Постанова

від 04.03.2025 по справі 175/3013/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2669/25 Справа № 175/3013/20 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.

при секретарі Паромовій О.О.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпро цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровськогорайонного судуДніпропетровської областівід 27травня 2024року посправі запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Садового Товариства «Утес», треті особи: Головне управління Держгеокадаструу Дніпропетровській області, Південно Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, Дніпровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу І.В. Сисоєнко, про визнання недійними та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, розпорядження та свідоцтва про право власності на садовий будинок, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання членом садівничого товариства та повернення майна із чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2020 року позивач звернувся до суду суду з позовом, який потім було уточнено, в якому просив визнати недійсним та скасувати право приватної власності, оформленим Державним актом на право власності на земельну ділянку № 156 Садівничого товариства «УТЕС», виданим на підставі Розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 06 травня 2010 року № 1785-р; визнати недійсним та скасувати розпорядження та свідоцтво про право власності на садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в Садівничому товаристві «УТЕС» с. Волоське земельна ділянка № 156; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 23 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спірну земельну ділянку; визнати його, ОСОБА_1 з 1995 року членом садівничого товариства «УТЕС», як користувача земельної ділянки № НОМЕР_1 Садівничого товариства «УТЕС».

Позов мотивовано тим, що профспілковою організацією та адміністрацією «Дніпропетровського машинобудівного заводу» в 1986 році, дружині позивача, ОСОБА_4 було надано земельну ділянку в садівничому товаристві «УТЕС» № 156 с. Волоське. 28 листопада 1995 року ОСОБА_4 написала заяву голові СТ «УТЕС», яку було нотаріально завірено, про те що вона відмовляється від земельної ділянки № НОМЕР_1 і просить переписати її на ОСОБА_1 .

В листопаді 1995 року його було прийнято членом СТ «УТЕС» та земельну ділянку № НОМЕР_1 було перереєстровано на його ім`я для користування. Даною земельною ділянкою він дозволив користуватися своєму сину ОСОБА_2 .

В серпні 2015 року в усній формі він звернувся до голови СТ «УТЕС» з питанням про надання документів для оформлення права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , але йому було повідомлено, що дана земельна ділянка приватизована на ім`я ОСОБА_2 10 вересня 2015 року йому була видана довідка про те, що ОСОБА_2 є членом СТ «УТЕС» с. Волоське та на підставі рішення виконкому Волоської сільської ради № 27 від 21 травня 1997 року земельну ділянку № 156 приватизовано.

28 жовтня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 продав спірну земельну ділянку третій особі ОСОБА_5 .

Вважає, що державний акт на право власності на земельну ділянку № 156 CT «УТЕС» с. Волоське виданий у порушення ст. 116, 118 ЗК України та на підставі незаконного розпорядження, що є підставою для визнання його недійсним, а тому він звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та інтересів.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач посилається на порушення його земельного права - передачі належної йому земельної ділянки сину у власність, однак належних доказів набуття у встановленому законом порядку права власності або користування спірною земельною ділянкою суду не надав.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 належить садовий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно, з відомостей якого вбачається, що підставою для виникнення права власності є Свідоцтво про право власності на нерухоме майно виданим 15 березня 2010 року Дніпропетровською районною радою, та земельна ділянка № НОМЕР_1 в с/т «Утес» Волоської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, загальною площею 0,0800 га та Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №053800, виданим на підставі Розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 06 травня 2010 рок №1785-р.

У 1986 році мати відповідача ОСОБА_4 , як робітниця ДП «Дніпропетровського машинобудівного заводу», отримала у користування земельну ділянку за №156 на землях садового товариства «Утес», якою вона добросовісно, відкрито і безперервно користувалася протягом 24 років до 2009 року. На момент отримання земельної ділянки у користування, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі не перебували.

На підставі п.3.1 Статуту садового товариства «УТЕС» (зареєстрованого розпорядженням Дніпропетровської райдержадміністрації Дніпропетровської області №155-Р від 24 березня 2003 року) ОСОБА_4 подарувала своєму сину ОСОБА_2 земельну ділянку за № НОМЕР_1 на якій знаходяться садовий будинок с господарськими будівлями та спорудами, яка є складовою земельної ділянки загальною площею 20, 2 га, що належить «Дніпропетровському машинобудівельному заводу», яка в свою чергу надана розпорядженням Ради Міністрів УССР за №159-р від 07 березня 1986 року, рішенням Дніпропетровської районної ради народних депутатів від 26 березня 1982 року № 128 та акту користування землею Б №098018-1982 року зареєстрованого в книзі записів державних актів на право користування землею за №86, на якої на даний час розташоване садове товариство «УТЕС».

Керуючись ст. 35, 118 ЗК України, ОСОБА_2 скористався правом безоплатної приватизації та оформив право власності на спірну земельну ділянку № НОМЕР_1 з садовим будинком, як член садівничого товариства «УТЕС» на підставі рішення виконкому Волоської сільської ради № 27 від 21 травня 1997 року та сплатив пайовий внесок за земельну ділянку повністю, що підтверджується довідкою від 10 вересня 2015 року.

ОСОБА_2 користуючись свої правом власності, продав земельну ділянку № НОМЕР_1 ОСОБА_5 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу виданого 28 жовтня 2016 року, зареєстрованого за № 2332.

В свою чергу, ОСОБА_5 продав земельну ділянку № НОМЕР_1 ОСОБА_3 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу виданого 23 серпня 2019 року, зареєстрованого за № 3596.

Відповідно до п. 16 Статуту Садового товариства «Утес», членами садового товариства можуть бути робочі та службовці підприємства (ДП «Дніпропетровський машинобудівний завод» імені Леніна), які досягли 18-літнього віку, пенсіонери, працюючі на даному підприємстві. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 у період з 1985 року по сьогоднішній день не був робітником, службовцем чи пенсіонером «Дніпропетровського машинобудівного заводу», а тому, ОСОБА_1 не мав підстав та обґрунтування бути членом садового товариства «Утес» протягом всього терміну існування товариства, в період з 1985 року по 2003 рік, керівництво якого здійснювалось адміністрацією та профспілкою ДП «Дніпропетровський машинобудівний завод» імені Леніна.

Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року по справі № 175/4758/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Садівничого товариства «Утес», ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Реєстраційна служба Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, Дніпропетровська районна державна адміністрація, ОСОБА_4 про визнання недійсними та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, розпорядження та свідоцтва про право власності на садовий будинок,визнання членом садівничого товариства та права користування земельною ділянкою було винесено рішення, яким у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Касаційного цивільного суду України Верховного суду України від 24 жовтня 2019 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року по справі № 175/4758/15-ц було залишено без змін. При цьому обставини встановлені в рішенні суду, що набрало законної сили доказуванню не підлягають.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач посилається на порушення його земельного права - передачі належної йому земельної ділянки сину у власність, однак належних доказів набуття у встановленому законом порядку права власності або користування спірною земельною ділянкою суду не надав.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України, право власності на землю або право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, право оренди оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріалами справи об`єктивно підтверджується, що позивач є власником чи землекористувачем спірної земельної ділянки № НОМЕР_1 садового товариства «Утес», с. Волоське, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області, оскільки певні документи прямо вказують на те, що ОСОБА_4 добровільно та за згодою передала право володіння та користування спірною земельною ділянкою, колегія суддів не може прийняти до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належних та допустимих доказів того, що позивач є власником чи землекористувачем спірної земельної ділянки АДРЕСА_1 ані в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції надано не було.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 04 березня 2025 року.

Повний текст судового рішення складено 10 березня 2025 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова