Постанова

від 05.03.2025 по справі 914/1653/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2025 р. Справа №914/1653/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІ.Б. Малех

суддівО.В. Зварич

О.І. Матущак

cекретар судового засідання Д.Т.Залуцький

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, б/н від 22.01.2025 (вх. № апеляційного суду 01-05/215/25 від 23.01.2025)

на рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2024 року (суддя Мазовіта А.Б., повний текст рішення складено 03.01.2025, м. Львів)

у справі №914/1653/24

за позовом: Приватного підприємства Тенісний клуб ТЕН, м. Львів

до відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство Львівський центральний парк культури та відпочинку імені Б.Хмельницького, м. Львів

про стягнення 589 108,15 грн

за участю представників, учасників процесу:

від позивача: Єсіпов Ігор Анатолійович - адвокат;

від відповідача (скаржника): Чижович І.З. - представник;

від третьої особи: не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

26.06.2024 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства Тенісний клуб ТЕН до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про стягнення 1 097 194,16 грн.

20.12.2024 до суду першої інстанції від Приватного підприємства Тенісний клуб ТЕН надійшла заява про відмову від позову в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 407 458,86 грн та 3% річних в сумі 100 627,15 грн (вх. №1653/24 від 20.12.2024).

Судом першої інстанції була прийнята відмова від частини позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2024 року позов Приватного підприємства Тенісний клуб ТЕН задоволено. Стягнуто з Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на користь Приватного підприємства Тенісний клуб ТЕН 589 108,15 грн на відшкодування збитків.

Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, не погодившись з винесеним рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що таке в прийняте з порушенням норм процесуального права з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, а саме:

Скаржник вказує, що суд першої інстанції, на думку апелянта, не довів у рішенні:

а)протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності;

б)причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками.

Поряд з цим, скаржник, звертає увагу на те, що суд прийняв рішення із порушенням норми ч. 4 ст. 75 ГПК України, що полягало у визнанні преюдиційними для справи №914/1653/24 обставин, які суд помилково визнав встановленими у справі № 914/2223/22.

Настання наслідків у вигляді збитків не може ставитись у залежність від виконання чи невиконання Управлінням рішення суду у справі №914/3256/16.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги судові рішення у справі №914/3256/16 (зокрема, постанову Вищого господарського суд України від 03.10.2017) в частині, що стосується відмови у задоволенні позову Підприємства про визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо незатвердження результатів оцінки об`єкта приватизації.

Скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2024 року в даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач по справі у відзиві заперечує доводи апеляційної скарги, з посиланням на те, що зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), на підставі якої суди відмовили Управлінню у задоволенні його позову до підприємства у справі №914/2223/22 про виселення з орендованого приміщення у зв`язку із закінченням строку договору оренди та стягнення заборгованості по строкових платежах), є юридичним фактом, який встановлює суд за результатами розгляду справи на підставі сукупності доказів. Твердження апелянта про неврахування судом судових рішень у справі №914/3256/16 в частині, що стосується відмови у задоволенні позову Підприємства про визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо незатвердження результатів оцінки об`єкта приватизації, спростовуються оскаржуваним рішенням суду.

Ухвалою Західного апеляційнийного господарського суду від 27 січня 2025 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді Зварич О.В., Матущак О.І.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, б/н від 22.01.2025 (вх. № апеляційного суду 01-05/215/25 від 23.01.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2024 року (суддя Мазовіта А.Б., повний текст рішення складено 03.01.2025, м. Львів) у справі №914/1653/24.

Витребувано матеріали справи №914/1653/24 в Господарського суду Львівської області.

04.02.2025 в канцелярію апеляційного суду поступили матеріали справи №914/1657/24.

В подальшому ухвалою суду від 05.02.2025 розгляд справи №914/1653/24 призначено в судове засідання на 5 березня 2025 року.

05.03.2025 в судовому засіданні представники учасників процесу підтримали свої вимоги і заперечення з мотивів наведених в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2024 року у справі №914/1653/24 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 28.07.2010між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець) та Приватним підприємством Тенісний клуб ТЕН (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-7572-10, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №1494.

За цим договором орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 99,4 кв. м, що позначені в технічній документації під літерами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, які розташовані за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4 (об`єкт оренди), що знаходиться на балансі Львівського Центрального парку культури і відпочинку імені Б.Хмельницького (балансоутримувач), і належить територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності на підставі рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 01.08.1974 №9420, зареєстрованого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки (БТІ) 16.12.2008 за реєстровим номером 5897583.

