Рішення
від 31.10.2024 по справі 911/1352/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2024 р. м. Київ Справа №911/1352/24

За позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Кургузова, 5) в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, пл., Шевченка, буд. 1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заміське дозвілля» (03055, м. Київ, вул. Ванди Василевської, буд. 7)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А)

про витребування земельних ділянок з незаконного володіння

Суддя Третьякова О.О.

Секретар судового засідання Капля Є.В.

Представники:

прокурор: Холоденко А.С.

від позивача: не з`явився

від відповідача: Яценко С.А.

від третьої особи: Долженко Ю.В.

Обставини справи:

У травні 2024 Керівник Вишгородської окружної прокуратури (далі прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заміське дозвілля» (далі відповідач) про витребування з незаконного володіння відповідача земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, які розташовані в межах села Глібівка Вишгородського району Київської області.

Позовні вимоги мотивовані порушенням вимог земельного та лісового законодавства набуттям відповідачем у власність вказаних 16 земельних ділянок, які, як стверджує прокурор в позовній заяві, є землями державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства. Прокурор при цьому посилається на те, що рішенням Господарського суду Київської області від 16.02.2023 у справі №911/891/22 між тими ж сторонами встановлено, що набуття відповідачем спірних земельних ділянок є незаконним та порушує право державної власності на землі лісового фонду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.06.2024 відкрито провадження у справі №911/1352/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Державне спеціалізоване господарського підприємство «Ліси України» (далі третя особа), встановлено учасникам справи строки для реалізації ними своїх процесуальних прав, підготовче засідання призначено на 04.07.2024.

28.06.2024 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позову заперечив. У відзиві відповідач послався на те, що відповідач є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, набувши їх за відплатними договорами в 2009-2010 роках, а витребування цих земельних ділянок є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном. Відповідач заперечив доводи прокурора про те, що спірні земельні ділянки є землями державного лісового фонду, пославшись на те, що надані прокурором в якості доказів викопіювання з геопорталу «Ліси України» є лише візуальним співставленням карти. При цьому впровадження самого геопорталу «Ліси України» відбулось після 2017 року, тому відповідач при придбанні цих земельних ділянок в 2009-2010 роках не міг на той час здійснити таке співставлення, що спростовує недобросовісність відповідача. Відповідач також послався на те, що 16 спірних земельних ділянок Глібівською сільською радою були відведені у власність фізичним особам правомірно на підставі рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248, земельні ділянки на час прийняття вказаного рішення відносились до земель запасу Глібівської сільської ради. Відповідач зазначив, що листом від 20.09.2005 №320 Державне підприємство «Димерське лісове господарство» не заперечувало щодо передачі в запас Глібівської сільської ради земельної ділянки площею 7,5 га, за рахунок якої в подальшому були утворені 16 спірних земельних ділянок, які Глібівською сільською радою були відведені у власність фізичних осіб. Відповідач стверджує, що спірні земельні ділянки виділялись Глібівською сільською радою не за рахунок земель лісогосподарського призначення, а за рахунок земель запасу, зміна цільового призначення спірних 16 земельних ділянок відповідно до рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248 здійснювалась з пасовища на землі громадської забудови, Глібівська сільська рада отримала погодження від Димерського лісового господарства на передачу земель в землі запасу сільської ради. Також відповідач послався на те, що у наявних висновках державної експертизи від 27.04.2009 зазначено, що спірні земельні ділянки є земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а проекти землеустрою були погоджені Управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області, Вишгородським відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури, Київською обласною СЕС, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Управлінням культури і туризму. Також відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог у даній справі, при цьому відповідач посилається на те, що строк позовної давності належить обчислювати з моменту прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248 (з моменту вибуття земельних ділянок з державної власності), або з 01.01.2013 (з моменту створення та оприлюднення в загальному доступі Публічної кадастрової карти), або з 25.08.2016 (з моменту затвердження та оприлюднення генерального плану села Глібівка, відповідно до якого спірні земельні ділянки входять до складу села).

Також відповідачем у відзиві заявлено клопотання про залишення позовної заяви прокурора без руху, у якому відповідач послався на те, що прокурором не було вірно вказано ціну позову в позовній заяві (585297,96 грн) та сплачено судовий збір, оскільки прокурором для цілей розрахунку вартості земельних ділянок були використані ціни 2009 року, в той час як згідно з замовленим відповідачем звітом про експерту грошову оцінку від 21.06.2024 ринкова вартість спірних 16 земельних ділянок складає 7821221,00 грн.

У підготовче засідання 04.07.2024 з`явилися прокурор та відповідач, не з`явились позивач та третя особа, протокольною ухвалою підготовче засідання відкладалось на 01.08.2024. Про відкладення підготовчого засідання позивача та третю особу повідомлено ухвалою суду від 04.07.2024.

05.07.2024 до Господарського суду Київської області від прокурора надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив прокурор повторив свою правову позицію у спорі про те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення; земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 7,5 га кварталу №86 Кам`янського лісництва, за рахунок якої утворено та надано у приватну власність 16 спірних земельних ділянок з постійного користування державного лісогосподарського підприємства не вилучалась, а повноваження з надання у приватну власність землі лісогосподарського призначення та вилучення її у постійного лісокористувача, а також зміна цільового призначення не відносились до компетенції Глібівської сільської ради; лист від 20.09.2005 №320 Державного підприємства «Димерське лісове господарство» адресований голові сільради та не був згодою землекористувача на вилучення земельної ділянки; розширення меж села Глібівка відповідно до рішення Вишгородської районної ради «Про затвердження меж с.Глібівка» від 04.10.2001 №229 і включення таким чином в межі села Глібівка частини земель лісогосподарського призначення ДП «Димерське лісове господарство», які зайняті лісами Кам`янського лісництва першої групи лісів, не свідчить про вилучення цієї частини земель лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Димерське лісове господарство». Також прокурор послався на те, що спірні земельні ділянки є вільними від забудови та залісненими на час їх набуття відповідачем, тобто відповідач в силу зовнішніх, об`єктивних і видимих характерних для земель лісогосподарського призначення ознак (наявність багаторічної лісової рослинності) знав або, проявивши розумну обачність, повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки не можуть використовуватись як землі для ведення індивідуального садівництва. Прокурор зазначив, що витребування спірних земельних ділянок державного лісового фонду з незаконного та недобросовісного володіння відповідача відповідає критеріям втручання в право особи на мирне володіння майном законності, публічного інтересу та пропорційності. Прокурор послався на те, що перебіг цього строку розпочався з моменту державної реєстрації права власності відповідача на спірні земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (22-23.03.2021), а тому, з урахуванням запровадженого з 12.03.2020 карантину, прокурор стверджує, що строк позовної давності не пропущений.

