Рішення

від 05.03.2025 по справі 903/96/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 березня 2025 року Справа № 903/96/25

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П.

за участю представників:

від позивача: Федосін А.В. адвокат (ордер серії АА №1549312 від 05.03.2025),

від відповідача: н/з,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Верхагро", м. Харків

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка, с. Губин Перший, Горохівський район, Волинська область

про стягнення 104258,63 грн.,

в с т а н о в и л а:

27.01.2025 документ сформовано в системі Електронний суд і зареєстровано у Господарському суді Волинської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Верхагро" про стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка 104258,63 грн., з них: 40118,60 грн. штрафу, 44755,77 грн. пені, 14292,74 грн. збитків, завданих інфляцією, 5091,52 грн. процентів річних; 22422,40 грн. судових витрат, з них: 2422,40 грн. судового збору та 20000 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

Ухвалою суду від 03.02.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи призначити на 05.03.2025; запропоновано сторонам подати суду: позивачу до 03.03.2025: будь-які додаткові докази в обґрунтування позовних вимог (у разі їх наявності); відповідачу: в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду; позивачу (на власний розсуд): відповідно до ст. 166 ГПК України подати відповідь на відзив у 5-денний строк з дня отримання відзиву.

17.02.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить:

- відмовити повністю у задоволені позовних вимог ТзОВ «ТД Верхагро» до Приватно- орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка;

- застосувати строк позовної давності, встановлений ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимог ТзОВ «ТД Верхагро» про стягнення із ПОСП ім. І. Франка штрафних санкцій у вигляді штрафу та пені;

- розгляд справи №903/96/25 проводити за відсутності представника відповідача;

- судові витрати відповідача на надання правової допомоги в розмірі 2 000 грн. 00 коп. стягнути із позивача.

25.02.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

04.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, в якому представник позивача просить приєднати до матеріалів справи документи, що підтверджують понесені позивачем витрати на професійну правову допомогу у розмірі 20000 грн., які пов`язані з судовим розглядом цієї справи; просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 20000 грн.

05.03.2025 у судове засідання представник відповідача не з`явився. Ухвала суду від 03.02.2025 була надіслана відповідачу до його електронного кабінету.

В судовому засіданні 05.03.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Судом враховано, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору, а тому 05.03.2025 судом було вирішено спір за відсутності представника відповідача, зважаючи на те, що відповідач належним чином був повідомлені про судовий розгляд, за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступні обставини.

15.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Верхагро" як продавцем і Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім. Івана Франка як покупцем було укладено договір поставки № 2023/08/3 (а.с. 7-8).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. договору, продавець зобов`язується передати (поставити) у зумовлений строк другій стороні - покупцеві - товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього грошову суму, у розмірі та строки визначені в додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору. Предметом поставки є визначені родовими ознаками товари з найменуваннями, визначеними в додатках до цього договору.

Згідно з п. 2.2. договору датою поставки товару вважається дата відвантаження товару та складання первинних документів, які є юридичним доказом здійснення господарської операції, згідно цього договору та додатків до нього.

Відповідно до п. 3.1. договору загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх асортимент, види визначаються специфікацією, яка представлена в додатках до цього договору за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Асортимент, кількість товару, ціна та вартість кожного товару визначається сторонами на підставі специфікації, додатків і уточнюється в момент вибору покупцем товару. Передача товару від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладною або (та) актом приймання-передачі, в яких сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну та загальну вартість, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України (п. 4.1. договору).

Згідно із п. 7.2. договору сторони визнають, що ціни на продукцію є дійсними і погодженими сторонами з моменту підписання ними відповідної специфікації до цього договору.

Договір поставки № 2023/08/3 від 15.08.2023 підписаний представниками та скріплений печатками сторін.

15.08.2023 між ТзОВ "ТД Верхагро" і ПОСП ім. Івана Франка підписано специфікацію №1 на поставку товару (а.с. 9), а саме:

- силосна плівка SILAGE FILM 20М X 50М X Т150 чорно/біла у кількості 19 шт.

- силосна плівка SILAGE FILM 20М X 50М X 40 прозора у кількості 19 шт.

Загальна вартість товару, що поставляється за специфікацією, складає 401 186,04 грн.

