Ухвала

від 03.03.2025 по справі 922/3654/24

ДВОРІЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"03" березня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3654/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохоров С.А.

при секретарі судового засідання Кончаренко В.Ю.

та за участю:

МОУ - Лисенко В.Ю.

Textile and Dress - Тоцька К.М. (після перерви не з`явилася)

ТОВ "Зіта-ТКФ" - Шрамко І.С.

розпорядника майна - Камінська А.А.

розглянувши заяву "Textile and Dress" LLC вх. №30760 від 06.12.2024 з грошовими вимогами до боржника у справі

за заявоюМіністерство оборони України , Головне управління ДПС у Харківській області про визнання банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗІТА-ТКФ"

ВСТАНОВИВ:

04.11.2024 Господарським судом Харківської області було відкрито провадження у справі №922/3654/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІТА-ТКФ", код ЄДРПОУ 34563455.

Визнано розмір грошових вимог ініціюючого кредитора - Міністерства оборони України - 33 031 371,35 грн, з яких 96 224 грн судового збору за подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та витрати на авансування винагороди арбітражному керуючому, 32 448 421,03 грн штрафних санкцій та 486 726,32 грн судового збору, стягнутих рішенням Господарського суду Харківської області від 04.12.2023 у справі №922/3416/23 та рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.10.2023 у справі №906/373/23.

Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Введено процедуру розпорядження майном боржника строком до 04.02.2025.

Призначено розпорядником майна боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗІТА-ТКФ" арбітражну керуючу Камінську Анну Анатоліївну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1413 від 19.07.2013, адреса АДРЕСА_1 ).

06.11.2024 судом було оприлюднено у встановленому законом порядку повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІТА-ТКФ", код ЄДРПОУ 34563455.

На адресу господарського суду після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання банкрутом надійшла заява "Textile and Dress" LLC (вх. № 30760 від "06" грудня 2024 р.) з грошовими вимогами до боржника Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗІТА-ТКФ" в розмірі 10 936 471,67 грн, з яких 8 200 683,51 грн основного боргу, 458 505,58 грн 3% річних, 2 272 437,78 грн інфляційних, 4 844,80 грн судового збору.

Ухвалою суду від 09 грудня 2024 року вказана заява "Textile and Dress" LLC прийнята до розгляду та призначена до розгляду в попередньому засіданні суду.

Боржником подано до суду заяву (вх. №31322 від 13.12.2024) про визнання вимог ДПС у Харківській області та "Textile and Dress" LLC.

Від розпорядника майна до суду надійшла заява про розгляд грошових вимог ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ TEXTILE AND DRESS (Textile and Dress LLC), а також додаткова заява зі змісту яких убачається, що розпорядником майна, з урахуванням наявних у справі документів, грошові вимоги Textile and Dress LLC вважає недоведеними документально, а отже такими, що підлягають відхиленню.

Вислухавши учасників судового процесу, які були присутні в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав щодо задоволення заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ TEXTILE AND DRESS (Textile and Dress LLC) з грошовими вимогами до боржника з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абз. абз. 1, 3 ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Частиною другою статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.

У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20).

Таким чином для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги.

Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:

- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;

- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;

- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку

Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19).

Розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18).

Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником.

Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.

Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).

За змістом статті 1 КУзПБ грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18).

Дослідивши зміст заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ TEXTILE AND DRESS (Textile and Dress LLC) та доданих до неї документів з грошовими вимогами до боржника ТОВ «ЗІТА-ТКФ» в розмірі 10936471,67 (десять мільйонів дев`ятсот тридцять шість тисяч чотириста сімдесят одна грн. 67 коп.), суд зазначає, що вказана заява ґрунтуються на укладеному Контракті №0109/19 від 01 вересня 2019 року, за яким Textile and Dress LLC (Грузія) LLC поставляло ТОВ «ЗІТА-ТКФ» з Білорусі ламіноване покриття для підлоги на загальну суму 4 849 521,50 доларів США, з яких, як зазначає заявник, оплачено на суму 4 652 673,60 доларів США.

У наслідок чого утворилась заборгованість на суму 196 847,90 доларів США, яка визнається боржником.

В якості доказів надано копію Контракту №0109/19 від 01 вересня 2019 року, копії додаткових угод до вказаного контракту та копії митних декларацій форми МД2, інвойси, а також акт звірки.

Інших доказів в обґрунтування заяви з вимогами до боржника заявник ТОВ TEXTILE AND DRESS (Textile and Dress LLC) не надано.