15.07.2024 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь прокурора на відзив, у яких відповідач повторив свою правову позицію у спорі про те, що рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248 про відведення земельних ділянок у приватну власність було правомірним. Також відповідач послався на те, що Державне підприємства «Димерське лісове господарство» не мало юридично підтвердженого статусу землекористувача земельної ділянки площею 7,5 га, за рахунок якої були утворені та надані у приватну власність спірні земельні ділянки. Також відповідач послався на те, що деякі з спірних земельних ділянок не містять жодного дерева, а деякі з деякі з спірних земельних ділянок містять дерева, однак надані прокурором докази у вигляді супутникової зйомки не можуть бути підтвердженням того, чи є деревні насадження лісом, чи ні. Відповідач зазначив, що йому належить 20 земельних ділянок, які відображені на супутникових знімках, проте лише 16 із них витребовуються прокуратурою у межах цієї справи №911/1352/24, а, крім того, прокуратура не має претензій до власників суміжних земельних ділянок, які візуально мають схожі характеристики, що і належні відповідачу спірні земельні ділянки. Також відповідач послався на те, що протягом 14 років численні державні органи не вбачали та не вказували на недоліки проектів відведення спірних земельних ділянок, не проявили належної обачності, в той час як прокурор у справі стверджує, що відповідач міг та повинен був проявити належну обачність. Відповідач повторив та доповнив свою правову позицію у спорі про добросовісність набуття ним спірних земельних ділянок та про пропуск строку позовної давності. Відповідач заперечив доводи прокурора про те, що перебіг строку позовної давності розпочався з моменту державної реєстрації права власності відповідача на спірні земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (22-23.03.2021), та зазначив, що доступними відомостями про право власності відповідача на спірні земельні ділянки були не лише відомості про право власності відповідача на спірні земельні ділянки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а й відомості про факт реєстрації права власності відповідача в поземельних книгах, державному земельному кадастрі та публічній кадастровій карті, які є публічно доступними або могли бути отримані прокуратурою або позивачем в межах строків позовної давності.

У підготовче засідання 01.08.2024 з`явилися прокурор та відповідач, не з`явились позивач та третя особа. Дослідивши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху, суд дійшов висновку, що за змістом п.11 ст.176 Господарського процесуального кодексу залишення позову без руху після відкриття провадження у справі є дискреційним повноваженням суду, що розглядає справу, при цьому процесуальний закон не зобов`язує позивача (орган або особу, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах позивача) при поданні позовної заяви до суду замовляти та подавати експертну оцінку спірного майна (в даному випадку спірних земельних ділянок) для цілей визначення ціни позову в позовній заяві. Відповідно до п.2 ч.1 ст.163 цього Кодексу у позовах про витребування майна ціна позову визначається вартістю майна. Визначена прокурором ціна позову у даній справі (585297,96 грн) відповідає сукупній ціні купівлі-продажу (вартості майна), за якою відповідач набув спірні земельні ділянки відповідно до договорів купівлі-продажу, копії яких містяться в матеріалах справи. Доводи відповідача з посиланням на наданий ним висновок оцінювача від 21.06.2024 про те, що дійсна ринкова вартість спірних земельних ділянок становить 7821221,00 грн, є передчасними та не можуть бути враховані судом на стадії підготовчого провадження, оскільки у вказаному висновку оцінювача від 21.06.2024 спірні земельні ділянки оцінені виходячи із цільового призначення «для будівництва і обслуговування житлового будинку», в той час як прокурор у позові стверджує про їх належність до земель лісогосподарського призначення. Тобто питання цільового призначення спірних земельних ділянок є також спірним між сторонами даної справи і підлягає вирішенню під час розгляду справи по суті, а інших об`єктивних доказів щодо ціни спірних земельних ділянок матеріали справи на момент здійснення підготовчого провадження у справі не містять. За таких обставин спору станом на момент розгляду справи в підготовчому провадженні були відсутні підстави вважати, що визначена прокурором в позовній заяві ціна позову вочевидь не відповідала дійсній вартості спірного майна, інші об`єктивні дані щодо ціни позову були також відсутні, а тому суд не вбачав підстав для залишення позовної заяви без руху та зобов`язання прокурора сплачувати судовий збір в більшому розмірі, ніж він був фактично сплачений на момент подання позовної заяви.

У підготовчому засіданні 01.08.2024 після з`ясування позицій учасників про можливість закриття підготовчого провадження закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.09.2024. Про призначення справи до судового розгляду по суті позивача та третю особу, які не з`явились в підготовче засідання, повідомлено ухвалою суду від 01.08.2024.

У судові засідання 12.09.2024 та 03.10.2024 з`явилися прокурор та відповідач, які надали пояснення по суті справи, не з`явились позивач та третя особа. У судових засіданнях протокольними ухвалами оголошувалась перерва на 03.10.2024 та 31.10.2024 відповідно.

У судове засідання 31.10.2024 з`явилися прокурор, відповідач та третя особа, які надали пояснення по суті справи, позивач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений. За результатами з`ясування обставин справи, перевірки їх доказами та проведення судових дебатів 31.10.2024 у судовому засіданні після виходу з нарадчої кімнати судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги, пояснення прокурора та третьої особи, а також заперечення та пояснення відповідача щодо позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставин справи, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд

встановив:

Як підтверджується матеріалами справи та вже було встановлено при розгляді справи №911/891/22 між тими ж сторонами (справа №911/891/22 за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заміське дозвілля», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного підприємство «Димерське лісове господарство» та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Димерської селищної ради, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками), спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, надалі спірні земельні ділянки, розташовані на землях державного лісового фонду та були набуті Товариством з обмеженою відповідальністю «Заміське дозвілля» з порушенням права державної власності на землі лісового фонду за наступних обставин.

Кожна із вказаних 16 спірних земельних ділянок утворена за рахунок землі лісогосподарського призначення загальною площею 7,5 га кварталу №86 Кам`янського лісництва Димерського лісгоспу.

Так, Державне підприємство «Димерське лісове господарство» є державним лісогосподарським підприємством, яке створене відповідно до наказу Державного комітету лісового господарства України від 07.02.2005 №111 «Про перейменування Димерського державного лісогосподарського підприємства і затвердження в новій редакції Статуту» і належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 16.02.1994.

На території Вишгородського району Київської області розташоване Кам`янське лісництво. Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 12.01.1954 №22-р Кам`янське лісництво віднесене до лісів першої групи лісів зеленої зони м. Києва.

