Постанова від 05.03.2025 по справі 127/3930/22

Справа № 127/3930/22

Провадження № 22-ц/801/261/2025

Провадження № 22-ц/801/264/2025

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 рокуСправа № 127/3930/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів:Войтка Ю. Б., Сопруна В. В.

Секретар: Пантелеймонова А. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 і ОСОБА_2

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2024 року та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Житлово-будівельного кооперативу «Авалон-5» про визнання договорів недійсними, скасування запису про право власності та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та визнання особистою власністю майна, набутого під час шлюбу,

Рішення суду і додаткове рішення суду ухвалила суддя Медяна Ю. В.

Рішення суду ухвалено о 16:56 год в м. Вінниця

Додаткове рішення суду ухвалене у відсутності сторін в м. Вінниця

Повний текст рішення складено 21 листопада 2024 року

Повний текст додаткового рішення суду складено 03 грудня 2024 року,

Встановив:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

З урахуванням поданої 19 лютого 2024 року заяви про зміну предмета позову, ОСОБА_1 просила залучити співвідповідачами: ОСОБА_3 та Житлово-будівельний кооператив «Авалон-5» і просила: визнати недійсним договір відступлення прав за договором про сплату пайових внесків № ХІV/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року, укладеного 01 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та як наслідок: визнати недійсним додатковий договір № 1 до договору № ХІV/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року, укладеного 01 жовтня 2018 року між ЖБК «Авалон-5» та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір про сплату пайових внесків № ХІV/1/Т2/2/КО-506 про сплату пайових внесків у Житлово-будівельний кооператив «Авалон-5», укладеного 01 жовтня 2018 року між ЖБК «Авалон-5» та ОСОБА_3 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав запис № 43247701 про право власності на приміщення торгово-офісне за адресою: АДРЕСА_1 .

Провести розподіл майна подружжя наступним чином:

Визнати за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 100 площею 102,8 кв. м.; 1/4 частину земельної ділянки площею 0,2002 га кадастровим номером 0520684200:02:004:0157, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/2 нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на: 1/2 нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 100 площею 102,8 кв. м.; 1/4 земельної ділянки площею 0,2002 га, кадастровим номером 0520684200:02:004:0157, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/2 нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги мотивувала тим, що з 18 червня 2005 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У шлюбі в них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на день подачі позову вони припинили подружні відносини і у Вінницькому міському суді розглядається справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

За час шлюбу ними набуто таке нерухоме майно: нежитлове приміщення (магазин від якого відповідач отримує дохід) за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 100 площею 102,8 кв. м., зареєстроване на ОСОБА_2 24 липня 2020 року; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 площею 120 кв. м., на даний час право власності не внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, натомість тривалий час здається відповідачем в оренду; земельна ділянка площею 0,2002 га кадастровий номер 0520684200:02:004:0157 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрована за відповідачем 07 травня 2021 року.

Набуте подружжям майно за час шлюбу та право власності на яке зареєстровано у встановленому законом порядку підлягає поділу між подружжям в рівних частинах. За час спільного проживання ними набуто нерухомого майна на загальну суму 4 705 192,15 грн.

В грудні 2023 року їй стало відомо про укладення 01 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору про відступлення прав за договором про сплату пайових внесків № ХІV/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року. В зв`язку з укладенням договору відступлення прав від 01 жовтня 2018 року між ЖБК «Авалон-5» та ОСОБА_2 , 01 жовтня 2018 року було укладено додатковий договір № 1 до договору № ХІV/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року, на підставі якого договір № ХІV/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року розірвано, а внесені ОСОБА_2 пайові внески в сумі 1 594 868,00 грн. зараховуються ОСОБА_6 , як асоційованому члену ЖБК «Авалон-5».

Внаслідок укладення додаткового договору № 1 до договору № ХІV/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року між ЖБК «Авалон-5» та ОСОБА_2 01 жовтня 2018 року укладено договір № ХІV/1/Т2/2/КО-506 про сплату пайових внесків у Житлово-будівельний кооператив «Авалон-5», ОСОБА_3 набув майнових прав на магазин - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 та в подальшому зареєстрував право власності на нього.

Вказане майно, як вбачається із дати його придбання та з урахуванням презумпції права спільної сумісної власності майна подружжя, є спільною сумісною власністю подружжя. Вказане нерухоме майно було відчужене без згоди другого з подружжя у порушення положень частини 3 статті 65 СК України.

Як вбачається із додаткового договору № 1 до договору № ХІV/1/Т2/2/КО-506 від 01 жовтня 2018 року, укладеного між ЖБК «Авалон-5» та ОСОБА_2 , станом на дату його підписання пайовий внесок уже було сплачено у повному розмірі.

Згідно пункту 6.1 договору № ХІV/1/Т2/2/КО-506 від 01 жовтня 2018 року про сплату пайових внесків у Житлово-будівельний кооператив «Авалон-5» (аналогічні положення містить договір № ХІV/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року про сплату пайових внесків у Житлово-будівельний кооператив «Авалон-5»), передбачено, що оформлення права власності здійснюється після здачі об`єкта будівництва в експлуатацію.

Після введення будинку в експлуатацію відповідач ОСОБА_3 набув право власності на об`єкт нерухомості, який є предметом договору № ХІV/1/Т2/2/КО-506, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів права власності на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином дане нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та придбане за спільні кошти в інтересах сім`ї і частки подружжя у цьому майні є рівними.

Оскільки відповідачем ОСОБА_2 договір відступлення прав за договором про сплату пайових внесків № ХІV/1/Т2/2/КО-506 від 01 жовтня 2018 року було укладено без згоди позивача ОСОБА_1 і цей договір виходить за межі дрібного побутового і ОСОБА_2 було про це відомо, вона просить про скасування цих договорів і визнання за нею права на 1/2 частку магазину - нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Подружжям набуте і інше нерухоме майно: 1) нежитлове приміщення у АДРЕСА_5 , площею 102,8 кв. м та 2) 1/2 земельної ділянки площею 0,2002 га кадастровий номер 0520684200:02:004:0157 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_3 .

Це майно зареєстроване за ОСОБА_2 , набуте в шлюбі за спільні кошти подружжя, тому позивач просить розділити його порівну між ними.

У червні 2022 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву про поділ майна подружжя та визнання особистою власністю майна, набутого під час шлюбу.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2022 року зустрічний позов прийнятий і об`єднаний із первісним позовом в одне провадження.

Позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 свої вимоги мотивував наступним.

В період шлюбу вони проживали за адресою: АДРЕСА_6 . Дана квартира була придбана за рахунок його коштів, в той час він не заперечив щодо того, щоб позивач зареєструвала її на свою матір ОСОБА_7 .

Також в період шлюбу ними було придбано будинок АДРЕСА_3 .

За проханням ОСОБА_1 даний будинок був оформлений на її батька з тим, щоб він міг отримувати субсидію та можна було нести менші витрати на утримання будинку.

Також вони придбали два нежитлові приміщення. Відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Вінницької міської ради згідно рішення № 553 від 18 березня 2008 року, на ОСОБА_1 було зареєстровано нежиле приміщення, комора на ІХ поверсі ІІ під`їзду за адресою: АДРЕСА_7 , приміщення VІ.

Відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_2 , виданого Виконавчим комітетом Вінницької міської ради згідно рішення від 30 листопада 2010 року, на ОСОБА_1 було зареєстровано нежиле приміщення, комора на VІІ поверсі в 2 під`їзді за адресою: АДРЕСА_8 приміщення VІ.

Ці нежитлові приміщення є спільним майном подружжя і підлягають поділу в рівних частках між ними.

Перебуваючи у шлюбі вони вирішили придбати квартиру в ЖБК «Авалон-5», для чого оформили договір на ОСОБА_1 , яку відповідно до рішення ЖБК «Авалон-5» № 440 від 18 листопада 2017 року прийнято в асоційовані члени кооперативу з 18 листопада 2017 року, зареєстровано в реєстрі за реєстраційним номером 440 та видано свідоцтво про вступ в асоційовані члени кооперативу.

Відповідно до договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № ХІV/2/Т4/4/КВ-505 учасник ОСОБА_1 вносить до кооперативу пайові внески у розмірах та порядку, встановленому цим договором та додатками до нього. Згідно умов договору приміщення - однокімнатна квартира АДРЕСА_9 , загальна площа 44,97 кв. м., житлова площа 18,67 кв. м.; вартість квадратного метра - 12 500,00 грн., а всієї квартири - 562 125,00 грн.

Ними проплачені кошти в сумі орієнтовно 23 500,00 доларів США, які він передав ОСОБА_1 для придбання цієї однокімнатної квартири.

Під час перебування у шлюбі ним здійснено ремонт в цій квартирі.

Згодом він дізнався, що ОСОБА_1 оформила цю квартиру АДРЕСА_10 на свою доньку від першого шлюбу ОСОБА_4 .

Вважає, що ця квартира є їх спільним майном подружжя і також підлягає поділу в рівних частках між колишнім подружжям.

З приводу майна, належного йому на праві особистої приватної власності вказав наступне.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 53324116 від 28 липня 2020 року він є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , площею 102,8 кв. м.

На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лазько С. І., він на праві спільної часткової власності є співвласником 1/2 частки земельної ділянки площею 0,2002 га кадастровим номером 0520684200:02:004:0157, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

На підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 29 липня 2008 року він здійснює підприємницьку діяльність. Підтвердженням здійснення постійної підприємницької діяльності є податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за період 2015-2020 роки.

Крім того, він самостійно здійснював діяльність щодо придбання транспортних засобів за кордоном та реалізацію їх на території України. Відповідно до довідки Територіального сервісного центру МВС, в перід часу з 01 січня 2020 року по 25 травня 2022 року за ним були зареєстровані 13 транспортних засобів.

Також 25 серпня 2018 року він отримав в борг від ОСОБА_8 200 000,00 доларів США. В рахунок часткового виконання боргового зобов`язання він 11 травня 2020 року повернув 50 000,00 доларів США, борг складає 150 000,00 доларів США.

Згідно довідки голови ЖБК Ткаченка В. П. № 741 від 28 листопада 2019 року він є асоційованим членом обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Кварталбуд-21» та згідно договору про сплату пайових внесків в ОК ЖБК «Кварталбуд-21» № 4/4/КН від 04 квітня 2019 року повністю сплатив внесок в сумі 1 603 680,00 грн. на будівництво нежитлового приміщення (комерції) № 100, загальною площею 102,8 кв. м. на першому поверсі багатоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Відповідно до актів приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей в рахунок пайових внесків згідно договору № 4/4/КН від 04 квітня 2019 року він 09 липня 2019 року вніс товарно-матеріальні цінності на рахунок ОК ЖБК «Карталбуд-21» на загальну суму 560 000,00 грн.; 26 липня 2019 року - 127 500,00 грн.; 31 липня 2019 року - 125 000,00 грн., 02 серпня 2019 року - 560 000,00 грн.

А тому вважає, що дане майно (нежитлове приміщення та земельна ділянка) поділу не підлягають.

У зв`язку з такими обставинами у своєму зустрічному позові ОСОБА_2 просив: визнати за ним право особистої власності на таке майно: - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , площею 102,8 кв. м.; - 1/2 земельної ділянки площею 0,2002 га, кадастровим номером 0520684200:02:004:0157, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

Визнати об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нежиле приміщення, комора на ІХ поверсі ІІ під`їзду за адресою: АДРЕСА_7 та нежиле приміщення, комора на VІІ поверсі в 2-му під`їзді за адресою: АДРЕСА_11 .

В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_2 право власності на нежиле приміщення комору на ІХ поверсі ІІ під`їзду за адресою: АДРЕСА_7 .

Визнати об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_10 .

В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_10 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Житлово-будівельного кооперативу «Авалон-5» про визнання договорів недійсними, скасування запису про право власності та поділ майна подружжя, задоволено частково.

В порядку поділу майна подружжя:

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , площею 102,8 кв. м.;

- 1/4 частину земельної ділянки площею 0,2002 га, кадастровий номер 0520684200:02:004:0157,цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на:

- 1/2 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , площею 102,8 кв.м.;

- 1/4 частину земельної ділянки площею 0,2002 га, кадастровий номер 0520684200:02:004:0157, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та визнання особистою власністю майна, набутого під час шлюбу задоволено частково.

Визнано об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - нежиле приміщення, комору на VII поверсі в другому під`їзді за адресою: АДРЕСА_22, приміщення VI.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2024 року заяви представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мишковської Т. М., представника відповідача-позивача ОСОБА_2 - адвоката Сичук С. М., відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 , про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Заяву представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 - адвоката Ткачук В. В. про ухвалення додаткового рішення задовольнено повністю.

Ухвалено додаткове рішення у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Житлово-будівельного кооперативу «Авалон-5» про визнання договорів недійсними, скасування запису про право власності та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та визнання особистою власністю майна, набутого під час шлюбу.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 оскаржили в апеляційному порядку рішення суду і додаткове рішення суду.

Інші учасники справи судових рішень не оскаржили.

В апеляційній скарзі відповідач-позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і додаткове рішення суду, винести нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовити, а його зустрічний позов про поділ майна подружжя та визнання права особистої приватної власності, задовольнити.

Визнати за ним право особистої власності на таке майно: - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , площею 102,8 кв. м.; - 1/2 земельної ділянки площею 0,2002 га, кадастровим номером 0520684200:02:004:0157, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_10 .

В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_10 .

В іншій часині рішення суду залишити без змін.

Вирішити питання щодо судових витрат.

Зазначив, що із рішенням суду категорично не погоджується, вважає його незаконним і таким, що підлягає частковому скасуванню та ухваленню у відповідній частині нового рішення, оскільки воно ухвалене з порушенням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову в частині визнання за ним права особистої власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_12 та на 1/2 земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 0,2002 га по АДРЕСА_3 . Рішення суду вважає не правильним, оскільки сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для надання майну статусу спільної сумісної власності подружжя, якщо спростовується презумпція спільності майна подружжя. Так, 25 серпня 2018 року він у присутності свідків отримав у борг від ОСОБА_8 200 000, доларів США, про що видав відповідну розписку, і ці власні кошти він спрямував на придбання цього нерухомого майна. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2023 року у справі № 127/24023/21, яке набрало законної сили 21 листопада 2023 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 заборгованість за розпискою у сумі 4 182 825, 00 грн.; у задоволенні об`єднаного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_8 про визнання розписки недійсною, відмовлено у зв`язку з недоведеністю. Цим рішенням не встановлено для яких цілей ОСОБА_2 позичав кошти у розмірі 200 000,00 доларів США та на що він їх витратив (сімейні чи особисті потреби), проте встановлено факт отримання ним такої суми позики в розмірі 200 000,00 доларів США. В подальшому ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 53324116 від 28 липня 2020 року 08:42:08, став власником цього нежитлового приміщення по АДРЕСА_12 і на підставі договору купівлі-продажу від 07 травня 2021 року став співвласником 1/2 частки земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 0,2002 га по АДРЕСА_3 .

А тому, оцінку щодо походження коштів на придбання даного вартісного нерухомого майна мав здійснити суд першої інстанції під час розгляду справи про поділ майна подружжя та зустрічного позову про визнання майна особистою приватною власністю.

Крім того судом не враховано, що він згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 29 липня 2008 року здійснюючи підприємницьку діяльність, самостійно здійснював діяльність щодо придбання транспортних засобів за кордоном та їх реалізацію на території України, докази про що містяться в матеріалах справи.

А позивач не надала жодних належних та допустимих доказів щодо її участі в придбанні нежитлового приміщення по АДРЕСА_12 та земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 0,2002 га по АДРЕСА_3 .

Також не погоджується із рішенням суду в частині відмови у задоволенні його вимоги про визнання об`єктом справа спільної власності подружжя квартири АДРЕСА_13 , оскільки відповідач за його зустрічним позовом ОСОБА_4 не надала жодних належних та допустимих доказів щодо наявності коштів на придбання квартири, яка була переоформлена відповідачем ОСОБА_1 на неї невдовзі після досягнення нею повноліття. В період перебування його у шлюбі із ОСОБА_1 вони вирішили придбати квартиру в ЖБК «Авалон-5», для чого оформили договір на ОСОБА_1 відповідно до рішення ЖБК «Авалон-5» № 440 від 18 листопада 2017 року ОСОБА_1 прийнято в асоційовані члени ЖБК «Авалон-5» з 18 листопада 2017 року, зареєстровано в реєстрі за № 440 та видано свідоцтво про вступ в асоційовані члени кооперативу. Відповідно до договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» учасник ОСОБА_1 вносить до кооперативу пайові внески у розмірах та порядку, встановленому цим договором. Вартість квартири на момент укладення договору складала 562 125,00 грн. Під час перебування у шлюбі ними було здійснено ремонт у даній квартирі.

В апеляційній скарзі посилається на положення статтей 369 ЦК України та 65 СК України. Вказуючи, що відсутність згоди одного із співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном, є підставою для визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним. Вважає, що у даному випадку вимога про визнаня договору відступлення прав за договором про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № ХІV/2/Т4/4/КВ-505 від 18 листопада 2017 року належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Позиція суду щодо підтвердження чи спростування факту недійсності договору відступлення прав, має бути наведена у мотивувальній частині рішення.

В апеляційній скарзі позивач-відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні частини вимог первісного позову про визнання договорів недійсними, скасування запису про право власності та поділ майна подружжя та в частині задоволення частини позовних вимог зустрічного позову про поділ майна подружжя і визнання особистою власністю майна, набутого під час шлюбу - і постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі і відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви у повному обсязі.

Зазначила, що вона не погоджується із рішенням суду в частині відмови в задоволенні частини позовних вимог первісного позову та в частині задоволення вимог зустрічного позову, вважає, що воно постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд не надав належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що вона вважає незаконним висновок суду в частині визнання об`єктом спільної власності подружжя нежиле приміщення - комору на VІІ поверсі в другому під`їзді по АДРЕСА_11 та неефективним обраний спосіб захисту позивачем за зустрічним позовом, оскільки заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном, та як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Зважаючи на те, що вимоги про поділ цього нежилого приміщення заявлено не було, тому вимога про визнання даного об`єкта спільним сумісним майном подружжя не підлягала до задоволення, як неефективна.

Оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін. Так, щодо приміщення магазину № НОМЕР_4 по АДРЕСА_14 , то матеріалами справи не доведено обізнаність дружини ОСОБА_1 про продаж цього магазину, не доведено наявність дозволу дружини на його продаж. Письмовий дозвіл дружини на продаж магазину у справі відсутній і протилежного висновки оскаржуваного рішення суду не містять. Як вбачається з дати його придбання та з урахуванням презумпції права спільної сумісної власності майна подружжя, це майно є спільною власністю подружжя. При цьому вказане нерухоме майно було відчужене без згоди другого з подружжя, чим порушено положення частини 3 статті 65 СК України.

Відповідачі по первісному позові ОСОБА_2 і ОСОБА_3 змінювали свої покази щодо обставин відносно цього приміщення магазину, тому їх поведінку не можна рахувати добросовісною, а відтак укладення спірного договору вчинено з порушенням статті 65 СК України та статті 3 ЦК України. А оскільки після введення будинку, у якому знаходиться дане приміщення, в експлуатацію, ОСОБА_3 набув право власності на цей об`єкт нерухомості, тому це приміщення може бути предметом поділу майна подружжя, частки якого є рівними.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення ОСОБА_1 просить скасувати його в частині часткового задоволення заяви представника відповідача-позивача ОСОБА_2 - адвоката Сичук С. М. і заяви відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн. та у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн., а також стягнути судовий збір сплачений ОСОБА_1 пропорційно до задоволених вимог. Стягнути судові витрати, понесені у зв`язку з поданням даної апеляційної скарги з відповідачів за первісним позовом на її користь.

Зазначила, що не погоджується із додатковим рішенням і вважає, що при його винесенні судом не в повній мірі було встановлено всі обставини справи, порушено норми процесуального права, внаслідок чого було неправомірно частково задоволено заяви представника відповідача-позивача ОСОБА_2 - адвоката Сичук СМ. М. та відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що представник відповідача-позивача ОСОБА_2 - адвокат Сичук С. М. у судовому засіданні - в судових дебатах, не робила відповідної заяви про її намір подати докази витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. І навіть у заяві від 18 листопада 2024 року ОСОБА_2 через свого представника Сичук С. М. не вказувала, що він чи його представник робили відповідну заяву у судових дебатах. За таких обставин у стягненні витрат на користь ОСОБА_2. за результатами розгляду первісної позовної заяви належало відмовити.

Крім цього, зустрічна позовна заява ОСОБА_2 містила 7 позовних вимог, а задоволено лише одну. При цьому він заявив до стягнення 35 000,00 грн., тому за одну задоволену вимогу до сплати підлягало би 5000,00 грн., а судом стягнено - 25 000,00 грн., що не відповідає принципу пропорційності, визначеному пунктами 1, 2 частини 2 статті 141 ЦПК України. Також суд першої інстанції не надав оцінки тому, що ОСОБА_2 уклав додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги 14 листопада 2024 року, на підставі якої просив стягнути витрати, що поніс в процесі розгляду справи № 127/3930/33, розгляд якої закінчився рішення суду від 11 листопада 2024 року.

Суд не надав правової оцінки тому, що ОСОБА_2 не виконані вимоги частини 9 статті 83 ЦПК України щодо направлення на адресу ОСОБА_1 та її адвоката на поштову чи електронну адреси, які вказані у позовній заяві, доказів, понесених витрат на правничу допомогу з його сторони.

При визначенні суми відшкодування витрат суд мав би виходити з критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, чого судом не зроблено та не враховано, що усім спірним майном подружжя, а саме нежитловими приміщеннями та земельною ділянкою, ОСОБА_1 не має змоги користуватися, оскільки титульним їх власником є ОСОБА_2 , який заперечує її право на це нерухоме майно. Крім того вона одноосібно утримує спільну дитину, а відповідач сплачує аліменти на утримання сина в розмірі 2000,00 грн., що є меншим мінімального рекомендованого розміру аліментів на дитину, 2010 року народження. Тому стягнений розмір правничої допомоги має неспівмірний розмір щодо складності справи, обсягу витраченого адвокатом часу та виконаних робіт, не пропорційний задоволеному позову, та підтверджений доказами, які іншим учасникам справи не були направлені.

Відповідач ОСОБА_3 подав відзив на апеляційні скарги ОСОБА_1 , у якому просить в їх задоволенні відмовити, вважаючи, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до нього та стягнув з неї на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідач ОСОБА_4 у своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині позовних вимог зустрічного позову про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_10 , яка належить їй на праві власності та залишити в цій частині рішення суду без змін.

Позивач-відповідач ОСОБА_1 у своєму відзиві вказала, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду при постановленні оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , тому рішення суду в цій частині вважає законним і обґрунтованим, виходячи із презумпції спільності майна подружжя, яка стороною ОСОБА_2 не спростована.

Відповідач-позивач ОСОБА_2 у своєму відзиві вказав, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , а тому у задоволенні її апеляційної скарги на рішення суду в цій частині просить відмовити та відмовити у задоволенні апеляційної скарги на додаткове рішення суду, оскільки воно не підлягає до скасування з підстав та мотивів, викладених ОСОБА_1 у цій скарзі.

В судовому засіданні 19 лютого 2025 року представник відповідача-позивача ОСОБА_2 - адвокат Сичук С. М. підтримала апеляційну скаргу і просить її задовольнити, а апеляційні скарги позивача-відповідача ОСОБА_1 просить залишити без задоволення. У судове засідання 05 березня 2025 року адвокат Сичук С. М. не з`явилася, надіслала заяву, якою просила провести судове засідання у її відсутність і у відсутність відповідача-позивача ОСОБА_2 та задовольнити його апеляційну скаргу, а в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити; в задоволенні заяв ОСОБА_1 і ОСОБА_4 про стягнененя витрат на правничу домпомогу відмовити, а у випадку стягнення із ОСОБА_2 на їх користь витрат на правничу допомогу - зменшити їх розмір.