Відповідно до п. 3.1. специфікації покупець здійснює попередню оплату у розмірі 40%, а саме: 160 474,42 (сто шістдесят тисяч чотириста сімдесят чотири гривні 42 коп.) від суми специфікації протягом 3 (три) дня з моменту підписання специфікації, а решта 60%, а саме: 240 711,62 (двісті сорок тисяч сімсот одинадцять гривень 62 коп.) по факту поставки на протязі 2-х календарних днів.

Специфікація №1 підписана представниками та скріплена печатками сторін.

На виконання умов договору та специфікації №1 позивач передав відповідачу товар на загальну суму 401186,04 грн., що підтверджується копією видаткової накладної № 887 від 01.09.2023 (а.с. 10).

Видаткова накладна № 887 від 01.09.2023 підписана представниками та скріплена печатками сторін.

Відповідач у період з 03.11.2023 по 20.11.2024 включно оплатив отриманий товар, але з порушенням строку оплати: 03.11.2023 - 100 000,00 грн.; 21.11.2023 - 50 000,00 грн.; 23.11.2023 - 50 000,00 грн.; 06.12.2023 - 30 000,00 грн.; 14.12.2023 - 30 000,00 грн.; 15.01.2024 - 30 000,00 грн.; 30.01.2024 - 11 000,00 грн.; 05.03.2024 - 30 186,00 грн.; 22.03.2024 - 10 000,00 грн.

Між ТОВ "ТД Верхагро" і ПОСП ім. Івана Франка було підписано акт звіряння взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача становить 60000,04 грн. (а.с. 20).

У зв`язку з несплатою безспірної заборгованості ТзОВ "ТД Верхагро" звернулось до Господарського суду Волинської області із заявою про видачу судового наказу. Після звернення до Господарського суду Волинської області 20.11.2024 ПОСП ім. Івана Франка сплатило заборгованість у розмірі 60 000,04 грн., що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті №5807 від 20.11.2024.

Станом на час звернення позивача до суду заборгованість відповідача за переданий товар відсутня.

У зв`язку з тим, що повна оплата за переданий відповідачу товар відбулась лише 20.11.2024, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 40118,60 грн. штрафу, 44755,77 грн. пені, 14292,74 грн. збитків, завданих інфляцією, 5091,52 грн. процентів річних.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі продажу.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 8.1. договору, за невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору, винна сторона несе відповідальність у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 8.2. договору, у випадку порушення покупцем строків оплати, зазначених в додатках до цього договору, йому нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Якщо покупець порушив термін розрахунку більш ніж на 9 робочих днів, він зобов`язаний також виплатити продавцю штраф у розмірі 10% (десяти) від загальної суми. Додатково продавець має право в цьому випадку застосувати до покупця положення статті 625 Цивільного кодексу України.

Позивач на підставі пункту 8.2. договору та ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 40118,60 грн., пеню у розмірі 44755,77 грн. за період 19.08.2023 по 18.02.2024., 14292,74 грн. збитків, завданих інфляцією, 5091,52 грн. процентів річних.

У відповідності із ст.ст.610, 611, ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом положень ч. 4 та 6 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як роз`яснив Пленум Вищого господарського суду України в п. 2.5. постанови «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 приписом ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до ч.ч.1, 3 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання

Відповідно до ч.ч.1, 3 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати, зазначених в додатках до цього договору, йому нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з розрахунком, доданим до позовної заяви (а.с.27-28), позивач нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, враховуючи оплати відповідачем товару, починаючи з 19.08.2023 по 18.02.2024.

Таким чином, пеню нараховано у межах строку, встановленого ч.6 ст.232 ГПК України.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Нараховуючи пеню, позивач врахував, що відповідач не виконав зобов`язання і не перерахував попередньої оплати за товар впродовж 3-ох днів з моменту підписання специфікації №1 від 15.08.2023, як було передбачено її п.3.1., тобто до 18.08.2023.

Враховуючи приписи ст.256, ч.1 ст.261, ч.1, п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, позивач повинен був звернутися до суду про стягнення пені за період з 19.08.2023 по 18.02.2024 до 19.08.2024, а звернувся 27.01.2025.

Проте, як передбачено п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, з огляду на приписи п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України строк позовної давності для стягнення пені не пропущений.

Таким чином, заява відповідача про застосування строку позовної давності, встановленого ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимоги про стягнення пені не підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що за прострочення виконання грошових зобов`язань з оплати за товар, згідно з перевіреним судом розрахунку позивача, останнім було нараховано відповідачу пеню в розмірі 44755,77 грн., яка є арифметично вірною, підставною та підлягає до стягнення з відповідача у зв`язку з простроченням.