Цільове призначення об`єкта оренди: для обслуговування тенісних кортів (п. 2 договору).

Згідно п. 3.1. договору приймання-передача об`єкта оренди здійснюється орендарем та орендодавцем в особі балансоутримувача і оформляється актом приймання-передачі. При передачі об`єкта оренди складається акт приймання-передачі який підписується орендарем та орендодавцем в особі балансоутримувача (п. 3.3. договору). Об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі (п. 3.4. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору термін оренди з 28.07.2010 до 31.05.2015.

Згідно п. 4.2. договору настання обов`язку орендаря щодо внесення орендної плати починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п. 4.3. договору).

Відповідно до п. 4.8. договору чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем; загибелі об`єкта оренди; дострокового розірвання за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

Згідно п. 5.1. договору, розмір орендної плати за об`єкт оренди складає 5 000,00 грн без ПДВ за перший місяць оренди згідно із запропонованою переможцем конкурсу сумою. Загальна сума річної орендної плати на момент укладення цього договору без врахування індексу інфляції становить 60 000,00 грн без ПДВ. Розмір орендної плати підлягає індексації на визначений індекс інфляції за відповідний період (місяць, квартал, рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством України. В інших випадках розмір орендної плати переглядається тільки за згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду.

Орендна плата перераховується орендарем не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць. Несплата орендної плати в повному обсязі протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди (п. 5.2. договору).

Відповідно до п. 9.1. договору повернення орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або його дострокового припинення чи розірвання.

Згідно п. 9.3. договору об`єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних у п. 9.1. цього договору.

Відповідно до п.п. 9.4., 9.5. договору при передачі об`єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами. Об`єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання.

По акту приймання-передачі від 30.07.2010, який підписаний орендарем і балансоутримувачем, останнім передано, а орендарем прийнято в оренду нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4, під індексами: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, загальною площею 99,4 кв.м.

Ухвалою Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 затверджено перелік об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу, які вказані в додатку до ухвали.

Пунктом 20 додатку до вищевказаної ухвали включено до вищезазначеного переліку об`єкт загальною площею 99,4 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4 (заявник: Приватне підприємство Тенісний клуб ТЕН).

26.12.2013 між Приватним підприємством Тенісний клуб ТЕН (платник), Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (замовник) та ТзОВ Периметр (виконавець) було укладено договір №326-П про проведення незалежної оцінки об`єкта приватизації шляхом викупу, відповідно до умов якого замовник доручає, виконавець зобов`язується виконати, а платник здійснити оплату послуг по оцінці майна з метою визначення вартості об`єкта приватизації за адресою м. Львів, вул. Болгарська, 4, нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 99,4 кв.м.

На виконання вказаного договору ТзОВ Периметр надало висновок від 30.12.2013 про вартість майна. Відповідно до висновку ринкова вартість об`єкта оцінки разом із ПДВ становить 413 784,00 грн.

Вказаний висновок Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради не було затверджено.

У січні 2014 року Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулося із позовом до Галицького районного суду м. Львова про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 в частині затвердження пунктів 20, 29 додатка до ухвали.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 17.04.2014 у справі №461/278/14-а адміністративний позов Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задоволено, визнано протиправною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 18.07.2013 №2652 Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу в частині затвердження пунктів 20, 29 додатку до ухвали.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 у справі №876/4580/14, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.06.2016, скасовано постанову Галицького районного суду міста Львова від 17.04.2014 у справі №3461/278/14-а та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У постанові від 09.12.2014 апеляційний суд зазначив, що Львівська міська рада діяла в межах наданих їй повноважень та з дотриманням норм регламенту, а тому підстави для скасування ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу в частині затвердження пунктів 20, 29 додатка до ухвали відсутні.

Касаційний суд в ухвалі від 01.06.2016 вказав, що у спірних правовідносинах позивач не є власником об`єктів, які підлягали приватизації і не претендував на їх приватизацію шляхом викупу чи в інший спосіб. Тобто, спірною ухвалою Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу в частині затвердження пунктів 20 та 29 жодним чином не порушуються права та/чи обов`язки Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та зазначив, що Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради заявлено позов з приводу виключних повноважень міськради як розпорядника комунального майна.