Землі Кам`янського лісництва Вишгородського району Київської області, зокрема, кварталу №86 Кам`янського лісництва, перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Димерське лісове господарство», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, зокрема планшетом №6 Кам`янського лісництва лісовпорядкування 1993 року, планшетом №6 Кам`янського лісництва лісовпорядкування 2003 року та планшетом №5 Кам`янського лісництва лісовпорядкування 2014 року. Акт на право постійного користування земельними лісовими ділянками Кам`янського лісництва Державне підприємство «Димерське лісове господарство» не оформлювало.

Рішенням виконавчого комітету Глібівської сільської ради Вишгородського району від 22.08.2001 №62 погоджено проект встановлення меж села Глібівка із включенням до складу села земельної ділянки площею 12,6 га, з яких 5,1 га землі запасу сільської ради і 7,5 га землі Димерського держлісгоспу. Рішенням Вишгородської районної ради від 04.10.2001 №229-17-XXІІІ затверджено проект встановлення меж села Глібівка із включенням до меж села Глібівка земельної ділянки площею 12,6 га, з яких 5,1 га землі запасу сільської ради та 7,5 га землі Димерського держлісгоспу.

Листом від 20.09.2005 №320 Державне підприємство «Димерське лісове господарство» повідомило Глібівську сільську раду про те, що Державне підприємство «Димерське лісове господарство» не заперечує щодо передачі земельної ділянки ДП Димерського лісгоспу Кам`янського лісництва в кварталі 86, виділ 11, 11.1, 12, 13, 13.2, 23, 26, 27, площею 7,5 га в запас Глібівської сільської ради, при умові дотримання вимог Земельного кодексу України та відшкодування збитків згідно з ст.156 Земельного кодексу України. Вказаний лист Державного підприємства «Димерське лісове господарство» від 20.09.2005 №320 був адресований Глібівській сільській раді, яка не була органом державної влади, уповноваженим на прийняття рішення про вилучення лісів площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, та не містив конкретних умов вилучення земельної ділянки, тому не може вважатись згодою землекористувача на вилучення відповідної земельної ділянки в установленому порядку.

Рішенням тридцятої сесії п`ятого скликання Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248-30-V, надалі рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, було затверджено проекти землеустрою щодо відведення безоплатно у власність 20-ти земельних ділянок загальною площею 4,4764 га громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в с.Глібівка Вишгородського району Київської області за рахунок земель запасу Глібівської сільської ради та про передачу безоплатно у власність громадянам земельних ділянок, а саме:

1. ОСОБА_1 , площею 0,2500 га,

2. ОСОБА_2 , площею 0,2500 га,

3. ОСОБА_3 , площею 0,2500 га,

4. ОСОБА_4 , площею 0,2500 га,

5. ОСОБА_5 , площею 0,2500 га,

6. ОСОБА_6 , площею 0,2500 га

7. ОСОБА_7 , площею 0,2500 га,

8. ОСОБА_8 , площею 0,2500 га,

9. ОСОБА_9 , площею 0,2500 га

10. ОСОБА_10 , площею 0,2500 га,

11. ОСОБА_11 , площею 0,2500 га,

12. ОСОБА_12 , площею 0,2500 га,

13. ОСОБА_13 , площею 0,2500 га,

14. ОСОБА_14 , площею 0,2500 га,

15. ОСОБА_15 , площею 0,2500 га,

16. ОСОБА_16 , площею 0,2500 га,

17. ОСОБА_17 , площею 0,2500 га,

18. ОСОБА_18 , площею 0,0971 га

19. ОСОБА_19 , площею 0,0633 га,

20. ОСОБА_20 , площею 0,0660 га.

Однак, матеріалами лісовпорядкування кварталу №86 Кам`янського лісництва Димерського лісгоспу підтверджується, що усі землі кварталу №86 Кам`янського лісництва, в т.ч. земля загальною площею 7,5 в межах цього кварталу, за рахунок якої рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були утворені та передані у власність громадянам 16 спірних земельних ділянок, на момент прийняття рішення Глібівською сільською радою від 29.04.2009 відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні Державного підприємства «Димерське лісове господарство».

Тобто рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 стосовно вказаних спірних земельних ділянок за своєю суттю було одночасно і рішенням про вилучення, і рішенням про зміну цільового призначення землі кварталу №86 Кам`янського лісництва площею 7,5 га (враховуючи, що спірні 16 земельних ділянок рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були утворені за рахунок землі Кам`янського лісництва Державного підприємства «Димерське лісове господарство», але вказаним рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були відведені громадянам у власність вже з іншим цільовим призначенням як землі житлової та громадської забудови) і рішенням про безоплатну передачу цих спірних 16 земельних ділянок у власність громадянам.

При цьому зміна цільового призначення земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення кварталу №86 Кам`янського лісництва Димерського лісгоспу площею 7,5 га у 2001-2009 не належало до повноважень Глібівської сільської ради та, крім того, потребувало згоди, щонайменше державного органу лісового господарства та могло вчинятись за рішенням Вишгородської районної державної адміністрації або Кабінету Міністрів України. В той же час, відповідний державний орган лісового господарства не надавав згоду на зміну цільового призначення, а Вишгородська районна державна адміністрації та Кабінет Міністрів України не приймали рішення про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення кварталу №86 Кам`янського лісництва Димерського лісгоспу.

Тобто при прийнятті рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були порушені вимоги земельного законодавства та Глібівська сільська рада не мала повноважень на вилучення у Державного підприємства «Димерське лісове господарство», зміну цільового призначення та передачу у власність громадянам землі лісогосподарського призначення Кам`янського лісництва, за рахунок якої були утворені спірних 16 земельних ділянок. Крім того, станом на момент прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 громадяни та юридичні особи за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади взагалі не могли набувати у власність землі лісогосподарського призначення (за винятком замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств відповідно до ч.2 ст.56 Земельного кодексу України).

27.04.2009, тобто за два дні до прийняття цього рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, Головним управлінням Держкомзему в Київській області, на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеграл сервіс», були надані однотипні за своїм змістом висновки добровільної первинної державної експертизи землевпорядної документації, відповідно до яких подані на експертизу проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідають вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюються позитивно при умові виконання зауважень, вказаних в пункті 10 цих висновків. Такі однотипні висновки Головне управління Держкомзему в Київській області надало проектам землеустрою щодо відведення земельних ділянок наступним особам:

1. ОСОБА_2 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-107е),

2. ОСОБА_3 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-93е),

3. ОСОБА_4 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-102е),

4. ОСОБА_5 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-98е),

5. ОСОБА_6 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-96е),

6. ОСОБА_7 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-103е),

7. ОСОБА_8 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-89е),

8. ОСОБА_11 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-90е),

9. ОСОБА_12 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-92е),

10. ОСОБА_13 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-95е),

11. ОСОБА_14 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-91е),

12. ОСОБА_15 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-99е),

13. ОСОБА_16 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-106е),

14. ОСОБА_17 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-108е),

15. ОСОБА_18 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-101е),

16. ОСОБА_19 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-104е).

