Рішення

від 25.02.2025 по справі 903/21/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 лютого 2025 року Справа № 903/21/25

Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Волиньтурист

про стягнення 7313914,76 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Сініцина Л. М., витяг з ЄДРПОУ;

від відповідача: Марач В. В., адвокат, довіреність від 24.01.2025;

від прокуратури: Рішко А. В., прокурор відділу, посвідчення № 071731 від 01.03.2023.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 07.01.2025 заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернулися з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства Волиньтурист про стягнення 7313914,76 грн, з них 2983266 грн безпідставно збережених коштів орендної плати, 4330648,76 грн інфляційних втрат та 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14.09.2016 по справі №903/493/16 не звільнив добровільно займане приміщення готелю Світязь загальною площею 7896 кв. м., що знаходиться за адресою: вул.Набережна,4, м.Луцьк, Волинська область, продовжував ним користуватись за відсутності на це правових підстав упродовж періоду з 02.04.2017 по 25.02.2018, без сплати орендної плати.

Ухвалою суду від 13.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 12.02.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; прокурору та позивачу відповідь на відзив.

21.01.2025 прокурором з метою забезпечення виконання майбутнього (можливого) рішення суду подано заяву про забезпечення позову, а саме шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ПрАТ "Волиньтурист", в межах суми 7313914,76 грн, що відповідає розміру стягнення за позовом у справі № 903/21/25.

Ухвалою суду від 22.01.2025 заяву заступника керівника Волинської обласної прокуратури № 15-100вих.25 від 20.01.2025 про забезпечення позову задоволено; накладено арешт на грошові кошти в межах суми 7313914,76 грн, що належать Приватному акціонерному товариству "Волиньтурист" (вул.Гайова,2, урочище Гушово, с.Світязь, Шацький район, Волинська область, 44021, код ЄДРПОУ 02593659) і знаходяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах.

27.01.2025 відповідач через систему Електронний суд подав клопотання про скасування заходів забезпечення позову вжитих судом відповідно до ухвали Господарського суду Волинської області від 22.01.2025.

Ухвалою суду від 28.01.2025 прийнято клопотання до розгляду; розгляд клопотання Приватного акціонерного товариства Волиньтурист про скасування заходів забезпечення позову по справі № 903/21/25 призначено на 03.02.2025.

Ухвалою суду від 03.02.2025 у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства Волиньтурист про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.

11.02.2025 відповідач через систему Електронний суд подав відзив на позовну заяву. При цьому просить поновити строк на подання відзиву, залишити позовну заяву без руху, повернути позовну заяву, оскільки прокурор звернувся з двома різними позовними заявами, відсутні докази на підтвердження повноважень на підписання позовної заяви ОСОБА_1 відсутній поштовий індекс позивача, не зазначено повне найменування відповідача.

У судовому засіданні 12.02.2025 представник позивача та прокурор заперечували щодо заявленого відповідачем клопотання, просили відмовити у його задоволенні, відзив залишити без розгляду; відповідач просив задовольнити подані клопотання та прийняти відзив на позов.

Ухвалою суду від 12.02.2025 у задоволені заяви Приватного акціонерного товариства Волиньтурист про поновлення строку на подання відзиву відмовлено; відзив Приватного акціонерного товариства Волиньтурист залишено без розгляду; у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства Волиньтурист про залишення позову без руху відмовлено; у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства Волиньтурист про повернення позовної заяви відмовлено.

Ухвалою суду від 12.02.2025 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 25.02.2025 в режимі відеоконференції з представником відповідача.

25.02.2025 прокурор через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про конкретизацію розрахунку інфляційних втрат (технічну описку). Дана заява долучена до матеріалів справи.

У судовому засіданні прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю; представник відповідача просив в задоволені позову відмовити повністю.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

рішенням Господарського суду Волинської області від 30.11.2011 у справі № 5004/2013/11, залишеним без змін судами вищої інстанції, ухвалено:

- визнати за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на будівлю готелю Світязь загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Набережна, 4;

- витребувати з незаконного володіння Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях Волиньтурист (код ЄДРПОУ 02593659) будівлю готелю Світязь загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться в м. Луцьку по вул. Набережній, 4.

