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає в квартирі АДРЕСА_2 .

З 1988 року по теперішній час ОСОБА_1 сплачує комунальні послуги, проводить ремонт та здійснює утримання даного домоволодіння (а.с.16-22).

Протягом часу володіння квартирою ОСОБА_1 не здійснювала будь-якого самочинного будівництва (переобладнання). Нерухоме майно являє собою трикімнатну квартиру загальною площею 63,7 кв.м., у тому числі, житлова площа 37,6 кв.м. (а.с.14-15).

З 2001 року пройшло більше 10 років, коли позивач добросовісно, відкрито, безперервно володіє вказаним нерухомим майном.

У матеріалах справи відсутні дані про осіб, які б пред`являли свої права на вказану квартиру, що дає підстави дійти висновку про відсутність осіб (крім позивача), які могли б мати майнові права або законні інтереси на дану квартиру.

Враховуючи, що ОСОБА_1 більше 10 років відкрито, безперервно та добросовісно володіє нерухомим майном - квартирою АДРЕСА_2 , ніхто інший на це майно не претендує і вона отримала його за обставин і з таких підстав, коли була членом колгоспу і працювала в ньому, які були достатніми на той час для отримання права власності на нього, відповідачами не спростовано вказаних обставин та не заявлено вимог про повернення цього нерухомого майна, суд вважає за можливе визнати за позивачем право власності за набувальною давністю на квартиру, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 12, 259, 263-266, 354-356 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Бережнівське», Білицької селищної ради Полтавського району Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності за набувальною давністю на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя