Рішення

від 26.02.2025 по справі 922/899/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2025м. ХарківСправа № 922/899/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н. А.

за участю секретаря судового засідання Кісь В. В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (вул. Харківська, 7, м. Куп`янськ, Харківська область, 63701) в інтересах держави

до першого відповідача - Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 33714382, проспект Конституції, 3, м. Куп`янськ, Харківська область, 63701)

та до другого відповідача - Фізичної особи-підприємця Чернова Юрія Миколайовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту та зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю представників учасників справи:

прокурора - Клейн Л. В.,

першого відповідача - не з`явився,

другого відповідача - не з`явився, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів - Куп`янської міської ради Харківської області та ФОП Чернова Ю. М., в якому просить:

- визнати незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області № 1147/17-VII від 12.03.2019 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. Хімушина»;

- визнати недійсним і припинити на майбутнє договір від 15.04.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0063 га, кадастровий номер 6310700000:37:012:0012, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Хімушина, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та Фізичною особою-підприємцем Черновим Юрієм Миколайовичем;

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Чернова Ю. М. повернути земельну ділянку, площею 0,0063 га, нормативною грошовою оцінкою 64643,04 грн, кадастровий номер 6310700000:37:012:0012, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Хімушина, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр-т Конституції, буд. 3, код 33714382).

В обґрунтування позову посилається на те, що: 15.04.2019 між Куп`янською міською радою Харківської області (власник) та фізичною особою-підприємцем ФОП Черновим Ю.М. (сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту; відповідно до пункту 1.1 Договору земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки площею 0,0063 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, землі житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Хімушина, кадастровий номер 6310700000:37:012:0012, в інтересах сервітуарія на право розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності; згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права власності №297990785, державним реєстратором виконавчого комітету Куп`янської міської ради 19.04.2019 (рішення №46625827), здійснено державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельну ділянку, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Хімушина, кадастровий номер 6310700000:37:012:0012, правокористувач, сервітуарій: Чернов Ю.М., цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; вказує, що Куп`янською міською радою надано земельну ділянку ФОП Чернову Ю.М. для здійснення підприємницької діяльності в порушення вимог законодавства, зокрема, порядку та підстав надання земельних ділянок; зазначає, що земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту, проте, у спірному договорі про встановлення земельного сервітуту не зазначено потреб, для яких встановлюється сервітут, а вказано лише мету - для провадження підприємницької діяльності; отже, на підставі вимог ст. 98, 99 ЗК України, ст. 401 ЦК України Чернов Ю.М. не є ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки, відсутні докази того, що потреби суб`єкта господарювання, а саме здійснення підприємницької діяльності не могли бути задоволені іншим способом; враховуючи категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок, мету укладення спірного договору, а також його оплатний характер, між сторонами договору склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності, що відповідає оренди землі, наведеному у ст. 1 Закону України «Про оренду землі», отже правом земельного сервітуту було підмінено право оренди земельної ділянки, яке відповідно до ч. 2 ст. 124 та ч. 1 ст. 134 ЗК України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів; вказаний правочин суперечать вимогам закону, тому є підстави для визнання його недійсним та повернення земельної ділянки територіальній громаді в особі Куп`янської міської ради Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.06.2022 повернуто позовну заяву керівнику Куп`янської окружної прокуратури Харківської області разом з доданими до неї документами.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задоволено, ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.06.2022 у справі № 922/899/22 скасовано, справу № 922/899/22 передано на розгляд Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/899/22; вирішено справу № 922/899/22 розглядати за правилами загального позовного провадження, почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 04.12.2024; вирішено прокурору надіслати відповідачам копію позовної заяви та додані до неї документи, докази надсилання надати Господарському суду Харківської області, а також надати господарському суду інформацію про відомі номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, а також відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у сторін по справі; встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, у зазначений строк відповідачі мають надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 ГПК України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, копію відзиву та доданих до нього документів відповідачі мають надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов; прокурору, згідно ст. 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання; відповідачам, згідно ст. 167 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь на відзив, з дня його отримання; суд повідомив Куп`янську міську раду Харківської області про її обов`язок відповідно до статті 6 ГПК України зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами; суд зазначив, що учасники справи (їх представники) мають право доступу до матеріалів даної справи в електронному вигляді в системі Електронний суд після реєстрації своїх офіційних електронних адрес в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; роз`яснено учасникам справи положення статті 202 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 04.11.2024 отримано Керівником Куп`янської окружної прокуратури Харківської області 05.11.2024, Куп`янською міською радою Харківської області 05.11.2024, Харківською обласною прокуратурою 07.11.2024, що підтверджується довідками про доставку електронних листів до Електронного кабінету відповідних осіб в ЄСІТС. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.11.2024, адресована фізичній особі-підприємцю Чернову Юрію Миколайовичу, не відправлена другому відповідачу в зв`язку з призупиненням АТ «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку через повномасштабну збройну агресію російської федерації проти України, що підтверджується актом про неможливість відправки кореспонденції. Також господарським судом з метою повідомлення другого відповідача про час та місце розгляду справи було направлено телефонограму на номер телефону фізичної особи-підприємця Чернова Юрія Миколайовича, який зазначений ЄДРЮО, ФОП та ГФ, проте остання не була прийнята через те, що напрямок перевантажений. Крім того, для забезпечення реалізації процесуальних прав другого відповідача бути обізнаним про час та місце розгляду справи, господарським судом було розміщено повідомлення на офіційному сайті Господарського суду Харківської області.

Протокольною ухвалою суду від 04.12.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 03.02.2025 та відкладено підготовче засідання у справі № 922/899/22 на 15.01.2025.

Ухвалу суду про призначення судового засідання на 15.01.2025 отримано Керівником Куп`янської окружної прокуратури Харківської області 06.12.2024, Куп`янською міською радою Харківської області 06.12.2024, що підтверджується довідками про доставку електронних листів до Електронного кабінету відповідних осіб в ЄСІТС. Ухвала суду про призначення судового засідання на 15.01.2025, надіслана на поштову адресу другого відповідача, повернулась на адресу господарського суду з довідкою відділення пошти про причину повернення «за закінченням терміну зберігання». Крім того, для забезпечення реалізації процесуальних прав другого відповідача бути обізнаним про час та місце розгляду справи, господарським судом було розміщено повідомлення на офіційному сайті Господарського суду Харківської області.

З врахуванням введеного воєнного стану в Україні та з огляду на приписи статті 227 Господарського процесуального кодексу України відносно обов`язку суду зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, господарським судом було направлено запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) з проханням повідомити господарський суд, чи перебуває ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

26.12.2024 (вх. № 32533/24) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла відповідь ІНФОРМАЦІЯ_1 на запит господарського суду, відповідно до якої громадянин ОСОБА_1 перебуває на загальному військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , як солдат запасу, інформації щодо призову вказаного громадянина на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період не виявлено.

08.01.2025 (вх. № 445/25) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява Куп`янської окружної прокуратури Харківської області про долучення до матеріалів справи відповіді ГУ ДПС у Харківській області від 07.01.2025 № 170/5/20-40-55-15 щодо надання інформації стосовно ОСОБА_2 , відповідно до якої місцем реєстрації фізичної особи-підприємця Чернова Юрія Миколайовича є АДРЕСА_3 , при цьому податкові декларації за 2022-2024 ним не подавались.

Протокольною ухвалою суду від 15.01.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 922/899/22 на 03.02.2025.