У грудні 2016 року Приватне підприємство Тенісний клуб ТЕН звернулося до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради з позовом про визнання незаконною його бездіяльності щодо незатвердження результатів оцінки об`єкта приватизації, проведеної ТзОВ Периметр за договором №326-П від 26.12.2013, та про зобов`язання відповідача у двомісячний строк завершити підготовку об`єкта нерухомості до приватизації шляхом викупу Приватним підприємством Тенісний клуб ТЕН, а саме визначити за власний рахунок її ринкову вартість.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2017 у справі №914/3256/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017, позов задоволено частково, зобов`язано Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у двомісячний строк завершити підготовку будівлі літ. Т-1 загальною площею 99,4 кв. м. за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, буд. 4, до приватизації шляхом викупу Приватним підприємством Тенісний клуб ТЕН, а саме визначити за власний рахунок відповідача її вартість. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судами в судових рішеннях у справі №914/3256/16 встановлено, що складений ТзОВ Периметр висновок про вартість майна від 30.12.2013 відповідачем не було затверджено, водночас, причин його незатвердження не обґрунтовано, доказів негативної рецензії на висновок не надано, натомість ухвалу Львівської міської ради №2562 від 18.07.2013 в частині затвердження пунктів 20, 29 додатка до ухвали оскаржено в судовому порядку.

Після скасування Львівським апеляційним адміністративним судом постанови Галицького районного суду міста Львова від 17.04.2014 у справі №461/278/14-а, позивач у січні 2015 року звертався до відповідача щодо виконання ухвали Львівської міської ради №2562 від 18.07.2013. У відповідь на звернення позивача відповідач листом за вих. №2302-2065 від 30.06.2015 повідомив позивача, що ним вчиняються всі дії для проведення реєстрації права власності на об`єкт нерухомого комунального майна за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4, з метою укладення договору купівлі-продажу.

У подальшому позивач звернувся із скаргою за вих. №2/11-2016 від 07.11.2016 до першого заступника міського голови на бездіяльність відповідача щодо ухилення від виконання ухвали міської ради №2562 від 18.07.2013 та непроведення ним у встановлений законодавством 2-місячний строк підготовки об`єкта до приватизації. Відповіді на скаргу позивач не отримав.

У судових рішеннях по справі №914/3256/16 суди звернули також увагу на те, що згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) строк підготовки об`єкта малої приватизації до продажу, крім об`єктів, набуття права власності на які пов`язане з переходом права на земельну ділянку державної власності, не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Ухвалою Львівської міської ради від 09.02.2017 №1503 Про внесення змін до ухвали міської ради №2562 від 18.07.2013 Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу внесено зміни до додатку до ухвали Львівської міської ради №2562 від 18.07.2013, вилучивши з додатку пункт 20.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.08.2017 у справі №914/1389/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та постановою Верховного Суду від 10.07.2018, визнано незаконною (недійсною) ухвалу Львівської міської ради від 09.02.2017 №1503.

Ухвалою Львівської міської ради від 11.10.2018 №4057 Про внесення змін до ухвали міської ради від 18.07.2013 №2562 Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу повторно внесено зміни до додатку до ухвали Львівської міської ради №2562 від 18.07.2013, вилучивши з додатку пункт 20.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.09.2019 у справі №914/1002/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 та постановою Верховного Суду від 16.06.2020, визнано незаконною (недійсною) ухвалу Львівської міської ради від 11.10.2018 №4057.

Листом за вих. №2302-вих-31377 від 23.04.2020 Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради повідомило позивача про закінчення 04.04.2020 терміну дії договору оренди та про необхідність повернення орендованих нежитлових приміщень.

У вересні 2022 року Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулося до Приватного підприємства Тенісний клуб ТЕН із позовом про зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень та стягнення заборгованості в розмірі 46 334,03 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 у справі №914/2223/22 у задоволенні позову Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Приватного підприємства Тенісний клуб ТЕН відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 у справі № 914/2223/22 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 14.02.2024 постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 залишено без змін.

Судами в судових рішеннях у справі №914/2223/22 встановлено, що спірне майно є об`єктом приватизації, що не завершена виключно внаслідок недобросовісної поведінки Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, яке, зловживаючи правами органу приватизації, умисно ухиляється від виконання як рішення власника про продаж цього майна, так і судового рішення при примусове завершення процедури приватизації. У зв`язку з чим Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, діючи недобросовісно, втратило право на захист своїх прав орендодавця, а Приватне підприємство Тенісний клуб ТЕН має право користуватись спірними приміщеннями до моменту завершення процедури приватизації та набуття прав власника майна.