Позивач-відповідач ОСОБА_1 і її представник - адвокат Мишковська Т. М. підтримали свої апеляційні скарги, просять їх задовольнити та заперечили проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 і просять залишити її без задоволення.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився.

Представник відповідача ЖБК «Авалон-5» у судове засідання не з`явився.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Ткачук В. В., яка приймала участь у судовому засіданні 19 лютого 2025 року, у судове засідання 05 березня 2025 року не з`явилася, надіслала заяву, якою просить провести судове засідання без участі ОСОБА_4 та її представника. Підтримує відзив на апеляційну скаргу та просить задовольнити. Не заперечує проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , а в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 просить відмовити.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що сторони проживали у шлюбі, зареєстрованому 18 червня 2005 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 1023, згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого повторно 10 червня 2014 року (том 1 а. с. 7). У шлюбі народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 , що видане повторно Відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 1274 від 09 квітня 2010 року (том 1 а. с. 8). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2022 року, яке набрало законної сили 29 квітня 2022 року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєтру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 26 серпня 2021 року, за № 271974754, ОСОБА_2 на праві власності належить: нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 та 1/2 частка земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 0,2002 га, кадастровий номер 0520684200:02:004:0157 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_3 (том 1 а. с. 9-10).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_7, ОСОБА_2 з 29 липня 2008 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем і йому 19 липня 2012 року Вінницькою об`єднаною ДПІ видано свідоцтво платника єдиного податку серії НОМЕР_8 (том 1 а. с. 56-57, 74-75).

Довідкою № 31/2/0541-1130 від 25 травня 2022 року, виданою Територіальним сервісним центром МВС № 0541 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій області (філія ГСЦ МВС), засвідчується, що згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів, в період часу з 01 січня 2000 року по 25 травня 2022 року за ОСОБА_2 було зареєстровано тринадцять транспортних засобів (том 1 а. с. 58).

Згідно розписки від 25 серпня 2018 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_8 200 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 01 вересня 2021 року (том 1 а. с. 62).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2023 року, яке набрало законної сили 21 листопада 2023 року, у цивільній справі № 127/24023/21 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 , про стягнення боргу та за об`єднаним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_8 про визнання розписки недійсною, позов ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , про стягнення боргу, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 заборгованість за договором позики від 25 серпня 2018 року в розмірі 4 182 825,00 грн. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_8 про визнання розписки недійсною, відмовлено (том 1 а. с. 232-236).

Згідно довідки № 741 від 28 листопада 2019 року, виданої головою Житлово-будівельного кооперативу «Кварталбуд-21» В. П. Ткаченко, ОСОБА_2 є асоційованим членом Обслуговуючого кооператву «ЖБК «Кварталбуд-21» та згідно з договором про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК «Кварталбуд-21» № 4/4/КН від 04 квітня 2019 року повністю сплатив внесок у сумі 1 603 680 грн. на будівництво нежитлового приміщення (комерції) № 100, загальною площею 102,8 кв.м., на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 (том 1 а. с. 67, 95). Факт сплати пайових внесків також підтверджується копіями актів приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей в рахунок пайових внесків згідно договору № 4/4/КН від 04 квітня 2019 року, а саме: від 09 липня 2019 року, 26 липня 2019 року, 31 липня 2019 року, 02 серпня 2019 року (том 1 а. с. 63-66, 91-94).

Рішення Житлово-будівельного кооперативу «Авалон-5» № 440 від 18 листопада 2017 року прийнято ОСОБА_1 в асоційовані члени кооперативу ЖБК «Авалон-5» з 18 листопада 2017 року, зареєстровано у реєстрі за реєстраційним номером - 440 та видано свідоцтво про вступ в асоційовані члени кооперативу (том 1 а. с. 96).

Згідно договору про сплату пайових внесків у Житлово-будівельний кооператив «Авалон-5» № XIV/2/Т4/4/КВ-505, укладеного 18 листопада 2017 року між Житлово-будівельним кооперативом «Авалон-5» та асоційованим членом кооперативу ОСОБА_1 , сторони уклали даний договір про сплату пайових внесків в ЖБК «Авалон-5». Згідно пункту 2 цього договору за умовами договору учасник вносить до кооперативу пайові внески у розмірах та порядку, встановленому даним договором і додатками до нього, а кооператив за рахунок пайових внесків учасника та пайових внесків інших асоційованих членів кооперативу зобов`язується організувати будівництво об`єкта будівництва, здати його в експлуатацію та передати у власність учаснику приміщення у вказаному об`єкті будівництва на умовах, встановлених даним договором та за умови повної сплати учасником суми пайового внеску. Відомості про приміщення: квартира АДРЕСА_15 , загальною площею 44,97 кв. м., житловою площею 18,67 кв. м., кількість кімнат - 1. Вартість будівництва одного квадратного метра приміщення складає 12 500,00 грн. (пункт 3.1 договору). Згідно пункту 3.2 договору та додатку № 1 до даного договору, загальна вартість приміщення становить 562 125,00 грн. Даний договір і додаток № 1 до нього підписаний учасником - ОСОБА_1 (том 1 а. с. 97-102, 103).

Згідно відповіді ЖБК «Авалон-5» за № 0404/23 - 1з від 04 квітня 2023 року, на виконання умов договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/2/Т4/4/КВ-505 від 18 листопада 2017 року, ОСОБА_1 сплатила наступні кошти: 20 000,00 грн. - 18 листопада 2017 року та 542 125,00 грн. - 24 листопада 2017 року (том 1 а. с. 192-193), що також підтверджується копіями виписок (том 1 а. с. 201-202).

28 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір відступлення прав, згідно умов якого ОСОБА_1 відступила, а ОСОБА_4 набула права асоційованого члена ЖБК «Авалон-5», що виникли на підставі договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/2/Т4/4/КВ-505 від 18 листопада 2017 року. У зв`язку з передачею прав ОСОБА_4 , асоційоване членство ОСОБА_1 у ЖБК «Авалон-5» припиняється (том 1 а. с. 203-204).

Відповідно до копії додаткового договору № 1 від 28 серпня 2019 року до договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/2/Т4/4/КВ-505 від 18 листопада 2017 року, укладеного між ЖБК «Авалон-5» та ОСОБА_1 , остання втрачає майнові права на приміщення № 4 у 14 секції, поверх 2, загальною площею 45,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_16 . Сторони дійшли згоди про зарахування пайових внесків у розмірі 563 750,00 грн. згідно договору відступлення прав від 28 серпня 2019 року на користь ОСОБА_4 (том 1 а. с. 208).

28 серпня 2019 року між ЖБК «Авалон-5» та ОСОБА_4 укладено договір про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/2/Т4/4/КВ-505 (том 1 а. с. 209-215).

Рішенням ЖБК «Авалон-5» № 526 від 28 серпня 2019 року ОСОБА_4 прийнято в асоційовані члени кооперативу ЖБК «Авалон-5» з 28 серпня 2019 року (том 1 а. с. 216).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_17 (том 1 а. с. 76).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 на праві приватної власності, серед іншого, належить наступне майно: нежиле приміщення, комора на ІХ поверсі ІІ під`їзду за адресою: АДРЕСА_7 , приміщення VI (підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , видане 18 березня 2008 року виконкомом Вінницької міської ради) та нежиле приміщення комора на VII поверсі у ІІ під`їзді за адресою: м. Вінниці, р. «Поділля», АДРЕСА_23 (підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 , видане 30 листопада 2010 року виконкомом Вінницької міської ради) (том 1 а. с. 77-79).