Матеріалами справи підтверджується також факт прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати переданого товару більше ніж на 9 днів, а тому підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 40118,60 грн.

Враховуючи дату поставки товару 01.09.2023, строк оплати, узгоджений у п.3.1. специфікації 2 календарних дні з моменту поставки, враховуючи приписи ст.256, ч.1 ст.261, ч.1, п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України позивач не пропустив строку позовної давності за вимогою про стягнення 40118,60 грн. штрафу, нарахованого на підставі п.8.2. договору.

Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов`язання незалежно від домовленості сторін.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.

Згідно з розрахунками (а.с.24-26) позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу 14292,74 грн. інфляційних втрат та 5091,52 грн. процентів річних за період з 19.08.2023 по 19.11.2024 (з урахуванням всіх оплат).

Суд, перевіривши методику та правильність розрахунків позивача нарахування інфляційних втрат та процентів річних, погоджується з їх нарахуваннями.

Стягненню з відповідача у зв`язку із порушенням ним узгодженого у п. 3.1. специфікації №1 від 15.08.2023 до договору поставки №2023/08/3 від 15.08.2023 строку виконання зобов`язання з оплати переданого товару підлягає 5091,52 грн. процентів річних та 14292,74 грн. збитків, завданих інфляцією, за період з 19.08.2023 по 19.11.2024.

Контррозрахунку процентів річних, інфляційних втрат відповідачем не подано.

У позовній заяві позивач зазначив, що він поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. та просить їх стягнути з відповідача.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до статті 26 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наданими представником позивача доказами:

- копією договору №25/01/02-1 про надання правничої допомоги від 02.01.2025;

- копією додаткової угоди -доручення №2 від 03.01.2025;

- копією рахунку на оплату №3 від 01.03.2025;

- копією платіжної інструкції від 03.03.2025 №8153 на суму 20000 грн.

Договір №25/01/02-1 про надання правничої допомоги від 02.01.2025 укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Верхагро» як клієнтом та адвокатським бюро «Артема Федосіна» як виконавцем.

Відповідно до п. 2.1. додаткової угоди -доручення №2 від 03.01.2025 за виконання цього доручення клієнт зобов`язаний сплатити адвокатському бюро гонорар у фіксованому розмірі 20000 грн. незалежно від кількості вчинених процесуальних дій чи підготовлених процесуальних документів.

Гонорар, визначений у п. 2.1., сплачується клієнтом протягом 30 календарних днів з дати отримання рахунку (п. 2.2. додаткової угоди -доручення №2 від 03.01.2025).

Відповідно до ч.4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи .

Частиною 5 ст.126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5 - 7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, у відповідності до ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 17.02.2024 посилається на те, що заявлений ТзОВ «ТД Верхагро» розмір витрат на правову допомогу є явно неспівмірним із складністю справи, а витрати заявника не підтверджені належними та допустимими доказами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Враховуючи наявність заперечень відповідача щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення матеріалів по справі та підготовку позовної заяви про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та процентів річних , з відповідача на користь позивача слід стягнути 10000 грн. витрат на професійну (правничу) допомогу, а в решті - відмовити.

Судом враховано, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн. не відповідають критерію "розумності їх розміру" і їх відшкодування матиме надмірний характер, а стягнення 10000 грн. витрат є співрозмірним з наданими адвокатом послугами в межах цієї справи, обґрунтованими, відповідають критерії "необхідності і обґрунтованості".

У зв`язку із задоволенням позову на відповідача на підставі ст.129 ГПК України слід покласти судові витрати по справі у розмірі сплаченого ним судового збору 2422,40 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка (45726, Волинська обл., Горохівський район, с. Губин Перший, код ЄДРПОУ 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Верхагро" (61064, Харківська обл., м. Харків, вул. Дудинської, буд. 1а, офіс 310, код ЄДРПОУ 41432518)

- 40118 грн. 60 коп. штрафу;

- 44755 грн. 77 коп. пені;

- 14292 грн. 74 коп. збитків, завданих інфляцією;

- 5091 грн. 52 коп. процентів річних;

- 2422 грн. 40 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

- 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу

3. У стягненні 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу відмовити

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено і підписано 10.03.2025.

Суддя І. О. Якушева