Згідно бухгалтерських даних позивача, ним за період часу з березня 2017 року по квітень 2020 року ним було сплачено відповідачу орендну плату на загальну суму 589 108,15 грн.

Позивач зазначив, що якби відповідач виконав рішення про приватизацію у встановлений для цього строк, цих витрат позивач би не поніс, оскільки з моменту приватизації об`єкта оренди, шляхом його викупу позивачем, договір оренди автоматично припинив би свою дію. Те саме стосується наслідків невиконання відповідачем рішення суду у справі №914/3256/16. Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача 589 108,15 грн збитків.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до положень статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Правовідносини щодо відшкодування збитків врегульовані, зокрема і положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України (далі - ГК України) та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України.

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 908/2202/18, від 02.03.2020 у справі № 910/434/19, від 09.04.2020 у справі № 908/690/19.

Згідно ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (п. 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15 та 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач у відповідності до ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 набув право на приватизацію, шляхом викупу об`єкта нерухомого майна загальною площею 99,4 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4, яке він орендував, згідно договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-7572-10 від 28.07.2010.

Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 Стретч проти Сполученого Королівства визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Поняття майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можна розглядатися як права власності і, таким чином, як майно для цілей цього положення, а також вимог, щодо яких заявник має принаймні законне очікування отримати можливість ефективного користування правом власності (п. 49 Рішення від 22.09.2022 у справі Жура проти України).

Таким чином, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, принцип легітимних очікувань пов`язаний з розширеним тлумаченням поняття майно.

Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №826/3694/16 зазначив, що складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій.

У постанові від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 Верховний Суд зазначив, що поняття легітимні очікування, головним чином походять від англійського терміну legitimate expectations як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.

Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти малої людини від великої держави, в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, указав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).

Відповідно до абз. 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 06.06.2019 №3-р/2019 Конституційний Суд України виходить з того, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм.

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №1-2/2016).

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).

У рішенні у справі Kopeckу v. Slovakia (заява №44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має легітимне очікування, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. також рішення у справах: Vilho Eskelinen and Others v. Finland, п. 94, заява № 63235/00; Haupt v. Austria, п. 47, заява № 9816/82; Radomilja and Others v. Croatia, п. 142, заява № 25376/06; Draon v. France, п. 65, заяви № 1513/03, № 11810/03 та ін.).

З огляду на викладене, позивач цілком правомірно та обґрунтовано очікував на реалізацію свого права на приватизацію, шляхом викупу об`єкта нерухомого майна загальною площею 99,4 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивач мав чи має намір відмовитися від реалізації вказаного права. Також в матеріалах відсутні докази, які б підтверджували, що право на приватизацію може бути реалізовано іншими особами, окрім позивача.

Оскільки позивач не зміг з незалежних від нього причин реалізувати своє право на приватизацію, яке було визначено ухвалою Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 та порядком, передбаченим чинним на той час законодавством про приватизацію, він звернувся за захистом свого порушеного права до суду.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2017 у справі №914/3256/16, яке набрало законної сили 16.05.2017, зобов`язано відповідача у двомісячний строк завершити підготовку будівлі літ. Т-1 загальною площею 99,4 кв. м. за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, буд. 4, до приватизації, шляхом викупу позивачем, а саме визначити за власний рахунок відповідача її вартість.

Згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується відповідачем, рішення Господарського суду Львівської області від 07.03.2017 у справі №914/3256/16 не виконане, приватизація будівлі літ. Т-1 загальною площею 99,4 кв. м. за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, буд. 4, шляхом викупу, яка визначена ухвалою Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562, не завершена.

Разом з тим, судом першої інстанції вірно встановлено, що у вересні 2022 року відповідач звернувся до позивача із позовом про зобов`язання повернути об`єкт оренди, шляхом виселення з нежитлових приміщень та стягнення заборгованості в розмірі 46 334,03 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.06.2023 у справі №914/2223/22, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 та постановою Верховного Суду від 14.02.2024 у задоволенні вищевказаного позову відмовлено.

У судових рішеннях у справі №914/2223/22 судами встановлено, що Приватне підприємство Тенісний клуб ТЕН отримало право на приватизацію орендованого майна, яке не передано у власність підприємства виключно внаслідок протиправної бездіяльності Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради. Отже, спір у справі штучно створений самим Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, яке діє недобросовісно, тоді як Приватне підприємство Тенісний клуб ТЕН має право перебувати в орендованому майні до завершення чинної процедури приватизації.