Обставини щодо відведення у власність інших 4-х земельних ділянок, які також були вказані в рішенні Глібівської сільської ради від 29.04.2009, а саме земельних ділянок громадянам: ОСОБА_1 , площею 0,2500 га, ОСОБА_9 , площею 0,2500 га, ОСОБА_10 , площею 0,2500 га, та ОСОБА_20 , площею 0,0660 га, судом у межах даної справи №911/1352/24 не досліджуються, оскільки позов Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області у справі №911/1352/24 вказаних 4-х земельних ділянок не стосується.

На підставі вказаного рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 Управлінням земельних ресурсів в Вишгородському районі Київської області 11.11.2009 видано державні акти на право власності:

1. ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0202, державний акт серії ЯИ №389856,

2. ОСОБА_3 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0203, державний акт серії ЯИ №389855,

3. ОСОБА_4 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0204, державний акт серії ЯИ №389854,

4. ОСОБА_5 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0205, державний акт серії ЯИ №389867,

5. ОСОБА_6 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0206, державний акт серії ЯИ №389860,

6. ОСОБА_7 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0207, державний акт серії ЯИ №389870,

7. ОСОБА_8 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0208, державний акт серії ЯИ №389873,

8. ОСОБА_11 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0211, державний акт серії ЯИ №389862,

9. ОСОБА_12 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0212, державний акт серії ЯИ №389865,

10. ОСОБА_13 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0213, державний акт серії ЯИ №389863,

11. ОСОБА_14 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0214, державний акт серії ЯИ №389864,

12. ОСОБА_15 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0215, державний акт серії ЯИ №389858,

13. ОСОБА_16 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0216, державний акт серії ЯИ №389859,

14. ОСОБА_17 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0217, державний акт серії ЯИ №389869,

15. ОСОБА_18 , на земельну ділянку площею 0,0971 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0218, державний акт серії ЯИ №389868,

16. ОСОБА_19 , на земельну ділянку площею 0,0633 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0219, державний акт серії ЯИ №389853.

У кожному з цих державних актів на право власності на земельну ділянку від 11.11.2009 місцем розташування вказаних 16 земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 зазначено: село Глібівка Вишгородського району Київської області, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку.

В той же час, фрагментом з публічної кадастрової карти України станом на 27.08.2021 з нанесеними межами кварталу №86 Кам`янського лісництва Димерського лісгоспу, планом лісонасаджень Кам`янського лісництва лісовпорядкування 2003 року, планом лісонасаджень Кам`янського лісництва лісовпорядкування 2014 року, витягом проекту організації та розвитку Кам`янського лісництва щодо кварталу №86 цього лісництва за 2004 рік, витягом проекту організації та розвитку Кам`янського лісництва щодо кварталу №86 цього лісництва за 2015 рік, листом Державного підприємства «Димерське лісове господарство» №01-341 від 15.04.2021, а також листом ВО «Укрдержліспроект» №698 від 28.08.2021 підтверджується те, що кожна з вказаних 16 земельних ділянок повністю або частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства «Димерське лісове господарство», а саме на землі кварталу №86 Кам`янського лісництва Державного підприємства «Димерське лісове господарство».

Протягом грудня 2009 - березня 2010 відповідач із кожною із 16-ти вищевказаних фізичних осіб уклав договори купівлі-продажу земельних ділянок, відповідно до яких вищевказані фізичні особи відповідачу продали, а відповідач купив у них вищевказані 16 земельних ділянок, а саме:

1. ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2010, зареєстрованого в реєстрі за №202 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0202,

2. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2010, зареєстрованого в реєстрі за №203 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0203,

3. ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за №121 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0204,

4. ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.03.2010, зареєстрованого в реєстрі за №355 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0205,

5. ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за №120 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0206,

6. ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №505 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0207,

7. ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №504 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0208,

8. ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №534 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0211,

9. ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №522 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0212,

10. ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за №72 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0213,

11. ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за №162 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0214,

12. ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №579 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0215,

13. ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.01.2010, зареєстрованого в реєстрі за №356 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0216 відповідачу,

14. ОСОБА_17 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.01.2010, зареєстрованого в реєстрі за №39 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0217,

15. ОСОБА_18 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.01.2010, зареєстрованого в реєстрі за №31 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,0971 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0218,

16. ОСОБА_19 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №583 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала відповідачу земельну ділянку площею 0,0633 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0219.

12.05.2016 усі вищевказані 16 земельних ділянок Управлінням Держгеокадастру у Вишгородського районі Київської області були зареєстровані в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до п.1 рішення 1 сесії VIII скликання Димерської селищної ради «Про початок реорганізації юридичних осіб-сільських рад, обраних розформованими територіальними громадами…» від 27.11.2020 №5-1-VIII розпочата процедура реорганізації Глібівської сільської ради шляхом її приєднання до Димерської селищної ради.

22.03.2021 та 23.02.2021 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Герасимів Юлією Вадимівною на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які були укладені відповідачем з вищевказаними фізичними особами в грудні 2009-березні 2010, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем право власності на вказані 16 спірних земельних ділянок, а саме:

- право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем було зареєстровано 22.03.2021,

- право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем було зареєстровано 23.03.2021.

В подальшому, в червні 2022 прокурор звернувся до Господарського суду Київської області з негаторним позовом в інтересах держави в особі позивача (Вишгородської районної державної адміністрації) до відповідача (ТОВ «Заміське дозвілля») про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження спірними 16-ма земельними ділянками (справа №911/891/22 Господарського суду Київської області).

Судами при розгляді справи №911/891/22 (рішенням Господарського суду Київської області від 16.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та постановою Верховного Суду від 28.11.2023 у справі №911/891/22) було встановлено, що розпорядження Глібівською сільською радою землею лісогосподарського призначення державної власності площею 7,5 га кварталу №86 Кам`янського лісництва Державного підприємства «Димерське лісове господарство» та виділення за рахунок цієї землі Глібівською сільською радою рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 16 спірних земельних ділянок було незаконним та порушило право державної власності на землі лісогосподарського призначення. Відведені земельні ділянки розташовані в лісовому масиві, який становить єдину екосистему, є земельними ділянками лісогосподарського призначення та вкриті лісовими культурами, в т.ч. сосна, береза, осика тощо, а рішення про переведення цих земельних ділянок для нелісогосподарських потреб у встановленому законом порядку не приймалось.

Установивши наявність порушених прав і охоронюваних законом інтересів держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації та те, що ці права на теперішній час порушені саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Заміське дозвілля», за яким зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки, які є частиною земель лісогосподарського призначення державної власності, суди у справі №911/891/22 дійшли однак висновку про відмову в задоволенні заявленого прокурором у справі №911/891/22 негаторного позову, оскільки у цьому випадку належним способом захисту порушеного права власності на землю є подання саме віндикаційного позову.

Звертаючись в травні 2024 до Господарського суду Київської області з віндикаційним позовом до відповідача у справі №911/1352/24, прокурор посилається на те, що відповідач є недобросовісним володільцем спірних земельних ділянок, та просить суд витребувати їх з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі позивача.

Відповідач, заперечуючи повністю проти позову у справі №911/1352/24, посилається на відсутність порушень земельного законодавства при виділенні Глібівською сільською радою спірних земельних ділянок у приватну власність, на добросовісність набуття відповідачем цих земельних ділянок та на те, що витребування земельних ділянок є невиправданим втручанням у право відповідача на мирне володіння майном. Крім того, відповідач просить суд при вирішенні спору застосувати строк позовної давності до позовних вимог у справі.

Третя особа підтримала вимоги прокурора у справі №911/1352/24, позивач правом на подання пояснень суду не скористався.

Вирішуючи спір у справі №911/1352/24, суд керується наступними нормами законодавства та дійшов таких висновків.

Щодо повноважень прокурора суд враховує, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Вирішуючи питання щодо повноважень прокурора, суд дійшов висновку про те, що прокурор обґрунтував підстави для представництва у спірних правовідносинах, в яких прокурор стверджує про порушення права власності держави на земельну ділянку лісового фонду, а також інтересів держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення. Прокурор звертався з відповідними листами до Вишгородської районної державної адміністрації, яка самостійно не забезпечила захист інтересів держави, про що прокурором надані листи Вишгородської районної державної адміністрації від 18.10.2021 №7-20/2302 (у якому Вишгородська РДА просить прокурора звернутись до суду з позовом), від 30.01.2024 №07-20/496 та лист прокурора від 21.05.2024 №54-2836вих-24.

Наведене свідчить про наявність достатніх підстав для здійснення захисту інтересів держави прокурором.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України верховенство права є однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності.

Як вказував Верховний Суд, складовою юридичної визначеності є принцип res judicata. Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано (п.8.15 постанови Верховного Суду у справі №910/16505/19 від 11.09.2020).

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як випливає із рішення Господарського суду Київської області від 16.02.2023 у справі №911/891/22 (залишеним без змін постановою Верховного Суду від 28.11.2023), судами при розгляді справи №911/891/22 вже була встановлена обставина того, що спірні земельні ділянки розташовані на землях державного лісового фонду та набуті Товариством з обмеженою відповідальністю «Заміське дозвілля» з порушенням права державної власності на землі лісового фонду, в тому числі надавалась оцінка доводами та запереченням прокурора та відповідача з цього приводу.

Так, при розгляді справи №911/891/22 судами були досліджені та відхилені доводи відповідача про те, що 16 спірних земельних ділянок на підставі рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248 були відведені у власність фізичним особам правомірно та виділялись Глібівською сільською радою не за рахунок земель лісогосподарського призначення державної власності, а за рахунок земель запасу, і що зміна цільового призначення спірних земельних ділянок відповідно до рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248 здійснювалась з пасовища на землі громадської забудови.

Натомість, при розгляді справи №911/891/22 було встановлено, що зміна цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення кварталу №86 Кам`янського лісництва Димерського лісгоспу площею 7,5 га, за рахунок якої були утворені 16 спірних земельних ділянок, у 2001-2009 рр. не належало до повноважень Глібівської сільської ради та, крім того, потребувало згоди, щонайменше державного органу лісового господарства та могло вчинятись за рішенням Вишгородської районної державної адміністрації або Кабінету Міністрів України. Водночас, відповідний державний орган лісового господарства не надавав згоду на зміну цільового призначення, а Вишгородська районна державна адміністрації та Кабінет Міністрів України не приймали рішення про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення кварталу №86 Кам`янського лісництва Димерського лісгоспу.

Також при розгляді справи №911/891/22 встановлено, що розширення меж села Глібівка відповідно до рішення Вишгородської районної ради від 04.10.2001 №229-17-XXІІІ та рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 №159-12-XXIV, на які посилається відповідач у спорі, не змінило цільове призначення - лісогосподарське, форму власності - державна та землекористувача - Державне підприємство «Димерське лісове господарство» вказаної землі площею 7,5 га Кам`янського лісництва Димерського лісгоспу.

Отже, як встановлено у справі №911/891/22, при прийнятті рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були порушені вимоги земельного законодавства та Глібівська сільська рада не мала повноважень на вилучення у Державного підприємства «Димерське лісове господарство», зміну цільового призначення та передачу у власність громадянам землі лісогосподарського призначення Кам`янського лісництва, за рахунок якої були утворені спірних 16 земельних ділянок, враховуючи, що:

-Глібівська сільська рада не мала повноважень на вилучення цієї землі лісогосподарського призначення державної власності кварталу №86 Кам`янського лісництва у Державного підприємства «Димерське лісове господарство» та не мала повноважень на зміну її цільового призначення з лісогосподарського на категорію земель житлової та громадської забудови;

-крім того, не було отримано висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства на зміну цільового призначення землі лісогосподарського призначення, за рахунок якої були утворені спірні 16 земельних ділянок з іншим цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови,

-крім того, Глібівська сільська рада мала не мала повноважень на передачу спірних 16 земельних ділянок у власність громадянам, враховуючи, що вони були утворені за рахунок землі лісогосподарського призначення кварталу №86 Кам`янського лісництва державної власності,

-крім того, була відсутня згода землекористувача Державного підприємства «Димерське лісове господарство» на вилучення земельної ділянки в установленому порядку, враховуючи, що лист Державного підприємства «Димерське лісове господарство» від 20.09.2005 №320 не може вважатись такою згодою,

-крім того, станом на момент прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 громадяни та юридичні особи за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади взагалі не могли набувати у власність землі лісогосподарського призначення (за винятком замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств - ч.2 ст.56 Земельного кодексу України).

Враховуючи викладене та на підставі принципу res judicata, відповідно до якого розбіжності між сторонами в питанні обставин утворення спірних земельних ділянок та їх набуття відповідачем вирішені остаточним судовим рішенням у справі №911/891/22, суд повторює висновок про те, що спірні земельні ділянки фактично розташовані на землях державного лісового фонду та були набуті відповідачем з порушенням права державної власності на землі лісового фонду. З цієї ж підстави (res judicata як складової принципу юридичної визначеності) суд відхиляє доводи відповідача у спорі про те, що спірні земельні ділянки не розташовані на землях державного лісового фонду та утворені за рахунок земель запасу Глібівської сільської ради і відведені у власність фізичним особам-продавцям правомірно. Детальна аргументація відхилення цих доводів відповідача наведена в рішенні суду від 16.02.2023 у справі №911/891/22, яке набуло статусу остаточного та є відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України преюдиційним для справи №911/1352/24, а тому відсутня необхідність у повторенні цієї аргументації у даному судовому рішенні.

Доводи відповідача у спорі про те, що вказані спірні земельні ділянки не були заліснені при набутті їх відповідачем і що відповідач є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, суд також відхиляє з огляду на таке.

Суд зазначає, що відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, передбачений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності господарського судочинства надає сторонам достатні процесуальні можливості у представленні та доказуванні своєї позиції, спростуванні позиції інших учасників процесу з метою правильного вирішення спору. Цей принцип передбачає активну роль заінтересованих учасників процесу у доказуванні своєї правової позиції.

Як вказувала при цьому Велика Палата Верховного Суду (постанова від 21.06.2023 у справі №916/3027/21), покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Прокурор з посланням на надані ним докази (матеріали лісовпорядкування, плани лісонасаджень Кам`янського лісництва, таксаційний опис насаджень кварталу №86 Кам`янського лісництва, лист Димерського лісгоспу від 05.04.2021 №01-341 тощо) стверджує у спорі, що спірні земельні ділянки є вільними від забудови та залісненими на час їх набуття відповідачем. Прокурор зазначає, що відповідач в силу зовнішніх, об`єктивних і видимих характерних для земель лісогосподарського призначення ознак (наявність багаторічної лісової рослинності) знав або, проявивши розумну обачність, повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки не можуть використовуватись як землі для ведення індивідуального садівництва

Відповідач, заперечуючи доводи та докази прокурора щодо заліснення спірних земельних ділянок, ніяких доказів суду на підтвердження зворотного суду не надав.

Суд при цьому відмічає, по-перше, певну суперечливість відповідача в питанні факту заліснення земельних ділянок. Відповідач хоч і заперечує доводи прокурора про заліснення та стверджує, що деякі земельні ділянки не містять жодного дерева, однак також і визнає, що деякі земельні ділянки мають деревні насадження, і одночасно посилається на відсутність підтвердження того, чи є ці деревні насадження лісом, чи ні.

Тобто вказана позиція відповідача не виключає того, що наявні деревні насадження на спірних земельних ділянках є лісом.

По-друге, суд зауважує, що спірні земельні ділянки на момент вирішення спору знаходяться у фактичному володінні відповідача, і якщо відповідач у даному спорі стверджує, що земельні ділянки не містять дерев та не є залісненими, в тому числі не були залісненими на момент їх набуття відповідачем, то відповідач не був позбавлений можливості подати суду відповідні докази (акти обстеження земельних ділянок, фотоматеріали тощо) на підтвердження того, що земельні ділянки незаліснені. Однак такі докази відповідач суду не подавав.

По-третє, факт розташування спірних земельних ділянок в лісовому масиві та їх заліснення лісовими культурами (сосна, береза, осика тощо) вже був встановлений під час розгляду справи № №911/891/22.

Крім того, цей факт підтверджується також наданими прокурором доказами, які не спростовані відповідачем, а саме матеріалами лісовпорядкування, планами лісонасаджень Кам`янського лісництва, таксаційним описом насаджень кварталу №86 Кам`янського лісництва, листом Димерського лісгоспу від 05.04.2021 №01-341, з яких випливає, що виділи 25, 26, 28, 29, 30 та 31 кварталу №86 Кам`янського лісництва, на які накладаються спірні земельні ділянки, заліснені такими лісовими насадженнями: сосни звичайні, берези повислі, дуби червоні, осики тощо, з яких вік сосни - 14 років (виділ №25), 10 років (виділ №26), 130 років (виділ №27), 52 роки (виділ №28), 11 років (виділ №30) згідно з наявним у справі таксаційним описом кварталу №86 Кам`янського лісництва 2015 року.

Вказані докази відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України з більшою вірогідністю вказують саме на те, що усі спірні земельні ділянки є залісненими, в тому числі були заліснені на момент прийняття рішення Глібівської сільською ради від 29.04.2009 про їх виділення фізичним особами та були заліснені на момент їх набуття відповідачем у 2009-2010 у фізичних осіб-продавців, враховуючи вік лісових насаджень на цих земельних ділянках (вік від 10 років і більше станом вже на 2015 рік, отже ці насадження були і станом на 2009-2010 рр.).

При цьому визначення судом кількості дерев на кожній спірній земельній ділянці не має значення для вирішення даного спору, оскільки відповідно до обставин справи всі спірні земельні ділянки становлять єдиний масив та накладаються на землі кварталу №86 Кам`янського лісництва, що є лісом.

Крім того, обставини набуття відповідачем спірних земельних ділянок, які рішенням Глібівської сільською ради від 29.04.2009 були виділені фізичним особам-продавцям за рахунок єдиного масиву земель кварталу №86 Кам`янського лісництва, вказують на те, що ці земельні ділянки набувались відповідачем у власність також єдиним масивом, враховуючи:

-набуття відповідачем одночасно усіх спірних земельних ділянок за короткий проміжок часу (грудень 2009 березень 2010);

-незначний проміжок часу між часом оформленням фізичними особами актів на право власності на земельні ділянки (листопад 2009) та наступним продажем цими фізичними особами земельних ділянок відповідачу (грудень 2009-березень 2010);

-оформлення у оцінювача висновків щодо грошової оцінки земельних ділянок для їх наступного продажу відповідачу щодо всіх 16 земельних ділянок в одну дату 18.11.2009 (ця дата зазначена в усіх договорах купівлі-продажу, укладених відповідачем);

-однакові умови купівлі відповідачем земельних ділянок в договорах купівлі-продажу (ціна продажу земельної ділянки кожним із 16 продавців неодмінно дорівнювала експертній грошовій оцінці, визначеній у висновку оцінювача від 18.11.2009).

Отже, спірні земельні ділянки відповідно до обставин справи фактично були залісненими на момент їх набуття відповідачем та розташовані повністю або частково в межах Кам`янського лісництва, та, до того ж, набувались відповідачем єдиним масивом.