Ухвалу суду про призначення судового засідання на 03.02.2025 отримано Керівником Куп`янської окружної прокуратури Харківської області 18.01.2025, Куп`янською міською радою Харківської області 18.01.2025, що підтверджується довідками про доставку електронних листів до Електронного кабінету відповідних осіб в ЄСІТС. Ухвала суду про призначення судового засідання на 03.02.2025, адресована фізичній особі-підприємцю Чернову Юрію Миколайовичу, не відправлена другому відповідачу в зв`язку з призупиненням АТ «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку через повномасштабну збройну агресію російської федерації проти України, що підтверджується актом про неможливість відправки кореспонденції. Крім того, для забезпечення реалізації процесуальних прав другого відповідача бути обізнаним про час та місце розгляду справи, господарським судом було розміщено повідомлення на офіційному сайті Господарського суду Харківської області.

Також додатково, з метою з`ясування місцезнаходження Чернова Юрія Миколайовича, господарським судом 16.01.2025 було отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до якої Чернов Юрій Миколайович зареєстрований по АДРЕСА_3 .

21.01.2025 (вх. № 1635/25) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява Куп`янської міської ради Харківської області, в якій перший відповідач просив суд розглянути справу № 922/899/22 згідно з вимогами чинного законодавства за наявними у матеріалах справи документами без участі представника Куп`янської міської ради Харківської області. Водночас у вказаній заяві перший відповідач просив суд при постановленні рішення у справі врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові ВПВС від 07 серпня 2024 року у справі №925/1133/18, відповідно до якої вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, відтак рішення Куп`янської міської ради Харківської області № 1147/17-VII від 12.03.2019 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. Хімушина» вже виконано під час звернення до суду.

31.01.2025 (вх. № 2744/25) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява Куп`янської окружної прокуратури Харківської області про долучення відповіді Куп`янської міської військової адміністрації від 23.01.2025 № 226 щодо надання інформації відносно фізичної особи-підприємця Чернова Юрія Миколайовича, відповідно до якої в період з 2022 по теперішній час Чернов Ю. М. до Куп`янської міської військової адміністрації не звертався.

Протокольною ухвалою суду від 03.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/899/22 до судового розгляду по суті на 19.02.2025.

Ухвалу суду про призначення судового засідання на 19.02.2025 з розгляду справи по суті отримано Керівником Куп`янської окружної прокуратури Харківської області 08.02.2025, Куп`янською міською радою Харківської області 08.02.2025, що підтверджується довідками про доставку електронних листів до Електронного кабінету відповідних осіб в ЄСІТС. Ухвала суду про призначення судового засідання на 19.02.2025 з розгляду справи по суті, адресована фізичній особі-підприємцю Чернову Юрію Миколайовичу, не відправлена другому відповідачу в зв`язку з призупиненням АТ «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку через повномасштабну збройну агресію російської федерації проти України, що підтверджується актом про неможливість відправки кореспонденції. Крім того, для забезпечення реалізації процесуальних прав другого відповідача бути обізнаним про час та місце розгляду справи, господарським судом було розміщено повідомлення на офіційному сайті Господарського суду Харківської області.

В судовому засіданні 19.02.2025 суд за участю прокурора відкрив розгляд справи по суті.

Суд зазначає про те, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В силу ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представника другого відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Прокурор підтримав заявлений позов в повному обсязі з підстав та мотивів, наведених у ньому. Суд, після дослідження матеріали справи і судових дебатів, перейшов до стадії ухвалення судового рішення і повідомив дату та час його проголошення - 26.02.2025. 26.02.2025 суд за участю прокурора проголосив скорочене судове рішення по справі та підписав його.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача, об`єктивно оцінивши надані суду документальні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12.03.2019 Куп`янською міською радою Харківської області прийнято рішення №1147/17-VII «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. Хімушина».

Пунктом 1 вказаного рішення затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність Куп`янській міській ради Харківської області для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, розташованої за адресою: вул. Хімушина, м. Куп`янськ, Харківської області»

Відповідно до пункту 2 вказаного рішення ФОП Чернову Юрію Миколайовичу надано земельну ділянку з кадастровим номером 6310700000:37:012:0012, площею 0,0063 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ В.03.07), землі житлової та громадської забудови, в користування за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту строком на 5 (п`ять) років під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Хімушина.

Пунктом 4 рішення ради зобов`язано ФОП Чернова Ю.М. у місячний термін укласти договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту щодо вищевказаної земельної ділянки та зареєструвати інше речове право, право користування (сервітут), в установленому законом порядку.

15.04.2019 між Куп`янською міською радою Харківської області (власник) та фізичною особою-підприємцем ФОП Черновим Ю.М. (Сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту (Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки площею 0,0063 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, землі житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Хімушина, кадастровий номер 6310700000:37:012:0012, в інтересах Сервітуарія на право розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 1.2 Договору будь-які обмеження та обтяження на земельну ділянку відсутні.

Пунктом 2.1 Договору встановлено строковий земельний сервітут строком на 5 років.

Згідно п. 2.3 Договору по закінченню терміну даного Договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що Сервітуарій не пізніше як за 60 днів до закінчення строку дії Договору повинен повідомити письмово Власника про намір продовжити його дію.

Згідно пункту 3.1 Договору річна плата по Договору встановлюється у розмірі 7,5% від нормативної грошової оцінки землі, а саме Сервітуарій сплачує рівними частинами щомісячно до 30 числа кожного місяця 404,02 грн.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права власності №297990785, державним реєстратором виконавчого комітету Куп`янської міської ради 19.04.2019 (рішення №46625827), здійснено державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельну ділянку, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Хімушина, кадастровий номер 6310700000:37:012:0012, правокористувач, сервітуарій: Чернов Ю.М., цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Міськрайонним управління у Куп`янському районі та м. Куп`янськ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 19.03.2019 №3878/0/52-19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310700000:37:012:0012 становить 64 643,04 грн.

Прокурор стверджує, що рішення Куп`янської міської ради щодо надання у користування земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності прийняте з порушенням вимог законодавства та повинно бути скасоване, так само як і укладений на його підставі договір є таким, що не відповідає вимогам законодавства через те, що між сторонами договором склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності, у зв`язку з чим рішення Куп`янської міської ради повинно бути скасовано, договір сервітуту визнано недійсним, а земельна ділянка повинна бути повернута територіальній громаді м. Куп`янськ в особі Куп`янськ міської ради.

Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам та спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

В силу статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічну норму права наведено у статті 20 Господарського кодексу України.

За змістом зазначених норм права, суд, шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

За приписами частин другої, четвертої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

За змістом положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України).

Статтею 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами 1, 2 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Частинами 1, 2 статті 404 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Види права земельного сервітуту встановлені статтею 99 Земельного кодексу України. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, зокрема, на право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) (пункт в).

Відповідно до частини 1, абзаців 1, 4 частини 2 статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Разом з тим, статтею 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

З положень частини 5 статті 403 Цивільного кодексу України і частини третьої статті 98 Земельного кодексу України вбачається, що встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Тоді як, за змістом статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" оренда передбачає для орендаря усі права щодо володіння та користування об`єктом оренди, права орендаря не можуть бути обмежені власником.

Тобто, на відміну від договору оренди землі, за яким орендареві передається право володіння та користування земельною ділянкою, за правом земельного сервітуту жодну із правомочностей власника земельної ділянки набувач сервітуту в повному обсязі не отримує.

При цьому, у відповідності до частини 4 статті 98 Земельного кодексу України сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений, та відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України встановлюється виключно у разі, коли потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, не можуть бути задоволені іншим способом.

З аналізу вказаних вище норм права вбачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Така позиція також закріплена у пунктах 2.32., .2.34. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року №6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин, згідно яких: види права земельного сервітуту визначає стаття 99 Земельного кодексу України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб`єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом. (пункт 2.32.); обов`язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

Аналогічна позиція висловлена в Постановах Вищого господарського суду України, зокрема, від 22 квітня 2015 року по справі №926/1348/14, від 03 червня 2015 року по справі №926/1360/14, постановах ВС від 23 вересня 2020 року по справі №917/133/17, від 28 листопада 2018 року по справі №920/1173/17, від 21 лютого 2018 року по справі №905/3280/16.