Так з поданих до заяви документів вбачається, що Textile and Dress LLC є юридичною особою, яка зареєстрована за законодавством Грузії і здійснює свою діяльність в сфері торгівлі, що підтверджується випискою з реєстру підприємців на непідприємницьких (некомерційних юридичних осів), яку додаємо до цієї заяви.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Textile and Dress», Грузія, іменоване в подальшому кредитор, в особі директора Мерабі Кікозашвілі, діючого на підставі Статуту з однієї сторони, та ТОВ «Зіта - ТКФ» (Україна), іменоване в подальшому боржник, в особі директора Миколайчука А.І., діючого на підставі Статуту з іншої сторони,01 вересня 2019 року було укладено Контракт № 0109/19, згідно з умовами якого Продавець продає, а покупець купує покриття підлогові ламіновані (далі - Товар) на умовах DAP - Калинівка, (Україна) (згідно з Інкотермс 2010) в асортименті та в кількості, відповідно до інвойсу по кожній партії товару, які додаються до даного контракту і є невід`ємною частиною контракту після підписання Інвойсів Сторонами.

В подальшому до Контакту було укладено додаткові угоди, яким збільшувалась загальна сума Контракту, змінювались реквізити сторін та місце постачання Товару.

Згідно цього контракту Textile and Dress LLC (Грузія) LLC продає ТОВ «ЗІТА-ТКФ» (Україна) купує покриття для підлоги ламіноване на умовах DAP-Калинівка (Україна) (Згідно Інкотермс 2010) в асортимені та кількості відповідно до інвойсу по кожній партії товару, які додаються до даного контракту та є невід`ємною частиною контракту після підписання Інвойсів Сторонами (пункт 1.1 Контракту).

Згідно п.2.2 Контракту, загальна його сума з урахуванням Додаткової угоди до Контракту № 2 від 12.01.2021 року складає 5000000,00 доларів США.

Згідно п. 3.1, 3.2, 3.3 Контракту Продавець здійснює відвантаження товару в строк, зазначений в Інвойсі до цього Контракту на кожну партію товару. Відвантаження товару здійснюється узгодженими партіями. Продавець повідомляє Покупця електронною поштою про відвантаження товару в день відвантаження з одночасним направленням Покупцю по кожній партії товару наступних документів: CMR, інвойса, пакувального листа.

Згідно п. 4 Контракту оплата за товар здійснюється покупцем в доларах США на умовах 30 днів відстрочення платежу по надходженню вантажу на місце розвантаження Калинівка (Україна) за кожну партію товару, що підлягає відвантаженню.

Заявник зазначає, що ним було поставлено боржнику товару за даним Контрактом на загальну суму 4 849 521,50 доларів США, з яких, як зазначає заявник, сплачено боржником лише 4 652 673,60 доларів США.

При цьому з пояснень заявника убачається, що мали місце оплачені поставки за одним контрактом, однак документів щодо таких оплат та поставок до заяви не додано.

За таких обставин з`ясувати з наданих заявником документів, які саме поставки були оплачені, а які залишись без сплати з урахуванням наданих доказів з боку заявника суду не надається можливим.

При цьому платіжні доручення/виписки та підтвердження того, що саме партії товару за зазначеними митними деклараціями залишилися неоплаченими суду не надані, як і не надані в обґрунтування заявлених вимог будь-які докази на підтвердження взаємовідносин між заявником Textile and Dress LLC (Грузія), який визначений у Контракті як Продавець, та ООО «ОП НИИ ПКД» (Мінськ), який визначений у Контракті як вантажовідправник (пункт 1.3 Контракту).

Частиною першою статті 45 КУзПБ передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.

Також, господарський суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника керується не лише вищезазначеними засадами, а й враховує достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості у боржника перед кредитором та встановити її дійсний розмір.

Як вже було зазначено вище, у відповідності до пункту 3.3 Контракту Продавець повідомить Покупця електронною поштою про відвантаження товару в день його відвантаження з одночасною висилкою Покупцеві по кожній парті товару таких документів: CMR, Інвойсу, Пакувального листа

Отже умовами самого Контракту сторони передбачили наявність яких документів є доказом відвантаження товару на адресу Покупця.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтею 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 673 ЦК України передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

Згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила), вантаж - це всі предмети з моменту прийняття для перевезень до здачі одержувачу вантажу.

Пунктом 11.1 Правил передбачено, що документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна (ТТН).

Згідно із статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

У міжнародних автомобільних перевезеннях таким документом є CMR - міжнародна автомобільна накладна, яка є товарно-транспортною накладною, що застосовується при міжнародних вантажних автомобільних перевезеннях і використовується у країнах, які приєднались до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, надалі Конвенція (Україна згідно із Законом про приєднання до Конвенції від 01.08.2006 року № 57-V).