Суди також констатували, що спірне майно є об`єктом приватизації, що не завершена виключно внаслідок недобросовісної поведінки Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, яке, зловживаючи правами органу приватизації, умисно ухиляється від виконання як рішення власника про продаж цього майна, так і судового рішення при примусове завершення процедури приватизації. У зв`язку з чим Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, діючи недобросовісно, втратило право на захист своїх прав орендодавця, а Приватне підприємство Тенісний клуб ТЕН має право користуватись спірними приміщеннями до моменту завершення процедури приватизації та набуття прав власника майна.

Судами також встановлено, що Львівська міська рада ще в 2013 році прийняла рішення про приватизацію спірних приміщень шляхом їх викупу Приватним підприємством Тенісний клуб ТЕН, законність якого підтверджена численними судовими рішеннями. Зокрема прийнятим ще в 2017 році судовим рішенням було зобов`язано Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради завершити підготовку майна до приватизації у строк два місяці. Однак впродовж 10 років приватизація спірних приміщень не завершена внаслідок умисної протиправної бездіяльності Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

Отже, недобросовісна поведінка Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, яке зловживає своїми правами органу приватизації з очевидним наміром завдати шкоди Приватному підприємству Тенісний клуб ТЕН та не виконує судове рішення про завершення приватизації, призвела до неможливості своєчасної реалізації Приватним підприємством Тенісний клуб ТЕН набутого у законний спосіб права на приватизацію спірних приміщень до закінчення строку дії договору оренди.

Установивши в діях Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради очевидне порушення приписів частин 2, 3 статті 13 ЦК України, суди дійшли висновку про застосування положень частини 3 статті 16 ЦК України та відмовили Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у захисті його права орендодавця. Поруч із цим суди зазначили, що Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, як виконавчий орган Львівської міської ради, повинно виконати чинне рішення органу місцевого самоврядування та рішення суду у справі №914/3256/16, завершивши процедуру приватизації спірних приміщень.

Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.

Обставини справи №914/2223/22 засвідчили, що Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради діяло недобросовісно та свідомо зловживало своїми правами органу приватизації з очевидним наміром перешкодити викупу Приватним підприємством Тенісний клуб ТЕН спірних приміщень всупереч рішенню власника комунального майна.

В результаті виключно недобросовісні дії Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради унеможливили реалізацію Приватним підприємством Тенісний клуб ТЕН набутого у встановленому порядку права на приватизацію орендованого майна у період чинності договору. У свою чергу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради скористалося результатом своїх недобросовісних дій та після формального закінчення строку дії договору ініціювало даний позов, намагаючись довести втрату Приватним підприємством Тенісний клуб ТЕН права користування орендованим майном.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що позивачем не доведено протиправну поведінку відповідача з наміром завдати шкоду позивачу, а отже - причинного зв`язку між його протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Як вбачається із матеріалів справи, станом на момент ухвалення судових рішень по справі №914/3256/16, ухвала Львівської міської ради №1503 від 09.02.2017, якою предмет оренди був вилучений з переліку, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562, була чинною.

Однак надалі ухвала Львівської міської ради №1503 від 09.02.2017 була визнана незаконною (недійсною) рішенням Господарського суду Львівської області від 30.08.2017 у справі №914/1389/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та постановою Верховного Суду від 10.07.2018.

З огляду на викладене, починаючи з 04.12.2017 підстави пов`язувати бездіяльність відповідача, щодо невиконання ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 з його обов`язком виконувати незаконну ухвалу Львівської міської ради №1503 від 09.02.2017 відпали.

У справі № 914/2223/22 суди надали оцінку не лише цій конкретній обставині станом на 07.03.2017 (бездіяльності Управління щодо затвердження результатів оцінки об`єкта приватизації, проведеної ТзОВ Периметр за договором від 26.12.2013 №326-П), а всім обставинам цієї справи станом на 29.06.2023, на які послався Верховний Суд у постанові від 14.02.2024, в їх сукупності, у тому числі щодо невиконання Управлінням рішення суду справі №914/3256/16, яке набрало законної сили понад 6 років тому. Водночас, суд у рішенні від 07.03.2017 по справі №914/3256/16 наведеного зробити не мав можливості, оскільки станом на дату ухвалення цього рішення про його виконання (або невиконання) відповідачем не було й не могло бути відомо.

Слід відзначити, що рішенням Господарського суду Львівської області від 17.09.2019 у справі №914/1002/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 та постановою Верховного Суду від 16.06.2020, визнано незаконною (недійсною) ухвалу Львівської міської ради від 11.10.2018 №4057, з виконанням якої відповідач пов`язує неможливість проведення процедури приватизації.