Проте, з обставин справи та досліджених доказів не вбачається, що потреба у встановлені строкового сервітуту для встановлення тимчасової споруди для комерційного використання на спірній земельній ділянці не могла бути задоволена іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, зокрема, шляхом надання земельної ділянки в оренду.

Так, зміст статті 1 Закону України "Про оренду землі" напряму передбачає, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Зі спірного договору вбачається, що метою встановлення земельного сервітуту є розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Згідно із частинами 2, 3 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Якщо тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності є малою архітектурою формою, її встановлення здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Частиною 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" установлено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Водночас, правова природа сервітуту не передбачає можливості сервітуарія (особи, на користь якої встановлено сервітут) здійснювати підприємницьку діяльність на території, якою він користується, а також отримувати продукцію і доходи від користування землею. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.09.2021р. у справі №904/144/20.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 04.02.2020р. у справі № 905/798/19 викладено правову позицію, що встановлення особистого строкового сервітуту щодо спірної земельної ділянки, зокрема, з метою провадження підприємницької діяльності не відповідає правовій природі земельного сервітуту та меті його надання.

Натомість орендар вправі самостійно господарювати на земельній ділянці, проводячи при цьому підприємницьку або інший вид діяльності. Відповідно, орендар може мати економічну вигоду від такого господарювання на землі, а саме - отримувати продукцію і доходи.

Розміщення на земельній ділянці комунальної власності майна відповідача-2 для здійснення підприємницької діяльності позбавляє міську раду можливості самостійного використання даної земельної ділянки.

Суд зауважує, що надання земельної ділянки особі для здійснення на ній підприємницької діяльності, зокрема, шляхом розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності безпосередньо пов`язане з переданням власником земельної ділянки підприємцю правомочностей з володіння та користування такою земельною ділянкою.

Отже, між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від здійснення підприємницької діяльності шляхом розміщення на ній тимчасової споруди для здійснення такої підприємницької діяльності.

Суд зазначає, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви, а умови укладеного між відповідачами оспорюваного правочину та фактичні правовідносини, що виникли між сторонами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018р. у справі №916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018р. у справі №916/933/17.

Так, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1, пункту "а" частини 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина 2 статті 124 Земельного кодексу).

Відповідно до положень частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Вищенаведені вимоги при передачі спірної земельної ділянки відповідачами дотримані не були, відповідні рішення щодо проведення земельних торгів, рішення про передачу земельної ділянки в оренду в матеріалах справи відсутні.

Крім того, виходячи зі змісту статті 15 Закону України "Про оренду землі" укладений відповідачами Договір не містить відомостей щодо об`єкта оренди, умов щодо орендної плати у відповідності до вимог закону.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 17, 19 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, Куп`янська міська рада Харківської області приймаючи рішення №1147/17-VII «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. Хімушина», яким ФОП Чернову Юрію Миколайовичу надано земельну ділянку з кадастровим номером 6310700000:37:012:0012, площею 0,0063 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ В.03.07), землі житлової та громадської забудови, в користування за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту строком на 5 (п`ять) років під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Хімушина, фактично здійснила розпорядження земельною ділянкою, передавши її в оренду відповідачу-2 в порушення встановленої законом процедури, а саме без проведення земельних торгів, а тому зазначене рішення міської ради є незаконним.

Як свідчать матеріали справи, прокурор заявив вимогу про визнання незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області № 1147/17-VII від 12.03.2019 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. Хімушина».

Водночас суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 серпня 2024 року у справі № 925/1133/18 зазначила, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).