З копій видаткових накладних № ВА-0010973 від 17 травня 2021 року (том 1 а. с. 82), № ВА-0011423 від 21 травня 2021 року (том1 а. с. 83), № ВА-00147442 від 29 червня 2021 року (том 1 а. с. 84), № ВА-0014855 від 30 червня 2021 року (том 1 а. с. 85), № ВА-0014899 від 30 червня 2021 року (том 1 а. с. 86), № 750 від 13 липня 2021 року (том 1 а. с. 88), № 843 від 14 липня 2021 року (том 1 а. с. 89) та замовлення покупця № ПП-0003841 від 13 липня 2021 року (том 1 а. с. 87) вбачається факт придбання ОСОБА_2 будівельних матеріалів.

Відповідно до договору замовлення №1 від 13 серпня 2021 року, між ФОП ОСОБА_9 та ОСОБА_2 укладено договір на виконання ремонтних робіт, а саме стяжки підлоги, за адресою: АДРЕСА_18 квартира. Вартість робіт 11 875,00 грн. (том 1 а. с. 90).

Відповідно до копії квитанції № 0.0.903860076.1 від 27 листопада 2017 року ОСОБА_1 сплатила ЖБК «Авалон-5» пайовий внесок згідно договору № XIV/1/Т2/2/КО-506 від 18 листопада 2017 року у сумі 1 032 743,00 грн. (том 2 а. с. 109).

30 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір відступлення прав, відповідно до якого ОСОБА_1 відступила, а ОСОБА_2 набув права асоційованого члена ЖБК «Авалон-5», що виникли на підставі договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/1/Т2/2/КО-506 від 18 листопада 2017 року. У зв`язку з передачею прав ОСОБА_2 , асоційоване членство ОСОБА_1 у ЖБК «Авалон-5» припиняється (том 2 а. с. 110).

Відповідно до додаткового договору № 1 від 30 липня 2018 року до договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/1/Т2/2/КО-506 від 18 листопада 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЖБК «Авалон-5», ОСОБА_1 втрачає майнові права на приміщення № 2 у секції 14 по АДРЕСА_16 . Сторони дійшли згоди про зарахування пайових внесків у розмірі 1 594 868,00 грн. згідно договору відступлення прав від 30 липня 2018 року на користь ОСОБА_2 (том 2 а. с. 111).

Згідно договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року, укладеним між ЖБК «Авалон-5» (кооператив) та ОСОБА_2 (учасник), учасник вносить до кооперативу пайові внески у розмірі та в порядку, визначеному договором, а кооператив за рахунок пайових внесків учасника та пайових внесків інших асоційованих членів зобов`язується організувати будівництво об`єкта будівництва, здати його в експлуатацію та передати у власність учаснику приміщення № 2 у секції АДРЕСА_19 за умови сплати учасником суми пайового внеску (том 2 а. с. 3-5).

Згідно додатку № 1 до договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року, яким є графік внесків, вартість одного квадратного метра на день укладення договору становить 13 400, 00 грн., загальна вартість приміщення становить 1 594 868,00 грн. Учасник сплачує пайові внески на поточний рахунок кооперативу в наступному порядку: 30 липня 2018 року - 100 % загальної вартості в сумі 1 594 868,00 грн. (том 2 а. с. 6).

01 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір відступлення прав, відповідно до якого ОСОБА_2 відступив, а ОСОБА_3 набув права асоційованого члена ЖБК «Авалон-5», що виникли на підставі договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року. У зв`язку з передачею прав ОСОБА_3 , асоційоване членство ОСОБА_2 у ЖБК «Авалон-5» припиняється (том 2 а. с. 7).

Відповідно додаткового договору № 1 від 01 жовтня 2018 року до договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ЖБК «Авалон-5», ОСОБА_2 втрачає майнові права на приміщення № 2 у секції 14 по АДРЕСА_16 . Сторони дійшли згоди про зарахування пайових внесків у розмірі 1 594 868,00 грн. згідно договору відступлення прав від 01 жовтня 2018 року на користь ОСОБА_3 (том 2 а. с. 8).

Згідно договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/1/Т2/2/КО-506 від 01 жовтня 2018 року, укладеного між ЖБК «Авалон-5» та ОСОБА_3 , за цим договором ОСОБА_3 вносить до кооперативу пайові внески у розмірі та в порядку, визначеному договором, а кооператив за рахунок пайових внесків учасника та пайових внесків інших асоційованих членів зобов`язується організувати будівництво об`єкта будівництва, здати його в експлуатацію та передати у власність учаснику приміщення № 2 у секції АДРЕСА_19 за умови сплати учасником суми пайового внеску (том 2 а. с. 9-11).

Згідно додатку № 1 до договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року, яким є графік внесків, вартість одного квадратного метра на день укладення договору становить 13 400, 00 грн., загальна вартість приміщення становить 1 594 868,00 грн. Учасник сплачує пайові внески на поточний рахунок кооперативу в наступному порядку: 01 жовтня 2018 року - 100 % загальної вартості в сумі 1 594 868,00 грн. (том 2 а. с. 12).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта сформованої 12 січня 2024 року за № 361622780, ОСОБА_3 на праві власності належить приміщення, торгово-офісне, загальною площею 117 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для реєстрація права власності на вказане приміщення за ОСОБА_3 , серед іншого, є: договір про сплату пайових внесків № XIV/1/Т2/2/КО-506 від 01 жовтня 2018 року, акт прийому-передачі об`єкта нерухомості від 18 вересня 2020 року (том 2 а. с. 50, 51-52).

Згідно договору дарування від 21 березня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ковальовою В. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 319, дарувальник ОСОБА_1 подарувала обдаровуваному ОСОБА_11 нежиле приміщення № VI - комору на IX технічному поверсі ІІ під`їзду, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, район «Поділля» (згідно нижчезазначеного витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно), АДРЕСА_7 . У пункті 19 договору дарування зазначено, що ОСОБА_1 відчужує зазначену нерухомість за згодою чоловіка ОСОБА_2 (том 2 а. с. 212-213).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , викладених у її первісному позові, суд першої інстанції виходив із такого: Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору від 01 жовтня 2018 року відступлення прав за договором про сплату пайових внесків № ХІV/1/Т2//2/КО-506 від 30 липня 2018 року суд вказав на відсутність підстав для визнання цього договору недійсним, оскільки позивачем-відповідачем ОСОБА_1 не надано жодного належного та достовірного доказу того, що відповідач ОСОБА_3 , як кінцевий набувач, при укладенні договору відступлення прав 01 жовтня 2018 року знав чи міг знати про те, що майно (майнові права), які є предметом спірних договорів, належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що один із подружжя ОСОБА_2 не отримав згоди другого з подружжя на відчуження торгово-офісного приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . За таких же обставин відсутні підстави і для визнання недійсним додаткового договору № 1 до договору № ХІV/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року та договору № ХІV/1/Т2/2/КО-506 про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5», укладеного 01 жовтня 2018 року між ЖБК «Авалон-5» та ОСОБА_3 , оскільки вони укладені на підставі та є похідними від договору від 01 жовтня 2018 року відступлення прав за договором про сплату пайових внесків № VХІ/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року. З огляду на такі обставини не підлягає задоволенню і вимога ОСОБА_1 про скасування в Державному реєстрі речових прав запису № 43247701 про право на торгово-офісне приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішуючи спір за позовом ОСОБА_1 щодо поділу спільного майна подружжя, суд першої інстанції визнав за кожним із подружжя право власності на: 1/2 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , площею 102,8 кв. м. та на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,2002 га, кадастровий номер 0520684200:02:004:0157, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки це майно набуте подружжям за час шлюбу.

Торгово-офісне приміщення № 50 по АДРЕСА_14 не входить до переліку спільного майна подружжя, оскільки право власності на це приміщення зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договорів, дійсність яких оспорювалася позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 , і суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні таких позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за ним права особистої власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_20 , площею 102,8 кв. м. в м. Вінниця та на 1/2 земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 0,2002 га по АДРЕСА_3 цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку), суд першої інстанції виходив із того, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на це майно, яке набуте подружжям в період перебування у шлюбі, а також ним не доведено, що отримані ним від ОСОБА_8 у борг грошові кошти в сумі 200 000,00 доларів США були використані саме для придбання цього нежитлового приміщення АДРЕСА_20 , площею 102,8 кв. м. в м. Вінниця та саме цієї 1/2 частки земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 0,2002 га по АДРЕСА_3 цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку). А також рішенням суду, яке набрало законної сили, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 боргу в сумі 200 000,00 доларів США, не встановлено для яких цілей ОСОБА_2 позичав кошти в сумі 200 000,00 доларів США та на що він їх витратив - на сімейні чи особисті потреби.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в частині визнання об`єктом спільної власності подружжя квартири АДРЕСА_10 та нежитлового приміщення № VІ - комору на ІХ технічному поверсі ІІ під`їзду по АДРЕСА_21 та про її поділ, суд першої інстанції вказав на те, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 обрано неправильний спосіб захисту, оскільки судом встановлено, що власником квартири АДРЕСА_11 є ОСОБА_4 , і власником нежитлового приміщення - комори на ІХ поверсі є ОСОБА_11 , а позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не заявляв вимоги про визнання недійсними договору відступлення прав за договором про сплату пайових внесків і договору дарування комори.

Задовольняючи вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 в частині визнання об`єктом права спільної власності подружжя - нежилого приміщення комори на VІІ поверсі в ІІ під`їзді по АДРЕСА_11 , суд першої інстанції вказав на те, що дане приміщення набуте подружжям у шлюбі, а матеріали справи не містять доказів того, що це майно є особистою власністю одного з подружжя.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції частково, з урахуванням наступного.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частин першої-третьої, п`ятої і шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилами статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.

Згідно вимог частин 1, 3, 4 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом . Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно зі статтею 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина 1). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3).

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частини перша і друга статті 369 ЦК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 СК України).

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним зі співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частини третя і четверта статті 369 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 відступила від висновку, сформульованого у її постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, про те, що «закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору». Такий відступ відбувся у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18. Можливість визнання недійсним договору стосовно розпорядження майном, яке перебуває у спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором (пункт 8.67 постанови).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (пункт 96).

Згідно статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, у тому числі, добросовісність (пункт 6).

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Недобросовісною є особа, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина 5 статті 12 ЦК України), тобто добросовісність набувача презюмується, а значить, що набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Таким чином добросовісність характеризує поведінку кінцевого набувача, який за обставин, про які відомо суду, очевидно, міг або не міг дізнатися про факти, які становлять предмет доказування.

Сама по собі відсутність згоди ОСОБА_1 на укладення ОСОБА_2 із ОСОБА_3 договору відступлення прав від 01 жовтня 2018 року не може бути підставою для визнання вказаного договору недійсним, адже для цього потрібно також встановити недобросовісність набувача ОСОБА_3 при укладенні даного договору.

За правилами статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьоого Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Згідно вимог статтей 12 і 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Як вбачається із обґрунтувань заявлених вимог позивачем по первісному позову ОСОБА_1 , вона просила визнати недійсними правочини з тих підстав, що їх зміст не відповідає вимогам ЦК України і інших актів цивільного законодавства саме на момент їх вчинення, оскільки відповідачем ОСОБА_2 оспорюваний договір про відступлення прав вимоги був укладений без її згоди і цей договір виходить за межі дрібного побутового, а відповідачу ОСОБА_3 було про це відомо.

На підтвердження таких позовних вимог позивач по первісному позову ОСОБА_1 не надала до суду жодного належного та достовірного доказу того, що відповідач ОСОБА_3 при укладенні договору відступлення прав від 01 жовтня 2018 року знав, чи не міг не знати про те, що майно (майнові права), які є предметом спірних договорів, належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що ОСОБА_2 не отримав згоди другого з подружжя на відчуження торгово-офісного приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору від 01 жовтня 2018 року відступлення прав за договором про сплату пайових внесків № ХІV/1/Т2/2/КО-506 від 30 липня 2018 року, оскільки сама по собі відсутність згоди ОСОБА_1 на укладення ОСОБА_2 із ОСОБА_3 договору відступлення прав від 01 жовтня 2018 року не може бути підставою для визнання вказаного договору недійсним, так як для цього потрібно також встановити недобросовісність набувача ОСОБА_3 при укладенні даного договору, чого не доведено позивачем по первісному позову ОСОБА_1 і судом таких обставин не встановлено.

У зв`язку із встановленим також є правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав і для визнання недійсним додаткового договору № 1 до договору № XIV/1/T2/2/KO-506 від 30 липня 2018 року, укладеного 01 жовтня 2018 року між ЖБК «Авалон-5» та ОСОБА_2 та договору № XIV/1/T2/2/KO-506 про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5», укладеного 01 жовтня 2018 року між ЖБК «Авалон-5» та ОСОБА_3 , оскільки вони укладені на підставі та є похідними від договору від 01 жовтня 2018 року відступлення прав за договором про сплату пайових внесків № XIV/1/T2/2/KO-506 від 30 липня 2018 року; та для скасування в Державному реєстрі речових прав запису № 43247701 про право власності на торгово-офісне приміщення 50 за адресою: АДРЕСА_14 .

Відповідно до статі 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2).

Положеннями статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1).

Отже, наведеною частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України, відповідно до якої у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пунктах 23 і 25 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Отже, майно може належати подружжю на праві спільної сумісної власності за умови встановленого факту набуття такого майна подружжям під час шлюбу; джерелом набуття цього майна мають бути спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця; мета, з якою дане майно придбане та наявність цього майна на час припинення ведення спільного господарства.

Як вбачається із матеріалів справи з урахуванням обґрунтувань первісного та зустрічного позовів, подружжям під час шлюбу та за їх спільні кошти було придбано:

нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 площею 102,8 кв. м;

1/2 частину земельної ділянки площею 0,2002 га кадастровий номер 0520684200:02:004:0157, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель на споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

нежиле приміщення - комору на VІІ поверсі в ІІ під`їзді за адресою:

АДРЕСА_11 .

Таким чином за правилами частини першої статті 70 СК України і частини 2 статті 372 ЦК України при поділі між подружжям спільного сумісного майна, частки кожного із подружжя є рівними.

Відповідач-позивач ОСОБА_2 за зустрічним позовом заявив вимоги про визнання цього майна його особистою власністю.

Проте, судом не встановлено та відповідачем-позивачем не доведено належними доказами, що це майно є його особистою власністю, а також ним не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на це майно, яке набуте ними в період перебування у шлюбі, а тому його вимоги про визнання цього майна особистою приватною власністю задоволенню не підлягають.

Підстав для збільшення або зменшення частки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на вказане майно судом не встановлено, а тому воно підлягає поділу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у рівних частках.

Відповідно до частин першої і другої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

За правилами частин четвертої і п`ятої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Кожен із позивачів як по первісному так і по зустрічному позову не заявляли про своє бажання отримати грошову компенсацію за належну кожному із них частку у спільному майні та відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду не вносили.

Отже, кожен із подружжя має право на 1/2 частку у майні, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 площею 102,8 кв. м. та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2002 га кадастровий номер 0520684200:02:004:0157, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель на споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Тому висновок суду першої інстанції в частині поділу цього майна порівну між подружжям, яке є його спільним сумісним майном, про що заявляла позивач-відповідач у первісному позові ОСОБА_1 , відповідає встановленим обставинам справи і вимогам закону.

І оскільки суд прийшов до такого висновку, тому вимоги відповідача-позивача по зустрічному позову ОСОБА_2 в частині визнання за ним права особистої власності на це ж саме майно: нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 площею 102,8 кв. м. та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2002 га кадастровий номер 0520684200:02:004:0157, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель на споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , до задоволення не підлягають, про що судом першої інстанції зроблено правильний висновок.

Щодо вимоги ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_10 і нежилого приміщення VI - комори на IX технічному поверсі ІІ під`їзду, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , та визнання за ним права власності на ці об`єкти нерухомості.