- зобов`язано Волинське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях Волиньтурист (код 02593659) повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - будівлю готелю Світязь загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Набережна, 4.

ПрАТ Волиньтурист(відповідач) є правонаступником Волинського обласного ЗАТ по туризму та екскурсіях Волиньтурист.

Право державної власності на об`єкт нерухомості за Фондом державного майна України зареєстровано 27.09.2012, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 35643631 від 27.09.2012.

Судом встановлено, що після визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на приміщення готелю "Світязь" загальною площею 7896 кв.м, що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Набережна, 4, та прийняття судом рішення про виселення ПрАТ "Волиньтурист", дане приміщення готелю у користування (оренду) ПрАТ "Волиньтурист" не передавалось, відповідні договори оренди державного майна з цим суб`єктом господарювання не укладались.

Водночас, ПрАТ "Волиньтурист" добровільно займане приміщення на виконання рішення суду не звільнило та продовжувало ним користуватись упродовж періоду з 14.09.2016 до 21.10.2018 за відсутності на це правових підстав (права власності, користування, оренди тощо), а також без сплати орендної плати.

У зв`язку з тим, що відповідач у продовжував протиправно використовувати вказане майно, ФДМ України звернувся до суду з позовом про виселення ПрАТ "Волиньтурист із займаного приміщення.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 14.09.2016 у справі № 903/493/16, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.07.2017, задоволено позов Фонду державного майна України та вирішено виселити ПрАТ Волиньтурист з незаконно займаного об`єкту нерухомого майна - будівлі готелю Світязь загальною площею 7896 кв.м., що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Набережна, 4.

Підтвердженням того, що ПрАТ "Волиньтурист" за відсутності правових підстав користувалось приміщенням готелю "Світязь" загальною площею 7896 кв.м, яке знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Набережна, 4, з 14.09.2016 до 21.10.2018, а також не сплачувало за вказаний період оренду плату за його використання, є обставини встановлені рішенням Господарського суду Волинської області від 12.08.2021 у справі № 903/143/21, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2021.

Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) обставини, встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, не підлягають доказуванню обставини, що ПрАТ "Волиньтурист" за відсутності правових підстав користувалось приміщенням готелю "Світязь" загальною площею 7896 кв.м, яке знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Набережна, 4, з 14.09.2016 до 21.10.2018, а також не сплачувало за вказаний період оренду плату за його використання, оскільки дані обставини встановлені рішенням Господарського суду Волинської області від 12.08.2021 у справі № 903/143/21, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2021, тобто набрало законної сили.

Окрім того, згаданим рішенням Господарського суду Волинської області від 12.08.2021 у справі № 903/143/21 стягнуто з ПрАТ "Волиньтурист" на користь Фонду державного майна України безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування приміщенням готелю "Світязь" за період з 26.02.2018 по 21.10.2018 у розмірі 2124458,00 гривень.

Прокурор звертаючись до суду, стверджує, що залишаються нестягнутими з ПрАТ "Волиньтурист" на користь Фонду державного майна України у відповідності до ст. 1212 ЦК України безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування приміщенням готелю "Світязь" за період з 02.04.2017 по 25.02.2018, з урахуванням строків позовної давності (з 02.04.2017 по 25.02.2018) та у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати та три проценти річних починаючи з 02.04.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, регулюється главою 83 ЦК України.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна, тому відсутні правові підстави для дослідження в діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Отже, можна дійти висновку, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Відтак, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Згідно зі статтею 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Як слідує з витягу з ЄДРПОУ та Статуту ПрАТ Волиньтурист основним видом діяльності товариства є організація та здійснення туристичної діяльності.

Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування майном без належних на те правових підстав у сумі 2983266,00 грн за період з 02.04.2017 по 25.02.2018, тому нарахування мають здійснюватися на підставі додатку 2 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, відповідно до якого орендна ставка за розміщення суб`єктів господарювання, що провадять туроператорську та турагентську діяльність, готелів становить 22 %.

Як вбачається зі змісту позовної заяви вартість орендовано майна (будівля готелю "Світязь" загальною площею 7896 кв.м, що розташована за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Набережна, 4) згідно звіту незалежної його оцінки від 31.07.2018, проведеного ТзОВ "Стоун Брідж", становила 14793150,00 грн.

Відповідність даного звіту від 31.07.2018 та вартості майна підтверджено висновком оціночно-будівельної експертизи від 11.01.2021 № 1-1, проведеної ТзОВ "Волинь-експерт".

Таким чином, розмір річної орендної плати за використання будівлі готелю "Світязь" загальною площею 7896 кв.м за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Набережна, 4, становить 3254493 грн (14793150 - вартість орендованого майна х 22 - орендна ставка / 100 = 3254493).

Відповідно розмір місячної орендної плати становить 271207,70 грн (3254493 / 12 = 271207,70), розмір денної 9040,20 грн (271207,7 / 30 = 9040,20).

Перевіривши розрахунки прокурора, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 2983266 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування приміщенням готелю "Світязь" за період з 02.04.2017 по 25.02.2018.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд зазначає таке.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19.

У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).

Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.

Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте або збережене майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України, тобто з моменту безпідставного набуття майна або з моменту безпідставного його збереження. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих або збережених коштів, який він не виконує.

В іншому випадку (за усною позицією представника відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України.

Як вбачається зі змісту позовної заяви прокурором нараховано 3476062,65 грн інфляційних втрат та 854586,11 грн 3% річних.

Відповідно до ч.2 ст. 237 ГПК України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Судом перевірено розрахунок прокурора та встановлено, що загальна сума інфляційних втрат за заявлений у розрахунку період становить 3559199,64 грн. Проте прокурор просить стягнути з відповідача 3476062,65 грн, суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог на підставі ч.2 ст. 237 ГПК України, тому з врахуванням розміру позовних вимог ця сума є обґрунтованою та підставною.

Перевіривши розрахунок прокурора 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, судом встановлено, що прокурором не враховано, що 2024 рік має 366 днів, а тому здійснивши власний перерахунок 3 % річних, за заявлений період, підставними для стягнення з відповідача є 853925,56 грн, в решті частини стягнення 3 % річних в сумі 660,55 грн слід відмовити через безпідставність.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 7313254,21 грн, з них 2983266,00 грн безпідставно збережених коштів орендної плати, 853925,56 грн 3 % річних. В іншій частині позовних вимог про стягнення 660,55 грн 3 % річних відмовити через безпідставність.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, з відповідача на користь позивача належить стягнути 89273,05 грн судового збору (87759,05 грн за подання позовної заяви та 1514,00 грн за подання заяви про забезпечення позову), в іншій частині сплата судового збору залишається за прокурором, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Волиньтурист (вул.Гайова,2, урочище Гушово, с.Світязь, Шацький район, Волинська область, 44021, код ЄДРПОУ 02593659) на користь Фонду державного майна України (вул.Генерала Алмазова,18/9, м.Київ, 01133, код ЄДРПОУ 00032945) 7313254,21 грн (сім мільйонів триста тринадцять тисяч двісті п`ятдесят чотири гривні 21 коп.), з них 2983266,00 грн безпідставно збережених коштів орендної плати, 853925,56 грн 3 % річних, 3476062,65 грн інфляційних втрат.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Волиньтурист (вул.Гайова,2, урочище Гушово, с.Світязь, Шацький район, Волинська область, 44021, код ЄДРПОУ 02593659) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 89273,05 грн (вісімдесят дев`ять тисяч двісті сімдесят три гривні 05 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. У позові про стягнення 660,55 грн 3% річних відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

06.03.2025.

СуддяА. С. Вороняк