Відповідач також зазначав на те, що у різний час повноваженнями на затвердження звітів про оцінку комунального майна, яке підлягає приватизації шляхом викупу, був наділений не тільки відповідач, а й інші виконавчі органи Львівської міської ради. Водночас, судовими рішеннями у справі №914/3256/16 було встановлено, що розмежування та делегування повноважень між управліннями, департаментами, комітетами Львівської міської ради тощо, є внутрішніми питаннями Львівської міської ради і такі обставини не можуть бути підставою для невиконання судового рішення у справі №914/3256/16, яке набрало законної сили 16.05.2017, або для зміни порядку виконання рішення суду.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що за період часу з березня 2017 року по квітень 2020 року позивачем було сплачено орендну плату на загальну суму 589 108,15 грн.

Приписами ст. 142 Господарського кодексу України встановлено, що прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Склад валового доходу та валових витрат суб`єктів господарювання визначається законодавством.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 Звіт про фінансові результати, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999, прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати. При цьому, під доходами у зазначеному Положенні розуміється збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників), а під витратами - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Таким чином, дохід позивача за період з березня 2017 року по квітень 2020 року зменшився на суму витрат, які він поніс, внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, а саме: на 589 108,15 грн, чого б не відбулося при належному виконанні відповідачем рішення Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562.

З огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, ця сума є втраченим доходом (упущеною вигодою). А згідно з ч. 3 цієї ж статті, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди), договір оренди припиняється в разі приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря). Аналогічну умову містить п. 4.8. договору оренди.

Таким чином, у разі належного виконання відповідачем свого обов`язку перед позивачем, який виник згідно ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562, у встановлений законом строк (протягом двох місяців), обов`язок позивача вносити орендодавцю строкові щомісячні платежі за користування предметом договору оренди припинився би одночасно з виконанням цієї ухвали.

Слід також зазначити, що вчинення відповідачем дій щодо проведення конкурсу з відбору суб`єкта оціночної діяльності, який мав бути залучений до проведення оцінки об`єкта комунальної власності не свідчить про правомірність його поведінки, оскільки відповідачем не доведено, що ним вчинено всі можливі (зокрема із з`ясуванням причин неможливості обрання суб`єкта оціночної діяльності та подальшого усунення таких причин) та необхідні дії для належного виконання ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 в частині п. 20 додатка, а також рішення Господарського суду Львівської області від 07.03.2017 у справі №914/3256/16.

Зважаючи на наведене, протиправна поведінка відповідача, як органу, уповноваженого на управління майном комунальної власності міста Львова, підтверджується судовими рішеннями у справі №914/2223/22, які набрали законної сили.

Збиток у формі втраченої вигоди на суму 589 108,15 грн, завданий позивачу протиправною поведінкою відповідача, а саме невиконанням ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 та рішення суду у справі №914/3256/16 у встановлені для їх виконання строки, підтверджується договором оренди, яким визначено розмір орендної плати та порядок її індексації, оборотно-сальдовими відомостями бухгалтерського обліку позивача про стан розрахунків по цьому договору за спірний період, які він не повинен був проводити при належному виконанні цих актів відповідачем.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою позивачу шкодою підтверджується вищезазначеними судовими рішеннями у справі №914/2223/22, в яких досліджені рішення Львівської міської ради, рішення суду у справі №914/3256/16, стан виконання цього судового рішення та умови договору оренди, і даними бухгалтерського обліку витрат позивача, понесених ним у зв`язку з виконанням цього договору у спірному періоді, які він не повинен був нести при належному виконанні відповідачем його зобов`язань перед позивачем.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України доведення позивачем вини відповідача не вимагається.

Доказів відшкодування відповідачем на користь позивача заявлених до стягнення збитків суду не було надано.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про відшкодування 589 108,15 грн збитків обґрунтована та підлягає задоволенню.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними, та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), де вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 114, 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, б/н від 22.01.2025 (вх. № апеляційного суду 01-05/215/25 від 23.01.2025) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 23 грудня 2024 року у справі №914/1653/24 залишити без змін.

3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286-289 ГПК України.

5.Матеріали справи №914/1653/24 повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено та підписано 07.03.2025.

Головуючий суддяІ.Б. Малех

суддяО.В. Зварич

суддя О.І. Матущак