Враховуючи, що рішення Куп`янської міської ради Харківської області № 1147/17-VII від 12.03.2019 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. Хімушина» вже виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, така вимога прокурора є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, в зв`язку із чим суд в частині визнання незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області № 1147/17-VII від 12.03.2019 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. Хімушина» в позові відмовляє.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином судом встановлено, що оспорюваний правочин не відповідає вимогам законодавства щодо надання в користування земельної ділянки. Незаконна передача означеної земельної ділянки в користування на умовах особистого сервітуту порушує інтереси територіальної громади, оскільки унеможливлює правомірне її використання на умовах оренди і співмірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельною ділянкою.

За вимогами частини першої статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюванний.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора про повернення земельної ділянки, площею 0,0063 га, нормативною грошовою оцінкою 64 643,04 грн., кадастровий номер 6310700000:37:012:0012, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Хімушина, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області.

Щодо правомірності представництва інтересів держави в суді прокурором по даній справі.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції передбачено, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та в порядку, що визначені законом.

Згідно з статтею 131-1 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури визначено законом.

Вимогами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звернутися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи; подавати цивільний позов під час кримінального провадження випадках та в порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999 висловлено правову позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріального або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відтак, звернення до суду з позовом та пред`явлення позовних вимог до відповідача є правом особи, яким вона розпоряджається на власний розсуд.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.

Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Разом з тим, що б інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У даній справі прокурор звернувся з позовом до відповідачів в порядку статті 131-1 Конституції України, статті 53, 162-164 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Обґрунтовуючи право на звернення до суду в інтересах держави у справі, що розглядається, прокурор зазначив, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, а тому прокурор самостійно подав вказаний позов.

Звернення прокурора до суду у цих спірних правовідносинах спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішення питання про передачу комунального майна у власність.

Суд зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.

Встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

На підставі вище наведеного та наявних в матеріалах справи доказів, а також аргументів прокурора, наведених ним у позові, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Беручи до уваги, що розміщення на земельній ділянці комунальної власності майна другого відповідача для здійснення підприємницької діяльності позбавляє міську раду можливості самостійного використання даної земельної ділянки, враховуючи, що між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від здійснення підприємницької діяльності шляхом розміщення на ній тимчасової споруди для здійснення такої підприємницької діяльності, тобто між сторонами фактично склались правовідносини щодо оренди земельної ділянки, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється лише за результатами проведення земельних торгів, суд дійшов висновку про те, що договір від 15.04.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0063 га, кадастровий номер 6310700000:37:012:0012, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Хімушина, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Черновим Юрієм Миколайовичем, суперечить приписам наведеного законодавства, а тому вимоги прокурора про визнання недійсним і припинення на майбутнє вказаного договору, повернення земельної ділянки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також суд при прийнятті рішення виходить з наступного.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд керується при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Із зазначеного вище вбачається, що позовні вимоги Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області спростовано частково, в зв`язку із чим господарський суд в позові відмовляє частково.

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються пропорційно на відповідачів, оскільки спір по справі виник саме з їх вини.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити частково.

2. Визнати недійсним і припинити на майбутнє договір від 15.04.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0063 га, кадастровий номер 6310700000:37:012:0012, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Хімушина, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Черновим Юрієм Миколайовичем.

3. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Чернова Ю.М. повернути земельну ділянку, площею 0,0063 га, нормативною грошовою оцінкою 64 643,04 грн., кадастровий номер 6310700000:37:012:0012, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Хімушина, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр-т. Конституції, буд. 3, код юридичної особи 33714382).

4. Стягнути солідарно з Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 33714382, проспект Конституції, 3, м. Куп`янськ, Харківська область, 63701) та Фізичної особи-підприємця Чернова Юрія Миколайовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (код 02910108, банк одержувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 443 грн. 00 коп.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. В частині визнання незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області № 1147/17-VII від 12.03.2019 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. Хімушина» в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.03.2025.

СуддяН.А. Новікова