Статтею 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Вимоги до вантажної накладної передбачені статтею 6 Конвенції, а саме в ній має бути вказано:

- дата і місце складання вантажної накладної;

- ім`я та адреса відправника;

- ім`я та адреса перевізника;

- місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки;

- ім`я та адреса одержувача;

- прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення;

- кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць;

- вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу;

- платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу);

- інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей;

- заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.

Проте заявником вказані вантажні декларації на підтвердження поставки відповідних партій товару за вказаним Контрактом до суду не надано.

При цьому відповідно о статті 9 Конвенції Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Суд також зазначає, що Пакувальний лист - це документ, у якому відображаються всі види й сорти товару, наявного в кожному товарному місці (наприклад, у контейнері, ящику, коробці), тобто він дає інформацію про кількість кожного сорту (число одиниць в упаковці) і номер упаковки (місця).

Наявність пакувального листа також передбачена пунктом 3.3 Контракту, однак в обґрунтування своїх вимог до боржника заявником по кожній, які він вважає неоплаченій але поставленій партії товару, пакувальні листі також до суду разом із заявою не надані.

Посилання заявника на митні декларації, що додані до заяви суд вважає необґрунтованими, як з огляду на положення п.3.3 Контракту так і з огляду на положенням статті 4 Митного Кодексу України митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури;

Отже сама по собі митна декларація без інших первинних документів не може підтверджувати факт поставки товару продавцем та/або вантажовідправником та отримання такого товару покупцем.

При цьому, аналізуючи митні декларації, вбачається, що вантажовідправником/експортером товару є ООО «ОП НИИ ПКД» (220026 м. Мінськ, вул. Бехтерева, Беларусь), який також зазначений у контракті як вантажовідправник. Однак, наданий контракт не містить підпису ООО «ОП НИИ ПКД», що підтверджувало згоду останнього на постачання товару за цим контрактом без отримання за нього оплати від покупця. Права та обов`язки вантажовідправника, який виступає стороною господарської операції і це підтверджується митною декларацією, взагалі не визначені контрактом.

Крім того, зважаючи на надані боржником оборотно-сальдові відомості запасів та бухгалтерських рахунків 203, 204 вбачається, що залишків ламінату на загальну суму 4849521,50 доларів США немає.

З урахуванням особливостей господарської діяльності боржника, основним видом якого його є «13.92 Виробництво готових текстильних виробів, крім одягу», поставка такого обсягу ламінату для підлоги без подальшого відображення руху запасів ставить під сумнів реальність господарської операції.

Щодо наданого заявником акту звіряння взаємних розрахунків з боржником, то суд зазначає, що такий акт може бути підтвердженням обліку господарських операцій у боржника та заявника, однак такий документ не є доказом реальності вказаних господарських операцій.

Станом на дату видачі вказаних рахунків діяли положення Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами

Згідно статті 1 Закону, отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.

Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до статті 7 Закону зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

Згідно статті 16 Закону до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Згідно статті 30 Закону Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Відповідно до вимог статті 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

При цьому згідно статті 22 Закону ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Отже наданий заявником акт звірки взаєморозрахунків не є належним та допустимим доказом ані списання грошових коштів ані зарахування таких коштів на рахунок заявника та/або з рахунку боржника. Також такі документи взагалі не є належними доказами ініціювання самого переказу.

Згідно усталеної практики, висловленої у висновках Верховного Суду, для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги.

Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому

- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;

- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;

- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.

Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. (Верховний Суд, Постанова КГС у складі ВС від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).

За таких обставин, суд вважає вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ TEXTILE AND DRESS (Textile and Dress LLC) в розмірі 8 200 683,51 грн основної заборгованості не доведеними належними та допустимими доказами, з урахуванням того, що в порушення імперативних вимог ч.3 ст.45 КУзПБ заявник не додав до заяви документи, що підтверджують ці грошові вимоги, а надані копії документів існування грошових вимог ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ TEXTILE AND DRESS (Textile and Dress LLC) до боржника не підтверджують, через що відсутні підстави для визнання вказаних вимог.

Щодо заявлених грошових вимог в частині 458 505,58 грн 3% річних та 2 272 437,78 грн інфляційних, суд зазначає, що оскільки, зазначені вимоги є похідними від вимог до боржника в сумі 8 200 683,51 грн, які відхилені судом, вказані вимоги також не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів.

Керуючись статтями 2, 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 73-80, 86, 232-234 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви "Textile and Dress" LLC (вх.№ 30760 від "06" грудня 2024 р.) відмовити.

Відхилити грошові вимоги "Textile and Dress" LLC до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІТА-ТКФ" в повному обсязі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення - 03.03.2025.

Ухвала не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

Повний текст ухвали суду складено та підписано - 10.03.2025.

Суддя Прохоров С.А.