Тому наявні підстави для висновку про недобросовісність їх набуття відповідачем, враховуючи, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (розташування в лісі, відсутність забудови та залісненість) відповідач знав або, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки, які формально набувались ним з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку», фактично є землями лісогосподарського призначення Кам`янського лісництва і не можуть використовуватись для житлової забудови.

Доводи відповідача про розширення меж села Глібівка відповідно до рішення Вишгородської районної ради від 04.10.2001 №229-17-XXІІІ та рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 №159-12-XXIV та про те, що відповідно до вказаних рішень спірні земельні ділянки знаходились в межах населеного пункту села Глібівка, не спростовують висновків про те, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок відповідач знав або міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення.

Так, межа району, села, селища, міста, району у місті це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій (ч.1 ст.173 Земельного кодексу України). Тобто межа селища це певна умовна лінія, яка не стосується зовнішніх ознак земельних ділянок і сама по собі не вказує на наявність за місцерозташуванням вказаних земельних ділянок об`єктивних видимих ознак (наявність житлової або громадської забудови чи іншої інфраструктури населеного пункту), які б дозволи відповідачу сприймати ці спірні земельні ділянки як землі житлової забудови населеного пункту.

Водночас, наявні докази навпаки свідчать про те, що фізично (об`єктивно) вказані земельні ділянки розташовані не в межах інфраструктури населеного пункту, а в межах лісу кварталу №86 Кам`янського лісництва, де відсутня забудова, є залісненими, а тому відповідач, виходячи із зовнішніх ознак земельних ділянок, знав або, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, які не призначені для житлової забудови.

Доводи відповідача у спорі про наявність 4-х інших, схожих за зовнішніми характеристиками земельних ділянок, щодо яких прокурором позовні вимоги не заявлені, поруч із 16-ма спірними земельними ділянками самі по собі не спростовують позовні вимоги у цій справі, в той час як обставини правомірності відведення у власність інших 4-х земельних ділянок судом у межах даної справи №911/1352/24 не досліджуються, оскільки позов Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області у справі вказаних 4-х земельних ділянок не стосується.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України (ЦК України) є ефективним способом захисту права власності.

Відповідно до статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Статтею 388 ЦК України встановлено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, зокрема у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із ст.14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст.1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ч.1, 2 ст.373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами (ст.3 Лісового кодексу України в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, а саме станом на момент прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009).

Ліс це тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами. Земельна лісова ділянка це земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства. (ст.1 Лісового кодексу України в редакції станом на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009).

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи. (ст.7 Лісового кодексу України в редакції на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009).

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст.8 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст.5 Лісового кодексу України (в редакції на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Також відповідно до ч.1, 2 та 4 ст.17 Лісового кодексу України (в редакції на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Разом з тим, пунктом 5 прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) було передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

У справі, яка розглядається судом, установлено, що спірні земельні ділянки лісового фонду вибули з державної власності поза волею власника - держави Україна, без дотримання передбаченої законом процедури вилучення у постійного користувача.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 ст. 13, частина 7 ст. 41, частина 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 Земельного Кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів; втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) вказала, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.

Повернення державі земельної ділянки лісового фонду, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном.

За таких обставин задоволення позовних вимог прокурора не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції та невиправданим (непропорційним) втручанням у право відповідача на мирне володіння майном, а спірні земельні ділянки лісового фонду підлягають поверненню власнику за правилами статті 387 ЦК України.

Відповідачем заявлено про застосування позовної давності у спорі.

Суд при цьому відмічає певну суперечливість правової позиції відповідача у спорі, який одночасно стверджує і про відсутність порушення з боку відповідача права державної власності на землі лісового фонду при набутті відповідачем вказаних земельних ділянок, і одночасно заявляє суду про застосування позовної давності у спорі.

Право державної власності на землі лісового фонду набуттям відповідачем вказаних земельних ділянок порушено, про що зазначено судом вище.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Із постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц випливає, що позовна давність застосовується за наявності порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17.

Аналіз положень статей 256, 261, 267 ЦК України вказує на те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Тобто, обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Прокурор посилається на те, що перебіг строку позовної давності розпочався з моменту державної реєстрації права власності відповідача на спірні земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (22-23.03.2021).

Відповідач, заперечуючи вказані доводи прокурора про перебіг строку позовної давності посилається на те, що доступними відомостями про право власності відповідача на спірні земельні ділянки були не лише відомості про право власності відповідача на спірні земельні ділянки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а й відомості про факт реєстрації права власності відповідача в поземельних книгах, державному земельному кадастрі та публічній кадастровій карті, які є публічно доступними або могли бути отримані прокуратурою або позивачем в межах строків позовної давності.

Аналізуючи вказані доводи сторін, суд відмічає при цьому, що відповідно до обставин справи вибуття спірних земель лісогосподарського призначення з державної власності та їх заволодіння відбулось в прихований, неочевидний спосіб, а саме в рішенні Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248 щодо відведення 16 спірних земельних ділянок ці землі були позначені землями сільськогосподарського призначення («пасовища») Глібівської сільської ради, хоча фактично були залісненими землями лісогосподарського призначення кварталу №86 Кам`янського лісництва Димерського лісгоспу, які не призначені для житлової забудови.

При цьому у межах наявних у справі доказів не вбачається, щоб у документації Глібівської сільської ради щодо відведення вказаних земельних ділянок вказувалось про приналежність цих земель до кварталу №86 Кам`янського лісництва (натомість у проекті землеустрою ці землі були позначені як землі нібито сільськогосподарського призначення - «пасовища» Глібівської сільської ради), згоду органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства на зміну цільового призначення землі лісогосподарського призначення не запитували та не отримували, згоду постійного землекористувача на вилучення цієї землі в установленому порядку також не запитували та не отримували, рішення Вишгородської районної державної адміністрації про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення кварталу №86 Кам`янського лісництва Димерського лісгоспу також не запитували та не отримували, а сама Глібівська сільська рада не мала повноважень на вилучення вказаної землі кварталу №86 Кам`янського лісництва, зміну її цільового призначення та передачу у приватну власність. Також, у наявних у справі актах про право приватної власності на землю від 11.11.2009, які були видані фізичним особам на підставі рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, межі спірних земельних ділянок позначені таким чином, що Димерський лісгосп в них суміжним землекористувачем не вказаний, що, в свою чергу, свідчить також про те, що Димерський лісгосп як постійний землекористувач Кам`янського лісництва межі спірних земельних ділянок не погоджував, хоча фактично ці земельні ділянки розташовані в кварталі №86 Кам`янського лісництва Димерський лісгоспу.