Як встановлено у справі, власником спірної квартири АДРЕСА_11 є ОСОБА_4 , яка набула права власності, внаслідок укладеного 28 серпня 2019 року між нею та ОСОБА_1 договору відступлення прав за договором про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/2/Т4/4/КВ-505 від 18 листопада 2017 року.

Договір № XIV/2/Т4/4/КВ-505 від 18 листопада 2017 року укладено між ОСОБА_1 та ЖБК «Авалон-5» і сплачено пайові внески за цим договором ОСОБА_1 під час перебування нею у шлюбі з ОСОБА_2 .

Комора на ІХ поверсі ІІ під`їзду за адресою: АДРЕСА_7 , приміщення VI набута ОСОБА_1 у шлюбі, відчужена ОСОБА_11 на підставі договору дарування від 21 березня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ковальовою В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 319. У пункті 19 договору дарування зазначено, що дарувальник ОСОБА_1 відчужує зазначену нерухомість за згодою чоловіка ОСОБА_2 (справжність підпису на заяві засвідчено Ковальовою В.ю М., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, 21 березня 2012 року за реєстровим № 312).

ОСОБА_2 , заявивши позовні вимоги про визнання вказаної квартири і комори спільною власністю подружжя і їх поділ, не заявив вимоги про визнання недійсними договору відступлення прав за договором про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/2/Т4/4/КВ-505 від 18 листопада 2017 року і договору дарування комори від 21 березня 2012 року.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 неправильно обраний спосіб захисту в частині позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя спірної квартири АДРЕСА_11 та нежилого приміщення VI - комори на IX технічному поверсі в ІІ під`їзді, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , відмовивши у задоволенні в цій частині зустрічного позову.

При цьому суд першої інстанції вірно вказав, що спосіб захисту суб`єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.

При заявлені позову з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою), ефективним пособом захисту порушеного права буде визнання недійсним договору.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 бажає отримати право власності на частину спірного майна, ефективним та належним способом захисту в даному випадку є заявлення вимоги про визнання недійсним договору від 28 серпня 2019 року відступлення прав за договором про сплату пайових внесків у ЖБК «Авалон-5» № XIV/2/Т4/4/КВ-505 від 18 листопада 2017 року та договору дарування від 21 березня 2012 року, зареєстрованого у реєстрі за № 319.

При неправильно обраному позивачем способу захисту, суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Така позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20; у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 569/22849/18.

Щодо вимоги зутрічного позову про визнання об`єктом спільної власності подружжя нежилого приміщення - комори на VII поверсі в другому під`їзді за адресою: АДРЕСА_11 , яка судом першої інстанції задоволена і це приміщення визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Така позиція суду першої інстанції не є вірною за наступних підстав.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає захисту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями насладкам.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном, та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту на таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) та у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 753/1159/21 (провадження № 61-12247св23) і у справі № 757/44969/18-ц (провадження № 61- 14303св23) та інших.

Відповідач-позивач ОСОБА_2 , подавши до суду свій зустрічний позов, просив визнати об`єктом права спільної власності подружжя два нежилих приміщення: одне - комора (приміщення VІ) на ІХ поверсі в другому під`їзді по АДРЕСА_7 ; друге - комора на VІІ поверсі в другому під`їзді по АДРЕСА_11 , приміщення VІ та в порядку поділу майна визнати за ним право власності на нежиле приміщення - комору на ІХ поверсі по АДРЕСА_7 (том 1 а. с. 68-72).

Отже, метою пред`явлення зустрічного позову в цій частині позовних вимог, є поділ спільного сумісного майна, тому вимога про визнання цього майна спільним сумісним майном подружжя не є ефективним способом захисту прав позивача по зустрічному позову ОСОБА_2 .

Таким чином рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нежилого приміщення - комори на VІІ поверсі в другому під`їзді за адресою: АДРЕСА_11 , слід скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким поділити цей об`єкт спільної власності подружжя між ними в рівних частках за правилами частини першої статті 70 СК України і частини 2 статті 372 ЦК України щодо рівності часток кожного подружжя при поділі між ним спільного сумісного майна, та з урахуванням не спростованої презумпції спільності права власності подружжя на це майно, яке набуте ними в період перебування у шлюбі.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2024 року підлягає залишенню без змін, оскільки при вирішенні спору, суд першої інстанції вірно визначив спірні правовідносини, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав належну правову оцінку доводам всіх сторін у справі і зібраним у справі доказам, внаслідок чого ухвалив в частині поділу майна подружжя законе й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційних скарг сторін на це рішення до уваги не приймаються, оскільки висновків суду першої інстанції вони не спростовують, не ґрунтуються на нормах права і спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Щодо оскарження додаткового судового рішення позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 .

За наслідками розгляду апеляційних скарг сторін по перегляду додаткового рішення суду, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 і апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами частини 1 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником, згідно частини 1 статті 60 ЦПК України, у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно частини 4 статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Додатковим рішенням суду, яке оскаржується сторонами у справі, встановлено, що представник позивача-відповідача ОСОБА_1 - адвокат Мишковська Т. М., представник відповідача-позивача ОСОБА_2 - адвокат Сичук С. М. та представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 - адвокат Ткачук В. В. у судових дебатах заявили, що подадуть докази витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. Відповідач ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву зазначив, що докази понесених ним витрат на професійну правничу допомогу будуть надані ним протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення.

На підтвердження понесених позивачем-відповідачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, її представником - адвокатом Мишковською Т. М. надано: договір про надання правничої допомоги від 18 жовтня 2021 року (том 3 а. с. 27), додаток № 1 до цього договору і опис виконаних робіт по справі № 127/3930/22 (том 3 а. с. 28).

На підтвердження понесених відповідачем-позивачем ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, його представником - адвокатом Сичук С. М. надано: копію ордера серії ВН № 118370 про надання ОСОБА_2 правової допомоги адвокатом Сичук С. М. (том 3 а. с. 39), додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги від 14 листопада 2024 року (том 3 а. с. 40-41), договір про надання правничої допомоги від 27 травня 2023 року (том 3 а. с. 47-49).

На підтвердження понесених відповідачем ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу, її представником - адвокатом Ткачук В. В. надано: договір про надання правничої допомоги від 17 жовтня 2022 року та квитанцію до прибуткового касового від 17 жовтня 2022 року про сплату ОСОБА_4 на підставі договору від 17 жовтня 2022 року суми 10 000,00 грн. (том 3 а. с. 53-55), опис виконаних робіт по справі № 127/3930/22 від 18 листопада 2024 року (том 3 а. с. 56).

На підтвердження понесених відповідачем ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу, ним надано: договір про надання правової допомоги від 14 березня 2024 року (том 3 а. с. 61-62), додаткову угоду № 1 до цього договору (том 3 а. с. 63), акти приймання-передачі наданої правової допомоги від 04 квітня 2024 року і від 14 листопада 2024 року (том 3 а. с. 64, 65), довідки від 04 квітня 2024 року і від 14 листопада 2024 року, видані адвокатом Гораєвською А. В. про отримання нею оплати від ОСОБА_3 за надання правової допомоги в сумі 10 000,00 грн. і 5000,00 грн. (том 3 а. с. 66, 67).

Отже, кожною стороною подано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.

Об`єднана Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 зробила висновок, що «витрати на надану правничу допомгу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результататми розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено».

Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ч. 1). У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2). Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч. 3). Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч. 4).

Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи і інших чинників. При неподанні стороною попереднього розрахунку, суд має право, а не обов`язок, відмовити у відшкодування відповідних судових витрат.

Це забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ЦПК України.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно здійснювати розподіл судових витрат.

При подачі до суду позову позивач ОСОБА_1 у позовній заяві заявила про орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і очікує понести у зв`язку із розглядом справи, визначивши його в розмірі 30 000,00 грн. - витрати за правничу допомогу (том 1 а. с. 3). При подачі заяви про зміну предмета позову, позивач-відповідач ОСОБА_1 не зазначала про зміну такого орієнтовного розрахунку суми судових витрат (том 2 а. с. 46-50). Така ж сума залишилася і при подачі 18 листопада 2024 року її представником - адвокатом Мишковською Т. М. після ухвалення рішення суду, заяви про постановлення додаткового рішеня (том 3 а. с. 25-26).

ОСОБА_2. звернувшись до суду із зустрічним позовом, визначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складаються із суми судового збору та витрат на правничу допомогу, які будуть становити орєнтовно 30 000,00 грн., докази на їх підтвердження будуть надані його представником - адвокатом Сичук С. М. до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (том 1 а. с. 68-72). 18 листопада 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Сичук С. М. подала клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, у якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 35 000,00 грн. (том 3 а. с. 36-38).

Апеляційна скарга відповідача-позивача ОСОБА_2 в частині оскарження додаткового рішення суду від 03 грудня 2024 року не містить жодних доводів його незаконності і (або) необґрунтованості.

Апеляційна скарга позивача-відповідача ОСОБА_1 на додаткове рішення суду зводиться до того, що адвокат Сичук С. М. в судових дебатах, не робила відповідної заяви про її намір подати докази витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду; розподіл судових витрат не відповідає принципу пропорційності; критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, чого судом не зроблено, а також не враховано, що вона одноосібно утримує спільну дитину, а відповідач сплачує аліменти на утримання сина в розмірі 2000,00 грн., тому стягнений розмір правничої допомоги має неспівмірний розмір щодо складності справи, обсягу витраченого адвокатом часу та виконаних робіт, не пропорційний задоволеному позову, та підтверджений доказами, які іншим учасникам справи не були направлені. При задоволенні вимог відповідача ОСОБА_3 суд не врахував, що його заява про стягнення із ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу направлена не на офіційну адресу іншим учасникам справи, не підписана електронним цифровим підписом, тому не є належним та правомірним способом направлення таких заяв сторонам у справі.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2. і доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у цій частині є частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

При визначенні суми відшкодуання витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, що оскаржили додаткове рішення суду.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитися, що заявлені витрати є співмірними із складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має враховувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Такі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», вказано, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а іхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірність у порівняні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Кожна із сторін, що подала апеляційну скаргу на додаткове рішення зазначала, що заявлений розмір витрат є неспівмріним із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг та не відповідає критеріям реальності таких витрат та розумності їх розміру.

Апеляційним судом досліджені обставини справи і надані сторонами докази, враховано: складність справи, наявну усталену судову практику у цій категорії спірних правовідносин, немалий обсяг досліджених доказів, надані адвокатами послуги охоплюються загальною діяльність кожного адвоката, як представника у справі, а також і те, що кожним із заявників апеляційної скарги були подані позови: ОСОБА_1 заявила вимоги до трьох відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ЖБК «Авалон-5», заявила декілька позовних вимог, із яких лише частина задоволена, а також враховано і те, що вона у даній справі мала статус сторони - і позивача і відповідача, до якої заявлені позовні вимоги також були задоволені частково. ОСОБА_2 свої зустрічні позовні вимоги заявив до двох відповідачів: ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , і які були задоволені в невеликій, незначній частині по відношенню до всіх заявлених ним вимог. Заявлені до нього вимоги у первісному позові задоволені частково. Також враховуєтся і те, що кожен із заявників апеляційної скарги у суді першої інстанції просив стягнути витрати на правничу допомогу лише із одного із відповідачів, не пред`явивши таких вимог до інших відповідачів. Такі вимоги пропорційно діляться до інших відповідачів як по первісному так і по зустрічному позовах при задоволенні чи відмові у задоволені позовних вимог до кожного із них.

Оцінивши на предмет законності і обґрунтованості додаткового рішення суду з огляду на доводи апеляційної скарги позивача-відповідача ОСОБА_1 щодо порушення судом вимог ч. 5 ст. 137 та ч. 9 ст. 83 ЦПК України при вирішенні заяви відповідача ОСОБА_3 про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції такі порушення, не призвели до неправильного вирішення справи, що у відповідності до вимог абзацу другого частини другої статті 376 ЦПК України не може бути підставою для скасування рішення суду.

Таким чином, судом першої інстанції при розгляді заяви відповідача ОСОБА_3 про стягнення витрат на правничу допомогу, враховані всі обставини справи і мотивовано визначено до стягнення суму витрат, що викладено в оскаржуваному ОСОБА_1 додатковому рішенні суду.

У зв`язку з викладеним колегія суддів дійшла висновку, що заявлені суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі: 35 000,00 грн. адвокатом Сичук С. М. і 30 000,00 грн. адвокатом Мишковською Т. М. є неспівмірними з огляду на розумну необхідність для цієї справи, відтак з урахуванням відповідних заяв цих сторін спору про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та всіх інших обставин, зазначених вище, вважає за необхідне стягнути з відповідача-позивача ОСОБА_2 на користь позивача-відповідача ОСОБА_1 8000,00 грн. та стягнути із позивача-відповідача ОСОБА_1 на користь відповідача-позивача ОСОБА_2 5000,00 грн. - витрат на правничу допомогу.

На думку суду апеляційної інстанції, такий розмір витрат на правничу допомогу є об`єктивним, співмірним із складністю справи, результатом її розгляду та виконаною кожним адвокатом роботою у ній.

За таких обставин додаткове рішення суду підлягає скасуванню в оскарженій сторонами частині з ухваленням нового рішеня про часткове задоволення заяв про ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Відповідно до пунктів 1 і 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина 2).

З урахуванням викладеного колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволеня зустрічного позову ОСОБА_2 в частині визнання об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 нежилого приміщення - комори на VІІ поверсі в другому під`їзді по АДРЕСА_11 , підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення в цій частині про задоволення вимоги ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, визнавши за кожним із подружжя: ОСОБА_2 і ОСОБА_1 по 1/2 частині цього нежилого приміщення. В іншій частині рішення суду залишається без змін.

Додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині часткового задоволення заяв представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мишковської Т. М. та представника відповідача-позивача ОСОБА_2 - адвоката Сичук С. М. з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення цих заяв про стягнення витрат та правову допомогу.

За правилами підпункту «в» пункту четвертого частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розподіл судових витрат між сторонами регулюється статтею 141 ЦПК України, згідно частини першої якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі апеляційної скарги відповідач-позивач ОСОБА_2 сплатив судовий збір в сумі 37 215,00 грн. (13 626,00 грн. (том 3 а. с. 131) + 23 589,00 грн.) (том 3 а. с. 141-а).

За подачу апеляційної скарги позивачем-відповідачем ОСОБА_1 до сплати підлягав судовий збір в сумі 37 215,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позивач-відповідач ОСОБА_1 сплатила судовий бір в сумі 29 772,00 грн. (із застосуванням коефіцієнту 0,8 до суми 37 215,00 грн.) (том 3 а. с. 181).

З урахуванням положень частини 1 статті 141 ЦПК України щодо пропорційності при розподілі судового збору, з урахуванням часткового задоволення кожної із апеляційних скарг сторін, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам кожної апеляційної скарги: до стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає судовий збір в розмірі 18 607,50 грн.; із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - в розмірі 14 886,00 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2024 року в частині часткового задоволення зустрічного позову в частині визнання об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 нежилого приміщення - комори на VІІ-му поверсі в другому під`їзді за адресою: АДРЕСА_11 , скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежилого приміщення - комори на VІІ-му поверсі в другому під`їзді за адресою: АДРЕСА_11 ;

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нежилого приміщення - комори на VІІ-му поверсі в другому під`їзді за адресою: АДРЕСА_11 .

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 14 886,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 18 607,50 грн.

Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2024 року в частині часткового задоволення заяв представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мишковської Тетяни Миколаївни та представника відповідача-позивача ОСОБА_2 - адвоката Сичук Світлани Михайлівни про ухвалення додаткового рішення скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Заяви представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мишковської Тетяни Миколаївни та представника відповідача-позивача ОСОБА_2 - адвоката Сичук Світлани Михайлівни про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу 8000,00 (вісім тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу 5000,00 (п`ять тисяч) грн.

В іншій частині додаткове рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко В. В. Сопрун

Повний текст судового рішення складено 10 березня 2025 року