За вказаних обставин, доводи відповідача про те, що проекти землеустрою були погоджені певними державними органами (Управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області, Вишгородським відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури, Київською обласною СЕС, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області та Управлінням культури і туризму), самі по собі не свідчать про обізнаність Вишгородської районної державної адміністрації із порушенням права власності на землі державного лісового фонду з моменту прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, враховуючи, що погодження у цих органів запитувалось на відведення землі комунальної власності Глібівської сільської ради, а не землі державного лісового фонду, і в проектах землеустрою, які надавались цим органам на погодження, не зазначалось про фактичну приналежність земель до кварталу №86 Кам`янського лісництва.

В той же час, відповідач, набуваючи вказані земельні ділянки у власність єдиним масивом з цільовим призначенням «для житлової забудови», при їх візуальному огляді на місцевості не міг не бачити фактичне їх розташування в Кам`янському лісництві та залісненість, тобто знав або, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення, які не призначені для житлової забудови.

У зв`язку з цим доводи відповідача про те, що строк позовної давності належить обчислювати з моменту прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, спростовуються обставинами справи, відповідно до яких Вишгородська районна держава адміністрація не знала і не могла знати про вибуття землі державного лісового фонду при прийнятті Глібівською сільською радою рішення від 29.04.2009, в якому не вказувалось про відведення спірних земельних ділянок за рахунок землі державної власності (а, натомість, зазначалось про землі комунальної власності) та за обставин, коли Димерський лісгосп як постійний землекористувач Кам`янського лісництва меж спірних земельних ділянок не погоджував.

Доводи відповідача про те, що доступними відомостями про право власності відповідача на спірні земельні ділянки були не лише відомості про право власності відповідача на спірні земельні ділянки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а й відомості про факт реєстрації права власності відповідача в поземельних книгах, державному земельному кадастрі та публічній кадастровій карті, які є публічно доступними або могли бути отримані прокуратурою або позивачем, суд також відхиляє з огляду на таке.

Вишгородська районна держава адміністрація не знала і не могла знати про вибуття землі державного лісового фонду при прийнятті Глібівською сільською радою рішення від 29.04.2009 про відведення фізичним особам земельних ділянок за рахунок землі запасу Глібівської сільської ради.

Також Вишгородська районна держава адміністрація не могла знати про те, що відповідач протягом грудня 2009 - березня 2010 має намір набути у фізичних осіб спірні земельні ділянки.

А тому ні у позивача, ні у прокуратури не існувало розумної необхідності та обов`язку починаючи з грудня 2009 - березня 2010 збирати та відслідковувати інформацію про придбання відповідачем земельних ділянок в поземельних книгах, державному земельному кадастрі та публічній кадастровій карті.

При цьому, відповідно до ст.126 Земельного кодексу України (в редакції Закону №1066-VI від 05.03.2009; із змінами, внесеними згідно із Законами №3521-VI від 16.06.2011, №5059-VI від 05.07.2012; в редакції Закону №3613-VI від 07.07.2011) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Загальновідомо, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (ДРРПНН) почав функціонувати з 01.01.2013 відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Також відповідно до обставин справи, реєстрація вказаних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі відбулась 12.05.2016, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності відповідача на вказані 16 спірних земельних ділянок було зареєстровано 22-23.02.2021.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07 2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

Отже, відповідачем не спростовані доводи прокурора про те, що позивач про порушення своїх прав об`єктивно дізнався не раніше 22-23.02.2021, коли в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності відповідача на вказані 16 спірних земельних ділянок.

Крім того, відповідно до ст.15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, в тому числі: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відповідно до ст.79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Отже, важливою інформацією при постанові на кадастровий облік є координати земельної ділянки та кадастровий номер.

Водночас, відповідно до обставин справи, акт на право постійного користування земельними лісовими ділянками Кам`янського лісництва Державне підприємство «Димерське лісове господарство» не оформлювало, тобто землі Кам`янського лісництва Державне підприємство «Димерське лісове господарство» не мають присвоєного кадастрового номера та інших повних відомостей (реквізитів) земельної ділянки, інформація про які відповідно до ст.15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» включається до Державного земельного кадастру .

Відповідно до п.5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Відтак, дані державного земельного кадастру та публічної кадастрової карти, на які посилається відповідач, самі по собі не є підтвердженням наявності чи відсутності (припинення, зміни тощо) прав на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які надані у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України і щодо яких не був оформлений акт на право постійного користування із присвоєнням кадастрового номера та визначенням координат земельних ділянок .

Крім того, відповідно до обставин справи Державне підприємство «Димерське лісове господарство» як постійний землекористувач Кам`янського лісництва межі спірних земельних ділянок (як суміжний землекористувач спірних земельних ділянок) також не погоджувало.

Отже, відповідачем не спростовані доводи прокурора про те, що позивач про порушення своїх прав об`єктивно дізнався не раніше 22-23.02.2021, коли в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності відповідача на вказані 16 спірних земельних ділянок.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався до 30.06.2023.

Тому, враховуючи п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (щодо продовження строків на період дії карантину) та п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (щодо зупинення перебігу строку позовної давності на строк дії воєнного стану), трирічній строк позовної давності прокурором не пропущений.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Частинами 1 та 2 ст.86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову прокурора.

Прокурором за подання позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 8779,47 грн, який у зв`язку із задоволенням позову відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача.

Керуючись ст. 2, 7, 8, 11, 13, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов Керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заміське дозвілля», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельних ділянок з незаконного володіння задовольнити.

2. Витребувати на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, пл., Шевченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 23569369) з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Заміське дозвілля» (03055, м. Київ, вул. Ванди Василевської, буд. 7, код ЄДРПОУ 34695054) земельні ділянки лісового фонду з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, які розташовані в межах села Глібівка Вишгородського району Київської області.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Заміське дозвілля» (03055, м. Київ, вул. Ванди Василевської, буд. 7, код ЄДРПОУ 34695054) на користь Київської обласної прокуратури (м.Київ, бул.Л.Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 8779 (вісім тисяч сімсот сімдесят дев`ять) грн 47 коп. судового збору

4. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку, які передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.03.2025.

Суддя О.О. Третьякова

СудГосподарський суд Київської області
Дата ухвалення рішення31.10.2024
Оприлюднено10.03.2025
Номер документу125672008
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них щодо визнання права власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —911/1352/24

Рішення від 31.10.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Третьякова О.О.

Ухвала від 03.10.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Третьякова О.О.

Ухвала від 12.09.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Третьякова О.О.

Ухвала від 01.08.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Третьякова О.О.

Ухвала від 04.07.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Третьякова О.О.

Ухвала від 03.06.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Третьякова О.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні